Наслідки Першої світової війни та розвиток США в перші повоєнні роки. США в роки «проспериті» (20-ті роки ХХ ст.).

Наслідки війни були катастрофічними для народного господарства більшості країн. Прямі військові втрати воюючих країн становили 208^[2] мільярдів доларі і перевищили в 12 разів золотий запас європейських країн. Було знищено третину національного багатства Європи. На війну працювало 40 000 підприємств і 13 000 000 зайнятих у країн Антанти та 10 000 і 6 мільйонів у країнах Троїстого союзу. Лише дві країни — США та Японія у роки війни збільшили національне багатство. США остаточно утвердилися як лідер світового економічного розвитку. Японія встановила монополію на торгівлю у Південно-Східній Азії. На фоні повсюдного падіння цивільного виробництва і життєвого рівня населення йшло зміцнення і збагачення монополій, пов'язаних з військовим виробництвом. На початок 1918 року німецькі монополісти акумулювали як прибуток 10 мільярдів золотих марок, американські — 35 мільярдів золотих доларів. Закріпившись за роки війни, монополії дедалі більше почали визначати шляхи подальшого розвитку, що ведуть до катастрофи західну цивілізацію. Підтвердженням цього є тези виникнення та поширення фашизму.

У роки війни вперше було запроваджено державне регулювання в масштабах національних господарств. Практично у всіх країнах склалася етатистська система економічних відносин. Частка державних видатків в економіці більшості європейських країн, що воювали, становила понад 50%.

Після воєнний економічний розвиток країн світу визначався укладенням ряду договорів, що склали Версальську — Вашингтонську систему, в якій центральне місце зайняв Версальський договір, підписаний 1919 року 27 країнами — переможцями і Німеччиною.

США за роки Першої світової війни перетворилося на високо розвинуту індустріальну державу, наймогутнішу країну світової економіки, національне багатство якої зросло на 40%, де було сконцентровано 1/2 золотого запасу світу, вартість промислової продукції збільшилась з 23,9 до 62 мільярдів доларів. Пришвидшився процес концентрації промисловості та банківської системи. На початку 1920-х 2/3 промислового виробництва та 50% працівників було сконцентровано у найбільших монополіях. США вступили у війну у квітні 1917 року. Статус нейтральної країни дав їм змогу постачати країнам, що воювали, військові матеріали, продовольство, сировину. Обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, вартість експорту — втричі (з 2,4 до 7,9 мільярдів доларів).

США вжили систему заходів щодо врегулювання економіки: надали монополіям державні замовлення, кредити, спрямувала державні інвестиції в галузі, пов'язані з військовим виробництвом, створили управління з контролю над сферами економіки, діяльність яких контролювала військово-промислова рада.

Змінився міжнародний фінансовий статус США. Країна ліквідувала майже половину заборгованості, стала кредитором багатьох держав на загальну суму 15 мільярдів доларів. США встановили своє економічне панування в Латинській Америці, торгівля з країнами якої впродовж 1913–1920 років збільшилась на 40%.

У 1920 році США, населення яких становило 6% від світового, виробляли понад половину світової промислової продукції, 1/2 вугілля, 2/3 нафти, 3/5 чавуну і сталі, 85% автомобілів^[3].

США

Періоди стабілізації і «проспериті» («процвітання») у 1924–­1929 рр.

У середині 20-х рр. у країнах Заходу стабілізувалася економічна й політична ситуація. Промислове виробництво стало зростати, інфляція була припинена. Рівень життя людей почав підвищуватися. Економічний підйом, щоправда, був нерівномірним у країнах Заходу. Найбільш високі темпи зростання спостерігалися в США. Ця країна не постраждала під час Першої світової війни і навіть отримала безпосеред­ню вигоду від торгівлі з державами, що воювали, і надання їм позик. До кінця 20-х рр. частка США становила вже 48% у промисловому ви­робництві країн Заходу. Відносно високими були темпи розвитку Німеччини і Франції. Що ж стосується Великобританії, то вона тільки до 1929 р. досягла довоєнного рівня. Низькими залишалися темпи розвитку країн Східної Європи.

Швидко розвивалися галузі західної економіки, пов’язані з новітніми науковими й технічними досягненнями, зокрема автомобілебуду­ванням. У США, наприклад, у 20-х рр. автомобіль став невід’ємною частиною «американського способу життя»; до кінця 20-х рр. дорогами Америки їздили вже 23 млн. легкових автомобілів.

Економічне піднесення сприяло збільшенню зайнятості. Поліпшувалося життя широких верств трудящих: робочий день скорочувався, а заробітна плата збільшувалася. Змінилися настрої робітників: вони стали більш поміркованими у своїх вимогах. Це, у свою чергу, сприяло осла­бленню соціальної напруженості, спаду страйкового руху. Установилася внутрішня політична стабільність. Вплив комуністів з їхніми закликами до революції зменшився, а вплив соціал-демократії зріс. У ряді країн соціал-демократи входили до складу урядів або навіть очолювали їх.

Правлячі кола Заходу були переконані, що економічне зростання було досягнуто завдяки послідовному проведенню в життя принципів економічного лібералізму, що передбачали невтручання держави в економіку. Влада вважала, що вільна ринкова економіка здатна до саморегуляції, а функції держави полягають лише у створенні сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи. Однак незабаром ці ілюзії були зруйновані.

Світова економічна криза 1929­–1933 рр., її причини, прояви й наслідки

У жовтні 1929 р. відбувся катастрофічний обвал курсу акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі, що призвів до банкрутства власників акцій. Так почалася фінансова криза, яка незабаром набула світових масштабів. Вона торкнулася не тільки країн Заходу, але й Азії, Африки і Латинської Америки, що були утягнені у світовий ринок і виконували роль постачальників продовольства і сировини. Ця криза виявилася унікальною за своєю глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, а було відкинуто до рівня початку століття.

Головна причина економічної кризи полягала в тому, що протягом 20-х рр. у провідних країнах Заходу стихійне збільшення обсягів ви­робництва випередило рівень доходів населення, яке було не в змозі розкуповувати вироблені товари. Це стало наслідком цілковитого панування в економіці приватних монополій, майже не обмежених у своїй діяльності державним законодавством, а також диспропорціями в розвиткові світової системи господарства.

Криза спричинила найтяжчі соціальні наслідки. Хвиля безробіття захлиснула мільйони людей, зубожіння торкнулося селян і фермерів. Скоротилися надходження податків, і тому соціальна сфера прийшла до повного розладу. У США 34 млн. чоловік утратили джерела доходів. Наслідком кризи стала масова бідність. Існування середнього класу опинилося під загрозою. Виникло глибоке розчарування в існуючому порядку. Знов, як і після Першої світової війни, зростає вплив тих партій і рухів, які вимагали його докорінної ломки. Помітно посилили свій вплив комуністичні партії, що закликали до соціалістичної революції. У роки кризи чималою силою стали фашисти, які єдиним засобом національного відродження вважали заміну демократії на диктатуру.

Кризи притаманні ринковій економіці, що розвивається циклічно. Але криза, що вибухнула в 1929­1933 рр. (у США її назвали «Великою депресією»), істотно відрізнялася від циклічних криз ХIХ - початку ХХ століття. Вона виникла у той час, коли відбувалося відновлення технічної і технологічної бази економіки, почало розвиватися виробництво товарів масового споживання. Економічна криза означала також кризу принципів ліберальної економіки. Стало очевидним, що в ХХ столітті механізми ринкового саморегулювання в кризовій ситуації працюють погано. Як результат - криза призвела до посилення ідейної поляризації у світі. Одні держави для подолання економічних труднощів вирішили модернізувати існуючі демократичні структури, інші - взяли курс на руйнування цих демократичних структур з метою боротьби з економічним спадом.

Дата добавления: 2015-08-21