Кубла Хан 6 страница

Шеллі писав у передмові до "Повстання Ісламу", що його твір віддзеркалює проблеми Французької революції, він наголошував, що "почуття, пов'язані з цією подією, торкнулися кожного серця". Автор висловлював віру в те, що "людство починає пробуджуватися з свого заціпеніння. Я почуваю, здається мені, повільну, поступову, мовчазну зміну. З цією переконаністю я і написав цю поему". Він вбачав у своєму "Повстанні Ісламу" поему "про таку ре­волюцію, яка цілком може відбутися у кожній європей­ській країні". Бажаючи уникнути дидактичності, яка була властива "Королеві Маб" і деяким іншим раннім творам, Шеллі підсилює сюжетність, оповідний момент поеми про боротьбу народу на чолі з Лаоном, поборником свободи, рівності і братерства, проти тиранів.

Спочатку Лаон — просвітник і вихователь народу — своїми промовами викликає в людях всепереможне праг­нення свободи і вони підіймаються на боротьбу проти деспота та його поплічника Іберійського жерця. Повстання таке могутнє, як бурхливі стихії. Але потім тирану вда­ється приборкати повсталих. Лаон і Цитна опиняються в ув'язненні. Цитна навіть у жахливій підземній печері мріє про подальшу-боротьбу за щастя інших людей. За ці ж ідеали прагне скласти голову і нескорений Лаон. Обоє гинуть, але навіть смерть їх не марна, бо народ продов­жить боротьбу за свободу і справедливість.

Вже у першому розділі поеми символічно передана сутність її центрального конфлікту — зображена у вступ­ній сцені боротьба Орла і Змії, Ормузда і Арімана. Це одвічна боротьба Добра і Зла, яка характеризує всю істо­рію людства, що в ній бувають періоди перемоги злих або

356

Англійський романтизм

Англійський романтизм

357

добрих сил. Хоча Шеллі зміщує події свого твору на Схід в умовний Константинополь і в досить умовний час, на увазі він має пореволюційну Європу, яка переживала спад і в політичній, і в ідеологічній царині, зневіру в ідеалах Просвітництва та революції, загальний песимізм. Шеллі був одним з небагатьох представників художньої інтелі­генції, хто не втрачав оптимізму і віри в перемогу пози­тивних цінностей в людині і в суспільстві, перемогу розуму і добра. Ця віра живилася не стільки реальними фактами,скільки ідеальними уявленнями і настановами. Якоюсь мірою власним невеликим досвідом участі у полі­тичній боротьбі. Щодо самої боротьби, то Шеллі уявляє її і в цій поемі безкровною перемогою високої моралі мас над купкою поневолювачів. Схожі ідеї були досить поши­рені й пізніше. Варто згадати перші спроби безкровним шляхом, масовими мирними виступами досягнути своєї мети, які характерні для початкової стадії революцій 1848 р. в Європі.

"Повстання Ісламу" — наскрізь романтична поема, в якій панує алегорія, символіка, фантастичні образи і си­туації, докорінна трансформація реальних подій і поста­тей, що набувають характеру іномовлення, натяку, більш чи менш прозорої паралелі. Піднесений тон порівнянь із силами природи, космічними явищами, ідеалізація в зоб­раженні головних героїв, схильність до абстрактних уза­гальнень на різних рівнях поеми — постаті персонажів, їх думки, дії, образ маси, народу тощо — все це, характерне для поетики Шеллі взагалі, якнайбільше притаманне і "Повстанню Іслама".

Найвдалішим серед крупних творів поета одностайно вважають драму "Визволений Прометей" (1819). Вона була написана в другий — найбільш зрілий — період творчості Шеллі, який датують 1818-1822 pp., тобто часом, коли він покинув Англію і жив в Італії. Це період тісного спілкування з Байроном, постійних їхніх дискусій з най­різноманітніших питань. Мабуть, не раз у цих розмовах спалахувало й ім'я титана Прометея. Він був популярною фігурою в літературі доби. Широко відомим був гетевсь-кий монолог Прометея з незавершеної драми, йому прис­вяченої (1773), один з найбунтівничіших творів не лише Гете, а й усього німецького предромантизму. Герой цей присутній і в інших німецьких письменників (Гердер, А. Шлегель). До його постаті звертався Вольтер. Для всіх головним літературним джерелом була драматургія Есхі-

ла, та частина його трилогії про мужнього титана, благо­дійника людства, яка дійшла до нас, — "Прикутий Про­метей" і фрагменти з інших частин. Байрон створив поезію "Прометей" у тяжкому для себе 1816 р. і це позначилося на загалом трагічному настрої твору, в якому йдеться про траждання Прометея, його фактичну поразку в бо­ротьбі з небесним тираном, і моральну перемогу Про-метея-стоїка, що є прикладом наступним людським генераціям: "У тому твій небесний гріх, // Що людям зменшив ти страждання, // Що світлом розуму й пізнання // На боротьбу озброїв їх." (Переклад Д. Па­ламарчука).

У передмові до драми "Визволений Прометей" (точніше "Прометей розкутий") Шеллі писав: "Правду кажучи, я відчував відразу до такої слабкої розв'язки, як примирен­ня Поборника людства з його Утискувачем. Моральний інтерес вигадки, що так могутньо підтримується страж­данням і непохитністю Прометея, зникнув би, якби ми могли собі уявити, що він зрікся своєї гордої мови і поло­хливо схилив коліна перед тріумфуючим й підступним супротивником". Порівнюючи Прометея з такою ж мас­штабною міфологічною постаттю богоборця, як Сатана, що теж повстав проти небесного владики, автор драми під­креслює величезні переваги першого: "Прометей є типом найвищої моральної та інтелектуальної досконалості, який підкоряється найчистішим безкорисливим спонукам, котрі ведуть до найліпших, найшляхетніших цілей".

Драма починається зображенням страшних нескінчен­них мук прикутого над прірвою у горах Кавказу Прометея, який однак не підкоряється "ганебній владі" "могутнього але не всевладного бога" Зевса. Зевс боїться нескореного титана, бо той знає таємницю — коли скінчиться влада мстивого небожителя. Хитрістю і жорстокістю він намага­ється вирвати з грудей Прометея цю таємницю, посилаю­чи до нього співчутливого Гермеса і жахливих фурій. Всупереч усьому титан не скоряється. На відміну від ін­ших літературних втілень цієї міфологічної постаті він не самотній, у нього є друзі Пантея і Иона, йому співчувають численні духи, його надихає Земля. Хор висловлює пере­конаність у перемозі Миру, Справедливості, Прав, Муд­рості та Терпіння.

У наступних діях драми з'являється кохана Прометея Азія, чарівна дочка Океана, яка не втрачає віри і надії на звільнення свого обранця. Розмови сестер Азії і Пантеї,

358

Англійський романтизм

хори духів сповнені ліризму, напрочуд багаті на гарні, гармонійні образи. У другій дії з'являється породжена фантазією Шеллі постать Демогоргона. Це син Зевса від Фетіди, одне з імен якого Вічність. Він має скинути свого батька з небесного трону. Це символ змін, які приносить час. Хоча в цьому образі є й інші символи. Наприклад, можливо він є втіленням "ідеї про те, що доба вищих і досконаліших відносин у суспільстві зароджується і ут­верджується в надрах старого світу" (Б. Колесников), або уособленням неминучої перемоги сил добра над силами брутального примусу, жорстокої тиранії тощо. На початку третьої дії Демогоргон скидає Зевса з небесного трону і забирає його з собою у вічну пітьму із знаменними слова­ми: "Нема повернення для тиранії неба, // І вже нема наступника тобі". Геракл приходить разом з Азією й іншими звільнити Прометея. Все, що відбувається далі, є апофеозом нового прегарного життя, перетворення світу на засадах Любові, Терпіння, Мудрості, Мужності й Честі.

Мері Шеллі, яка сама створила цілком оригінальну версію прометеївської теми у своєму "Франкенштейні", вважала, що "Прометей" — душа поезії Шеллі". І це дійсно так. Всі основні ідеї поета, всі його уявлення про історичний процес і його рух до досконалого суспільства, про ідеал людини і людського існування, головний кон­флікт, який виступає в багатьох його творах, — між тиранією і свободою, провідні прийоми поетики — алего­ризм, символіка, багатозначна і складна, високий пафос і патетика, величезна концентрація найрозмаїтіших образів і картин — все це знаходимо у "Визволеному Прометеї" у найповнішому й найдосконалішому втіленні.

В драмі Шеллі ще раз показав і свою версифікаторську віртуозність. Він постійно експериментує з ритмом і ри­муванням, урозманітнюючи їх, уникаючи монотонності вірша, передаючи характер, емоційний настрій дійових осіб. Дослідники нарахували у "Визволеному Прометеї" крім білого вірша ще тридцять шість форм віршування. Зміни ритму від урочистого до стрімкого, бурхливого, або заколисуючого, ніжного надають твору музичної виразно­сті, симфонічного звучання.

Шеллі назвав свій твір драмою. В ньому є розподіл на окремі дії і сцени, які відбуваються в різних місцях, ви­ділені монологи, діалоги, репліки персонажів. Але цей ліро-епічний, ліро-філософський твір не був пристосова­ний для сцени. Не випадково його часто називають пое-

Англійський романтизм 359

мою, начебто забуваючи про авторське визначення його жанру.

Це визначення не випадкове, не довільне. В італійський період життя Шеллі все більше схиляється до думки, що драматургія надто важливий і впливовий жанр і шукає себе в написанні не лише ліро-символічних творів, а й п'єс, які б відповідали вимогам сцени. Такою стала трагедія "Ченчі" (1819). Смерть обірвала працю над ще одним сце­нічним твором "Карлом І" — історичною п'єсою в шекспі-рівському дусі, яка обіцяла стати дуже цікавим явищем романтичного театру. Те, що поет встиг написати, свід­чить, що він стрімко опановував закони драматургії, ово­лодівав майстерністю створення яскравих характерів, постатей психологічно складних, неоднозначних, як-от по­стать англійського короля Карла І.

Трагедія "Ченчі" написана на основі італійських хронік. Мабуть, її сюжет обговорювався в колах іноземних літе­раторів, які жили в 10-х роках в Італії. Не випадково до цієї ж хроніки через двадцять років після Шеллі звернув­ся Стендаль, який в Італії познайомився з Байроном і його оточенням. У своїй п'єсі у віршах Шеллі дотримується загалом викладеного в хроніці. Йому навіть не було пот­реби вдаватися до романтичного перебільшення відразли­вих рис розпусника і вбивці, розбещеного егоїста й сімейного тирана багатого аристократа Ченчі, бо історія свідчить про поширеність подібного людського характеру в добу Відродження. Але всю історію огидного насильства Ченчі над власною дочкою Беатріче і її помсти — зни­щення з допомогою найманих убивць мерзотника батька, за що папський суд засуджує її і її спільницю-мачуху Лукрецію на страту, драматург підпорядковує завданню викриття тиранії, жорстокості, підступності можновладців і корисливості, несправедливості, гріховності церковників. Ченчі не зазнає ніякого покарання з боку влади, хоча всі знають про його жахливі злочини, тому, що він купує прощення від самого папи, віддаючи церкві частину своїх маєтностей. Коли ж людська кара дістає його, папа не знаходить підстав помилувати месницю Беатріче, хоча наруга над нею буквально волає до неба. Попри всю тен­денційність п'єси вона не порушує історичної правди, а лише дещо її модернізує. Загалом "Ченчі" — яскрава романтична річ, яка передувала такій популярній дещо пізніше драматургії Віктора Гюго.

Все своє творче життя Шеллі писав лірику. Відомо

360

Англійський романтизм

Англійський романтизм

361

ж бо, що і всі його поеми і навіть такі драми, як "Визво­лений Прометей",— твори, в яких всепереможно звучить ліричний голос поета. Лірика його тематично розмаїта — це і політичні, громадянські поезії, звернення до великих попередників, сучасників і друзів, вірші про природу і кохання тощо. Характерно для Шеллі те, що багато ліри­чних творів є своєрідними "Гімнами Духовній Красі", як він назвав один з віршів 1817 р. програмного звучання:

Осінній полудень розлив у небі

Таку погожу тишу, чистоту,

Гармонію глибоку й пишноту,

Яких не являть полудні й липневі,

Мов стало до снаги таке цьому лиш дневі!

Як ти узяв мене в полон,

Природний мов бере закон,

Дай величавий плин, мету святу

Життю, залюбленому в чари

Твої, о Генію безхмарий,

Щоб прагнув я твоїх священних див,

Боявся — лиш себе, а людство все любив.

Переклад О. Мокровольського

Широкий резонанс мали такі його політичні вірші, як "Мужам Англії", "Ода захисникам свободи", "Пісня ір­ландців", "Лорду-канцлеру", "Рядки, написані в час прав­ління Кестлрі", "До британців", сатиричний "Новий Національний Гімн", "Англія в 1819 році". На відміну від його поем і драм вони є безпосереднім відгуком на події в рідній країні, де все названо своїм іменем, нема зашиф­рованих образів, думка конкретна та ясна, хоча їх загаль­ний зміст знаходиться у річищі тих самих ідей, які звучать і у великих за обсягом творах.

Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях Шеллі, як "Монблан", "Ода західному вітрові", "Жайворонкові", "Гімн Пана", "Вечір", "Цукка" і багатьох інших. Мало сказати, що природа у Шеллі персоніфікована, наділена людськими почуттями і пристрастями, вона на­чебто продовження душі і розуму самого поета, рядки про явища і картини природи легко переливаються у рядки і строфи про переживання автора, як наприклад, у "Стан­сах, написаних в зажурі біля Неаполя" або "Запрошенні". Вірші про природу часто мовлять і про кохання до жінки.

Любовна лірика Шеллі багата відтінками почуття, в ній є жагуча пристрасть, еротична наснага, але головне — ніжність, прагнення духовної близькості з коханою, ба­жання розділити з нею всі свої думи і почуття, зокрема

захоплення красою природи..Такі вірші, як "Індійська мелодія", "Філософія кохання" й інші присвячені Мері Шеллі, а також цикл поезій, на які поета надихнула Джейн Вільямс, дружина друга Шеллі капітана Вільямса, з яким він разом загинув, належать до кращих здобутків ліричної поезії, відзначаються емоційною витонченістю, щирістю і простотою.

Значне місце посідає у творчому доробку поета і чи­мала група творів, у яких він із запалом відгукується на події визвольної боротьби в Греції й Італії. Найзначніший з них — поетична драма "Еллада" (1822), написана як відгук на боротьбу греків проти турецького поневолення, в якій Шеллі палко вітав "повстання Еллади з мертвих".

Чудові ліричні вірші Шеллі створив і на тему мис­тецтва та долі поета, часто трагічної. Зразком таких поезій може бути "Жайворонок", котрий якнайповніше передає загальний, напрочуд оптимістичний, настрій творчості йо­го автора:

Радосте у просторі!

Де твоє джерело? Хвилі, долини, гори?

Неба круте чоло? Подруга пожаданна?

Нехіть пізнати зло?.. Радості дай же, шквалу Трохи свого вділи, Щоб гармонійним шалом Губи мої могли Світ чарувати, як ти мене зачарував, малий.

Переклад О. Мокровольського З-поміж останніх творів поета вирізняється своїм сум­ним звучанням "Адонаїс". Це елегічна поема — скорботний плач за геніальним митцем, якого звело в могилу жорстоке суспільство, переслідування і цькування, нерозуміння і відсутність творчої і людської свободи. "Адонаїс" був на­писаний як безпосередній відгук на звістку про смерть Кітса, але, як завжди у Шеллі, узагальнений образ зас­тупає конкретну постать, ідея величі і безсмертя Поета й Поезії важливіша за реальне життя і творчість так рано померлого художника. Антична міфологічна образність ве­де Шеллі дуже далеко від скорботної долі Кітса, пишні титанічні постаті нічим не схожі на юного слабогрудого поета і його скромне оточення. Хоча автор елегії згадує у XVII строфі Альбіон, а у XIV — англійських митців Чат-тертона і Сіднея, тобто якісь вказівки на Англію, батьків-

362

Англійський романтизм

Англійський романтизм

363

4.7. ДЖОН КІТС (1795-1821)

щину померлого є. Та вони, тонуть у хвилях гарних мело­дійних алегорично-символічних образів і картин з міфо­логії стародавньої Греції. Дуже характерно для Шеллі і те, що в елегії на смерть поета трагедійний настрій роз­починається у світлому, переможному:

З природою він злився воєдино, //Лунає в музиці її усій, //Ввій­шовши в грім і в пісню солов'їну...

Переклад О. Мокровольського

Узагальненість образів і настроїв призводить до того, що елегію можна віднести до Кітса лише умовно, не ви­падково часто твердять про "Адонаїса" як про власну велику епітафію Шеллі.

Спроби перекладачів з різних країн відтворити поезію Шеллі, цього Аріеля, як він сам себе називав, "рицаря примарного щита і списа з павутиння", вже вкотре дово­дять складність, або й неможливість абсолютно доскона­лого виконання подібного завдання. І, звичайно, не лише у випадку Шеллі. Особливості художнього стилю письмен­ника, в якому безплотність, нематеріальність образів, на­чебто створених із співучих слів, прозорих променів, світла і легких тіней, звукове багатство, музикальність, примхливість ритмів відіграють вирішальну роль, важко піддаються трансформації в слово і мелодику чужої мови. Філософські ідеї Шеллі, позбавлені крил його оригінальної поетики, здаються в перекладі часто-густо або надто спро­щеними, або зовсім абстрактними. Ані більшість росій­ських перекладів, ані відносно нечисленні українські зага­лом не передають саме поезії — аріелевої ефірної легко­сті, безмежної фантазії, симфонічної музикальності вит­ворів музи англійського "романтика з романтиків". Хоча, треба визнати, досить точно повідомляють про його думки, уявлення і сподівання.

В останні десятиліття українські перекладачі кілька разів зверталися до творчості Шеллі. Шість віршів з вла­стивим йому талантом переклав для збірки "Співець" (із світової поезії кінця XVIII — першої половини XIX сто­річчя) Василь Мисик. 1987 р. в серії "Перлина світової лірики" видавництво "Дніпро" видало томик творів Шеллі у перекладах Олександра Мокровольського. Однак, поки що говорити про справжнє знайомство українського чита­ча з усім розмаїттям творчості класика англійської літе­ратури рано.

оля Джона Кітса, одного з найбільших лі­ричних поетів Англії, викликає сум і спів­чуття не лише тому, що його життєвий шлях був такий короткий — він не дожив до свого двадцятишестиліття. Болісно вражає те, скільки горя йому випало зазнати за такий короткий строк, скільки смертей найближчих пере­жити, як мало було у нього радощів, бурхливих пристра­стей, цікавих переживань, захоплюючих подорожей. Єдину велику подорож він здійснив до Італії, щоб вмерти там від невиліковної хвороби.

Звичайно, як кожна людина, він мав свою неповторну біографію. Та її факти здебільшого буденні, нецікаві або прикрі, вона бідна на незвичні, барвисті, просто приємні події. Лише величезний талант поета, його пильна увага до найменших подробиць буття, найтонших порухів душі, нюансів міжлюдськи-х стосунків, його безмежно багата, сильна, яскрава уява змогли видобути з цього мізерного життєвого матеріалу, з цього "сміття" щодення справжню високу поезію. А ще рідкісна, навіть у лірика, вразливість на красу звичного, добре знайомого, котре під його пером набуває пластичності й довершеності витвору мистецтва, стає зримим:

...Коли вітрець мені обличчя стиха

Приємно гладив. Я лежу в цю мить

На пригорі квітучій, що стримить

З морського глибу; трав і квітів тіні

Мережать зошит мій, тремтливо-змінні.

З одного боку похиливсь овес,

А серед нього мак піднявся, скрес,

Нагадуючи марною пихою

Тих, хто народам не дають спокою.

А з другого свій розіп'яв жупан

Зелено-темно-синій океан,

Там видно парус і стягу перлову,

Що кучеряво обвиває праву.

Тут жайворонок падає в траву;

Там чаєчка морська — то на плаву

Танцює в морі, то над головою, —

Гака ж невгавна, як і шум прибою.

"До мого брата Джорджа". Переклад В. Мисика

Кожна людина, мабуть, пережила і відчула щось по­дібне, і рядки Кітса воскрешають її почуття і спогади, тільки яскравіше, свіжіше, поетичніше.

Англійський романтизм

Англійський романтизм

365

Одного разу Кітс зауважив у листі до брата Джорджа і його дружини: "Ви порівнюєте мене і лорда Байрона. Між нами велика різниця. Він спису^єде^и^^бачить; я ж описую те, що уявляю" (17-27 "вересня 1819). Молодий Кітс надто категорично робить Байрона тільки, так би мовити, маля­ром з натури, позбавляє його поезію окриленості фанта­зією. Однак у цих словах є глибший сенс. Життя аристократа красеня Байрона незрівняно блискучіше, ба­гатше, різноманітніше, ніж життя плебея Кітса. Автор "Чайльд Гарольда" міг черпати і черпав зі свого розмаїтого досвіду теми, почуття, картини для своїх поезій. Що ж до Кітса, то все його життя перший біограф і видавець поета Річард Мілнз втілив у такій формулі: "Кілька вірних дру­зів, кілька прегарних віршів, пристрасне кохання і рання смерть". Звичайно, як кожна формула складного людсько­го існування, і ця спрощує, та в ній ухоплено головне.

Брак незвичних поетичних вражень, чудових картин екзотичної природи, зустрічей з божественно гарними жінками тощо Кітс надолужував читанням. Він був "кни­жником". Велика кількість його творів навіяна тематично, образно, формально знайомством з поезією й філософією різних часів та народів. Кітс вчився на кращих взірцях художньої літератури Європи, та в його учнівстві була своєрідність. Він набирався знань не стільки у своїх усла­влених старших сучасників чи близьких попередників, скільки у поетів давнішої пори. Його інтерес спочатку через митців XVIII ст., а пізніше вже безпосередньо був сконцентрований на поетах англійського ренесансу — Спенсері (передусім), Марло, Бен Джонсоні, Дрейтоні, Лі-лі, Флетчері. Але найбільше приваблював юного Кітса Шекспір. Ренесансні митці своєю любов'ю до античності, постійним зв'язком з образністю, міфологією, взагалі куль­турою Греції, своїм неоплатонізмом справили величезний вплив на формування естетичних ідей Кітса, його поетики.

Він знайомився з античним мистецтвом через посеред­ників. Не маючи класичної освіти, він не міг читати давніх авторів в оригіналі. Пізнання античності приходило до нього через англійських ренесансних митців. Про те, як це відбувалося, дає уявлення історія виникнення відомого "Сонету, написаного після прочитання Гомера у перекладі Чапмена". Разом із своїм наставником і другом Кларком Кітс читав одного жовтневого дня "Одісею" в перекладі Джорджа Чапмена, сучасника Шекспіра. Він уже був знайомий з двома пізнішими інтерпретаціями Гомерового твору — "кла-

сицистичною" Олександра Попа і "сентименталістською" Вільяма Купера, але ренесансний варіант (до речі, досить вільний — римований п'ятистопний ямб замість гекзаме­тру тощо) справив на нього особливе враження:

Багато золотих я обійшов країв, Держав уславлених побачив я не мало, Об'їхав острови, де сонце западало, Що їх сам Аполлон поетам заповів. Я чув про обшири, де править од віків Глибокодумному Гомерові припало, Та в душу ясністю ще так не повівало, Аж поки Чапмена почув я смілий спів.

Я тішився, як ліоії, хто вперше серед зір Планету вистежив — нову, ще безіменну; Як сміливий Кортес, що кинув орлій зір На Тихий океан, — і, здогадку шаленну В душі ховаючи, його вояцький збір Зглядався, стоячи над кручами Дар'сну.

Переклад В. Мисика Порівняння з відкриттям Тихого океану вояками Кор­теса глибоко промовисте. Але це не були лише романтично піднесені почуття, захоплення від відкриття для молодого поета океану Гомерових образів. Ці образи увійшли в його свідомість так зримо, рельєфно, начебто він і справді побував на батьківщині сліпого співця, "об'їхав острови, де сонце западало, що їх сам Аполлон поетам заповів". Про це свідчать пізніші твори Кітса на теми античних міфів, насичені безліччю пластично й барвисто відтворених де­талей давнього життя, реаліями, які поет ніколи не бачив, а вичитав у Гомера й інших стародавніх авторів. Багато дало йому в цьому плані і вивчення творів Шекспіра. Аналіз і коментування кожного рядка, кожного образу і думки в спадщині геніального єлізаветинця супроводжує всі роки короткої творчості Кітса. В цьому йому допома­гали його літературні вчителі Лі Гент, Хезлітт і такі друзі, як Кларк і художник Хейдон. Але так само, як ренесансні митці, або класицисти, перетворювали античність в дусі свого світогляду і естетики, так і Кітс, поет-романтик, сприймав класичну Грецію і її мистецтво крізь призму романтизму. Для нього це ідеал людського існування, ідеал гармонії і краси. Його твори на античні теми забарвлює особисте ліричне почуття, як, наприклад, один з найдо-вершеніших віршів поета "До грецької урни":

...Щасливі квіти, ах, щасливі квіти! Весна ніколи не покине вас. Щасливий мелодист, не застаріти

366

Англійський романтизм

Англійський романтизм

367

Його пісням, вони живі весь час!

Щасливі любощі, весь час жадані,

Весь час у сповіданні, у бігу,

Весь час задихані у юнім герці!

Ви нашим пристрастям людським незнані,

Що залишають нехоті смагу,

Вогонь у скронях і пустелю в серці.

Переклад В. Мисика

Так само романтично-суб'єктивно звучать рядки поезії "До Псіхеї", що може бути прикладом і тієї романтичної вільності та невимушеності, з якою поет змінює ритми, порядок римування, використовує переноси (енямбменти). Взагалі ця молода людина була одним із найбільших но­ваторів у галузі форми, однаково вільно і Ш-своєму вико­ристовувала такі, класичні форми вірша, як сонет, і типово фольклорні.

Блискуче володіння технікою віршування Кітс показав вже у перших своїх сонетах, начебто змагаючись із таким своїм сучасником, як Вордсворт, загальновизнаним май­стром сонета. Захоплення поезіями Шекспіра ще більше зміцнило бажання молодого поета писати вірші у цій складній формі, яка вимагає не лише легкого, вільного дихання у залізних лабетах чітко визначеного римування та кількості рядків, а й передусім глибини, філософічності думки, цілісності часто метафоричного образу чи картини.

Поезії в дусі народної балади чи пісні у Кітса нечасті. Але і в них вїнГггаказав себе умільцем. Кітс високо шану­вав Роберта Бернса. Йому не міг не імпонувати демокра­тизм великого шотландського поета, органічна народність його поезії, простота і витонченість форми, якої він сам прагнув, "жива краса, без мертвих барв, що їх пиха вад­лива" (слова з сонета "Біля могили Бернса"). Побувавши у рідних місцях Бернса, молодий поет присвятив йому кілька творів: "Вірші, написані у Шотландії у будиночку Роберта Бернса", "Рядки, написані у Північній Шотландії після відвідання села Бернса", вищезгаданий сонет. Не випадково саме під час подорожі до Бернсової Шотландії Кітс написав в один день — 3 липня 1818 р. — найкращі свої твори у фольклорному дусі "Мег Мерріліз", "Пісню про себе самого". Перший з них — характерна і для Бернса пісня-портрет: "Жила в кущах циганка Мег, // Бездомна удова. // Був луг для неї хатою, // А постіллю трава. // Був терен їй за яблука, // За мед — роса з верби, // Були їй замість Бібліі // На цвинтарі гроби...

/■/ Могла б носити корону Мег // На гордому чолі. // Ходила в драному плащі // І в м'ятому брилі. // Нехай стару покоїть бог! // Вона давно в землі." ("Переклад В. Мисика).

Тут треба згадати і такі "бернсівські" поезії, як "Де-воншірська дівчина" і "Через пагорби...", легкі, веселі, еро­тичні.

Вся творчість Джона Кітса обіймає неповних шість років і обривається на злеті. Щоб уявити собі, яким швид­ким було духовне і мистецьке зростання поета, як стрімко він рухався від перших ще не дуже самостійних віршів до таких ліричних шедеврів, як створені ним у найплід-нішому 1819 p., треба, хоча б пунктирно, окреслити віхи його життя.

Джон Кітс народився у 1795 р. в сім'ї колишнього конюха, який після одруження став досить заможним власником кінного двору. Джон був найстарший з чоти­рьох дітей в родині Кітсів. Хлопець дуже любив двох своїх братів і сестру, сумував у розлуці з ними. Його листи до братів Джорджа і Томаса свідчать не лише про родинні почуття, а й про духовну близькість, і складають велику цінність для розуміння поглядів поета, зокрема естетич­них. Біографи і літературознавці вважають епістолярну спадщину Кітса такою ж важливою для проникнення в його духовний світ, як і його вірші.

Дата добавления: 2015-08-21