Контрактура щелеп

Контрактура щелеп характеризується обмеженням або неможливістю відкривання рота внаслідок патологічних змін м'яких тканин, функціонально пов'язаних зі скронево-нижньощелепним суглобом. Найчастішими причина­ми є рефлекторне тонічне скорочення жувальних м'язів за умови різних пато­логічних станів (правець, запальні процеси даної ділянки, анкілоз скронево-нижньощелепного суглоба, рубцеві зміни прищелепних тканин, слизової обо­лонки, м'язів, підшкірної жирової клітковини). До основних чинників, які зу­мовлюють нижньощелепні контрактури, необхідно віднести неправильну пер­винну обробку ран та довгу міжщелепну фіксацію уламків щелеп без своєчас­ної лікувальної гімнастики. Головними патогенетичними ланками є рефлек­торно-м'язові механізми, утворення рубцевої тканини та її негативна дія на функцію нижньої щелепи. Клінічно розрізняють нестійкі і стійкі контрактури щелеп. За ступенем відкривання рота контрактури поділяють на легкого сту­пеня (2-3 см), середнього (1-2 см) та важкого (до 1 см) ступеня.

Рефлекторно-м'язові контрактури виникають у разі переломів щелеп у місцях прикріплення м'язів, які піднімають нижню щелепу. До контрактури щелеп призводить подразнення рецепторного апарату м'язів продуктами роз­паду ушкоджених м'язів та гострими краями уламків щелеп.

Рубцеві контрактури залежно від того, які тканини ушкоджені — шкіра, слизова оболонка або м'яз, називаються дерматогенними, міогенними або зміша­ними. Поділ контрактур на рефлекторно-м'язові та рубцеві не є обов'язковим, але в окремих випадках ці процеси один одного не виключають.

Запобігання виникненню контрактур повинно включати: запобігання роз­витку грубих рубців шляхом правильної та своєчасної обробки ран, своєчасної іммобілізації уламків, своєчасної міжщелепної фіксації уламків у разі переломів у місцях прикріплення м'язів, щоб не виникла м'язова гіпертонія, застосуван­ня у ранній період лікувальної гімнастики.

Лікування у разі контрактур може бути консервативним, хірургічним або комбінованим. До консервативних методів лікування належать медикаментоз­не, фізіотерапевтичне, а також лікувальна гімнастика та механотерапія. Меха­нотерапія контрактур ставить за мету насильне, за допомогою механічних при­стосувань та спеціальних апаратів, відкривання рота. Цей спосіб отримав на­зву пасивної механотерапії. У разі активної механотерапії зворотний рух ниж­ньої щелепи здійснюється з подоланням протидії пружини механотерапевтич-ного апарату. Засобами механотерапії можуть бути дерев'яні та гумові клини, конуси, які розміщують між зубами на 2-3 год або до перших ознак появи болю.

Досконалішими способами механотерапії є апаратурні. Незважаючи на велику кількість апаратів, усі вони побудовані за єдиними принципами: скла­даються із жорстко з'єднаних між собою внутрішньоротових частин, які опи­раються на зубні ряди, та позаротової частини, оснащеної силовими елемента­ми (гумова тяга, пружина). Величина сили в таких апаратах звичайно може

дозуватися. У стандартних апаратах внутрішньоротова частина являє собою металеві відбиткові ложки, а в індивідуальних — виготовлену зубо-ясенну шину. Тривалість механотерапевтичних процедур визначається індивідуально. Бажа­но механотерапію проводити в комплексі з фізіотерапевтичними методами ліку­вання та лікувальною гімнастикою.

Дата добавления: 2015-10-13