В чому ж ховається секрет Вашої внутрішноьї духовної сили? Про це і запитую Миколу.

Твій сад життя зацвів новим ужинком.

Тремтячі зорі падають в траву.

Але душа не знає відпочинку, -

Бо має скрипку у собі живу.

Роки, як звуки, відлітають журавлями

Лиш серце молодіє в грудях знов,

Бо 55-ть листопадів килимами

Гаптує Віра, і Надія, і Любов.

До слова твого йду, мов до причастя

Бо Бог увів тебе в таку ріку,

Де зорі відбивають тільки щастя,

В життєвому заплетені вінку.

Талант бо мають молодіти знову.

Зірки, що не згоряють водночас,

Народжують в собі зірницю нову,

Яка б світила й дивувала нас.

Палай яскраво й довго ще, Миколо,

У щедрих, неміліючих роках.

Хай світло розливається довкола,

Рясним хай буде твій Чумацький шлях!

Благодатна осіння пора падолисту визолотила першу копу літ на життєвому календарі Миколи Григоровича Боженка. 17 листопада йому виповнюється 55 років.Такі дати спонукують на розмову про пережите та отримані життєві уроки. Наразі мове піде про неординарну особистість. У 1980 році, відслуживши в армії, з дипломом електрозварювальника ПТУ-20 м. Українка Обухівського району, прийшов в об’єднання «Антонов»

22-х річним юнаком, аби залишитися там на цілих 33 роки. І хоча нині Микола Григорович на заслуженому відпочинку, кожен день розпочинається з нових клопотів та справ. Бо його щодень кличе його рідна Буча та люди, які живуть тут.

Таке враження, що ця поважна дата заскочила Миколу Григоровича якось зненацька. Шалений ритм життя захоплює нас, міцно позбавивши відчуття часу і лише в короткі хвилини стривожено замислюємось: «куди ж втікає молодість?» Але, як виявилось, поруч з нами живуть люди, з котрими ця тендітна панна, всупереч непорушним природнім законам і строгій відмітці у паспорті, має шанси залишатися надовго.

В чому ж ховається секрет Вашої внутрішноьї духовної сили? Про це і запитую Миколу.

- Бог дав мені досить виняткове призвіще – Боженко. В цьому я завжди знаходжу щось особливе. Адже, погодьтеся, кожна людина, живучи на землі, отримує сили з того, в що вона вірить. Не взяти з вдячністю дароване небом, значить самого себе покарати.У свої роки я справді почуваюся молодим, повним сил і енергії. Це можна порівняти хіба що з спортсменами, коли на останньому виснажливому видиху у них раптом відкривається друге дихання. В юності я захоплювався спортом, грав в ансамблі на гітарі. Та й все життя праця моя так чи інакше була пов’язана з небом – ще до літа минулого року будував літаки, працював зварювальником літальних конструкцій на заводі «Антонов». Почуваюся до цього причетним і досі. Це, напевне, назавжди залишиться зі мною.

Світ часом невблаганний – бувало ставить людей в такі рамки, з яких хочеться просто вирватись на волю. Так, як Микола. Для нього не існує вікових чи соціальних обмежень. Такі люди живуть дещо в іншому вимірі, знаходячи для себе задоволення в буденних речах. Відвертий і харизматичний, Микола Григорович притягує до себе земною простотою і звичайністю. І в той же час у потаємних куточках його душі та в глибинках серця прихована витончена інтелигентна чистота, яку в наш час мало хто помічає, бо в більшості женемося не за духовними речами. В таких людей легко закохатися, адже їх душа схожа на розкішний кольоровий мамин квітник, де кожна думка, як та квіткова принада має свою, тільки їй притаманну звабу. До того ж, з Миколою важко сперечатися, бо він упертий у своєму баченні життя. Втім, не був би самим собою, поступаючи інакше.

- Звідки у вас з’явилася любов до пісні?

- Пам’ятаю, що все життя я десь працював. В дитинстві нам, хлопчакам першим відкривалися весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не гасав босоніж до крові збитими ногами, не обкопував грядки, не смакував першим хрумтячим огірком, не засинав на скирті сіна з прив’ялою ромашкою під серпневими зорями, той, здається достовірно і не знає, як пахне земля. Ми звикли до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Пишаюся, що моєю ровесницею, яка нещодавно також святкувала свій полудень віку, є пісня Миколи Сингаївського «Чорнобривців насіяла мати», яку співають українці по всьому світу. Вперше її виконав у 1960р. Констянтин Огнєвой. Співав її Дмитро Гнатюк, Віталій Козловський, ввійшла вона і до альбому «Українські пісенні перлини» Таїсії Повалій. І хоча вона нині перероблена ремейкерами на сучасний лад, по-сучасному оброблена на естраді, вона є вічною благовісною зорею, маминою піснею. Для мене ж – була і залишається піснею-реквіємом моїй матері Катерині. А взагалі – нашими піснями, зокрема народними, можна пишатися, як райськими квітками.

Отак, від отчої землі набирався Микола сили та духовної наснаги. Отим першим причастям для нього, тією стихією, що і сьогодні вирує в його душі, стала народна пісня. А знає він тих пісень – не злічити, подумки перебирає в пам’яті, наспівуючи нову мелодію.

Дата добавления: 2015-08-21