Джерела житлового законодавства

Джерелом права може бути будь-який матеріал, покладений в основу законодавства - це можуть бути як засоби пізнання, так і способи зовнішнього існування права, тобто правові документи, які вміщують правові норми й виступають джерелом знань, що формуються державою і визначають можливу чи необхідну поведінку суб’єктів права.

Термін “джерело житлового права” містить у собі конкретні форми виразу правових приписів органів державної влади, які видають нормативні акти в межах своєї компетенції, на підставі та на виконання чинного законодавства, з допомогою яких тому чи іншому правилу поведінки надається обов’язкова сила. Під джерелом права розуміють зовнішню форму об’єктивізації його норм.
Джерела права виявляються у різних формах, що поділяються на певні критерії. Розрізняють такі джерела житлового права:
1. Закони, нормативні акти, судова практика застосування чинного законодавства, рішення Конституційного суду — залежно від органу, що приймає рішення.
2. Нормативно-правові акти державних органів, рішення судів, договори, звичаї, нормативне закріплені принципи житлового права, інші джерела, що не суперечать нормам і принципам права — за змістом і формою правотворчості (комплексний критерій).
3. Джерела приватного та публічного права — за поділом права на приватне та публічне.
4. Економічні, соціально-культурні, юридичні — за сферою правового регулювання.
5. Нормативні та ненормативні — за юридичною силою.
6. Основні та допоміжні — за значенням.
7. Локальні та загальні — за сферою дії.
Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархії, тобто за порядком розміщення, джерел права і законодавства в системі залежно від їх юридичної сили, і зводиться до таких принципів:
- відмінність конституційного і законодавчого регулювання;
- пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади;
- перевага актів вищих за підпорядкованістю органів у порівнянні з нижчими;
- наявність первинних і вторинних актів;
- можливість зупинення і скасування неправомірно прийнятих рішень.

3. Поняття житлового фонду України, його характеристика, призначення та складові

Житловий фонд - складний інженерний комплекс, що криє в собі: жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування. Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний. Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам та організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не включаються нежилі при міщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового ха рактеру.

До житлового фонду України входять:

1) жилі будинки — будинки, які призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення.

2) квартири — частини жилих будинків, що призначені для проживання самітніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;

3) частина квартири (одноквартирного будинку) — жила кімната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самітньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку).

Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на

1) державний (комунальний),

2) колективний, що включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів,

3) приватний.

4. Приватний житловий фонд, його структура, особливості регулювання житлових відносин у цьому фонді

Приватний житловий фонд належить на праві приватної власності юридичним чи фізичним особам. У приватний житловий фонд входять зведені жилі будинки, приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної власності та призначені для задоволення житлових потреб власників і членів їхніх сімей. Законодавство дозволяє належне їм житло здавати в оренду чи найм іншим особам. Питома вага приватного житлового фонду швидко збільшується і в майбутньому має становити понад 90 відсотків. Суб’єктами права приватної власності на житло є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які набули на нього право власності на законних підставах.

5.Законодавче регулювання приватизації державного житлового фонду

Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири
(будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

6. Механізм приватизації державного житлового фонду

Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Метою приватизації є формування ринкової системи житлового забезпечення громадян України, створення умов для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задоволення своєї потреби в житлі.

Дата добавления: 2015-10-13