Взаємини в сім'ях з порушеною структурою.

Сім'ї з порушеними міжособистісними взаєминами не можуть самостійно вирішувати виникаючі в їхньому виховному обшарі протиріччя й конфлікти. У результаті довготривалого існуючого конфлікту у членів сім'ї спостерігається зниження соціальної й психологічної адаптації, відсутність здатності до спільної діяльності (зокрема, нездатність батьків до погодженості в питаннях виховання дітей).Рівень психологічної напруги в сім'ї має тенденцію до наростання, призводячи до емоційних порушень, невротичних реакцій її членів, виникнення почуття постійного занепокоєння в дітей. Таким чином, дисгармонія сімейних взаємин створює несприятливе тло для емоційного розвитку дитини.

В основі батьківсько-дитячого конфлікту нерідко лежить неправильне батьківське відношення до дитини. Найчастіше батьківсько-дитячий конфлікт спровокований протиріччями в ціннісних орієнтаціях самих батьків. Діти, як правило, розвиваються в руслі ціннісної орієнтації своїх батьків. Таким чином, якщо батьки живуть у стані внутрішнього конфлікту, якщо їх ціннісні орієнтації суперечливі, діти схильні «приміряти» на себе атрибути однієї зі сторін внутрішнього конфлікту батьків і розбудовувати відповідну їм модель поведінки.

Батьки часто вимагають від дітей тих норм поведінки, які самі не завжди виконують. Основна проблема впливу батьків на дитину полягає в тому, що вони не сприймають ні себе, ні дитину такими, якими вони є насправді.Часто оцінки своїх дій і вчинків дітей оцінюються батьками за різними шкалами цінностей. У результаті такого виховання психологічна дистанція між батьками й дітьми зростає з кожним роком.

Батьки часто репродукують негативний стиль поведінки, щиро бажаючи добра своїй дитині. Розбіжності між бажаною й реальною батьківською поведінкою можна розглядати як одну із причин дисгармонії батьківсько-дитячих взаємин.

Найчастіше трапляються наступні негативні типи батьківської поведінки батьків, які не сприяють гуманізації батьківсько -дитячих взаємин, а саме:

1) «надмірне очікування»: батьки прагнуть, щоб дитина зуміла здійснити те, що не вдалося їм або добитися того, чого вони самі не змогли добитися.

2) «критиканство»: батьки, не маючи іншого досвіду, вважають, що дитину варто виховувати лише в строгості, «тримати її під контролем» і «її потрібно критикувати, і ні в якому разі не хвалити».

3) «перенесення неприязні»: якщо син зовні й внутрішньо схожий на свого батька, з яким у матері не склалися стосунки, то мати свідомо прагне, щоб він «не став таким, яким був його батько», і прикладає всі зусилля для того, щоб цього не відбулося, поступаючи при цьому не завжди раціонально.

4) «невмотивована дратівливість»: якщо один з батьків і дитина мають різні темпераменти, наприклад, батько швидкий, рухливий, а дочка чи син у нього –повільний і загальмований, то при взаємодії з дитиною батько часто не може стримати роздратування.

5) «неусвідомлене пригнічення»: досить часто мати (батько) кричить на дитину й лає її через хронічну втому, нервове виснаження, причиною яких є сімейні негаразди або ж дисонанс у взаєминах з чоловіком (дружиною).У цьому випадку батько чи мати неусвідомлено може пригнічувати дитину, мимоволі віддзеркалюючи у взаємодії з нею свій тяжкий внутрішній стан.

88. Кризові періоди у життєвому циклі сім'ї.

Головне значення в сімейних взаєминах відіграють подружні конфлікти. Вони в основному відбуваються через незадоволення потреб партнерів, у зв'язку з чим була визначена класифікація причин подружніх протиріч, а також виявлені основні фактори, що впливають на створення конфліктних ситуацій в сімейних взаєминах.

Класифікація причин, що провокують виникнення сімейних протиріч, виглядає наступним чином: психосексуальна розбіжність партнерів; відсутність можливості в самовираженні, відсутність поваги з боку партнера; брак позитивних емоцій: уваги, любові, ніжності.

До причин конфліктних ситуацій відноситься і схильність одного з подружжя до зайвого задоволення своїх потреб (спиртні напої, наркотичні засоби, фінансові витрати на себе).

Однією з причин є відсутність задоволення потреби у взаємопідтримці і взаєморозуміння з приводу ведення побутового господарства, виховання дітей, поваги до батьків. І безпосередньо відмінності щодо вільного проведення часу, хобі партнерів.

Розрізняють такі кризові етапи сімейного життя: перший рік сімейного проживання позначений протиріччями звикання до спільного життя. На зміну закоханості приходить реальна дійсність. Загальновідомим фактором є те, що в перший рік сімейного проживання рівень розлучень значний - близько 30% шлюбів.

Наступний кризовий етап пов'язаний з народженням дітей. Слабка система «Ми» піддається перевірці на міцність. Основні конфлікти періоду: знижуються передумови кар'єрного зростання; можливості кваліфікаційного просування партнерів. Актуальною причиною є і висока стомлюваність дружини, пов'язаної з турботою про новонародженого, яка є передумовою низького сексуального потягу. Високий рівень зіткнення думок членів сім'ї та їх батьків з питань виховання дітей.

Третій етап - середній подружній вік, який характеризується побутовим одноманітністю. В ході багаторазового повторення сприйнять, у дружини з чоловіком відбувається докучання один від одного. Це пов'язано з браком нових почуттів і відчуттів.

Четвертий етап відбувається після 18-24 років спільного проживання. Його поява часто супроводжується появою відчуття самотності, обумовленого відходом дітей, а також підсилюється емоційною прихильністю дружини і її заворушеннями щодо сексуальних пристрастей чоловіка отримати задоволення на стороні «поки не пізно».

Негативний вплив на виникнення сімейних конфліктів надають: важке фінансове становище, сильна зайнятість подружжя, відсутність трудових перспектив, відсутність власного житлового приміщення, можливість влаштування дітей у дитсадки та інші.

Дата добавления: 2015-08-21