Основні підходи до діяльності з дітьми-злочинцями

Інформаційний підхід базується на тому, що відхилення у поведінці підлітків від соціальних норм відбуваються тому, що неповнолітні їх просто не знають. Тому основним напрямом роботи повинно стати інформування неповнолітніх про їх права й обов'язки, про вимоги, які висуває суспільство й держава до виконання встановлених для певної вікової групи соціальних норм. Це здійснюється через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, а також через систему соціального навчання з метою формування правосвідомості підлітка, підвищення його освіченості, засвоєння ним морально-правових норм поведінки в суспільстві.

В основі соціально-профілактичного підходу є виявлення, усунення і нейтралізація причин і умов, які створюють різного роду негативні явища. Суть цього підходу - в системі соціально-економічних, правових і виховних заходів, які проводяться державою, суспільством, конкретними соціально-педагогічними закладами, соціальним педагогом для усунення чи мінімізації причин девіантної поведінки.

Попередження можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими заходами лікувально-профілактичного характеру по відношенню до осіб, яка страждають різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні, лежить в основі медико - біологічного підходу.

Соціально-педагогічний підхід передбачає відновлення чи корекцію якостей особистості підлітка з девіантною поведінкою, особливо його моральних і вольових якостей особистості.

136. Реабілітація - це комплексна, багаторівнева, етапна та динамічна система взаємопов'язаних дій, спрямованих на відновлення неповнолітнього правопорушника в правах, статусі, здоров'ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими. Вона містить аспекти профілактики та корекції відхилень у розвитку неповнолітнього.

Соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх правопорушників - їх повернення, включення, реінтеграція у суспільство (сім'я, школа, клас, колектив однолітків, система учбово-трудових і дозвіллєвих відносин), що сприяє повноцінному функціонуванню в якості соціального суб'єкта.

Основними завданнями профільних закладів соціально-педагогічної реабілітації є:

- профілактична робота з попередження протиправної поведінки дітей і підлітків;

- виявлення джерел і причин протиправної поведінки неповнолітніх;

- розробка та забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації дітей і підлітків, що містять професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий та інші компоненти;

- підготовка рекомендацій і здійснення взаємодії з родинами дезадаптованих дітей для забезпечення безперервності корекційно-реабілітаційних заходів з ними в домашніх умовах;

- забезпечення тимчасового проживання неповнолітніх правопорушників з неблагополучних сімей у нормальних побутових умовах з наданням безкоштовного харчування, комунальних послуг, медичного обслуговування, відповідного догляду і дотримання норм гігієни, а також надання їм необхідної соціальної допомоги;

- надання психологічної, психокорекційної і іншої допомоги по ліквідації кризової ситуації у сім'ї і допомога повернення дитини до батьків чи осіб, що їх замінюють.

Соціально-педагогічна реабілітація в освітніх закладах полягає у подоланні шкільних і сімейних репресій стосовно неповнолітніх правопорушників, вирішення конфліктних ситуацій, подолання обструкції по відношенню до них з боку однолітків, корекції їх спілкування і поведінки, а також відновлення їх у статусі суб'єкта навчальної діяльності, що формує відносини учня з оточуючими.

137. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, схильними до вживання спиртного, - це діяльність, спрямована на конкретну дитину, яка сприяє вирішенню індивідуальних потреб дитини шляхом вивчення її особистості й оточуючого її соціуму; пошуку адекватних способів спілкування з дитиною; виявлення засобів, які допомагають дитині самостійно розв'язати власну проблему.

Соціально-педагогічна діяльність базується на принципах індивідуально-особистісного підходу до дитини, опори на позитивні сторони особистості дитини, об'єктивності підходу до дитини, конфіденційності.

Особливість соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, зумовлена специфікою дитячого алкоголізму як форми прояву адиктивної поведінки.

Структура соціально-педагогічної діяльності з дітьми, схильними до вживання алкоголю, складається з мети, суб'єкта, об'єкта, функцій, методів, форм.

Основним суб'єктом соціально-педагогічної діяльності є соціальний педагог, проте у випадку роботи з алкоголезалежними дітьми можуть залучатися спеціаліст з соціальної роботи, валеолог, психолог і батьки.

Об'єктом, для якого організовується соціально-педагогічна діяльність, є діти з різним рівнем втягнення у процес алкоголізації.

Метою соціально-педагогічної діяльності з підлітками, схильними до вживання алкоголю, є усунення негативних факторів, які сприяють алкоголізації дитини.

Основними функціями соціального педагога є: соціально-педагогічна (надання допомоги дитині та сім'ї у процесі соціальної взаємодії, у налагодженні соціальних зв'язків і стосунків, у створенні сприятливого соціального середовища для розвитку дитини, здійсненні контролю за дитиною); соціально-навчальна (забезпечення дитини інформацією і знаннями про проблему пияцтва й алкоголізму, необхідними уміннями та навиками протистояти залученню до вживання алкоголю); правозахисна (дотримання і захист прав дитини, схильної до алкоголізму.

138. Про дитячий алкоголізм говорять у випадку, коли його ознаки вперше проявляються у дитини до 18 років. Дитячий алкоголізм - це один із проявів адиктивної поведінки.

Вживання дітьми та підлітками у віці до 16 років алкоголю в дозах, що викликають сп'яніння, завжди розглядалося як зловживання. У нинішній час за всіма міжнародними нормами під зловживанням алкоголю вбачається навіть мінімальне епізодичне вживання спиртних напоїв особами у віці до 21 року.

Автори посібника "Соціальна педагогіка" за редакцією М.Галагузової виділяють такі характерні особливості дитячого алкоголізму:

1) швидке звикання до спиртних напоїв. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва до алкоголізму триває 5-10 років, то в дитини - в 3-4 рази швидше). Це пояснюється анатомо-фізіологічної будовою дитячого організму: мозкова тканина дитини, на відміну від дорослих, багатша водою і бідніша на білок. У воді алкоголь добре розчиняється і засвоюється організмом, тільки 7% його виводиться легенями і нирками. Решта 93 % залишається в організмі;

2) злоякісне протікання хвороби (організм перебуває на стадії формування, стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю - знижена, внаслідок чого відбуваються глибокі руйнівні процеси);

3) вживання дитиною значних доз алкоголю (суспільство не схвалює вживання алкоголю дітьми, тому вони п'ють таємно, всю дозу приймаючи одномоментно);

4) швидкий розвиток запоїв (стає нормою пити з будь-якої причини, потреба повного сп'яніння, оскільки в стані легкого сп'яніння відчувають себе невпевнено);

5) низька ефективність лікування [63].

Найбільша небезпека алкоголізму для підлітків у тому, що він різко послаблює самоконтроль. Звідси - скоєння правопорушень: у нетверезому стані; з метою придбання спиртного; "п'яна" мотивація тощо.

139. З медичного погляду, алкоголізм - хронічне захворювання, яке характеризується непереборним потягом до спиртних напоїв. З соціальних позицій, алкоголізм - форма девіантної поведінки, яка характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшою соціальною деградацією особистості.

Профілактика алкоголізму повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з негативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв'язувати складні життєві ситуації і робити здоровий життєвий вибір.

Профілактика алкоголізму має починатися не в підлітковому віці, коли у дитини виникає потреба бути дорослою, яка часто реалізується через бунтарство та заперечення цінностей і норм, прийнятих в сім'ї, громаді, суспільстві, а значно раніше. Профілактику в сім'ї необхідно починати ще в ранньому дитинстві. Для цього важливо обговорювати існування корисних і некорисних продуктів, важливість турбуватися про своє здоров'я, існування небезпеки і не обов'язково у вигляді алкоголю. Вже в молодшому шкільному віці з дитиною варто обговорити вживання цигарок і алкоголю.

Але надання самої лише інформації про психоактивні речовини не є достатнім. Необхідно створення атмосфери довіри в сім'ї, чому можуть сприяти такі чинники: розвиток теплих стосунків у сім'ї та досягнення взаємодовіри; формування у дітей чітких уявлень про добро і зло; допомога дітям у визначенні для себе конкретних цілей; надання дітям можливості відчути себе частиною дружної сім'ї; пояснення дитині шкідливості алкоголю; дотримання сімейних цінностей членами родини.

Таким чином, важлива психологічна підтримка, яку члени родини можуть надити одне одному. Дитина повинна відчувати, що її люблять і приймають у сім'ї такою, якою вона є, з усіма її чеснотами і недоліками.

Соціальним працівникам годиться брати до уваги й те, що важливу роль у профілактиці відіграє школа. Програма профілактики у школі має носити системний характер і виконуватися впродовж всього періоду навчання. Така робота повинна мати інтерактивний характер і набувати різних форм, як-от: тренінги, тематичні зустрічі, дискотеки тощо. Адже, як свідчать українські дослідження, підлітки та молодь скептично ставляться до будь-яких лекцій і формальних заходів.

Профілактичну роботу з позицій підходу нормалізації базують на принципах: 1) розширення розуміння причин, у зв'язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну; 4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути зведений до реальних пропорцій. Саме на цю тему треба зняти табу. 5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення. [15;123]

140. Профілактика - складна, об'єктивно обумовлена система керованої діяльності, що закономірно склалася на конкретному історичному етапі суспільного життя і яка забезпечує науково-теоретичну і практичну реалізацію заходів, спрямованих на попередження асоціальної поведінки осіб. Або: профілактика - використання сукупності заходів з метою попередження виникнення і розвитку відхилень.

Принципами профілактики є: законність, демократизм, гуманність, конфіденційність, забезпечення відповідальності посадових осіб за порушення прав індивідів, державна підтримка діяльності органів місцевого самоврядування, які здійснюють профілактику, взаємодія інституцій, причетних до профілактики.

Функції профілактики:

- діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);

- реабілітуюча (перевиховна, спрямована на подолання негативних проявів у поведінці);

- координуюча (координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні та подоланні асоціальної поведінки);

- прогностична (передбачення можливих негативних явищ у поведінці особи).

141. Реабілітація - це комплексна і багаторівнева, етапна і динамічна система взаємозв'язаних компонентів, об'єднаних в рамках однієї концепції єдністю цілей, і принципів, методів і процесів. У загальній програмі реабілітаційних заходів виділяють 3 етапи: відновне лікування, реадаптацію, реабілітацію.

Реабілітація хворих на алкоголізм - це система заходів медичного, психологічного і соціального характеру, що проводяться після виникнення захворювання, а також направлених на його профілактику. У реабілітації хворих на алкоголізм можна виділити медичний, професійний і соціальний етапи. На першому з них застосовуються загальновідомі заходи терапії і ізоляції. На етапі професійної реабілітації в абсолютній більшості випадків проводиться не навчання нової професії, а закріплення на колишньому місці роботи. Нарешті, соціальний етап реабілітації включає переорієнтацію відносно традицій, обрядів і культурних цінностей.

Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, які сприяють інтеграції її в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навиками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.

Найбільша небезпека алкоголізму для підлітків у тому, що він різко послаблює самоконтроль. Звідси - скоєння правопорушень: у нетверезому стані; з метою придбання спиртного; "п'яна" мотивація тощо.

142. Адиктивна поведінка - порушення поведінки, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан людини, включаючи алкоголь і тютюн, до того моменту, коли фіксується факт психічної і фізичної залежності.

Наркоманія -хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (надалі комітет) і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінювати одну чи декілька його функцій і внаслідок багаторазового вживання викликає психічну чи фізичну залежність

У всьому світі за наркотичними і психотропними речовинами встановлений контроль. Вони призначаються і застосовуються під наглядом лікарів. Виробництво, реалізація і вживання деяких наркотиків, наприклад, марихуани, взагалі заборонено.

Схильність до вживання наркотиків - це особистісне новоутворення, яке складається з таких компонентів:

- відсутність мотивації діяльності,

- несформованість функції прогнозування поведінки,

- низький рівень самоповаги, відсутнє самоусвідомлення, суперечність самооцінки та рівня домагань,

- тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.

Незворотним наслідком наркоманії може стати також суїцид, основна причина якого - незадоволення життям.

Небезпечним поєднанням спеціалісти визнають наркоманію з алкоголізмом, яке прискорює деградацію особистості дитини й ускладнює медичне лікування.

143. Термін "наркоманія " походить від грецьких слів "narke" (заціпеніння) і "mania" (безумство, потяг) - хворобливий стан, пристрасть до вживання психотропних речовин, яка призводить до важких порушень фізичних і психічних функцій.

У соціально-педагогічному аспекті наркоманія визначається як форма девіантної поведінки, яка виражається у фізичній і психічній залежності від наркотиків, що поступово викликає фізичне і психічне виснаження дитячого організму і соціальної дезадаптації особистості.

Лиш незначна частина підлітків, які страждають наркотичною залежністю, самостійно звертаються за допомогою. У цьому віці відсутня увага до здоров'я.

Соціально-психологічні наслідки наркоманії характеризують як соціально-етичну деградацію особистості дитини. Поступово зникають усі потреби й інтереси, крім наркотиків. Соціальне середовище оцінюється тільки з погляду можливостей, які полегшують чи ускладнюють пошук і вживання наркотиків. Відбувається розрив соціально корисних зв'язків з суспільством. Психічний комфорт можливий тільки при умові прийому необхідної дози наркотику.

Кримінальні наслідки наркоманії зумовлені біологічними та соціально-психологічними наслідками. Щоби задовольнити свій потяг, наркоман змушений пропускати заняття чи роботу, а потім зовсім залишає їх, оскільки цілком присвячує себе пошукам зілля. Засобів на постійне придбання наркотиків немає, тому наркоман змушений шукати протизаконні шляхи їх здобуття (крадіжки, розбійні напади, вбивства). З іншого боку, кримінальну відповідальність тягнуть за собою злочини, пов'язані з незаконним виробленням, придбанням, збереженням, перевезенням чи збутом, а також крадіжкою наркотичних засобів; залучення неповнолітніх до вживання наркотиків; посів, вирощування заборонених культур; організація й утримання притонів для вживання наркотиків

144. Лиш незначна частина підлітків, які страждають наркотичною залежністю, самостійно звертаються за допомогою. У цьому віці відсутня увага до здоров'я. Будь-якими шляхами підлітки намагаються утвердитися. У них яскраво виражена пізнавальна активність, але разом з тим висока соціальна конфліктність, значна нервово-психічна нестійкість, дисгармонія розвитку особистості, висока активність організму на фоні недостатньо сформованих сил.

Життя людини може складатися по-різному, але головне в тому, як вона сприймає негативні обставини життя (неблагополуччя сім'ї, бідність, фізичні та розумові відхилення тощо). Схильність до вживання наркотиків - це особистісне новоутворення, яке складається з таких компонентів:відсутність мотивації діяльності,несформованість функції прогнозування поведінки,низький рівень самоповаги, відсутнє самоусвідомлення, суперечність самооцінки та рівня домагань,тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.М.Галагузова та ін. розглядають причини наркоманії на різних рівнях.

На мікрорівні виділяються біологічні та психологічні причини:а) біологічніб) психологічні

Основні причини наркоманії на мезорівні, на думку спеціалістів, варто шукати в умовах виховання, тобто виділяють соціально-педагогічні та соціальні причини: в) соціально-педагогічніг) соціальні

Причини на макрорівні пов'язують з соціально-культурними факторами:

- д) вплив культури, зокрема субкультури, на підлітка.

Виділяють три різновиди наслідків наркоманії, які взаємопов'язані між собою: біологічні, соціально-психологічні й кримінальні.

До біологічних наслідків відносять прогресуюче падіння активності, енергетичного потенціалу особистості, згасання потягів, біологічних потреб (їда, сон, статевий потяг), зниження опору, прогресуюче виснаження дитячого організму.

Соціально-психологічні наслідки наркоманії характеризують як соціально-етичну деградацію особистості дитини. Поступово зникають усі потреби й інтереси, крім наркотиків. Соціальне середовище оцінюється тільки з погляду можливостей, які полегшують чи ускладнюють пошук і вживання наркотиків. Відбувається розрив соціально корисних зв'язків з суспільством. Психічний комфорт можливий тільки при умові прийому необхідної дози наркотику.

Кримінальні наслідки наркоманії зумовлені біологічними та соціально-психологічними наслідками. Щоби задовольнити свій потяг, наркоман змушений пропускати заняття чи роботу, а потім зовсім залишає їх, оскільки цілком присвячує себе пошукам зілля. Засобів на постійне придбання наркотиків немає, тому наркоман змушений шукати протизаконні шляхи їх здобуття (крадіжки, розбійні напади, вбивства). З іншого боку, кримінальну відповідальність тягнуть за собою злочини, пов'язані з незаконним виробленням, придбанням, збереженням, перевезенням чи збутом, а також крадіжкою наркотичних засобів; залучення неповнолітніх до вживання наркотиків; посів, вирощування заборонених культур; організація й утримання притонів для вживання наркотиків.

145. І стадія. Наркотичній залежності передує адиктивна поведінка - зловживання однією або кількома психоактивними речовинами, які змінюють і впливають на психічний стан, включаючи алкоголь і куріння, до того, як сформувалася фізична залежність від них. Перевага на цій стадії надається нешкідливим, "легким" наркотикам. Починають з коноплі, гашишу, ефедрину. Підлітки діляться своїми відчуттями від дії наркотичної речовини. Період наркотизації на першій стадії триває 2-3 дні. У цей період хворі не їдять, не п'ють, не можуть спати, втрачають у вазі. У них проявляється групова залежність (шукають групу, компанію).

ІІ стадія. На цій стадії збільшується кількість прийомів наркотиків у 5-6 разів, на добу можуть 50-60 разів нозально, внутрівенно 2 рази.При тривалому вживанні ця доза не дає ефекту. Тому наркомани ділять наркотики на? дози і вводять його через 10 хвилин 8 разів на добу. Періодичність вживання стає чіткою. Протягом 3-6 днів приймають наркотики через кожні 3-4 години, потім - перерва 2-5 днів. Але перерви між періодами наркотизації дуже малі, сам період збільшується до 10-15 днів.

Якщо не ввести наркотик і раптово обірвати його вживання, наступає абстинентний синдром (позбавлення). Основне прагнення - швидше отримати наркотик. Усі інші бажання не мають значення. Абстинентний синдром з'являється через 8-10 годин після вживання наркотику. Психічний стан важкий, але фізичний - ще гірший.Повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування. Відбувається активна інтоксикація організму, раннє старіння. Людина не може працювати, все підпорядковується пошукам наркотику.

ІІІ стадія. Яскраво виражена моральна й соціальна деградація людини. Стійкість до наркотиків падає, стан ейфорії повністю відсутній. Періоди наркотизації наявні, але перерва між ними скорочується, дози зменшуються для того, щоб вводити частіше. Змінюється і стан сп'яніння. Психічного і фізичного збудження немає, виникає роздратованість, злобність, психічна напруження. Без наркотику людина вже не може жити. Вживати наркотик необхідно для того, щоб не виникла абстиненція. "Кайфу" уже немає, а стан організму все більше погіршується. Наркоман втрачає друзів, стає егоїстичним, злобним, роздратованим, підозрілим.

Більшість наркоманів до третьої стадії не доживають.

146. Профілактика наркоманії (як і інших проявів адиктивної поведінки) в Україні здійснюється в основному на громадських засадах. Ще досі є недосконалою законодавча база щодо боротьби з поширенням наркогенних засобів серед неповнолітніх. З появою нових наркотиків синтетичної природи виникає багато проблем стосовно їх класифікації; не врегульовано з правової точки зору таке явище як токсикоманія тощо.

Водночас масштаби адиктивної поведінки неповнолітніх катастрофічно збільшуються. Так, за даними досліджень М.Георгі та ін., кожен сьомий п'ятикласник і близько двох третин дев'ятикласників проявляють позитивне ставлення до вживання наркогенних засобів [12, с.39].

За таких обставин актуальною є організація профілактичної роботи за такими напрямами: 1) превентивна (попереджувальна) освіта (спрямована на формування у неповнолітніх об'єктивних знань про причини і наслідки вживання психотропних речовин); 2) правова освіта дітей, підлітків і молоді (передбачає формування в учнів правової грамотності й свідомості, навичок і звичок правомірної поведінки); 3) психокорекційна робота з підлітками "групи ризику" (спеціальна робота, спрямована на корекцію їх особистості); 4) психологічна допомога сім'ям, обтяженим узалежненням; 5) психокорекційна робота з дітьми наркоманів, алкоголіків [40, с.2].

Соціально-педагогічна профілактика вживання наркотичних речовин серед учнівської молоді здійснюється на таких рівнях: координаційно-інформаційний (нагромадження діагностично-прогностичних відомостей з проблеми, налагодження тісних стосунків з усіма суб'єктами профілактичної діяльності); загальноосвітній (відображає динаміку поширення профілактичних знань (медичних, моральних, правових) у навчальній і позанавчальній роботі); спеціально-освітній (передбачає проведення цілеспрямованої освітньої роботи з підлітками групи ризику з урахуванням їх обізнаності та психологічної подразливості до профілактичного втручання); оздоровчо-корекційний (включає діяльність щодо практичної переорієнтації поведінки учнів наркогенного ризику); адаптаційний (полягає у створенні умов для закріплення установок на дотримання здорового способу життя).

147. Наркоманія в Україні - одна з найбільш актуальних та суспільно небезпечних проблем соціуму, яку необхідно долати шляхом розробки спеціальних методів соціальної терапії залежностей, вивчення та дослідження процесу ресоціалізації наркозалежних впродовж проходження ними реабілітаційного курсу, створення спеціальних умов, які сприятимуть одужанню. Успішне проходження терміну ресоціалізації (який у середньому триває від 6 до 9 місяців) дає змогу позбавитись хвороби, яка носить летальний характер.

У науковій літературі із соціально-педагогічних позицій ресоціалізація трактується як:

1) відновлення особистістю якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві;

2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх;

3) комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених або несформованих соціальних навичок, переорієнтація соціальних і референтних орієнтацій особистості за рахунок включення її у нові, позитивно орієнтовані стосунки й види діяльності".

Результатами лікування наркозалежних (ресоціалізації) на думку є:

1) вихованість особистості - це оволодіння соціально значимим способом задоволення потреб, формування відповідальності за власні вчинки, здійснення вибору в суперечливих стосовно моралі ситуаціях;

2) освіченість особистості - оволодіння необхідною системою знань про суспільство, культуру та науку;

3) розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в суспільстві: розвиток здібностей характеризує індивідуальність та неповторність;

4) соціальна і професійна самореалізація особистості - з'ясування своєї ролі в мікро- та макросоціумах, реалізація своїх можливостей у професійній діяльності;

Особливістю ресоціалізаційного процесу, який відбувається в реабілітаційному центрі для наркозалежної молоді є "закритий", обмежений характер соціалізаційних некерованих впливів, а також "штучно" створенні умови для набуття позитивної соціалізації особистістю. Серед них найвагомішими умовами є саме соціально-педагогічні, оскільки саме вони повноцінно враховують усі напрямки ресоціалізації особистості наркозалежних: від фізичного самопочуття, психологічного стану до стосунків людини і її зв'язків із соціумом.

148. Соціологи визначають проституцію як надання сексуальних послуг за гроші та класифікують типи проституції з погляду професійних зобов'язань і професійного контексту. На їхню думку, проституція виражає і до певної міри сприяє подальшому збереженню тенденції, згідно з якою чоловіки ставляться до жінок як до об'єктів, які можна використовувати для своїх сексуальних потреб, отже проституція є проявом у специфічному контексті соціальної нерівності між чоловіками й жінками. Соціальна педагогіка розглядає проституцію як проблему девіантної поведінки, як форму соціальної дезадаптації.

Найбільш болючою проблемою є дитяча проституція. Можна виділити три великі категорії дітей, які займаються проституцією: втікачі з дому, яких батьки або зовсім не шукають, або які втікають щоразу, коли їх знаходять; періодичні втікачі з дому, які здебільшого живуть удома, але вряди-годи втікають, не з'являючись по кілька ночей; покинуті - це діти, чиї батьки або виявляють цілковиту байдужість до того, чим вони займаються і де бувають, або взагалі відмовляються від них. До всіх цих категорій належать не тільки дівчатка, а й хлопчики. Дитяча проституція є складовою частиною індустрії "сексуального туризму" в деяких реґіонах світу.

Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять гладко. В часи перетворень перш за все страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого віку. Серед причин поширення проституції в Україні, на думку дослідників, є як внутрішні, так і зовнішні чинники. Дані досліджень свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до проституції, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.

Таким чином, сьогодні проституцію, і в першу чергу дитячу, необхідно розглядати, перш за все, як найгострішу соціальну проблему, як один з видів соціальної патології, який виділяється за такими ознаками: віддача себе багатьом особам; віддача себе за винагороду; повна байдужість до особистості одержує сексуальні послуги.

Як засіб легкого заробітку, шляхом страждання інших, ця галузь привертає всі кримінальні елементи суспільства. Напевно зустрічаються люди, яким займатися подібною справою приносить задоволення, але я впевнений, що таких в основній масі просто не видно. Переважна більшість або опинилися в рабстві у криміналу, або не знають іншого способу заробітку або росли в середовищі, в якій подібне ремесло вважалося нормою. Безсумнівно, позитивних рис дане ремесло не несе. Які причини того, що проституція поширюється? Перша те, що попит породжує пропозицію. Друге - це легкий спосіб заробити гроші. Причому легкий скоріше для тих, хто тримає все під контролем. Наслідки тут очевидні. Ця сфера зазнає легкі гроші, а тому на цьому грунті розвивається організована злочинність. Зростання дитячої проституції. Приниження дітей, тиск на їх психіку. І як наслідок, психічно принижені й забиті люди. З таких пізніше виростають маніяки, гвалтівники та інші злочинці. З таких народжуються ті, хто продовжить цю справу. Масштаби дитячої проституції в деяких країнах приймають такі обсяги, що це стає відомо не тільки всередині країни, але і всьому світу. Заняття даними ремеслом увазі весь "букет" венеричних захворювань. Серед путан панує алкоголізм і наркоманія.

149. Проституція (від лат. - безчестя, осквернення) - одна з різновидностей моральної деморалізації, надання платних сексуальних послуг. У зв'язку з тим, що проституція здійснюється добровільно, її інколи кваліфікують ще як злочин без жертви, але проти себе.

Профілактика проституції грунтується на обліку причин, які сприяють виникненню проституції. Репресивні заходи проти осіб, що сексуально експлуатують інших, державний контроль при легалізації проституції в окремих країнах не зменшує шкоду і тяжкі наслідки проституції. Необхідний комплекс профілактичних заходів у всіх сферах життя, які допоможуть вирішити економічні, етичні і ін. питання. Соціальні служби різних країн вирішують питання профілактики проституції в рамках соціальної підтримки сім'ї, дітей, неповнолітніх, здійснюючи свою діяльність в общині.

150. Стратегічні напрями роботи соціального педагога з підлітками, схильними до проституції:

І.Визначення причин, які штовхають молодь до занять проституцією (випадкові обставини; особливості сім'ї чи оточення; сформовані з дитинства риси характеру та особливості внутрішнього психологічного "дому").

2.Планування інтегрованих заходів, спрямованих на зміну неблагополучного оточення клієнта. Залучення до зміни його громадських сил, релігійних організацій.

З.Розвиток психосексуальної культури потенційних жертв проституції.

4.У випадку наявності матеріалів, що засвідчують втягування дорослими неповнолітніх у проституцію, ініціювати відкриття відповідної судової справи.

5.На основі вивчення особистості клієнта як складно організованої системи, її внутрішніх закономірностей розвитку відшукати те місце, "уколовши" яке, можна збудити процес доцільної самоорганізації цієї системи. Поле пошуку такого місця найчастіше пов'язане з дрімаючими в молодій людині до певного часу "потенціалами". Засобами збудження їх ("голкою") найчастіше слугують факти, події, обставини, ситуації, люди, речі, засоби мистецтва, релігії, інтуїції, які справляють сильний імпресуючий вплив, будучи безпосередньо чи посередньо пов'язаними з фундаментальними основами внутрішнього психологічного "дому" особистості.

Соціально-педагогічна робота з проституцією

У сучасному суспільстві проблема проституції переживає підйом (низька заробітні плата, відсутність роботи штовхає жінок на надання різного роду сексуальних послуг). Основною причиною проституції є бажання заробити грошей, створити "красиве для себе життя".

Для контролю над цією соціальної проблемою створені спеціальні структури в управлінні внутрішніх справ. Однак адміністративно-правові і кримінально-правові санкції пов'язані з проституцією, практично не діють.

Соціальний педагог повинен проводити профілактично-роз'яснювальну роботу негативного життя проституток, розвінчувати міф про "красиве життя", розповідати про наслідки позашлюбних безладних стосунків, здійснених за плату, можливість наразитися на захворювання, які виникають через статеві стосунки.

Отже, соціально-педагогічна робота соціального педагога з девіантними дітьми носить індивідуальний, різновекторний характер і спрямовується на превенцію (попередження порушень встановлених у суспільстві норм), інтервенцію (безпосереднє втручання) і реабілітацію людини, у якої встановлені ті чи інші відхилення.

Лише інтегрований, комплексний підхід до проблеми попередження злочинів, що вчиняються щодо жінок, допоможе вирішити зазначену проблему. Безумовно, до її вирішення необхідно залучити психологів, соціальних та медичних працівників, педагогів, працівників правоохоронних органів, юристів, представників інших професій. Головна мета полягає в тому, щоб завдяки застосуванню спільних зусиль (держави, суспільства, всіх зацікавлених органів і установ, громадських організацій) потерпші від насильства жінки могли самі вирішувати власну долю і відшукувати варіанти щодо зниження ймовірності стати жертвою злочину.

151. Згідно з Законом України "Про загальну середню освіту" (1999). соціалізація шкільної молоді відображає низку об'єктивно визрілих у суспільстві потреб і проблем, для розв'язання яких створено передумови.

Провідне місце у процесі соціалізації дітей відіграють загальноосвітні заклади завдяки своїй багатофункціональності та різноманітності. Соціалізуючий процес в умовах загальноосвітніх закладів характеризується появою різноманітних проблем у школярів, пов'язаних з усвідомленням та розумінням ними власного "Я"-образу.

Основними функціями соціального педагога в школі є: організаторська, консультативна, захисна, прогностична, діагностична.

Організаторська - забезпечення змістовного дозвілля дітей і підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім'ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу у навчальному закладі.

Консультативна - надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.

Захисна - забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо).

Діагностична - вивчення та оцінювання реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу або референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об'єднань; спрямованості впливу мікро-середовища, особливостей сім'ї і сімейного виховання, позитивних сил в мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей і підлітків.Прогностична - прогнозування на основі спостережень та досліджень посилення негативних або позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості чи групи.Оскільки сім'я вважається найважливішим соціальним інститутом виховання підростаючого покоління, то саме вона має бути під пильним наглядом соціального педагога.

152. Осві?та - цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта - процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення - це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину - накопичене знання, цінності та навички - від одного покоління іншому "між поколіннями". В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах "педагогічного аудиту", "психолого-педагогічної експертизи", "комплексної гуманітарної експертизи" тощо[1]

У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.

Поряд з родиною система освіти традиційно виділяється як другий провідний інститут соціалізації. У цій своїй якості вона має низку специфічних особливостей.

У школі дитина вперше входить у певну систему отримання знань, і це неминуче породжує виникнення цінності досягнення. Якщо в сім'ї його люблять за те, що він - це він, т в школі оцінювання його як учня значною мірою починає залежати від успіхів у навчанні.

Можна сказати, що ситуація школи перетворює людину на справжній суб'єкт соціального пізнання.

Будь-яка освітня система, маючи більш-менш структуровані уявлення про "ідеального результаті", який вона прагне досягти, рефлектує цілеспрямованість свого впливу на особистість.

Особливості системи освіти як інституту соціалізації також можуть бути розкриті через систему взаємодії дитини та професійного соціалізатора.

Освіта в процесі соціалізації особистості

Виходить, що система освіти як соціальний інститут формує людину в одному напрямку, а інші, досить потужні, все проникаючим засоби соціалізації - в іншому. Так виникає зовнішній конфлікт навколо людини і внутрішній конфлікт в ньому самому. Так виникає дворушництво, подвійні стандарти, різні соціальні маски для системи освіти з одного боку і повсякденного життя з іншого.

153. Соціальні педагоги сьогодні започатковують свою діяльність у загальноосвітніх навчальних закладах. Відповідного досвіду достатнім чином ще не напрацьовано, тому ці фахівці потребують методичної допомоги. Організаційною основою їхньої діяльності слугують Закон України "Про освіту" (1996), в якому визначено статус провідного фахівця із соціального виховання - соціального педагога - у загальноосвітньому навчальному закладі (ст. 22), Концепція виховання у національній системі освіти, відповідні методичні рекомендації, які викладені у збірнику "Орієнтовний зміст виховання у національній школі" (К., 1996), кваліфікаційні характеристики соціального педагога, опубліковані в газеті "Освіта" за 12 січня 1994 року та ін.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

Провідне місце у процесі соціалізації дітей відіграють загальноосвітні заклади завдяки своїй багатофункціональності та різноманітності. Соціалізуючий процес в умовах загальноосвітніх закладів характеризується появою різноманітних проблем у школярів, пов'язаних з усвідомленням та розумінням ними власного "Я"-образу. Розглянемо деякі особливості розвитку дітей шкільного віку.

Аналіз науково-педагогічної літератури з проблем вивчення основних функцій соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах призвів до висновків, що основними їх функціями є: організаторська, консультативна, захисна, прогностична, діагностична.

Російська дослідниця Р.В. Овчарова на основі цих функцій виокремлює основні напрями професійної діяльності соціального педагога у загальноосвітніх закладах:

- вивчення соціально-психологічних особливостей особистості та соціального впливу мікросередовища на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв'ювання, тестування, аналізу документів;

- організація соціально-педагогічної взаємодії з особистістю, яка потребує допомоги, що забезпечується підтримкою дітей із проблемних сімей, спонуканням особистості до самоорганізації та самостійності, сприянням особистості у вирішенні проблем, співробітництво з сім'єю, школою та громадою;

- соціально-педагогічна допомога та підтримка особистості у кризових ситуаціях надаються через з'ясування проблеми, обговорення шляхів її вирішення, розробки плану дій, допомоги в організації виходу з проблеми, координації зусиль найближчого оточення особистості, створення груп підтримки;

- корекція стосунків, способів соціальної дії, посередництво у творчому розвитку особи і групи можуть бути реалізовані при моделюванні ситуацій, які сприятимуть здобуванню підлітками нового досвіду, допомозі у розблокуванні позитивних емоцій, створенні ситуації успіху, зміні уявлень вихованця про своє "Я", підтримці ініціатив окремого учня або групи, створенні умов для творчості.

Незважаючи на те, що професія соціального педагога в Україні існує вже більше десяти років, організація його роботи у загальноосвітніх закладах все ще перебуває в процесі розвитку і становлення.

Дата добавления: 2015-08-21