Розкрийте особливості морального виховання в контексті завдань різнобічного виховання дітей дошкільного віку

Як основу особистості слід розглядати рівень її морального розвитку. Здавна в народі вважали, що щира, добра, працьовита людина - найкраща в світі. Народна мудрість пропагувала ті риси, які народ хвалить, і засуджувала все, що зневажається як негідне. Повага до людей, доброта, чесність, щирість, вірність, любов, відвага в фольклорних творах завжди перемагають у боротьбі проти зла і безчестя. Перші зразки моралі засвоюються в сім’ї, де батьки мають передати дітям у спадок порядність і працьовитість: «Мораль чиста - краще всякого намиста». У народному кодексі моралі наголошується на значенні виховання з ранніх років: «Бережи честь змолоду».

Моральне виховання є процесом цілеспрямованого формування в дітей моральної свідомості й відповідної поведінки.

Відзначаючи провідне місце цього чинника у вихованні С.Ру- сова зауважувала, що моральне виховання не може провадитися якось окремо: ним має бути пронизане все навчання, все життя. Головним його завданням педагог вважала «вироблення характеру».

Становлення уявлень про довкілля, стосунки людей, про самого себе відбувається в дошкільному віці водночас із розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків, поваги до Батьківщини). Розвиток моральних почуттів посідає особливе місце в структурі особистості, яка формується. Вони визначають ставлення дитини до того, що її оточує. Упродовж дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості як система впорядкованих мотивів поведінки, що визначають рівень вихованості. Виробити підвалини моральної спрямованості в дошкільному віці надзвичайно важливо, адже виправити помилки батьків і педагогів у вихованні дітей пізніше важко або й взагалі неможливо.

Моральне виховання є підґрунтям для формування особистості. Теоретичні праці та експериментальні дослідження відомих педагогів і психологів (В.Сухомлинського, JI.Божович, Л.Артемової, І.Мар’єнка, О.Богданової та ін.) свідчать про те, що моральний розвиток дитини слід розглядати не як окремий аспект розвитку особистості, а лише в поєднанні з іншими (розумовим, фізичним, естетичним).

Однією з перших особистісних потреб є потреба у спілкуванні, що виявляється в дитини змалку. Ця соціальна потреба задовольняється під час спілкування з дорослими. Батьки й педагоги вибирають педагогічно доцільні засоби спілкування з дитиною з метою її виховання. Спілкуючись із дорослими, дитина набуває першого досвіду моральної поведінки. Таким чином, уже перші особистісні потреби зумовлені моральним вихованням.

Становлення особистості, невіддільне від розвитку понятійного мислення і мотиваційної сфери, дає змогу діяти свідомо. Свідома діяльність передбачає певну особистісну позицію та моральну спрямованість. Адже неможливо бути байдужим до морального змісту своєї діяльності, в якій реалізується певне ставлення до навколишнього середовища. Отже, саме моральний показник характеризує рівень сформованості особистості. Моральне формування дитини найтісніше пов’язане зі становленням її як цілісної особистості.

Дошкільний вік - початковий період формування особистості. В цей час закладаються основи характеру людини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до самої себе, засвоюються моральні норми поведінки. В цей період відбувається стрімкий фізичний і психічний розвиток дитини.

У дошкільному віці важливо забезпечити умови для всебічного розвитку якостей, специфічних для цього вікового періоду.

Пластичність нервової системи дошкільника зумовлює високий рівень активності, значну сприйнятливість у пізнанні навколишнього світу. Все, що оточує дитину, цікавить її з ранніх літ. Сприймаючи предмети і явища, дитина ніколи не залишається байдужою до них завдяки великій емоційності. Міцність перших вражень дитинства пояснюється не стільки глибиною усвідомлення, скільки силою емоційного впливу на дитину. У дошкільному віці характер і способи вияву емоційності проходять певний шлях розвитку. У найменших дітей виникають такі самі переживання, як і в людей, з якими вони спілкуються, - дитина неначе переймається настроєм дорослих або інших дітей. Це слід враховувати в процесі виховання, адже настрій дитини може бути й негативним, і тоді вона уникатиме спілкування.

Вищий рівень розвитку емпатії (співпереживання) - це відгук, коли емоційний стан іншої людини не просто «копіюється» дитиною, а й викликає інші почуття (співчуття чи радості за іншого). Як зазначає А.Валлон, у віці від трьох до шести років «прихильність до людей вкрай необхідна для розвитку особистості дитини. Якщо її позбавити цієї прихильності, вона може стати жертвою страхів і тривожних переживань чи в неї настане психічна атрофія, слід від якої зберігатиметься впродовж усього життя і позначиться на її смаках і волі».

Емоційний комфорт необхідний дитині, бо почуття захищеності й задоволеності своїми стосунками з навколишніми людьми сприяє формуванню почуття, довіри до них, що є ґрунтом для розвитку самооцінки і повнішої реалізації особистісних потреб. Емоційно захищена дитина активніша, самостійніша, її емоційні реакції яскравіші. Проте, як зазначає Е.Піклер, не лише в дитячих будинках та інтернатах, а й у дошкільних закладах, де виховуються діти з повноцінних сімей, можливі явища емоційного дискомфорту. Головним чинником запобігання й подолання таких негативних явищ є встановлення стосунків дитини з дорослими на довірі та взаєморозумінні.

Підвищена емоційність дошкільника, безпосередність почуттів, відкритість впливові оточення - такі вікові особливості слід враховувати в моральному вихованні. Вони є його чинниками, оскільки спілкування з дорослими вирішальною мірою спрямовує розвиток гуманних почуттів, визначає його темпи. При цьому великого значення набувають мотиви встановлення і дотримання позитивних взаємин. Якщо дорослі визнають права дитини, з довірою ставляться до неї, то вона відчуває емоційний комфорт - почуття впевненості й захищеності. За цих умов нормально розвивається її особистість, виявляються позитивні якості, формується доброзичливе ставлення до інших людей. З віком мотиви і форми спілкування з дорослими ускладнюються, однак значення особистісного контакту не зменшується. Почуття радості від похвали дорослого не лише допомагає дитині набути моральних знань, а й закріплює бажання й уміння поводитися так, щоб не засмутити близьких і не викликати непорозуміння в людей, які її оточують.

Розвиток почуттів дитини доцільно пов’язувати з усвідомленими вчинками. Відповідність переживання вчинкові дає підстави розглядати поведінку дитини як таку, що має моральну спрямованість. Дитина досить рано починає оволодівати моральними нормами, конкретизованими у вигляді правил, і використовувати їх у практичній взаємодії з людьми, які її оточують. Вимоги до поведінки здебільшого прості, завчити їх неважко навіть молодшому дошкільникові. Способи поведінки засвоюються в результаті вправляння. Таким чином, дитина може дотриматись елементарних моральних правил, не переживаючи їх морального змісту. Мотивом виконання в такому разі є бажання дитини дістати позитивну оцінку дорослого чи уникнути покарання. Психолог Я.Неверович зауважує, що така поведінка ще не є моральною, бо саме прагнення здобути позитивну оцінку є тільки передумовою морального розвитку дитини, а не моральним мотивом поведінки.

Дитина молодшого дошкільного віку спроможна усвідомлювати моральне значення вчинків, аналізуючи переживання іншої людини, тому важливо висувати такі вимоги до поведінки дітей, сутність яких була б їм зрозумілою. Слід уникати прямих заборон без належної мотивації, яка може бути емоційною, торкатися почуттів дітей, викликати в них певний відгук. Дитина чотирьох-п’яти років спроможна сама поцікавитися значенням моральної норми для оточення і для себе. Старші дошкільники з виконавців моральних норм перетворюються на їх «захисників», здатних активно обстоювати належний спосіб поведінки. Проте потрібно аналізувати, чи сама дитина дотримується тих правил, виконання яких вимагає від інших. Тут не виключений формалізм, запобігти якому можна лише активізацією почуттів і розвитком рефлексії, тобто здатності дитини до аналізу і переживання власних вчинків та наслідків їх для навколишніх і для себе.

Значні можливості для успішного розв’язання завдань морального виховання відкриває така особливість дошкільника, як орієнтація на дорослого. Встановлено, що дошкільний вік можна вважати періодом інтенсивного засвоєння прикладу дорослих (норм і правил поведінки, які є узагальненням стосунків людей) та формування механізмів особистісної поведінки, тобто механізмів підпорядкування свого ставлення до речей та інших людей, ідеальних зразків, засвоєних від дорослих. Інтерес до життя дорослого, прагнення наслідувати його, потреба брати участь у навколишньому житті - ці особливості розвитку дитини слід спрямовувати на усвідомлення стосунків між людьми, розуміння моральних явищ і формування відповідних мотивів поведінки. Однак потрібно зважати на обмеженість життєвого досвіду дитини, особливо молодшого дошкільного віку, внаслідок чого ускладнюється процес усвідомлення нею моральних категорій, формування оцінок, моральних звичок.

Перевантаження свідомості знаннями, віддаленими від безпосереднього оточення дитини, може спричинити негативний ефект, спотворити уявлення про світ людей. Потрібно насамперед виховати любов і повагу до найближчого оточення - батьків, рідних, дорослих у дитячому садку, які піклуються про малюка. Гуманізм починається із близького, зрозумілого щоденного ставлення до інших людей. Поступово, розширюючи коло явищ, з якими ознайомлюються діти, педагоги реалізують завдання морального виховання в пізнанні та в різних видах практичної діяльності. Слід подбати про достатню кількість вражень для ефективного емоційно- пізнавального розвитку дитини. Відомо, що всі знання про навколишнє середовище несуть певну інформацію, проте одні дитина запам’ятовує як факти, інші може перенести у власну діяльність: частина з них не може бути реалізована у власному досвіді, однак вони дієві, в уявленнях дітей створюються конкретні образи. Для того щоб знання набули морального значення, вони мають зачіпати почуття, переживатись дитиною, втілюватись у її власну поведінку. Знання, які не можуть бути безпосередньо реалізовані в досвіді дитини (наприклад, знання про героїчні подвиги захисників Батьківщини, про боротьбу за мир), вона відтворює в іграх, образотворчій діяльності. Емоційне сприймання моральних цінностей закладає основи майбутніх ідеалів.

Ґрунтовними дослідженнями психологів спростовуються теорії багатьох педагогів про те, ніби маленька дитина не готова проникати в зміст моральних вимог і дотримується певних норм поведінки лише під тиском авторитету дорослих. У ранньому й молодшому дошкільному віці слухняність є показником моральної активності в зв’язку з тим, що діти прагнуть до хорошої поведінки, позитивної оцінки дорослих, яка організує їхнє життя і є головним джерелом радісних емоцій. Якщо й надалі мотивом поведінки залишається тільки слухняність, то це починає гальмувати розвиток самостійності і згодом призводить до моральної інертності.

Ж.Піаже проаналізував і описав ґенезу моральних суджень дитини на різних етапах дошкільного віку. Він зазначав, що для дитини молодшого, середнього і навіть старшого дошкільного віку характерні автономна мораль, некритичне ставлення до вимог дорослих. Зокрема, у своїх етичних завданнях Ж.Піаже доводить відсутність у дітей критичного ставлення до мотивів учинків та оцінює їх за результатом. Надаючи великої ваги розвиткові логіки у моральних судженнях дітей, психолог набагато нижче оцінює значення моральних почуттів. Його теорію моральних суджень називають теорією «морального реалізму» дитини.

Дата добавления: 2015-08-21