Всі первинні реакції на надзвичайну ситуацію знаходяться в області емоційної сфери. До них належать шокові реакції, ступор, рухове збудження, плач, агресія та ін.

Шок представляє собою важку загальну реакцію організму, яка розвивається в результаті дії важкої механічної або психічної травми. Найчастіше зустрічається травматичний шок, що розвивається при важких пораненнях. У початковому періоді шоку, особливо якщо йому передувала сильна емоційна напруга, постраждалий може бути збудженим, не усвідомлювати важкості свого стану та отриманих травм. В нього спостерігається посилене дихання та пульс, розширення зіниць, потреба до дій та рухів. Потім цей стан змінюється на загальмованість, байдужість до навколишнього світу.

Шокові реакції: «Не може бути!» - можуть тривати від декількох секунд до декількох тижнів, в середньому 9 днів. Найбільш помітним проявом даного стану є оціпеніння. Скорботний скований, напружений. Дихання утруднене, неритмічне, досить часто бажання глибоко вдихнути приводить до переривистого, судорожного неповного вдиху. Звичайними є втрата апетиту, м’язева слабкість. Малорухливість може змінюватися хвилина суєтної активності. У свідомості людини з’являється відчуття нереальності того, що відбувається, заглушеність/ Притуплюється сприйняття зовнішніх подій, і потім у майбутньому нерідко виникають проблеми із спогадами про цей період. На цій стадії людина не відчуває страждань і болю, так як чутливість знижується. Хвороби, які раніше турбували, у цей час можуть зникнути. В очах оточуючих подібні реакції можуть виглядати дивними, так як люди можуть передбачати бурхливе висловлювання емоцій. За зовнішнім благополуччям людини, що дізналася трагічну новину, захований важкий внутрішній стан, основна небезпека якого полягає у тому, що він може змінитися гострим, реактивним станом: вона може битися, вириватися, спробувати викинутися з вікна і т.п. Вважають, що чим довше триває шок, тим довшими і важчими будуть наслідки.

На стадії шоку порушені контакти із зовнішнім світом, тому, якщо це необхідно, щоб людина здійснила яку-небудь просту дію, наприклад, покинув небезпечне місце, потрібно йому говорити чітко, короткими фразами із стверджувальною інтонацією. При вербальному контакті необхідно уникати дієслів із часткою «не». Даний факт пояснюється тим, що свідомість людини знаходиться не в реальному, а реальна інформація може поступати тільки у несвідоме, яке «не розуміє» складних мовних конструкцій та ігнорує їх. Тому якщо сказати «не вставай», можна отримати зворотній результат, так як несвідоме розпізнає лишень дієслово «вставай».

Тактильний контакт у ситуації шоку є найбільш доступним, так як вищі психічні функції (мова, довільне мислення, увага, пам'ять) «відключаються» у першу чергу. Треба торкатися людини якомога більше (гладити по спині, голові), іноді цього буває досить, щоб вивести із шоку. Також потрібно визвати будь-які сильні почуття, наприклад злість. Якщо після всіх цих маніпуляцій вдалося визвати сльози, значить людина переходить у наступну фазу.

У людей, які складають дану групу, можуть бути різноманітні реакції (істерика, плач, рухове збудження, агресія і т. п.), які є адекватними у цій ситуації. У зв’язку з цим необхідно дати можливість людині реалізувати свій афектний стан, а не закупорювати його.

Олександровський Ю.О. та ін. розробили наступний алгоритм дій при тич чи інших психогенних реакціях.

1. Страх - це емоція, яка виникає в ситуації загрози біологічному існуванню людини і спрямоване на джерело дійсної чи уявної небезпеки. До основних ознак страху відносяться: напруга м’язів (особливо обличчя), сильне серцебиття, прискорене дихання, знижений контроль над власною поведінкою, зменшення слиновиділення (пересихання в роті). При реакціях страху свідомість звужена, людина погано себе контролює.

Алгоритм дії психолога:
1. Покладіть руку постраждалого собі на зап’ястя, щоб він відчув ваш спокійний пульс. Це буде для нього своєрідним сигналом «Зі мною хтось поруч, я не один».
2. Дихайте глибоко і рівно. Спонукайте потерпілого дихати в одному з вами ритмі.
3. Якщо потерпілий щось каже, слухайте його уважно, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.
4. Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла (якщо це в даній ситуації доцільно).

2. Агресія - поведінка, при якій дії спрямовані на нанесення фізичних або психічних ушкоджень. Основними ознаками є: роздратування, невдоволення, гнів, нанесення ударів руками чи будь-якими предметами, словесна образа, лайка, почервоніння шкіри, напруженість м’язів обличчя.
Агресивні реакції є дійовим засобом реагування і досить часто зустрічаються в реальному житті після виходу із шокового стану. Спрямованість агресії може бути абсолютно різною (на себе або зовні). Досить часто реакція виражається в пошуку «цапа відбувайла», того, хто «міг бути» або «був причиною» надзвичайної ситуації.

Якщо агресія виражається виключно у вербальній формі, то необхідно, щоб ця реакція відбулася. Якщо гнів набирає гетеро агресивного характеру, основне завдання – спрямувати його в безпечне русло. Так як і при інших описаних реакціях, спроба задавити агресію може привести за собою фізичні симптоми. Нереалізоване бажання вдарити, наприклад, може трансформуватися у безпричинний біль в руці.

Алгоритм дії психолога:
1. Зведіть до мінімуму кількість оточуючих.
2. Намагайтеся, по можливості, не дивиться прямо в очі агресивної людини, тому що це сприймається як виклик.
3. Демонструйте доброзичливість. Навіть, якщо ви не згодні з потерпілим, не звинувачуйте його, інакше агресивна поведінка буде спрямована на вас.
4. Намагайтесь при сприятливій ситуації розряджати обстановку смішними коментарями чи діями.
5. Доручіть потерпілому роботу, пов’язану з високими фізичними навантаженнями.

3. Апатія - стан, що характеризується пасивністю, бездушністю. Може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи; в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, чи коли не вдалося когось врятувати або у лихо потрапила близька людина. Основними ознаками апатії є: байдуже ставлення до оточуючих, млявість, загальмованість, повільна, з довгими паузами мова.
Алгоритм дії психолога:

1. Поговоріть з потерпілим. Задайте йому кілька простих питань: Як ваше ім’я?, Як ви себе почуваєте?, Чи хочете їсти? і так далі.
2. Проведіть потерпілого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватись (обов’язково зняти йому взуття).
3. Візьміть потерпілого за руку чи положіть свою руку йому на чоло.
4. Дайте потерпілому можливість поспати чи просто полежати.
5. Якщо немає можливості відпочити (подія сталася на вулиці, у громадському транспорті, очікування закінчення операції в лікарні), то більше спілкуйтеся з потерпілим, залучайте його до будь-якої спільної діяльності (прогулятись і т.п.).

4. Плач дозволяє відреагувати, викинути біль і відчай, що накопилися. Кожна людина, яка хоч би раз у житті плакала, знає, що після того, як дати волю сльозам, на душі стає легше. Пояснення цього феномену лежить в області фізіології, оскільки в організм викидаються речовини, які мають заспокійливу дію. Матері добре знають, що після того, як дитина поплакала, вона добре засинає. Якщо людина стримує сльози, то емоційної розрядки не відбувається. Коли ситуація затягується, внутрішнє напруження може зашкодити фізичному і психологічному здоров’ю людини.
Хоча плач є корисною реакцією, у деяких країнах культурні стереотипи не дозволяють їй проявлятися (наприклад, вважається, що сльози – це ознака слабкості; справжній мужчина не повинен плакати, і це навіюється хлопчикам з раннього дитинства).

Алгоритм дії психолога:
1. Не залишайте постраждалого наодинці.
2. Встановіть фізичний контакт із постраждалим (візьміть за руку, покладіть свою руку йому на плечі чи спину, покласти його руку собі на зап’яст). Всі ці прийоми на несвідомому рівні дозволять людині відчути, що ви поряд. Рука постраждалого на зап’ясті або на грудях людини, яка вам допомагає, дає можливість відчути серцебиття, близькість іншої людини, і це сприяє нормалізації фізіологічного стану за рахунок механізму несвідомого налаштування.

3. Застосовуйте прийоми «активного слуху», підтверджуючи увагу і співчуття до постраждалого. Потрібно говорити про його почуття. Але не рекомендується говорити: «Я вас розумію». Слово «розуміння» належить до області думок, а не почуттів, і людині зараз не потрібно, щоб його розуміли. Не потрібно запитань, порад, головне – вислухати людину або просто забезпечити можливість виходу горя.
4. Не намагайтесь заспокоїти потерпілого: дайте йому можливість виплакатись і виговоритись. Тобто, не потрібно, втішаючи людину, робити все, щоб вона не плакала, так як кожна реакція є свого роду вихід внутрішнього болю на тілесному рівні, а стримування сліз гальмує емоційну розрядку і наносити шкоду фізичному і психологічному здоров’ю людини.

5. Не задавайте питань, не давайте порад. Ваше завдання - вислухати.

5. Істерика. Плач як складовий елемент може входити в істеричну реакцію. Основна відміна істерики від плачу полягає в тому, що перша відбувається більш бурно і може супроводжуватися криками, погрозами у свій адрес або в адрес інших. Важливою рисою істеричної реакції є неможливість контакту з людиною при збереженні ясності її свідомості. Отже, істеричні ренакції характеризуються підвищеною емоційною збудженістю й супроводжуються риданням. Основні ознаки: надмірне збудження, безліч рухів, театральні пози, мова швидка, крик, ридання.

Алгоритм дії психолога:
1. Вилучіть глядачів, створіть спокійну обстановку (немає глядачів. немає й істерики). Залишіться з постраждалим наодинці, якщо це ненеобхідно для вас.
2. Зненацька зробіть дію, що може сильно здивувати (з громом кинути предмет, різко крикнути на постраждалого, в деяких випадках можна навіть дати ляпас, облити водою).
3. Говоріть з потерпілим короткими фразами, впевненим тоном («Випий води»).
4. Після завершення реакції настає виснаження сил. Вкладіть потерпілого спати. До прибуття фахівців спостерігайте його стан.
5. Не потурайте бажанням потерпілого.

6. Нервове тремтіння (сіпання). Після надзвичайної ситуації досить часто у потерпілого з’являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм скидає напругу. Зі сторони виглядає так, немов постраждалий сильно змерз. Але причина полягає в іншому. Самостійно (за власним бажанням) людина не може припинити цю реакцію.

Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться всередині, в тілі, і викличе м’язеві болі, а в подальшому може привести до появи таких захворювань як гіпертонія, виразка та ін. Ознаками нервового сіпання є несподіваність початку сильного тремтіння (сіпання) (може бути як і по всьому тілу, так і окремих частин). Наприклад, людина не може втримати в руках предмети: стакан з водою і т.п. Ця реакція зберігається досить тривалий час (декілька годин), потім наступає розслаблення. Людина почуває себе втомленою і потребує відпочинку.

Алгоритм дії психолога:
1. Потрібно посилити сіпання. Візьміть потерпілого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.
2. Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.
3. Після завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано покласти його спати.
Не можна: обіймати потерпілого чи притискати його до себе, накривати чимось теплим, заспокоювати постраждалого, говорити, щоб він взяв себе у руки.

7. Ступор - це стан нечутливості, отупіння, нерухомості, який виникає в людини при психічних, травматичних ушкодженнях. Основними ознаками ступору є: різке зниження чи відсутність довільних рухів і мови, відсутність реакції на зовнішні подразники (шум, світло, дотики), стан повної нерухомості, можлива напруга окремих груп м’язів.

Ступор по своїм ознакам можна віднести до шокових реакцій. Він відбувається після сильних нервових потрясінь, коли людина потратила стільки енергії на виживання, що сил на контакт із навколишнім світом вже не залишилося.

Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу і постраждалий пробуде в такому стані досить довго, це приведе до його фізичного виснаження. Тому як контакту з навколишнім світом немає, постраждалий не помітить небезпеки і не зробить дій, щоб її попередити.

Необхідно будь-якими засобами добитися реакції постраждалого, вивести його з оціпеніння.

Алгоритм дії психолога:
1. Зігніть потерпілому пальці на обох руках і притисніть до основи долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні.
2. Кінчиками вказівного та великого пальців масажуйте потерпілому точки, розташовані на чолі, над очима посередині між лінією росту волосся і бровами, чітко над зіницями.
3. Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Підлаштуйте своє дихання під ритм його дихання.
4. Людина, перебуваючи в ступорі, може чути і бачити, тому говоріть їй на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні).

8. Рухове збудження. Іноді потрясіння від надзвичайної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається навколо неї. У даному випадку він реагує руховим збудженням, яке в першу чергу характеризується непродуктивною діяльністю, в результаті якої може понести втрати сам індивід та оточуючі його люди. Людина, яка перебуває у такому стані, не може визначити, де вороги, а де помічники, де небезпека, а де спасіння. Вона втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає подібною до тварини, закритої у клітці. Після закінчення рухового збудження людина не може згадати, що вона робила.

Ознаки такого стану: різкі рухи, безцільні дії, ненормально голосна мова або збільшена мовленнєва активність (іноді абсолютно беззмістовна), досить часто відсутня реакція на оточуючих (на прохання, накази тощо).

Алгоритм дії психолога:

1. Використайте прийом «захват»: знаходячись ззаду, просуньте свої руки постраждалому під пахи, прижміть його до себе і трохи закиньте на себе.

2. Ізолюйте постраждалого від навколишніх.

3. Помасуйте постраждалому біологічно активні точки (знаходяться на чолі над бровами, посередині очей).

4. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває («Ти хочеш щось зробити, щоб це припинилося? Ти хочеш втекти, сховатися від цього, що відбувається?»).

5. Не вступайте у спір із постраждалим, не задавайте запитань, у розмові не вживайте фраз із часткою «не», які стосуються небажаних дій («Не біжи», «Не розмахуй руками», «Не кричи»).

Рухове збудження звичайно триває недовго і може змінитися на нервовий плач, а також агресивною поведінкою.

9. Паніка. Досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф засвідчує, що це результат необізнаності, низької підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічного загартування. Аби попередити паніку, необхідно із самого початку надавати правдиву інформацію про надзвичайну ситуацію. Якщо паніка виникла, необхідно приймати термінові і невідкладні дії щодо її подолання.

Алгоритм дії психолога:
1. Слід відволікати, нехай на короткий термін, увагу людей від джерела страху або збудника паніки.
2. Необхідно переключити увагу з дій панікера на людину мислячу, носія спокою та розважливості.
3. У такій ситуації необхідні владні і голосні команди, чіткі й обґрунтовані розпорядження.
4. Як тільки паніка спаде - у людей виникає підвищена активність, її слід зразу використати, залучивши всіх до рятувальних або ліквідаційних робіт.
Одним з основних завдань у надзвичайній ситуації і під час катастрофи є збереження спокою людей. Це в свою чергу досягається:

1. інформаційними засобами й прикладом дій навколишніх осіб.

2. Керівництво масою людей становить основу профілактики паніки. Панічна реакція — це завжди індукція страху, втрата ступеня свідомого керівництва й випадкове захоплення “керівництва” діями людей особами, що перебувають у стані страху й діють несвідомо, автоматично. Ці особи яскравістю вчинків і мови (лементи) збуджують навколишніх і фактично захоплюють за собою осіб, що перебувають у зв'язку зі страхом у стані звуженої свідомості й діючих автоматично без оцінки сформованої ситуації. У стані страхів люди легко піддаються управлінню й можуть бути притягнуті в умови безпечної й об'єктивної діяльності. Якщо управління масою здійснюється свідомою особистістю, то люди зберігають здатність розумних дій і захисту свого життя.

3. Особливу роль у профілактиці страху здійснює ділова зайнятість (посада) людини й демонстрація організованості дій навколишніх осіб. “Дія рятує від страху. Воно рятує й від страху, і від слабостей, навіть від холоду й хвороб” (Антуан де Сент-Екзюпері).

4. У гострій ситуації або загрозливій обстановці необхідно забирати (фіксувати) людей, які якби індуцюють страх і утягують людей у небезпечну діяльність.

5. У структурі керівництва масою людей більшу роль грає система оповіщення: гучномовне оповіщення, світлові й звукові сигнали, покажчики виходів, напрямку руху й інші засоби.

Гучномовне оповіщення населення (гучномовці на вулицях, у приміщеннях) дозволяє забезпечити безпека вчинків осіб, що перебувають у кризовій (катастрофічної) ситуації. Повідомляється про небезпеку користування ліфтом (зупинка й неможливість його покинути) і даються вказівки про дії по захисту й виходу з небезпечної зони й т.д.

Достовірне джерело інформації в період стихійних лих і ліквідації їхніх наслідків асоціюється в місцевих жителів із центральним для даного району органом виконавчої влади.

Місцеві ЗМІ (у порівнянні із центральними) у період стихійних лих і ліквідації їхніх наслідків мають більшу ефективність впливу на свідомість людей, оскільки газети, телебачення, радіо того або іншого району безпосередньо включаються в екстремальні умови його життєдіяльності, у процес ліквідації наслідків НС.

Інформаційні повідомлення для жителів населених пунктів, які зазнали стихійне лихо, повинні проходити оперативну психологічну експертизу. Для всіх джерел інформації варто готувати відповідні рекомендації, засновані на знанні психологічних закономірностей сприйняття й переробки людьми інформації в умовах стресу. (Приклад Новобогданівки.)

Заходи щодо ліквідації наслідків стихійних лих бажано “прив'язувати” до природних циклів і добових ритмів життєдіяльності людини (якщо, звичайно, припинення аварійно-відбудовних робіт або їхнє вповільнення не загрожує появою нових жертв).

Дата добавления: 2015-09-06