Стилі сімейного виховання.

Стиль сімейного виховання це важливіший компонент індивідуального се-редовища дитини. Під стилем сімейного виховання розуміється багатомірне утворення, яке включає:

- ставлення батьків до дитини та переживання цього ставлення (емоційний компонент),

- особливості сприйняття та розуміння характеру дитини (когнітивний компонент),

- поведінкові стереотипи, які практикуються відносно дитини (поведінковий компонент).

У найбільш узагальненому вигляді можна виділити 5 стилів виховання.

Авторитарний стиль це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення.

Гіперопіка в родині – це система взаємин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відмежовують її від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе.

Система міжособистісних стосунків у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися стилем сімейного виховання ліберальний. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі…й діти…і ні чим не слід переходити визначену у такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів, або впевненість у тому, що такий стиль виховання забезпечить набуття дитиною самостійності та відповідальності.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Існує ще один стиль виховання, що майже не має позитивних наслідків. Він називається Суперечливим. Фактично він спостерігається тоді, коли чоловік і дружина, бабусі і дідусі не можуть знайти між собою спільну мову у питаннях виховання і кожен має за ідеал свій, часто протилежний стиль виховання.

Дата добавления: 2015-08-21