Сходини

Видима причина, з якої Ахаб не відвідав зустрічний корабель, полягала, як ми вже сказали, в наступному: вітер і море загрожували штормом. Та навіть якби цього не було, він, мабуть, все одно туди не пішов би – наскільки можна судити з його подальшої поведінки за подібних обставин, – коли б він зміг шляхом переговорів через рупор отримати негативну відповідь на своє запитання. Адже згодом з'ясувалося, що він не мав ані найменшої потреби у спілкуванні – навіть дуже побіжному – з капітанами інших кораблів, якщо ті не могли надати йому ніяких нових відомостей з того питання, яким він так жадібно цікавився. Але для того щоб ця деталь дістала належну оцінку, потрібно розповісти тут про те, як за давніми звичаями мають поводитися китобої при зустрічі в чужих водах, особливо при зустрічі у промислових районах.

Якщо уявити, що двоє незнайомих між собою людей перетинають пустелю Пайн‑Берренс у штаті Нью‑Йорк чи не менш пустельну долину Солсбері‑Плейн в Англії; якщо, випадково зустрівшись у такій негостинній пустельній місцині, ці двоє, попри їх бажання, не можуть не привітатись один з одним; не можуть не зупинитися на мить, щоб обмінятися новинами, чи навіть ненадовго присісти і перепочити разом, – іще більш природно, що в безмежних океанських пустелях і долинах два китобійні кораблі, помітивши один одного десь на краю світу – біля відлюдного острова Фаннінг чи біля далеких Гілбертових островів, – не лише обмінюються вітаннями через рупор, але й вступають у більш тісні, дружні і люб'язні взаємини. І особливо якщо ці кораблі приписані до одного порту, а значить, їхні капітани, офіцери і багато хто з команди особисто знайомі один з одним і мають багато спільних тем для бесіди про свої домашні справи.

Корабель, що недавно вийшов у море, можливо, везе листи для тих, хто провів у морі не один рік; і в будь‑якому разі він передасть їм кілька газет, надрукованих на рік чи два пізніше, ніж остання газета з їхньої засмальцьованої паки. А у відповідь на таку послугу корабель, що починає промисел, отримає свіжі відомості з того промислового району, куди він прямує, а це для нього надзвичайно цінна пожива.

Якоюсь мірою все це стосується і тих китобійних кораблів, чиї шляхи перетинаються в межах одного промислового району, навіть якщо вони вийшли з рідного порту однаково давно. Адже один із цих кораблів міг отримати пошту для передачі з якогось третього корабля, який тепер уже далеко; а з листів деякі, можливо, адресовані членам екіпажу стрічного корабля. Крім того, вони можуть обмінятися промисловими новинами і приємно поговорити. Адже їх пов'язують не лише спільні уподобання мореплавців, але й та своєрідна близькість, яка виникає завдяки спільному ремеслу і пережитим знегодам та випробуванням.

Якщо кораблі, що зійшлися, належать до різних країн, це все одно не має особливого значення – звісно, якщо вони розмовляють однією мовою, як, наприклад, американці і англійці. Проте, звичайно, англійських китобійців замало для того, щоб такі зустрічі відбувалися надто часто; а коли вони все ж таки трапляються, між кораблями виникає деяка нещирість; адже англієць досить стриманий, а янкі не терпить цього ні в кому, окрім самого себе. До того ж англійські китобої подеколи виказують таку собі імперську зверхність, розглядаючи цибатого, сухорлявого нентакетця з його чудними провінційними манерами, наче якогось морського бидлака. Що насправді дає англійцям підстави для такої зверхності, сказати важко, оскільки усі янкі, разом узяті, за один день виловлюють в океані більше китів, ніж усі взяті разом англійці – за десять років. Та це всього лише безневинна маленька слабкість англійських китобоїв, і моряк з Нентакету на неї не ображається – мабуть, тому, що знає і про деякі власні слабкості.

Отже, ми бачимо, що з усіх кораблів, які одинцем плавають по морях, китобійці мають найбільше причин виявляти потяг до спілкування, який вони і виявляють насправді. А втім, торгові кораблі, зустрівшись посеред Атлантики, інколи пропливають стороною, не перекинувшись жодним привітним слівцем, у відкритому морі тавруючи одне одного зневагою, наче два дженджики на Бродвеї, і водночас зловтішно підраховують, скільки коштувало іншому повне оснащення. Що ж до військових кораблів, то вони, зустрівшись у морі, спочатку так довго і недоладно церемоняться і приспускають кормові стяги, що тут уже не лишається місця справжній, щирій привітності і братній любові. А щодо работоргівців, то вони завжди так страшенно поспішають, що при зустрічі намагаються чимшвидше втекти одне від одного. А пірати, коли їм трапляється схрестити свої схрещені кістки, передусім кричать: «Скільки черепів?» – достоту як китобійці, які кричать: «Скільки бочок?» І, отримавши відповідь на це запитання, пірати одразу ж повертають у різні боки, бо вони всі запеклі душогуби і не вельми втішаються, бачачи своє лихе відображення.

Та погляньте на доброго, сумирного, привітного, дружнього, славного китобійця! Що він робить, коли зустріне іншого китобійця у хоч трохи сприятливу погоду? Він влаштовує «сходини», звичай, настільки невідомий на інших кораблях, що там навіть не знають цього слова; а коли випадково його почують, то почнуть скалити зуби і повторювати всілякі дурниці про «фонтанщиків», «саловарів» та подібні блискучі дотепи. Чим пояснити, що всі торгові кораблі, так само як піратські, і військові, і работоргівці, – всі вони ставляться до китобійців з таким презирством? На це питання нелегко відповісти. Ось, наприклад, візьмемо піратів, – хіба ж у них така шанована професія? Звісно, інколи вона підносить людину, та лише на шибениці. А якщо людина піднеслася в такий своєрідний спосіб, вона втрачає фундамент, необхідний для такої висоти. Тому, на мою думку, у пірата немає надійного підґрунтя, щоб хизуватися перед китобійцем своїм зверхнім положенням.

А що ж таке «сходини»? Ви б лише даремно натерли до крові свій вказівний палець, гортаючи ним сторінки словників у пошуках цього слова; професор Джонсон не досяг такої вершини ерудиції, і ковчег Ноя‑Вебстера також його не містить[210]. А тим часом це вельми виразне слово уже багато років перебуває в постійному вжитку серед п'ятнадцяти тисяч справжніх, природжених янкі. Звичайно, слід з'ясувати його значення і включити його до лексикону. З цією метою я дозволю собі дати йому наукове тлумачення.

Сходини (іменник) – дружня зустріч двох (або більше) китобійних кораблів, здебільшого в промислових районах, коли вони, привітавши одне одного, здійснюють взаємні візити членів команди: капітани зустрічаються на борту одного корабля, а старші помічники – на борту другого.

Також не слід забувати, коли йдеться про сходини, ще одну невелику деталь. У кожній професії є свої певні особливості; є вони і в китобійному ремеслі. На піратському, військовому або работорговому кораблі капітан, вирушаючи деінде у своїй шлюпці, сидить на кормі, де часто буває влаштовано зручне та м'яке сидіння, і нерідко сам керує маленьким, наче іграшковим румпелем, прикрашеним барвистими шнурками та стрічками. А на кормі вельбота немає ніякого сидіння, ніяких подушок і ніякого румпеля. А то ще, чого доброго, капітанів‑китобоїв почнуть возити по хвилях у інвалідному кріслі, наче поважних старих подагриків! Що ж до румпеля, то жодний вельбот не дозволить собі таких витребеньок; а оскільки при зустрічі корабель покидає вся команда спущеного вельбота – включаючи гарпунера, його стернового, – то стернує за подібних випадків саме він, а капітан, якому в човні ніде сісти, вирушає в гості стоячи, мов сосна. І часто можна побачити, як капітан, що стоїть у човні, відчуваючи, що очі всього довколишнього світу спрямовані на нього з бортів обох кораблів, щосили прагне зберегти рівновагу і не принизити свою гідність. А це не дуже легко, бо позаду нього стирчить величезне стернове весло, яке час від часу б'є його у поперек, тоді як попереду весло загрібного лупить його по колінах. Отже, і з фронту, і з тилу він стиснений, наче в лещатах, і йому лишається тільки пересуватися з боку в бік та ширше розставляти ноги; та при цьому несподіваний і сильний поштовх вельбота може легко звалити його з ніг, бо довжина основи без відповідної ширини – непевна річ. Спробуйте поставити під тупим кутом, подібно до циркуля, дві жердини, і ви побачите, що вони не стоятимуть. Але ж не годиться, щоб на очах у всієї шанованої громади – не годиться, кажу вам! – щоб цей капітан, який балансує на двох широко розставлених ногах, хоч трохи підтримав себе, схопившись рукою за який‑небудь предмет; і навіть більше, на доказ своєї несхитної витримки він найчастіше тримає руки в кишенях брюк; хоча, мабуть, ці руки, великі й важкі, служать йому там замість баласту. Втім, бували випадки, притому надійно засвідчені, коли капітан у якусь критичну мить – наприклад, під час раптового пориву шквалу, – хапав за волосся найближчого з веслярів і вчіплявся в нього щосили, невблаганний, мов сама смерть.

Дата добавления: 2015-10-21