Розділ 58

Брит

Ми взяли від островів Крозе курс на північний схід і невдовзі опинилися посеред широких лугів бриту – подрібненої жовтуватої маси планктону, якою живляться справжні кити. Ця тріпотлива маса розпливлася на багато ліг довкола нас, і ми пливли наче по безкрайньому полю стиглої золотої пшениці.

Другої днини ми почали зустрічати справжніх китів, які, щоправда, не цікавили «Пеквод» – адже він полював на кашалотів; і вони, роззявивши пащі, ліниво хлюпалися в бриті, а він чіплявся до нитчастої бахроми їхніх губів, що нагадувала венеціанські жалюзі, між тим як вода вільно струменіла з рота.

Наче косарі на світанку, що пліч‑о‑пліч із ледь чутним шурхотом торують собі шлях крізь обважнілу від роси траву, пливли ці чудовиська, і їх супроводжував дивний, різкий, трав'янистий звук, а позаду них на жовтій воді тяглися нескінченні голубі просіки.[243]

Проте, мабуть, тільки цей звук, із яким вони проціджували у своїх пащах планктон, нагадував про косарів. А з вигляду їхні величезні чорні туші були вельми подібні до безживних кам'яних брил, особливо тоді, коли вони на мить застигали нерухомо. І як у безмежних мисливських угіддях Індії мандрівник інколи може пройти рівниною повз сплячого слона, навіть не здогадавшись, що це слон, гадаючи, що то голий кам'янистий пагорб, – так трапляється і з тим, хто вперше побачить у морі цих левіафанів. І навіть коли ви нарешті збагнете, що це кити, вам буде нелегко повірити, що оця безживна бамбула насправді являє собою живу істоту – як, приміром, собака чи кінь.

Та й справді, до жителів морських глибин важко ставитися так само, як до земних створінь. Хоча в давнину більшість природознавців стверджували, що кожна земна тварина має свою подобу в морі, і хоч, можливо, загалом це відповідає істині, – втім, коли перейти до деталей, де ви знайдете в океані рибу, яка б за своєю вдачею була схожа на нашого доброго і розумного собаку? Хіба що клята акула трохи подібна до нього з точки зору видової схожості.

І все ж, незважаючи на те що жителі суші зазвичай вороже ставляться до морських жителів; незважаючи на те, що море лишається для нас terra incognita і Колумбу довелося пропливти над незліченними незнаними світами лише для того, щоб відкрити один поверхневий невідомий світ на Заході; незважаючи на те що найстрашніше лихо завжди спіткало здебільшого мореплавців, і, зрештою, незважаючи на те як по‑дитячому хизується людина своїми знаннями та вміннями і як примножуються ці знання і вміння із сприятливим плином часу, – все одно одвіку і довіку, до самого Страшного суду, море калічитиме і вбиватиме людину, розбиватиме на друзки створені нею міцні й горді кораблі; та попри все це, постійно переживаючи одні й ті самі враження, людина нині позбавилася первісного страху перед морем.

Перший корабель, про який ми знаємо, плавав по океану, який із суто португальською мстивістю затопив весь світ, не залишивши бодай однієї‑єдиної удови. Той самий океан котить свої хвилі навколо нас; той самий океан розбив багато кораблів торік. Так, нерозумні смертні, Ноїв потоп ще не скінчився; він і донині покриває дві третини нашого прекрасного світу.

Тож чим так різняться між собою море і земна твердь, коли те, що є дивом у морі, зовсім не дивує нас на суходолі? Неймовірний жах охопив євреїв, коли під ногами Корая[244]і його спільників розкрилася безодня і поглинула їх навіки; а за наших часів не минає дня, щоб живе море так само не поглинуло кораблі разом із командою.

Проте море – одвічний ворог не лише для людини, яка є для нього чужою; воно ворогує і з власним поріддям; гірше від того персидського хазяїна, що вбив своїх гостей, воно не є милосердним навіть до тих, кого створило. Наче люта тигриця у джунглях, що може придушити своїх дитинчат, море викидає на скелі найдужчих китів і лишає їх там лежати серед уламків розбитих суден. Море не знає жалю, не визнає нічиєї влади, окрім своєї власної. Мов оскаженілий бойовий кінь, що згубив свого вершника, важко дихає і реве океан – володар нашої планети.

Подумайте, яке підступне море; які жахливі створіння пропливають під водою, майже невидимі, ховаючись, мов зрадники, під покривом осяйної блакиті. Подумайте, якою диявольською красою сяють найжорстокіші із його жителів – наприклад, акули у своїй досконалій подобі. І ще подумайте про криваві закони моря; адже всі його жителі полюють одне на одного і ворогують, відколи створений світ.

Подумайте про все це; а тоді погляньте на нашу зелену, лагідну, мирну землю; порівняйте їх, море і землю; чи не здається вам, що ці два світи дивним чином нагадують ваш внутрішній світ? Як цей страшний океан оточує зелену землю, такі в людській душі є свій острівець Таїті, сповнений миру та спокою, проте оточений страхіттями незнаного життя. Не дай Бог тобі покинути цей острівець, бо ти не повернешся туди вже ніколи!

Дата добавления: 2015-10-21