Рахувати

“На мою думку, дієслово рахувати часто тулять у фрази безоглядно, невпопад. А що ви скажете?”

Те ж саме. Рахувати – називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму. Рахувати хвилини, дошкільнятко вже вміє рахувати, рахувати гроші. А значень “розраховувати на когось, щось”, “вважати” це слово не має.

* * *

Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні?

Вони близькі значенням і за суттю певною мірою переплітаються. Однак не тотожні.

Звичай – правила гідної громадської поведінки, що побутують у того чи того народу, суспільної групи, колективу, а також давній, традиційно усталений порядок святкування, відзначення пам'ятних та урочистих подій, дат. Людина, котра живе в якомусь середовищі, вихована в звичаях свого оточення. Про звичку переважно йдеться тоді, коли мають на увазі поведінку або вдачу однієї особи, індивіда.

Обидва слова входять до складу сталих сполучень: для звичаю, у звичаї, своїм звичаєм; за (своєю) звичкою, увійти у звичку, взяти собі за звичку і т. ін. Для літературної мови характерне поєднання іменника звичка з прийменником за, що відбито в СУМі. Цей вислів може поширюватися прикметниками, видозмінюючи свій зміст. Так, за старою звичкою означає “як давно заведено, за давньою традицією”. На місці звороту за своєю звичкою може стояти інший – за своїм звичаєм.

***********************************

Читачі запитують – відповідаємо

Чи є відмінності у вживанні прийменників у й в у російській та українській мовах?

Безперечно, є. І це ми покажемо на прикладах.

Між українськими прийменниками у та в немає ніякої різниці. Їхнє вживання залежить від позиції в тексті. На початку речення перед приголосним пишемо у. А після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв) і між голосними ставимо в. Приміром, “У лісі багато грибів”, “Дівчина працювала в бібліотеці”, “Хлопець узяв у неї книжку”. Щоправда, таке чергування іноді неможливе. Це стосується лексем, які починаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ – з іншими значеннями), взаємини, влада, властивість тощо; увага, узбережжя, указ, умова, установа, а також похідних від них; власних імен та слів іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум і т. ін. У поезії поряд із звичайною формою Україна часом уживають Вкраїна.

Російські прийменники у та в мають свої специфічні особливості, наприклад: “У него собирались гости” і “В его словах чувствовалась уверенность”. Зокрема у передає значення “поблизу, біля чогось”, якому відповідають українські коло, біля, край, при, перед тощо: у входа – біля (коло) входу; быть у власти – бути при владі; у берега – при березі, біля (коло) берега; у дороги – край дороги, при дорозі; у руля – за кермом; у рояля – за роялем, при роялі; у микрофона – перед мікрофоном. У кожному з цих випадків прийменник у в нашій мові неприпустимий.

У російського в українські відповідники у(в), до, на: завернуть в бумагу – загорнути в папір, тетрадь в клетку – зошит у клітинку, ходить в школу – ходити до школи, принять во внимание – взяти до уваги; в пользу, в рассрочку – на користь, на виплат. Є й інші засоби передавання цього прийменника: в один день, щель в ладонь, в пять часов, сказать в двух словах, в последнее время – за один день, щілина з долоню, о п’ятій годині, сказати двома словами, останнім часом. А які ж відповідники в російського по? Це “однойменне” по, з, за, на, через, до, а також орудний відмінок однини без прийменника: дежурный по школе – черговий по школі; пособие по литературе, экзамен по истории – посібник з літератури, екзамен з історії; по собственному желанию, по моим сведениям, по поручению – за власним бажанням, за моїми даними, за дорученням; по адресу, по виду, по заказу, по требованию – на адресу, на вигляд (і з вигляду), на замовлення, на вимогу; отпуск по болезни, по ошибке – відпустка через хворобу, через помилку (і помилково); коса по пояс, с 1999 по 2002 год, прийтись по вкусу – коса до пояса, з 1999 до 2002 року, припасти до смаку; идти по берегу – йти берегом. Можна перекладати й так: по получении, смотря по погоде, мероприятия по..., по обыкновению – після одержання, залежно від погоди, заходи щодо..., як звичайно.

Російський прийменник при – українські при, біля (коло), поруч, за, під час. При свидетелях – при свідках; при мне – біля (коло) мене, поруч зі мною; при условии – за умови; при коллективизации – під час колективізації. Інші засоби: при сём прилагается, при помощи скальпеля – до цього додається, за допомогою скальпеля.

Російському на можуть відповідати наш прийменник на, орудний відмінок без прийменника: на окне – на вікні; на днях, приехать на пароходе, обучаться на родном языке – днями, приїхати пароплавом, навчатися рідною мовою. Інші засоби: на следующий день – наступного дня, на всякий случай – про (на) всякий (всяк) випадок.

* * *

Чому в сполученнях закон Архімеда, закон Ньютона перше слово пишуть з малої літери, а не з великої?

У документах державного значення, коли йдеться про конкретний закон, це слово починається з великої літери: Закон України “Про вищу освіту”. Якщо ж воно не пов’язується з якимось конкретним законом або виступає в множині (керуємося чинним законом, за нашими законами), то пишеться з малої літери. Закон Архімеда, закон Ньютона – загальні назви, що належать до термінів, а в такому разі, як радять мовознавці, з великої літери треба писати лише прізвище.

* * *

Як правильно – чистьте чи чистіть?

Оскільки в 2-й особі однини наказового способу дієслово чистити має форму чисть, то в 2-й особі множини воно закінчується на -те: чистьте. Отак і правильно.

* * *

Тягнути, тягти. Яке з цих дієслів нормативне, а яке – ні?

У сучасній українській літературній мові обидві форми вважаються нормативними і вживаються паралельно.

* * *

Стелиться і стелеться

“Я натрапляв у текстах на дієслова стелиться і стелеться. Мабуть, одне з них хибне?”

Якраз і ні. Це два варіанти одного дієслова; від стелитися 2-га особа однини теперішнього часу – стелиш, а від дієслова слатися – стелеш.

* * *

Правопис графічних скорочень

“Прошу розповісти про правопис графічних скорочень”.

Умовні графічні скорочення вимовляються повністю й подаються усічено на письмі. На місці скорочення ставляться крапки, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал), с.-д. – соціал-демократичний, с. г. – сільське господарство.

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: акад. – академік, вид. – видання, гр. – громадянин, доц. – доцент, ім. – імені, і т. ін. – і таке інше, і под. – і подібне, напр. – наприклад, н. е. – нашої ери, до н. е. – до нашої ери, о. – острів, обл. – область, оз. – озеро, проф. – професор, р. – рік, річка, с. – село, сторінка, ст. – станція, сторіччя, т. – том.

Запам’ятайте: не ставиться крапка між подвоєними буквами, що вказують на множину: рр. – роки, тт. – томи, а також при скорочених назвах мір: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр, км – кілометр, кг – кілограм.

Якщо при графічному скороченні ми беремо початок і кінець слова, то на місці пропущених букв має бути дефіс: б-ка – бібліотека, вид-во – видавництво, ін-т – інститут, л-ра – література, р-н – район, т-во – товариство, ф-ка – фабрика.

***********************************

Префікси де-, дез-, диз-, дис-

Який саме голосний писати в них, залежить від значення слова.

Префіс де – означає: а) віддалення, виділення, скасування, припинення, усунення чого-небудь: дестабілізація; б) рух донизу, зниження: девальвація. Дез- виражає дію – знищення, видалення, спотворення чогось: дезінтеграція, дезорієнтація. Префікси диз- і дис -позначають поділ, розлад, позбавлення, утруднення, втрату, надають поняттю негативного або протилежного змісту: дизасоціація, дислокація, дискваліфікація, дисгармонія.

Мана – манна

Треба розрізняти правопис і значення слів: бона (паперові гроші, що вийшли з обігу) – бонна (вихователька, гувернантка), біль (страждання) – білль (законопроект), була (наголос на другому складі, жін. рід від бути) – булла (папська грамота), Віла (столиця Вануату) – вілла (комфортабельний будинок за містом), пана (род. відмінок іменника пан) – панна (дівчина), міра (одиниця виміру) – мірра (ароматна смола), мана (привид, ілюзія) – манна (крупа, каша), гама (музичний термін; переносно: послідовний ряд якихось однорідних або відмінних одне від одного предметів, явищ: гама барв, гама настроїв) – гамма (назва третьої літери грецького алфавіту; складник низки термінів – гамма-проміння, гамма-спектр, гамма-функція тощо), мото... (частина складного слова, що означає “моторний”, наприклад, мотоклуб і под.) – мотто (епіграф, гасло, дотепний вислів).

Утискувати – втискувати

Утискувати, утискати – насильно, несправедливо обмежувати чиїсь права та дії, піддавати утиску.

У всіх інших значеннях вживаються паралельно із втискувати, втискати.

Учень – школяр

Досить часто ці слова використовують як рівнозначні та взаємозамінні. Але все-таки певна відмінність у їхньому вживанні є.

Учень – 1). Той, хто вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, хто набуває якогось фаху, ремесла. Учні старших класів, учень слюсаря, учень морської школи. 2). Послідовник чиїхось поглядів, учення.

Школяр – 1). Учень загальноосвітньої школи. Школярі поспішали на уроки. 2). Переносно: доросла людина, котра своєю поведінкою нагадує дитину.

Всередині – в середині

Всередині, усередині (предмет перебуває в межах, а не поза межами чогось). Це складний прийменник, а не прислівник. Коли нема вказівки на конкретне місце (наприклад, у хаті), його треба писати як одне слово.

В середині, у середині (предмет перебуває в центральній, середній частині чогось, а не на початку і не в кінці). Тобто, якщо поняття конкретизується, тоді в середині пишемо окремо. То вже прислівникове словосполучення, в якому середина зберігає в реченні свої функції іменника.

Плодоягідний – плодово-ягідний

Якщо перша частина складного слова не обтяжена суфіксом, який надає їй явно вираженої морфологічної окресленості, то дефіс не ставиться: автотракторний (але автомобільно-тракторний), хлібобулочний (але хлібно-булочний), плодоягідний (але плодово-ягідний), фанеростругальний (але фанерно-стругальний).

Завідувач, а не завідуючий

Як уже наголошували “Уроки...”, активні дієприкметники теперішнього часу не є властивістю української мови, і їх маємо уникати. Не можна казати і писати: навчаючий сина батько, поважаюча себе людина, говорячий промову депутат, виконуючий пісню співак. Треба: батько, який навчає сина, людина, котра себе поважає, депутат, що виголошує промову, співак, який виконує пісню. Але можливий вислів виконуючий обов’язки, оскільки він має значення іменника.

Слід уживати завідувач, а не завідуючий, командувач, а не командуючий. Вони потребують після себе додатків у родовому, а не орудному відмінку: завідувач відділу, а не відділом, командувач війська, а не військом.

***********************************

Так, до того, настільки чи такий?

Часто чуємо: “Чому ти так знервований?”, “Я сьогодні так стомлена”, “Напередодні екзаменів учителі були так заклопотані”. Чи правильні ці фрази? З погляду сучасної української літературної мови треба вживати не так знервований, а такий знервований, не так стомлена, а така стомлена, не так заклопотані, а такі заклопотані.

У деяких випадках займенником такий доцільно замінювати й словосполучення до того та прислівник настільки. Не до того (настільки) ревнивий, а такий ревнивий, не до того (настільки) поганий, а такий поганий. “Вистава була до того нецікавою, що глядачі стали виходити із зали” (з газети). Тут замість до того слід поставити такою.

Піддослідний – підслідний – підслідчий

Схожі за вимовою, але відрізняються одне від одного значенням.

Піддослідний – який є об’єктом наукового дослідження, експерименту. Піддослідні тварини, піддослідна картопля. Підслідний (прикметник, іменник). У юриспруденції – особа, котра перебуває під слідством. Підслідного допитали.

Підслідчий – призначений для тих, хто під слідством. Підслідча камера.

Неординарний – оригінальний

Перше слово – книжне, вказує на те, що якийсь факт, подія, явище вирізняються з ряду інших своєю непересічністю. “Неординарні прикмети року”, “Сприяли вихованню людей неординарних, цікавих” (з газети).

Близький до нього за змістом прикметник оригінальний, себто незвичайний, самобутній. Ця лексема більш поширена, й хоч вона теж іншомовного походження, проте не має такого виразно книжного звучання, як неординарний. Сполучуваність її з іменниками різноманітна: оригінальна людина, оригінальний національний митець, оригінальне художнє оформлення тощо.

Оригінальними називають також речі, створені самостійно, без наслідування відомих зразків. У цьому значенні слово неординарний вживати не можна.

Загальний – спільний

Як розрізняти їхні значення?

Загальний – який стосується, торкається всіх, усього, поширюється на всіх, на все в цілому. Загальні збори, загальна увага, загальне роззброєння. “У дев’ятсот чотирнадцятому році його покликали на війну в перший же день загальної мобілізації” (Ірина Вільде). Це слово також означає “той, що містить лише головне, істотне, без подробиць; основний”. Загальний виклад, загальний висновок, загальне враження. “Роман... з дивною кмітливістю навчився ловити загальний зміст чужих мов” (Олесь Гончар).

Спільний уживається в розумінні “властивий не одному (інколи навіть усьому загалові)”; “належний кільком або багатьом”. Спільні інтереси, спільна праця, спільна квартира. “-А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний” (Іван Нечуй-Левицький).

Отже, загальний – це такий, що “охоплює, стосується всіх”, або “основний, головний, без деталей”; спільний – “один для двох чи багатьох”.

Якщо нема іменника “площа”

Деякі мовці не знають, як буде правильно: квартира площею 50 квадратних метрів чи квартира площею в 50 квадратних метрів? Нормативні обидва варіанти, хоч безприйменникова конструкція останнім часом стала поширенішою порівняно з традиційною прийменниковою. Однак це положення охоплює лише ті сполучення, в яких є іменники площа, висота, довжина. Якщо таких слів немає, то прийменник в уживають обов’язково. Наприклад, “Ми одержали квартиру 35 квадратних метрів” сказати не можна; треба: “Ми одержали квартиру в 35 квадратних метрів”. На позначення виміру ще користуються прислівниками завдовжки, заввишки, завтовшки, завглибшки.

З великої чи з малої літери?

У званнях народний артист України, заслужений артист України, заслужений учитель України, заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури України, заслужений журналіст України тощо перше слово пишуть з малої літери.

Не по завершенні, а завершивши

Українська мова бідніша від російської на дієприкметникові форми, зате багатша на дієприслівники. Ними рясніють класична література й народне мовлення, казки, прислів’я, приказки. “Не кайся, рано вставши, молодим оженившись” (Матвій Номис), “Доброго здоров’я пивши!” (з живих уст). Досить часто дієприслівники замінюють віддієслівних іменників з прийменниками по, при, після. Отож і вам радимо казати й писати не “По завершенні роботи треба прибрати в цеху”, а “Завершивши роботу...”, не “При читанні вголос слід правильно наголошувати слова”, а “Читаючи вголос...”, не “Після закінчення сесії студенти підуть на канікули”, а “Закінчивши сесію...”. Звичайно, ці фрази можна побудувати й так: “Після того, як завершите роботу...”, “Коли читаєш уголос...”, “Коли закінчиться сесія...”

Таке широке вживання дієприслівників надає нашому мовленню легкості й мелодійності. Тому нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець красу української мови.

Андрухів – Андрухова

Читачі цікавляться, чи чергуються і з о, коли відмінюються прізвища типу Андрухів, Базів, Луків, Федорів. Голосний і чергується з о в усіх тих формах, де цей звук стоїть у відкритому складі, тобто в непрямих відмінках. Отже, треба вживати: Андрухова (а не Андрухіва), Базова, Лукова, Федорова; Андрухову, Базову, Лукову, Федорову. Кома не ставиться

а) у сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником: розтанув як сніг, легкий як пір’їна, мовчить мов риба;

б) коли іменна частина складеного присудка приєднана за допомогою сполучників як, мов, ніби, наче тощо: ноги обважніли наче колоди;

в) не виділяються також звороти, що вводяться в речення за допомогою сполучника як: я сприймаю це як цілковиту згоду, він працює як асистент. Але без додаткового змістового відтінку причинності;

г) не ставиться кома перед як, ніж у висловах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж і т. ін.: чекати довелося не більш як півгодини; роботи вистачило не довше ніж на три дні.

***********************************

Не що інше – ніщо інше

Не що інше, як... Саме це, а не щось інше. “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива схованка людського духу” (Панас Мирний).

Ніщо інше. Жодна інша річ, явище тощо. “Він захоплювався полюванням, ніщо інше його не цікавило” (з газети).

Коли Корсуня-Шевченківського, а коли Корсунь-Шевченківського

Читачі запитують: чому назву міста Володимир-Волинський у родовому відмінку однини пишуть Володимира-Волинського, а назву району в цьому ж відмінку – Володимир-Волинського? Чи правильно це?

Як відомо, географічні назви, що складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах, наприклад: Веселі Боковеньки, Веселих Боковеньок. Це стосується й тих найменувань, де прикметник (або числівник) стоїть на другому місці. Корсунь-Шевченківський, Корсуня-Шевченківського, в Корсуні-Шевченківському.

Але прикметники, утворені від назв, другою частиною яких є прикметник (або числівник), відмінюються тільки в цій частині: в Кам’янець-Подільському районі, в Переяслав-Хмельницькій райдержадміністрації.

Порядок – лад

Слова-синоніми, надто коли йдеться про домашні, господарські справи чи взагалі справи невеликого гурту людей. “Великий порядок і чистота в хаті й надворі показували, що Сухобрусівни були добрі хазяйки” (Іван Нечуй-Левицький); “Дячиха господарювала і всьому лад давала” (Марко Вовчок). Уживається порядок і тоді, коли мовиться про громаду чи суспільство, але в такому разі його звичайно ставлять у множині: “Після татарщини нові порядки на Україні постали” (Панько Куліш). А якщо мають на увазі державну або суспільну систему, користуються тільки словом лад.

Борис Антоненко-Давидович справедливо зауважував, що у повсякденному мовленні в нас часто надуживають іменником порядок, зводячи до мінімуму широкі виражальні можливості української мови. “Приведи в порядок усі папери” замість упорядкуй усі папери, дай лад усім паперам; “Чи у вас усе в порядку?”, коли можна ліпше передати: “Чи у вас усе гаразд?”. Замість “У нашій сім’ї був такий звичний порядок” краще сказати: “У нашій сім’ї був такий звичай” або “У нашій сім’ї так повелося”. Не погані порядки, а безладдя (безлад), не підтримувати порядок, а пильнувати ладу.

Досадливий – досадний

Розрізняються значенням.

Досадливий – який виражає досаду. “Композитор диригував, але нервувався. Виривалися нетерплячі, досадливі рухи” (зі спогадів). Досадливий погляд, досадлива усмішка. Похідне – досадливо. Досадливо поморщився, досадливо покушуючи губи. Досадний – який викликає досаду; неприємний. Досадні звістки, досадні прорахунки, досадні слова. Похідне – досадно. “Мені досадно страх, що я вже не скінчу своєї літньої роботи” (Леся Українка), “Йому досадно і соромно – він не хотів би тепер стрічатися з Наталею” (Степан Васильченко).

Звинувачувати – обвинувачувати

Вживаються паралельно, однак у судочинстві – переважно обвинувачувати. Похідні – обвинувачення, обвинувальний. “Вислухавши обвинувальну промову агронома, голова сільгоспартілі не міг з неї второпати, чим же, власне, завинив бригадир” (з газети).

Пиловий – пильний

Помиляються ті, хто вважає їх тотожними. Ці слова не схожі значеннєво.

Пиловий – пов’язаний із пилом; що складається з пилу. Пилові частки, пилова буря.

Пильний – 1. Який відзначається увагою, спостережливістю тощо; уважний. Пильна людина, пильний погляд. 2. Який потребує термінового, негайного виконання. Пильна робота.

Копалини – копальні

“Син старого Будкевича працював у Кривому Розі на копалинах”, – читаємо в оповіданні молодого письменника. Автор помилково поставив тут слово копалини замість копальні. Іменника копалина в однині не вживають узагалі, а в множині він позначає підземні мінеральні поклади, що їх використовують люди для промислових та господарських потреб. У російській мові цьому слову відповідає ископаемые: “Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу і мріє про подорожі й відкриття нових земель, нових копалин” (Олександр Копиленко).

А копальня – місце, де добувають корисні копалини; якщо це руда, то воно зветься рудня. Відповідниками цього іменника є російські копь, рудник, прииск. “Линуть глибокі копальні в серце залізне землі” (Володимир Сосюра).

Чи можна сказати “старий ветеран”?

Словосполучення старий ветеран у значенні “досвідчений, заслужений працівник у якійсь галузі” є тавтологічним, отже, стилістично не виправданим. Теоретично воно може існувати, якщо йдеться про вік цієї людини, – “старий (роками) ветеран”. Але в такому разі, щоб не склалося враження, що це тавтологія, краще похилий вік працівника підкреслити за допомогою інших лексем: сивий ветеран, срібноголовий ветеран і под.

***********************************

Мова – річ

Як порушення літературної норми сприймається вживання слова мова в сполученні з дієсловом ідеться. “Мова йдеться про нову виставу столичного театру імені Івана Франка” (з газети). Треба писати і казати мова йде або просто йдеться, мовиться. “Торкнув парубок свого коня ногами й догадався: про Давида мова йшла” (Андрій Головко), “До гурту підходили все нові тіні. Дехто з них питав крайнього, про що йдеться” (Степан Васильченко). Нашому мовленню притаманні також вислови мова про вас, не про це мова і т. ін. Правомірним є словосполучення мова мовиться, однак воно рідковживане.

Слово річ як синонім іменника мова в науковому й публіцистичному стилях не виступає. Але паралельно з цією лексемою ним широко послуговуються в поезії. “Та не чули вже тих речей ні батько, ні мати” (Тарас Шевченко), “На майдані пил спадає, замовкає річ” (Павло Тичина). Великопанельний, а не крупнопанельний

Крупний виступає переважно в значенні “який складається з однорідних часточок великого розміру” (протилежне дрібний) – про пісок, сіль, каміння, зерно, град тощо. Неправильним є застосування цього слова у таких сполученнях: крупна буржуазія, крупна промисловість, крупна рогата худоба, крупний спеціаліст тощо. Замість них залежно від контексту й змісту слід використовувати лексеми великий, видатний, визначний. Велика буржуазія (промисловість, рогата худоба); великий (видатний, визначний) спеціаліст.

Не можна вживати крупний як перший компонент складних прикметників типу крупнокаліберний, крупнопанельний, крупномасштабний. Треба: великокаліберний, великопанельний, великомасштабний.

Доречна заміна

Відомо, що для перекладу російських дієприкметників активного стану теперішнього часу на -ущ-, -ющ – в українській мові часто бракує аналогічних широковживаних відповідників. Двомовні словники в цьому разі пропонують використовувати поєднання дієслів зі сполучниками який, що. Проте послідовне механічне запровадження такого синтаксичного звороту, зазначає мовознавець Сергій Головащук, призводить до примітивізації мови, особливо коли його вжито без додатків, і до того ж коли він стоїть наприкінці речення.

Уникнути стилістичних огріхів можна було б: а) замінивши цей зворот прикметником: замість “відвернутися від справи, що завалюється” – “від безнадійної (пропащої) справи”; “лампа, що чадила” – “чадна лампа”; “стежити за предметами, що рухаються” – “за рухомими предметами”; “набридло тренування, що затягнулося” – “затяжне (таке довге) тренування”; “відчуття біди, що насувалася” – “неминучої біди”; б) замінивши дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: “прокотився гуркіт машини, що наближався” – “прокотився, наближаючись, гуркіт машини”; “нові гості, що приходили, розповідали” – “нові гості, приходячи, розповідали”; в) замінивши вказівним займенником: “невже те, що відбувається, якось стосується його?” – “невже все це якось стосується його?”; г) перебудувавши речення: “клуб, що згорів, досі не відбудували” – “після пожежі клуб досі не відбудували”; “батько скаржився на недугу, яка посилилася” – “батько скаржився, що недуга посилилася”; д) знявши таку синтетичну конструкцію, коли з ширшого контексту зрозуміло, про що йдеться: “кричав Іван услід братам, що віддалялися” – можна зняти віддалялися, бо є услід.

***********************************

Прийти з повинною чи повинитися?

Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: “Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою” (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір (“На щуку хтось бумагу в суд подав” – Леонід Глібов), щоб надати текстові колориту казенності. Навряд чи є потреба в сучасному мовленні (а ми, на жаль, часом спостерігаємо, як бездумно пхають у текст оту саму повинну) користуватися канцеляризмом, коли маємо давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), каяття. Тому російський вислів принести повинную краще перекладати українською признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

Зручності чи вигоди?

Читачі запитують, як залежно від наголошення змінюється семантика слова вигода.

Іменник вигода з наголосом на першому складі означає користь, зиск, прибуток (залежно від контексту). Наприклад, “Господарство має велику економічну вигоду від вирощення бобових культур”. Це ж слово з наголосом на другому складі означає добру обладнаність житла, комфортність. У засобах масової інформації досить часто використовують зворот квартира з усіма зручностями. Але нормативний вислів української літературної мови звучить так: квартира з усіма вигодами. Причому вигоди ставлять у множині, з наголосом на другому складі.

Готель – мотель

Збігаються у значенні “приміщення для приїжджих”.

Тільки мотель уживається в розумінні “готель на автотрасі або поблизу неї”.

Гамбурга – Гамбургу

Як правильно утворити форму родового відмінка від власної назви Гамбург: Гамбурга чи Гамбургу? За правописом, якщо найменування міста є іменником чоловічого роду, який закінчується на приголосний, то в родовому відмінку однини буде закінчення -а: населення Гамбурга.

Однак цим словом називають ще й одну з областей (земель) Німеччини. Якщо вживати Гамбург у такому значенні, в родовому відмінку він матиме закінчення -у: економіка Гамбургу.

Подібно до цього слід розрізняти й інші назви: Люксембург, Туніс тощо. Вони означають водночас і найменування країни, і найменування її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо закінчення -у (Люксембургу, Тунісу), коли говоримо про місто, ставимо -а (Люксембурга, Туніса). Назва столиці Афганістану в родовому відмінку закінчується на -а (Кабула), а назва місцевої річки – на -у (Кабулу).

***********************************

Нінащо – ні на що

Нінащо, прислівник. Уживається переважно у висловах зводити, звести, сходити, зійти нінащо і т. ін. Пишеться разом. “Не то чоловік, а й худобина в такій норі швидко на нінащо зведеться” (Іван Франко), “А хіба немає слів ледачих, що годяться лише нінащо?” (Євген Гуцало). Ні на що – словосполучення, всі компоненти якого подаються окремо. Означає: 1. Ні для чого. “Більш ні на що вам сили не стає?” (Іван Франко). 2. Ні на якусь річ, подію, потребу тощо. “Хлоп’я стояло похнюплено й ні на що не реагувало” (Олесь Гончар), “Кожна полонянка старається показати себе здоровою, ні на що не скаржиться” (Антон Хижняк).

З’ясовувати – виясняти

З’ясовувати. Крім іншого, виступає в значеннях “досліджуючи, робити зрозумілим щось; визначати, встановлювати що-небудь на підставі певних відомостей, ознак і т. ін.” “За що ж ця ласка короля? Мені з’ясуйте, прошу” (Василь Еллан-Блакитний), “Доки прийшов патруль, ми встигли вже з’ясувати, що Даниленко був з Гадяча” (Петро Панч).

Дієслова виясняти (вияснити) в цих значеннях використовувати не рекомендується.

Становити інтерес – представляти інтереси

Поняття “викликати зацікавлення, бути корисним” маємо передавати висловом становити інтерес. Пропозиція становить інтерес. Якщо ж мовиться про дію за чиїмсь дорученням, про вираження чиєїсь волі, тоді доречне словосполучення представляти (репрезентувати) інтерес (інтереси). “Григоренко представляв у раді інтереси дрібних підприємців” (з газети).

Коли вживають слово “включно”

Візьмімо речення “До 2001 року включно мій брат служив у війську”. Чи на своєму місці тут стоїть цей прислівник? Його застосовують при перелікові, коли хочуть показати межі ряду: від чогось до чогось включно. В інших випадках уживання слова неправомірне. Тому в наведеному реченні треба було або зазначити роки перебування в армії (наприклад, “З 1999 до 2001-го включно мій брат служив у війську”), або обійтися без цього слова (“До 2001 року мій брат служив у війську”).

***********************************

Місце проживання чи адреса?

Ненормативними можуть бути не лише слова, їхні форми, а й вислови. Ось в анкетах натрапляємо на такий пункт: “Адреса місця проживання?” Зворот тавтологічний, адже адреса – це і є місце проживання людини чи розміщення установи. Тому треба залишити щось одне: або адреса (домашня адреса), або місце проживання.

Ділянка – дільниця

Чи розрізняються між собою ці іменники?

Дільницею називають адміністративно самостійний об’єкт, виробничий вузол на будівництві, підприємстві, шахті, залізниці. Лексема входить до словосполучення виборча дільниця, що позначає територію округу, який об’єднує певну кількість виборців; приміщення, де працює дільнична комісія під час виборчої кампанії. Є також складальна дільниця, лікарська дільниця, дільниця народного суду тощо. Похідне – дільничний (а не дільничий). Дільничний міліціонер.

Ділянка – окрема частина земельної площі, використовувана з певною метою, виділена за якоюсь ознакою; частина тіла. У ділянці (а не в області) спини, грудей. Військовий термін – ділянка фронту, тобто місце дії з’єднання, підрозділу. Переносно: галузь, сфера діяльності. Отже, ділянка вулиці, ділянка поля, насіннєва ділянка, присадибна ділянка (а не участок), скронева ділянка, наукова ділянка. Як бачимо, слова дільниця і ділянка мають різні, чітко окреслені значення, і плутати їх не можна.

Мета – ціль

Багатьох цікавить, чи має множину іменник мета.

У всіх стилях літературної мови, крім художнього, він виступає тільки в однині. У поезії ж трапляється й множинна форма: “У золотому сяйві мет ми йдем напружено вперед” (Володимир Сосюра).

Якщо треба передати поняття множинності, користуються синонімом слова мета – ціль, що може виступати в множині і з конкретним значенням (“Гармати стріляли по ворожих цілях”), і з абстрактним (“Єдність цілей і прагнень”).

Небажані дублети

В українській мові поряд з давновідомими питомими словами існують їхні синоніми, котрих пізніше запозичено або скальковано з інших мов. Здебільшого не маючи якого-небудь додаткового семантичного чи стилістичного навантаження, вони виступають небажаними лексичними дублетами, або паралелізмами. Адже коли вживанню їх, свідомо чи через незнання, послідовно надається перевага, це призводить до збіднення, примітивізації рідної мови, позбавляє властивих їй барв і милозвучності. Ось окремі з цих дублетів: арештовувати, арештований (краще заарештовувати, заарештований), важний (поважний), дарити (дарувати), діюче законодавство (чинне законодавство), вечором, ранком, зимою, літом (увечері, вранці, взимку, влітку), кінчиться (скінчиться), минулорічний (торішній), найшов (знайшов), об’ява (оголошення), помогти (допомогти), пустий (порожній), смілий (сміливий), спішити (поспішати), учбовий (навчальний) і под.

Підняти – підійняти

Збігаються в усіх значеннях, але розрізняються стилістично.

Підняти вживається в різних стилях.

Підіймати використовується найчастіше в урочистих текстах. “Тіло набирає вроди, душу пісня підійма” (Дмитро Павличко).

Дата добавления: 2015-10-21