Проаналізувати процес формування козацького устрою на Полтавщині та розвиток полкових міст у другій половині XVII – XVIII століть

Перші згадки про козацтво на Полтавщині відносять до середини XVI століття. Зазначається, що на незаселені полтавські землі кожної весни направлялися промисловці на «уходи» (полювання, рибацтво, бортництво), а взимку поверталися додому. Уходницький промисел приносив непогані прибутки, але водночас ті, хто ним займалися, були у небезпеці від набігів татар. З часом, опанувавши військове ремесло, озброєні загони уходників стали успішно захищалися від нападів татар. Саме це населення і склало основу окремої соціальної групи – козаків. Серед уходів, про які говорить у своїй роботі Лев Падалка, називається уход земля Кашина, зайнята козаками. Знаходиться вона на р. Сулі, вище її притока Оржиці належала до Канівського замку. У середині XVI століття ми спостерігаємо значне зростання козацького населення на придніпровських землях. Під час опису Черкаського та Канівського замків 1552 року козаки вже подаються окремо від іншого населення. Згадки, пов'язані з перебуванням козацтва на Полтавщині, зустрічаймо в джерелах і в пізніші часи.

Міграція населення на Полтавщину на початковому етапі носила стихійний, народний характер (селянська, козацька, дрібношляхетська колонізація). Але згодом вона набула організованого вигляду, що ще більше прискорення заселення земель Полтавщини. Королівська влада, роздаючи орні землі панству, прагнула не лише їх залюднити, утвердити свою силу, зміцнити кордони, а й мати економічний зиск. Це привело до появи на Полтавщині та Київщині князівських латифундій, що значно змінило соціально-економічне становище тутешнього люду.

З другої половини XVII століття землі сучасної Полтавщини перебували в складі Гетьманської держави – Війська Запорозького. Державна територія була поділена на полки, які, в свою чергу, ділились на сотні, а останні – на курені. В краї стабільно існувало 6 полків: Гадяцький, Лубенський, Миргородький, Переяславський, Полтавський та Прилуцький. Владу на території полку зосереджував у своїх руках виборний або призначений полковник. Усього на полковницькому уряді в краї перебувало сотні старшин, причому всі вони вийшли майже виключно із народу, до якого були набагато ближчі, ніж чуже польське й російське панство. Основу економічного розвитку полкових міст становило сільське господарство, яке перестало бути виключно рільничим: поряд з орними землями існували сіножаті, рибні стави, звірині гони, сади, виноградники, пасіки. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв зростанню посівів технічних культур, зокрема, тютюну. Землеробством займалися не тільки мешканці сіл, хуторів та слобід, а й міст та містечок. На Полтавщині особливого розвою досягло вівчарство. Улюбленим заняттям населення було бджільництво. Центрами ремесла були полкові й сотенні міста. Ремісники об’єднувалися в цехи: теслярські, ковальські, кушнірські, кравецькі, пекарські, слюсарські, гончарські, цирульницькі, шевські, ткацькі. Поширеними селянськими промислами були: бондарство, виробництво полотен, дерев’яного посуду. Значного розвитку досягло чумацтво. Торгівлею займалися міщани, козаки, старшина і окремі селяни. Внутрішня торгівля зосереджувалася по містах, де були крамниці й «торгові ряди», та по великих селах, де були «торги» в неділю. У XVIII столітті поширились кількаденні ярмарки, на які приїжджали купці з-за кордону.

Дата добавления: 2015-08-21