Миколо Григоровичу, на Вашу думку, що є найцінніше в житті?

- В народі глибоко вкорінена думка, що людина приходить в світ, аби виконати три речі: побудувати будинок, виростити сад та викопати криницю. Усе це важливо, але дозвольте сказати, що це всього лише матеріальні блага, якими оточує себе людина. Ми з сім’єю живемо в багатоповерхівці по вулиці Склозаводській. Часом відчуваються переваги приватного сектору, власного будинку з присадибноюб ділянкою, де ростуть запашні яблуні та груші і скажу відверто – дещо вільніше дихається. Та з плином літ усіляка будівля руйнується, криниця замулюється, а самий щедрий сад перестає плодоносити. Важливо, я думаю, прожити життя так, щоб зуміти знайти дорогу до свого храму духовності. Тому люди – ось це головне. Коли ти бачиш їх, спілкуєшся, та маєш змогу підтримати, допомогти, відчути себе потрібним. Саме це приносить душі найбільше задоволення. Бо кожна людина залишає за собою свій слід, але ще ні одна душа, вирушаючи за обрій, нічого з собою не взяла.

У своїй розмові торкнулися ми і теми, що болить сьогодні кожному.

- Що думаєте про воєнний конфлікт на Сході?

- Як і у всіх – емоції вирують. Війна, якою б вона не була, приносить людям біду. Боляче, що політики зіткнула між собою два сусідні слов’янські народи, які не мали б воювати між собою. Гордість наша – це наші хлопці, патріоти, вони захищають нашу землю ціною власного життя. Так вже склалося на роду українців, що їм завжди доводиться відстоювати свою волю. Наше коріння – це рід сміливих і волелюбних козаків-характерників. Народ з таким духом не вдасться пригнобити нікому, навіть силою танків та «градів», бо його дух волі також іде згори.

Миколо, ми продовжуємось у наших дітях. Ваша донька Ірина дуже прихильна до Вас і щедро ввібрала в себе всі тонкощі батьківської натури. Кому сьогодні важче - молодим чи старшим і з якими словами Вам би хотілось звернутися до молодого покоління?

- На кожен віквистачає своїх труднощів, які щоденно диктує життя. Маю двох дорослих дітей, старшого сина Юрія та доньку Ірину, бачу, які випробовування випадають сьогодні на їхню долю. Колись почув таку фразу, що кожне молоде покоління – це як інопланетяни на своїй же землі. Тому нам часом буває важко зрозуміти молодих у їхньому ставленні до світу. Та як би не було - врешті, їм жити, будувати свій самостійний завтрашній день. Проблеми будуть завжди, їх доводиться вирішувати, та головне - бути сміливими та виваженими в своїх рішеннях, бо світ наш тримається на сміливих людях, але пам’ятати, що влітку родить посіяне весною, а з приходом осені доведеться збирати плоди з свого ж насіння.

- Чи є щось таке, чого боїтеся в житті?

- Найбільше, чого боїться кожна людина – втрати рідних, дорогих, коханих людей. Це почуття гніздиться глибоко в кожній людській душі, бо у ній від початку закладена вічна спрага до життя та сподівання на щасливіші дні.

Отака в нас склалася розмова – проста і відверта, після такого спілкування дійсно почуваєшся ніби народженим знову - в цьому і криється Миколин секрет. Про Миколу можна багато говорити. А можна і промовчати. Але з усвідомленням цих простих речей жити у світі стає затишніше і впевненіше.

Попри все - цінуймо друзів, та тих людей, хто здатен малювати життя кольоровими фарбами. Цінуймо свою юність, бо вона неповторна, і дуже швидко з ранньої перетворюється на пізню...Як осінь, що зараз за вікном. І трагедія зовсім не в тому, що з роками ми стаємо зрілими, і наші скроні вкриє сивина, велика ж таємниця в тому, що душа людська, незалежно від віку, завжди залишається молодою. Бо життя – це немов отой Чумацький шлях, рясно всіяний долями-зірками. В кожної свій час і вона, раніше не помічена, раптом спалахує так яскраво, що її світло освічує все довкола.

Так і Микола Боженко - дотичний і зсотаний рідними вітрами, у вирву свого світосприйняття втягує і інших. Ну, хоча б тих, хто здатний, як і він, захоплюватися красою Божого світу. Він щедро залишає себе в людях, постійно причащаючись з вічної неміліючої криниці людських взаємин.

Щедрого Вам і чистого ювілею, Миколо!

Галина Ковальчук,

Дата добавления: 2015-08-21