Діагностика умов розвитку талановитості

Обдарованість -високий рівень задатків, схильностей. Талант - високий рівень обдарованості, природний хист людини до певного виду діяльності, видатні природні здібності людини до діяльності в якійсь галузі та уміння, які розвиваються з набуттям навичок і досвіду. Талант обумовлює високий рівень розвитку спеціальних здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну діяльність.

Обдарованими і талановитими дітьми називають тих, які за оцінкою досвідчених фахівців, з видатних здібностей демонструють високі досягнення. Вони потребують спеціалізованих навчальних програмах. Перспективи розвитку таких дітей визначаються "рівнем їх досягнень і потенційними можливостями в одній або кількох сферах: інтелектуальної, академічних досягнень, творчого чи продуктивного мислення, спілкування і лідерства, художньої та психомоторної діяльності".

Якщо у дитини проявляються такі ознаки обдарованості, то можна діагностувати у неї талановитість:

1. Підвищена пізнавальна активність 2. Здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв'язання 3. Підвищений рівень розумового розвитку 4. Підвищена потреба в розумових навантаженнях, здатність отримувати задоволення від процесу пошуку розв'язання завдань 5. Раннє усвідомлення мети і цілей своєї діяльності 6. Раннє оволодіння знаннями у вибраній спеціальності.7. Виявлення високого інтелекту, здатності мислити, хороша пам'ять уже в ранньому дитинстві

8. Яскраво виражена незалежність, надання переваги індивідуальній роботі перед груповою, індивідуалізм 9. Почуття самоповаги, самоусвідомлення, творчої сили та вміння контролювати себе 10. Уже в ранньому дитинстві намагання дружити та контактувати з дорослими та дітьми значно старшими за себе.11.Емпатія, здатність розуміти почуття та потреби інших людей 12. Висока сензетивність до новизни стимулу 13. Здатність до передбачення, глибинного прогнозування, розвинуті фантазія, інтуїція, бажання побачити проблему під незвичним кутом зору

14. Здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки 15. Здатність вийти за рамки завдання

Така сукупність здібностей дає змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю.

Перші ознаки таланту можуть виявитись вже в дитячому віці, разом з тим талант може проявитись і пізніше. Талант може проявитися в різних сферах людської діяльності в галузях музики, літератури, природничих наук, техніки, спорту, в організаторській і педагогічній діяльності, в різноманітних видах виробництва.

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу.

Вирізняються певні типи таланту, якими володіють люди в тій чи іншій мірі. На початку 1980-х років Говард Гарднер написав книгу "Рамки розуму", в якій він визначив сім типів таланту, інтелекту:

- вербально-лінгвістичний (відповідає за здатність писати і читати, властивий журналістам, письменникам і юристам)

- цифровий (характерний для математиків)

- просторовий (властивий дизайнерам та художникам)

- фізичний (їм наділені спортсмени та танцюристи, ці люди легше навчаються на практиці)

- особистісний (його також називають емоційним; відповідає за те, що людина говорить сама собі)

- міжособистісний (люди з цим талантом часто стають політиками, ораторами, торговцями, акторами)

- талант навколишнього середовища (цим талантом бувають наділені дресирувальники, землероби).

Для виявлення у дитини наявності обдарованості і талану, використовують Тест "Який тип обдарованості у вашої дитини?".(Американські вчені де Хаак і Каф).

124. Обдарована дитина - та, яка виділяється яскравими, очевидними іноді видатними досягненнями(або має передумови для цього) у тому або іншому виді діяльності.

Обдарованість - це сукупність природних задатків, як одна з умов формування здібностей.

Методи роботи соціального педагога з обдарованими дітьми:

1.Методи психолого - педагогічного супроводу особистості:

oМетод моделювання проблемно насиченого виховного середовища

oМетод стимулювання групової та індивідуальної рефлексії

oМетод проблемно-конструктивного тренінгу

oМетод педагогічного сприяння

oМетод емпіричної акумуляції

o Метод суб'єкт - суб'єктного діалогу

2.Методи суб'єктної актуалізації:

oМетод перспективного самопізнання

oМетод групового прогнозування

oМетод інтерактивної взаємодії

oМетод проектування особистісних досягнень

oМетод евристичних досліджень

o Метод продуктивної самореалізації

125. В регіонах, областях, окремих містах і районах створена мережа спеціальних шкіл для обдарованих дітей, однак, направити туди усіх обдарованих дітей неможливо, тому важливо виявляти, навчати, виховувати таких дітей не тільки в спеціалізованих школах, але й в умовах загальноосвітньої школи. Відтак учителю необхідно використовувати різні види робіт з розвитку здібностей школяра, враховувати індивідуальні особливості учня, формувати і підтримувати позитивні мотиви, залучати його до активної діяльності.

Обдаровані діти потребують особливого виховання, спеціальних індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, спеціалізованих шкіл. У цих школах враховуватимуться можливості кожної дитини. Робота у такій школі - складна й важка праця, оскільки обдаровані діти переважно проявляють впертість, самозакоханість й честолюбність.Нерідко у роботі з обдарованими учнями в українських школах використовуються прискорені навчальні програми. Для досягнення позитивних результатів у навчанні й вихованні обдарованих учнів в наших школах широко використовується метод збагачення навчальних програм, який передбачає не кількісні зміни у змісті навчального матеріалу, а якісні.

Основними принципами, на яких будується діяльність школи для обдарованих дітей є:

1. Віднайти точку росту. Для успішної роботи з обдарованою дитиною школа повинна віднайти її сильну сторону і дати їй можливість проявити її, відчути смак успіху і повірити у власні можливості. Важкість виконання цього принципу заключається в тому, що точка росту може лежати поза шкільною програмою, наприклад, у захопленні театральним мистецтвом.2. Виявити індивідуальні особливості. Обдарованість не лежить на поверхні, вона може бути не.помітна, тобто скрита, прихована.3. Проводити заняття за індивідуальним розкладом. Мета - підтримання дитини в її точках росту передбачає можливість індивідуальної швидкості засвоєння знань з різних навчальних дисциплін.4. Запровадити малі розміри навчальних груп. Бажано, щоб навчальні групи не перевищували десяти чоловік. Тільки в цьому випадку можна досягнути індивідуального підходу і забезпечити індивідуальний розклад для учнів.5. Не підганяти учнів. Не варто пришвидшувати процес навчання у тих галузях, які учневі даються важко.6. Надавати спеціальну допомога. Передбачає як індивідуальні заняття із спеціалістами, так і використання спеціальних засобів на заняттях, наприклад, друкування на комп'ютері замість письма при дисграфії.7. Готувати особистість, а не професіонала. Надрання професіоналізація веде до звуження інтересів і заважає формуванню повноцінної особистості.8. Виховувати лідерські якості.9. Створювати навчальні програми, що відкривають простір для творчості.10. Організовувати заняття за типом "вільного класу". Цей тип занять допускається при невеликих розмірах навчальних груп, передбачає можливість переміщення учнів по класі під час занять, утворення груп, зайнятих різними питаннями, і відносно вільний вибір робіт дітьми.11. Дотримуватись стилю роботи вчителя - спільної творчості з учнями. Вчитель у роботі з обдарованими дітьми повинен прагнути не стільки до того, щоб передати певну сукупність знань, скільки допомогти учням робити самостійні висновки і відкриття.12. Проводити роботу з батьками. Батькам повинна надаватись достовірна інформація про їх дітей, їх сильні і слабкі сторони та перспективи розвитку.13. Формувати коректні відносини між учнями. Установка на лідерство і на змагання не повинна переходити в агресивні форми поведінки учнів

126. Соціальна адаптація - пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).

Дезадаптація - це порушення механізмів взаємовідносин особистості та середовища за рахунок внутрішніх змін або змін у середовищі найближчого соціального оточення.

Термін "важковиховуваність" увійшов в науку в 30-ті роки ХХ століття і спочатку означав лише "несприйнятливість та опір" вихованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховува-них відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостеріга-лися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення.

Зараз дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогічну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний розвиток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціаль-них норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально-педагогічним впливам. Тобто, важковиховуваність - це не просто несприйнятливість до позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковиховуваність - це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати.

Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. прорахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей.

Девіації як соціально педагогічна проблема.

Девіації- широкий спектр відхилень поведінки особистості від традиційних у даному суспільстві нормативів поведінки.

Залежно від ступеня, походження і характеру відхилень, їх соціальних і особистісних наслідків, розрізняють певні види девіацій. За класифікацією російських учених М.Галагузової та ін., девіації охоплюють девіантну, делінквентну та кримінальну поведінку.

Значними симптомами порушень визнають наявність таких рис психічної незрілості: залежність від чужої думки та ситуації, нездатність активно впливати на неї, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю, саморегуляції, поєднання інфантильності з афективною збудливістю, стійкий психологічний бар?єр з дорослими.

Серед факторів, які впливають на причини виникнення девіантної поведінки, М.Галагузова та ін. виділяють такі: 1)біологічні фактори: генетичні (розумово відсталі діти, дефекти мови, слуху, зору, фізичні, нервові зрушення); психофізіологічні (конфліктні ситуації, хімічні та радіаційні забруднення середовища); фізіологічні (дефекти мови, зовнішній непривабливий вигляд, який викликає негативізм в оточуючих); 2) психологічні фактори: наявність у дитини психопатології чи акцентуації, які виражаються у нервово-психічних захворюваннях - психопатії, неврастенії, стан на грані норми; 3) соціально-педагогічні фактори, що проявляються у дефектах шкільного, сімейного чи громадського виховання (навчальна дезадаптація, дисгармонія у внутрісімейних стосунках, гіперопіка, асоціальність сім'ї, жорстоке або байдуже ставлення до дитини тощо); 4) соціально-економічні: класовий поділ суспільства, безробіття, інфляція, соціальне напруження, нестабільність; морально-етичні: низький моральний рівень вихованості суспільства, знищення цінностей, особливо духовних, утвердження прагматизму й практицизму, байдужість до чужого горя і страждань, а також байдуже ставлення до різних проявів девіантної поведінки.

127. Соціальна адаптація - вид взаємодії особи з соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподіань обох взаємодіючих сторін. Адаптація означає пристосування індивіду до рольових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, прошарків, верств, інститутів організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої притензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища. Особливо тяжко здійснюється адаптація в перехідні періоди суспільного розвитку, коли в людей середнього і похилого віку, що становлять основну масу населення будь-якої країни, претензії залишаються орієнтованими на систему ролей і статусів зникаючих суспільних вдіносин. Через інерційність ціннісних орієнтацій особистості людям старшого віку трудніше, аніж молоді, вписатись в нові соціальні механізми. Тож адаптація індивіда не забезпечить його повноцінної і комфортної участі в соцальних зв'язках, можливостей його сомореалізації. Тому-то наступним етапом соціалізації особи стає інтеріоризація.

Інтеріоризація - процес формування внутрішньої структури людської психіки з допомогою усвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє "Я".

128. Дезадаптація - це неспроможність індивіда пристосуватися до умов і вимог соціального оточення.

Психологічна сутність соціальної дезадаптації дітей і підлітків може бути зрозумілою лише із встановленням факторів, причин, що їй сприяли:

1) сімейний фактор, пияцтво батьків, бездоглядність дітей, жорстокість, відсутність зацікавленості стосовно дитячих проблем;

2) церебральна недостатність, легкі дисфункції мозку: швидка втомлюваність, дратівливість, нездатність до тривалих навантажень, обмеженість уважності, мала кількість добрих оцінок - фактори, що ведуть до фрустрації, дискомфорту.

Наведемо схематичні категорії дезадаптованих дітей25[1]:

1. ^ Важковиховувані діти (причинами дезадаптації є складності темпераменту, легкі дисфункції мозку, порушення уваги, недостатній розумовий розвиток, особливості психолого-педагогічної ситуації розвитку і виховання).

2. ^ Нервові діти, нездатні самостійно впоратися з важкими переживаннями, що пов'язані із системою їхніх стосунків (батьки, дорослі).

3. Важкі підлітки, які не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином.

4. ^ Фрустровані підлітки - їм властиві стійкість форми саморуйнівної поведінки небезпечної для їх здоров'я (алкоголізм, наркотики); духовного розвитку, факту існування (сексуальні стосунки, домашні крадіжки), схильність до суїциду, відсутність смислу життя тощо.

5. Підлітки-деліквенти, постійно балансуючі межі дозволеного і протиправного.

У науці визначено такі форми дезадаптації: запущеність, деривація, фрустрація, внутрішній конфлікт.

Зміст роботи соціально працівника полягає у створенні атмосфери реального співробітництва, партнерства, постійній підтримці таких відносин.

Використовуються методи індивідуального підходу, спостереження, бесіда, включення у гру, створення педагогічних ситуацій тощо.

Якщо особистість потрапляє з тих чи інших причин в складні ситуації, в яких обмежуються або порушуються умови її життєдіяльності, вона потребує соціальної реабілітації. Соціальна реабілітація - це комплекс заходів, які спрямовані на відновлення у людини здоров'я, прав, соціального статусу.

Соціальна реабілітація має здійснюватися за таких важливих принципів: етапність, диференційованість, комплексність, послідовність, безперервність, доступність, безкоштовність (для інвалідів-біженців).

Вчені виділяють такі види соціальної реабілітації: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-расовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.

Соціальний педагог має оточити увагою дезадаптованих дітей Умови реабілітації, яких слід дотримуватися соціальному педагогу: прояв уваги, зацікавленості, розуміння, терпіння.

Соціальний педагог, здійснюючи підтримку дезадаптованих школярів має бути здатним реалізувати наступні виробничі функції: правозахисну, профілактично-дослідницьку, консультативну, комунікативну, організаторську, прогностичну, проективну, освітньо-методичну, науково-дослідницьку, корекційну, реабілітаційну.

Допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити її адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя покликаний соціальний педагог та психолог що є посередником між учнями та значущими для них дорослими. До здійснення цієї діяльності учителі, соціальні педагоги і психологи повинні бути спеціально підготовлені.

Предметом подальшого наукового пошуку повинен стати системний підхід до подолання шкільної та соціальної дезадаптації підлітків, теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка технологій соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими школярами, особливості підготовки спеціалістів до надання соціально-педагогічної підтримки дезадаптованим підліткам.

129. Залежно від ступеня, походження і характеру відхилень, їх соціальних і особистісних наслідків, розрізняють певні види девіацій.

За класифікацією російських учених М.Галагузової та ін., девіації охоплюють девіантну, делінквентну та кримінальну поведінку.

Девіантна поведінка - один з видів поведінки з відхиленням, який пов?язаний з порушенням відповідних до віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сім?я, школа) і малих статево-вікових соціальних груп.

Такий тип поведінки ще називають антидисциплінарним, а дітей - важковиховуваними.

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування. Правопорушення - це порушення адміністративних і правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, завдаванням значних тілесних ушкоджень).

Адиктивна поведінка - це такий вид порушення адаптації, який характеризується зловживанням однією або кількома психоактивними речовинами без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності у поєднанні з іншими порушеннями поведінки. Адиктивна поведінка передує формуванню патологічної залежності від психотропних речовин, тобто негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягає стадій психічної та фізичної залежностей, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

130. Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Шляхи подолання:

1.заміщення, витіснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними 2.напрямок соціальної активності в суспільно схвальному, або нейтральному руслі 3.легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) "злочину без жертв" (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків) 4.створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидальної, наркологічної, геронтологічної 5.реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами 6.лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства. Позитивний ефект дає робота з наступним напрямкам: 1. Відмовлення від карного чи адміністративного переслідування "злочинців без жертв" (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи у виді, що тільки соціальні міри дозволяють чи зняти нейтралізувати дані форми соціальної патології, 2. створення системи служб соціальної допомоги: суїцидальної, наркологічної, специфічно віковий (геронтологічний, підліткової), соціальної реадаптації.

131. Виділяючи основні напрямки діяльності з попередження та подолання соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків, важливе місце тут відіграє Активізація самовиховання, самовиховних діяльності щодо виправлення і подолання негативних якостей і звичок, допомогу молодій людині в роботі над собою.

Слід підкреслити, що активізація самовиховання молоді - справа не тільки родини, але і освітніх установ, соціальних педагогів спеціалізованих центрів з педагогічної корекції, педагогічної реабілітації, перевихованню і виправленню. Включення об'єкта соціальної педагогіки в цілеспрямовану роботу над собою багато в чому характеризує дієвість педагогічного середовища, в якій він знаходиться, педагогічну діяльність вихователя, що працює з ним. У цьому випадку об'єкт соціального виховання стає суб'єктом самовдосконалення. Дієвість самовиховання людини в подоланні своєї негативної поведінки має місце, коли він досить самокритичний, здатний до осмислення своїх дій, вчинків та їх наслідків, володіє методами та методиками самопізнання, самоврядування, цілеспрямованої роботи над собою. Особливо важливою виступає здатність людини керувати собою в критичних ситуаціях взаємодії з іншими людьми (напружених умовах обстановки).

132. Злочи?нність - відносно масове, історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що являє собою цілісну сукупність всіх злочинів, вчинених на певній території за відповідний період часу.

Делінквент - особа, яка чинить порушення існуючого кримінального законодавства.

Делінквентна поведінка - це поведінка, зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну.

А в кримінології делінквентна поведінка визначається як суто молодіжне правопорушення, тобто таке, яке здійснюється молодими людьми віком від 12 до 20 років.

Певна частина порушників (більше 20%) звільняється від покарання або кримінальної відповідальності: матеріали з ним або передаються в комісії у справах неповнолітніх, або до них застосовуються примусові заходи виховного характеру: 1) попередження, 2) передача під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або спеціалізованого державного органу, 3) покладання обов'язку загладити заподіяну шкоду, 4) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього. У разі систематичного невиконання заходів виховного впливу суд може залучити правопорушника до кримінальної відповідальності.

Таким чином, реальне кримінальне покарання виконується в відношенні менш ніж половини підлітків, які роблять кримінально карані діяння. Враховуючи те, що відносно повнолітніх не передбачено ряду покарань, а окремі (наприклад, штраф, виправні роботи) застосовуються дуже обмежено, основним видом реального (виконується) покарання є позбавлення волі, яке особи, осуджені у неповнолітньому віці, відбувають у виховних колоніях. Якщо ж підліток, який вчинив правопорушення, не досяг віку притягнення до кримінальної відповідальності, тобто йому не виповнилося 14 років, або застосування до нього заходів кримінального покарання визнається недоцільним, але він тим не менше потребує особливих умов виховання, то такий підліток направляється до спеціальної навчально-виховної установи.

Спеціальні навчально-виховні установи для неповнолітніх правопорушників можна розділити на наступні види [см. 31 - с. 59]: o спеціальні загальноосвітні школи; o спеціальні професійні училища; o спеціальні (корекційні) загальноосвітні школи та спеціальні (корекційні) професійні училища для дітей і підлітків з відхиленнями у розвитку (затримкою психічного розвитку та легкими формами розумової відсталості), які вчинили суспільно небезпечні діяння. Основною функцією спеціального навчально-виховного закладу для неповнолітніх правопорушників є забезпечення їх психологічної, медичної та соціальної реабілітацією, включаючи корекцію їх поведінки та адаптацію в суспільстві, а також створення умов для здобуття ними початкової загальної, основної загальної, середньої (повної) загальної та професійної освіти. Мотиви скоєння злочинів. Скрутне матеріальне становище скорочує можливості підлітків для задоволення своїх інтересів і бажань, що часто штовхає неповнолітніх на скоєння злочинів. Нестача коштів для придбання будь-яких речей вони заповнюють протиправним способом. Для неповнолітніх засуджених характерні такі злочини, як згвалтування, крадіжки, грабежі, розбої, вбивства, тілесні ушкодження, порушення правил безпеки руху, вимагання, викрадення автотранспортних засобів. Мотивами вчинення корисливих злочинів є такі спонукання: бажання заволодіти цінною річчю, потреба мати власні гроші для придбання речей, радіоапаратури, мотоцикла і т. д. В основі цих злочинів лежить бажання не відстати від моди, мати те ж, що і однолітки, хоча і здобуте злочинним шляхом. Найбільш поширені мотиви вчинення насильницьких злочинів: жага помсти, прояв "чоловічих" якостей, "загартовування волі", "ризикувати і нічого не боятися", "не бути білою вороною" і т. п. Багато злочини скоюються "у відповідь на образу", "щоб не підвести друзів", "довести друзям

133. На сьогоднішній день проблема неповнолітніх є і займається однією з гострих проблем українського суспільства. За статистичними даними на сьогодні злочинність неповнолітніх має таку структуру: злочини, пов"язані з наркоманами - 28 %, хуліганство - 6,2 %, крадіжки 70,5 %, злочин проти життя та здоров"я - 2,1 %, інші - 9,4 %.

Злочинність серед молоді все більше набуває групового характеру. Питома вага злочинів учинених групами становить понад 70 %. Щодня підлітки в Україні вчиняють понад 100 злочинів, у тому числі 1 вбивство або злочин із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, 1 згвалтування, 2-3 розбійних нападів, 8 пограбувань, 40 крадіжок приватного та державного майна.

Термін "правопорушення" застосовується в широкому розумінні та об"єднує поняття як злочину, тобто кримінальну відповідальність в ККУ, так і правопорушення, відповідальність за яке настає в адміністративному порядку.

Передумовою кримінальної поведінки неповнолітніх є делінквентна поведінка, яку визначають, як комплекс вчинків, які мають стійкі негативні соціокультурні характеристики, порушують правові норми, але не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

В останні роки зростає кількість злочинів, скоєних неповнолітніми. Щороку до позбавлення волі засуджується близько 4,5 тис. підлітків. У той же час відбувається реформування кримінально - виконавчої системи та пошук видів покарання,альтернативних позбавленню волі, як громадські роботи та обмеження волі.

134. Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів [80].

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування. Правопорушення - це порушення адміністративних і правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, завдаванням значних тілесних ушкоджень)

Одним з найактуальніших і соціально значущих завдань, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, є пошук шляхів зниження росту злочинів серед неповнолітніх і підвищення ефективності їх профілактики. Необхідність негайного вирішення цього завдання зумовлена не лише тим, що у країні зберігається достатньо важка кримінальна ситуація, але перш за все тим, що у сферу організованої злочинності втягується все більше неповнолітніх, кримінальними угруповуваннями, створеними підлітками, скоюються небезпечні злочини, і кількість їх невпинно зростає.

Багато з сучасних вад, недоліків у вихованні є наслідком того, що немає належної системи у сфері індивідуальної роботи, організації виховно-профілактичного процесу з конкретними правопорушниками.

До індивідуальної профілактики правопорушень входить виправно-корекційний вплив - цілеспрямований процес управління перевихованням особистості. Суть цього процесу полягає у тому, щоб правопорушники під впливом вихователів, суспільства та колективів виробляють у себе правильні погляди й переконання, оволодівають навичками й звичками соціально-позитивної поведінки, розвивають свої почуття і волю, змінюють у такий спосіб інтереси, потяги та схильності. З іншого боку, індивідуальна профілактика спрямована на усунення негативних впливів навколишнього середовища на конкретну особистість.

Профілактичні засоби: навіювання, пояснення, бесіда чи громадський вплив. Їх використання повинно визначатися життєвими обставинами. Ефективний засіб - вплив на емоційно-вольову сферу.

Дата добавления: 2015-08-21