Страхітливі зображення китів

Ще мить – і я намалюю вам, наскільки це можливо без полотна, правдивий портрет кита, яким він насправді постає перед очима китобоя, пришвартований до борту корабля так, що на нього навіть можна ступити ногою. У зв'язку з цим буде доцільним спершу згадати про ті навдивовижу неправдоподібні образи китів, які ще й досі вводять в оману довірливих мешканців суходолу. Пора вже зняти полуду з їхніх очей, довівши хибність таких уявлень.

Можливо, ці оманливі уявлення зародилися з вини давніх індійських, єгипетських і грецьких скульпторів. Саме від тих часів, коли вигадка була в більшій пошані, ніж точність, коли на мармурових панелях храмів, на п'єдесталах статуй і на щитах, на медальйонах, чашах і монетах дельфіна зображували закутим у панцир, мов Саладін[220], і з шоломом на голові, наче святий Георгій[221], – саме відтоді такий політ фантазії допускається не тільки в обивательському уявленні про китів, але й у науковому.

Попри це найдавніший з існуючих портретів, на якому кит хоч трохи схожий на самого себе, міститься в славнозвісній печерній пагоді Елефанти в Індії. Браміни твердять, що всі людські заняття, всі ремесла, усі людські професії були відображені в незліченних статуях, поставлених у цій стародавній пагоді, за цілі століття до того, як вони з'явилися на землі. Тому не дивно, що наше благородне китобійне ремесло теж там було вгадане наперед. Індуського кита, що про нього в нас ітиметься, можна побачити на стіні, на окремому місці, де зображується сцена перевтілення Вішну в образ левіафана, вчене ім'я якому Матсе Аватар. І все ж, незважаючи на те що статуя являє собою наполовину людину, а наполовину кита і від кита там є хіба що хвіст, навіть цей його фрагмент зображений зовсім неправильно. Він більше скидається на звужений хвіст анаконди, ніж на широкі лопаті могутніх плавців кита.

Походіть по старовинній галереї і подивіться на портрет цієї риби, що вийшов з‑під пензля великого християнського митця; він пішов не далі, ніж древні індуїсти. Я кажу про картину Гвідо[222], на якій Персей рятує Андромеду від морського страховиська, або кита. Цікаво, із якої натури Гвідо писав це неймовірне створіння? І Хогарт[223], зображуючи ту саму сцену у своєму «Сходженні Персея», досяг не більшого успіху. Велетенська туша його почвари гойдається на морських хвилях, занурившись у воду щонайглибше на один дюйм. На спині в неї намальовано щось подібне до слонячого сідла з балдахіном, а стосовно роззявленої зубатої пащеки, у яку біжать морські буруни, то можна було б припустити, що то Брама Зрадників, яка веде від Темзи до Тауеру. Кити є і на малюнках старого шотландця Сібальда; є кит Йони, якого зображували на гравюрах і естампах у старовинних виданнях Біблії і давніх букварях. Годі про них щось і говорити! А кити палітурників, які повивають корабельний якір, наче виноградна лоза, – витиснені золотом на обкладинках і корінцях багатьох книг, і старих, і нових, – це істоти вельми цікаві, але химерні, запозичені, мабуть, із зображень на античних вазах. Хоча їх повсюдно вважають дельфінами, я все ж наважуся цю палітурну рибу назвати спробою зобразити кита, бо таким був первинний задум, коли цю емблему почали використовувати, її ввів до вжитку один старий італійський друкар[224]десь близько п'ятнадцятого сторіччя, в епоху відродження просвіти; а за тих часів, та й донедавна, дельфіна вважали різновидом левіафана.

На віньєтках та інших орнаментах у деяких старовинних книжках часом можна побачити сміховинні спроби зобразити китів, із чиїх черепів, наче з невичерпної чаші, струменять фонтани, гейзери, цілі джерела Саратоги і Баден‑Бадена[225]. Кумедних китів також можна побачити на титульному аркуші першого видання «Розвитку просвіти».[226]

А тепер облишмо ці дилетантські спроби і перейдімо до тих зображень левіафана, що претендують на правдоподібність і науковість і є витвором справжніх знавців. У старовинній збірці Харріса є кілька зображень кита, узятих із одного голландського опису подорожей, виданого в 1671 році від Р. X. і названого «Плавання до Шпіцбергену за китами на кораблі “Йона в Китовому Череві”; шкіпер Петер Петерсен з Фрисландії». На одній із цих гравюр кити зображені у вигляді великих брусових плотів, що плавають між айсбергами, а по спині в них бігають білі ведмеді. Автор іншої гравюри припустився жахливої помилки, зобразивши кита з вертикальною хвостовою лопаттю.

Або візьмемо такий собі грубий фоліант in Quarto, написаний Колнеттом, капітаном першого рангу Британського флоту, і названий: «Плавання за мис Горн до Південних морів з метою розширити район полювання на спермацетових китів». У цій книзі є малюнок, що повинен являти собою «Зображення фізетера, або спермацетового кита, знятий у масштабі з кита, вбитого біля берегів Мексики у серпні 1793 року і піднятого на палубу». Не маю сумніву, що капітан, наказавши зробити цю правдиву замальовку, дбав про правдивість усього твору. От тільки, дозволю собі зауважити, око в цього кита таке, що прикладіть його у відповідності із зазначеним масштабом до дорослого кашалота – і з'ясується, що замість ока йому намалювали якесь напівкругле вікно у п'ять футів завдовжки. О капітане, чому ви не були такі люб'язні намалювати ще Йону, який визирає із цього вікна!

І навіть найкращі компіляції з природничої історії, сумлінно складені для просвіти юнацтва, не позбавлені таких жахливих помилок. Ну хоч би й відомий твір Голдсміта «Жива природа». У скороченому лондонському виданні 1807 року є ілюстрації, на яких начебто зображений «кит» і «нарвал». Я б не хотів здатися нечемним, проте цей незугарний кит надто скидається на свиню з обрубаними ніжками, а щодо нарвала, то, мигцем поглянувши на нього, дивуєшся, як можна в наше освічене дев'ятнадцяте століття показувати грамотним учням такого гіппогрифа і видавати його за справжнього?

Знову‑таки: 1825 року видатний натураліст Бернар Жермен, граф де Ласепед, опублікував монографію із систематики китів, з ілюстраціями, що зображують окремих представників різних різновидів левіафана. Усі вони зовсім невірні, а щодо зображення гренландського кита, Mysticetus (або, інакше кажучи, справжнього кита), то навіть Скорсбі, при його великому досвіді спілкування із цим видом, заперечує існування в природі такої істоти.

Проте їх усіх перевершив у невігластві вельми освічений Фредерік Кюв'є[227], брат славетного барона. У 1836 році він опублікував свою «Природничу історію китів», у якій представлене щось, що, на його думку, має являти собою зображення кашалота. Той, хто наважиться показати цей малюнок будь‑кому з мешканців Нентакету, мусить заздалегідь подбати про свою успішну втечу із цього острова. Кашалот Фредеріка Кюв'є – це не кашалот, а просто гарбуз. Звичайно, автор не мав щасливої нагоди особисто взяти участь у китобійному плаванні (як і більшість йому подібних), та, однак, хто мені скаже, звідки він узяв цей малюнок? Може, з тих самих джерел, з яких запозичив своїх претенціозних вилупків його попередник у цій галузі – Демаре[228]? Я кажу про китайські малюнки. А що то за шуткарі – китайські художники, ви можете зрозуміти, подивившись на розмальовані ними чашки та блюдця.

Що вже казати про вуличних китів з вивісок, яких ми бачимо над крамницями торгівців жирами? Зазвичай це китові Річарди Треті[229]з верблюжими горбами, оскаженілі від люті; поглинаючи на сніданок по три‑чотири моряцькі пироги з начинням, тобто по три‑чотири вельботи, напхані матросами, ці недоладні почвари хлюпаються у морі крові та синьої фарби.

Проте всі ці численні похибки в зображенні кита, зрештою, не такі вже й дивні. Завважте, що натурою для малюнків здебільшого були прибиті до берега мертві кити, і ці малюнки такі ж правдиві, як малюнок розбитого корабля з потрощеною палубою може передати благородний образ цього гордого велетня у всій красі його корпусу і снастей. Слони іноді позували, стоячи для своїх портретів у повний зріст, а живі левіафани ще ніколи не бували натурниками для своїх зображень. Живого кита у всій його красі та величі можна побачити хіба що в глибині моря; його гігантська плавуча туша миттю зникає з очей, мов швидкісний лінійний корабель; і жоден зі смертних досі не зміг підняти його з морської безодні, не спотворивши при цьому його величних обрисів. І, не кажучи вже про значну відмінність у подобі маленького китеняти і дорослого платонового левіафана, навіть якщо китеня підняти на палубу, сам диявол не зміг би визначити його форми – така це гнучка, звивиста, метушлива істота.

Може, дехто вирішить, що можна дістати якесь уявлення про справжній образ кита, роздивляючись його голий кістяк, викинутий на берег. Дзуськи! Одна з головних особливостей левіафана полягає в тому, що його кістяк майже не повторює форми його тіла. Скелет Джеремі Бентама[230], що висить замість люстри в бібліотеці одного з виконавців його заповіту, вірно передає образ цього старого джентльмена – затятого утилітариста з усіма особистими рисами вельмишановного Джеремі; але з розтятих кісток левіафана ви не здобудете ніякої поживи для своєї фантазії. Справді, як каже великий Хантер[231], кістяк кита подібний до самої тварини не більше, ніж комаха до того кокону, із якого вона вийшла. Ця особливість найбільш чітко помітна в будові його голови, як побачимо з подальшої розповіді. І вона ж найцікавіше виявляється в будові бічного плавця, кістяк якого майже достеменно відповідає будові людської руки, тільки без великого пальця. У плавці є чотири справжні кістяні пальці: вказівний, середній, безіменний і мізинець. Проте всі вони навіки захищені рукавицею з живої плоті, як людські пальці часом захищає рукавичка з тканини. «Хоча кит іноді поводиться з нами дуже нечемно, – якось зауважив жартівник Стабб, – ніколи не скажеш, що він бере нас голими руками».

З усіх цих причин, хоч би там що, мимохіть доводиться зробити висновок, що великий Левіафан – єдина у світі істота, якій не судилося бути відтвореною ні на папері, ні на полотні. Звичайно, один портрет може бути більш правдивим, ніж інший, проте жоден із них ніколи не досягне цілковитої точності. У світі просто не існує способів виявити, як насправді виглядає кит. Єдине, що можна вдіяти, щоб дістати хоча б приблизне уявлення про його вигляд, – це самому вирушити на китобійний промисел; але, вчинивши так, не нарікайте, якщо цей самий кит якось захопить вас зненацька і затягне на дно. І тому, на мою думку, вам не слід бути надто настирливими в наочному вивченні Левіафана.

Дата добавления: 2015-10-21