Голова справжнього кита – порівняльний опис

Тепер перетнімо палубу і роздивімося як слід голову справжнього кита.

Якщо благородні обриси голови кашалота цілком можна порівняти з обрисами римської воєнної колісниці (особливо спереду, де вона так плавно заокруглена), то голова справжнього кита, власне кажучи, схожа на неоковирний тупоносий чобіт велетня. Двісті років тому один голландський мандрівник писав, що за формою вона нагадує швецьку колодку. Тільки ця колодка така велика, що в чобіт можна залюбки сховати стару бабцю з відомої дитячої пісеньки та всіх її численних родичів.

Та коли ви підійдете ближче до цієї велетенської голови, її обриси почнуть змінюватися залежно від того, звідки ви дивитеся на неї. Якщо ви вилізете на неї згори і подивитеся вниз на два дихальні отвори у формі літери f, то голова здаватиметься вам величезним контрабасом, а два дихала – фігурними прорізами в деці. А якщо ви уважніше подивитеся на масивний гребенеподібний виріст на тімені – на цей зелений, оброслий поліпами пагорб, який у Гренландії називають «короною», а в Південних морях – «очіпком», якщо ви зосередите на ньому погляд, то голова здаватиметься вам стовбуром могутнього дуба з пташиним гніздом у розвилці. Принаймні при вигляді тих живих крабів, що гніздяться в «очіпку», таке порівняння обов'язково спаде вам на думку; можливо, вам не йде з голови інший технічний термін – «корона», який також вживається для позначення цього гребінця; але в такому разі вам буде цікаво уявити собі це морське страховисько в ролі короля океанів, увінчаного зеленою діадемою, яку змайстрували для нього жителі дна морського. Та навіть якщо цей кит – король, він надто похмурий як для вінчаного монарха. Погляньте на цю обрезклу нижню губу! Яка на ній глумлива, зневажлива посмішка! Посмішка у двадцять футів довжини на п'ять футів ширини, за виміром корабельного теслі; посмішка, що дасть нам більше п'ятисот галонів лою.

І все‑таки як шкода, що бідолашний справжній кит має заячу губу! І тріщина в губі – у фут завширшки. Мабуть, його матінка, коли була вагітна, плавала до Перу і бачила, як землетрус розколов берег. Тепер, переступивши цю губу, як слизький поріг, зазирнемо в пащу. Слово честі, якби це було в Макіно, я б сказав, що ми в індіанському вігвамі. Боже милостивий! Невже це та сама дорога, якою ішов Йона? Стеля футів у дванадцять заввишки круто йде вгору, наче схил даху зі справжнім гострим гребенем; а з реберчастих, аркоподібних, волохатих склепінь звисають вниз, наче криві кинджали, десь по триста з кожного боку, пластини того самого китового вуса, що прикріплений до верхньої щелепи, утворюючи ті венеціанські жалюзі, про які вже йшлося раніше. По краях ці пластини прикрашені волосяними волокнами, крізь які справжній кит проціджує воду, виловлюючи з неї дрібну здобич, коли він з роззявленою пащекою пропливає в морі бриту. Ті завіси китового вуса, що містяться посередині, часто мають різні позначки, заглиблення, завитки і порожнини, за якими дехто з китобоїв уміє визначати вік кита, подібно до того, як вік дуба пізнають по річних кільцях. І хоча важко перевірити, наскільки правильним є такий спосіб, це порівняння викликає до нього певну довіру. У всякому разі, використовуючи цей спосіб, доведеться приписати багатьом справжнім китам набагато старший вік, ніж це здається можливим з першого погляду.

У давнину панували просто сміховинні уявлення щодо цих завіс китового вуса. Один моряк у Парчева називає їх «бакенбардами, що ростуть у пащі кита»[267], інший охрестив їх «свинячою щетиною», а один старий джентльмен у Хеклюїта висловлюється в такому вишуканому стилі: «З обох боків його верхньої щелепи росте по двісті п'ятдесят плавців, які звисають обабіч його язика».

Кожен знає, що саме ці «вуса», «щетини», «плавці», «бакенбарди», «завіси», чи все що вам завгодно, постачають наших леді корсетами та іншими задушними засобами. Проте попит на ці речі вже давно зменшився. За часів королеви Анни китовий вус зажив пошани й слави, бо фіжми вважалися останнім словом моди. Але подібно до того як ці старожитні леді витанцьовували, можна сказати, у китовій пащі, так само і ми сьогодні безстрашно ховаємося від дощу під захистом тієї самої китової пащеки, бо сучасна парасоля – це намет, розтягнутий на каркасі з китового вуса.

А тепер на мить забудемо про завіси та вуса і, стоячи в пащі справжнього кита, ще раз озирнемося довкола. Коли ви бачите цю химерну колонаду, що підступає до вас зусібіч, хіба вам не здається, що ви потрапили всередину величезного хаарлемського органа і дивитеся на його незліченні труби? Унизу пухкий турецький килим – язик, наче приклеєний до підлоги. Він дуже жирний і ніжний і рветься на клапті, коли його піднімають на палубу. Цей язик зараз перед нами; і я можу одразу прикинути, що він шестибочковий, тобто після витоплювання дасть саме таку кількість жиру.

Тепер ви бачите, наскільки правдивим є моє початкове твердження, що голови кашалота і справжнього кита дуже різняться між собою. Щоб підсумувати, повторю: голова справжнього кита не має великої спермацетової ємності; не має кістяних зубів; не має вузької довгастої нижньої щелепи, характерної для кашалота. З іншого боку, в кашалота немає завіс із китового вуса, немає великої нижньої губи, а язик представлений тільки в зародку. Крім того, у справжнього кита є два зовнішні дихальні отвори, а в кашалота – лише один.

Тож погляньте востаннє на ці величні гостроверхі голови, поки вони ще лежать поруч; адже одна з них скоро порине в безвість, у морську безодню, а друга невдовзі піде за нею слідом.

Бачите, який вираз у голови кашалота? З таким виразом він помирав, тільки найдовші зморшки в нього на лобі тепер зникли. Мені здається, його широкий лоб дихає спокоєм, мов простір безкрайніх прерій; це спокій філософської зневаги до смерті. А тепер завважте вираз другої голови. Подивіться на цю підібрану нижню губу, яку притиснув борт корабля. Хіба вся ця голова не говорить про надзвичайну мужність віч‑на‑віч зі смертю? Цей справжній кит, здається мені, був стоїком; а кашалот – платоніком, що в останні роки захопився вченням Спінози.

Дата добавления: 2015-10-21