Розстановка політичних сил після громадянської війни в США. Радикальна Реконструкція Півдня.

Аграрний питання на Півдні. Боротьба негрів за землю і політичне рівноправ'я. Боротьба з питання реконструкції

Закінчення військових дій ще не означало, що опір плантаторів зламано. Плантатори вбили Лінкольна і повели запеклу боротьбу проти республіканської буржуазії Півночі.

Після закінчення громадянської війни основною проблемою, що стояла перед США, був перехід на Півдні від плантаційного рабської праці до найманої. Однак залишалися ще невирішеними і багато політичні питання. Аграрії Півдня, колишні плантатори, надавали те приховане, то явне опір діям республіканських властей і, зберігши ще вплив і навіть переважання в багатьох місцевих установах, намагалися фактично відновити рабство.

У центрі уваги стояло питання про те, чи отримають негри землю, яку вони обробляли-вали, або ж вона залишиться у власності рабовласників. Питання йшов про окончатель-ном розриві буржуазії Півночі з колишніми рабовласниками або про новий компромісі з ними.

Північна буржуазія відмовила в землі неграм, які її обробляли протягом багатьох десятиліть рабською працею. Для негрів землі не знайшлося. Тим часом залізничні компанії протягом 50-60-х років отримали від федерального уряду 158 мілі-онов акрів. Крім того, окремі штати подарували залізничним компаніям 167 мільйонів акрів. Підрахували, що вартість громадських земель, подарованих залоз-нодорожним компаніям, склала 335 мільйонів доларів. Крім того, федеральний уряд і штати видали субсидію залізничним компаніям в сумі 707 100 тисяч доларів.

Боротьба негрів за землю закінчилася не в їх користь. А ця боротьба була наполегливою, тривалого-ної. Однак хоча всі негри бажали отримати землю, але не всі боролися безпосередньо за те, щоб отримати її, тому що, як правило, негри зустрічали при таких спробах настільки сильний опір, що їм не вдавалося досягти своєї мети. Все ж відо-стін ряд фактів, коли негри захоплювали землю. Коли федеральні війська зайняли район Джексона в Міссісіпі, негри стали ділити землю плантаторів, проводячи межи плугами, здійснюючи справедливий розподіл землі між собою, і в той же час ділили сільськогосподарські знаряддя плантаторів і їх запаси бавовни. У сотнях місць, говорилося в одному звіті, «найбільш зухвалі негри переправляються на землі своїх колишніх господарів, вимірюють їх старими мотузками і встромляють в землю кілки, щоб відзначити вподобані ділянки землі. Вони їх розмічають, щоб захопити їх, як тільки випаде для цього можливість».

В інших місцях, наприклад в південно-східній Вірджинії, в колишньому центрі розведення ра-бов на продаж, негри зайняли кинуті плантації, де побудували собі хатини. З цих хатин їх вигнали влади, що прийшли з військами жителів півночі.

16 січня 1865 генерал Шерман видав за згодою військового міністерства польовий при-каз № 15. До Шерману, просуваються на північ після завершення «рейду до моря» і заняття Савани, приєдналося багато рабів, які втекли від своїх власників. Генерал дозволив звільненим рабам вступити у володіння землями на морських островах уздовж узбережжя між Чарльстоном (Південна Кароліна) і Джексонвілл (Флоріда) і кинутими рисовими плантаціями на відстані до 30 миль від берега. Кожен освоєння-бождение негр отримав право зайняти 40 акрів землі на час війни, в припущенні, що надалі конгрес передасть ці землі у власність негрів. У короткий час 40 тисяч звільнених негрів оселилися на землях в цьому районі і стали їх обробляли, встановивши самоврядування і видаючи свої закони щодо шкіл, церков, споруди доріг і т. п. Там, де негри захоплювали кинуті плантаторами землі, вони обирали зі свого середовища шерифів і суддів, вводили загальне обов'язкове навчання всіх дітей від 6 до 15-річного віку. Але надалі конгрес відмовив у передачі землі у власність неграм. Однак негри-фермери вчинили такий рішучий опір, що землі залишилися в їх володінні.

Коли в район морських островів ввели федеральні війська, негри озброїлися, і солда-ти були примушені покинути район негритянських ферм. У цьому районі, в графствах Бофор і Чарльстон, більше половини негрів і в даний час не є орендарів-рами, а власниками землі. Тим часом негрів-власників землі на Півдні небагато.

3 березня 1865 конгрес заснував «Бюро у справах біженців, звільнених негрів і за розподілом покинутих земель» з відділеннями на Півдні.

Серед звільнених негрів користувався популярністю гасло: «40 акрів і мул». Негри очікували, що бюро допоможе їм отримати землю і необхідні для її обробки знаряддя праці.Однак воно не виправдало цих надій і зробилося джерелом многочис лених зловживань.

«Бюро у справах біженців, звільнених негрів і за розподілом покинутих зе-мель» перебувало у віданні військового міністерства. Такі бюро вводилися у всіх юж-них штатах під керівництвом уповноважених центрального бюро. Видання білля про со-будівлі бюро без зобов'язання забезпечити землю для негрів означало, що звільнений-ні негри не отримають землі. Бюро було доручено мати лише спостереження за взаємин між звільненими неграми і їх наймачами. Покинуті землі зда-валися в оренду на 3 роки ділянками по 40 акрів з сплатою ренти в розмірі 6% вартості землі за цінами 1860 (коли ці ціни були досить високими).

У розпорядженні бюро було близько 800 тисяч акрів, а звільнених негрів було близько 4 мільйонів, тобто на кожного в середньому могла припасти 1/5 акра. Незважаючи на це, бюро більшу частину кращих земель продало великим підприємцям і спекулянтам. Наприкінці 1865 серед негрів широко поширився слух про те, що 1 січня буде виданий закон про розділ земель колишніх власників між неграми. Газети повідомляли, що Повсему-ду, від Техасу до Віргінії, колишні негри-раби готувалися до повстання, якщо вони не по-лучатся землі до 1 січня 1866 Негритянські полки і міліція підтримували негрів в їх вимозі землі.

Сенатор Ламар з Міссісіпі повідомляв у грудні 1865 р., що плантатори з'явилися з бли-жайших місцевостей у Виксбург, збурювані «великим страхом» і заявляючи, що негри озброєні і вимагають землі і що якщо їм її не дадуть, то негри візьмуть її силою.

Генерал Грант, який відвідав Південь на прохання президента Джонсона в грудні 1865 р., пові-домив, що негритянські війська, що складаються з колишніх рабів, «деморалізують праця» і вва-тануть, «що власність їх колишніх господарів повинна по праву належати їм...»

Губернатор Гемфрі з Міссісіпі повідомляв президенту Джонсону, що негритянські виття-ска радять звільненим рабам не працювати у своїх колишніх господарів і вимагати, щоб землі були розділені між ними. Губернатор просив у президента відпустити зброю для ополчення, що складається з білих.

Багато сіверяни набували землі плантаторів на Півдні. Губернатор Ендрус з Масса-чузетса, наприклад, купив плантацію в Міссісіпі за 30 тисяч доларів. Полковник Бат-лер орендував цукрові плантації біля Нового Орлеана. Один плантатор в Північній Кароліні орендував плантацію і найняв 6000 колишніх рабів.

Якби північна буржуазія конфіскувала маєтку рабовласників, або, точніше, дозволь-ла б неграм конфіскувати їх, була б остаточно знищена база для реставрації рабства на Півдні і виникло б масове вільне негритянське фермерство - надійна опора проти рабовласників. Але буржуазія цього не зробила. Навіть більшість ради-кальних республіканців розглядало звільнення негрів як військову міру, яка була потрібна для політичного розгрому плантаторів, щоб вирвати владу з їхніх рук. Буржуазія не хотіла втрачати в особі колишніх рабовласників союзників для боротьби проти народних мас і обмежилася політичним розгромом південних рабовласників, лише-ням їх політичної влади на Півдні, для чого була проведена вторинна військова ок-купація Півдня, починаючи з 1867 р. Проте на економічний розгром рабовласників, на позбавлення їх земельної власності буржуазія не пішла.

У середовищі республіканської партії не було згоди з питання про шляхи відновлення Союзу. Були різні точки зору як щодо того режиму, який має бути встановлений у південних штатах, і термінів, протягом яких їх представники мають бути допущені до Союзу, так і щодо того, хто повинен був це зробити: глава вико-навчої влади президент або ж конгрес.

Консервативне крило республіканської партії, побоюючись подальшого підйому движ-ня народних мас, прагнуло відновити Союз шляхом якнайшвидшого компромісу з плантаторами. Радикальні республіканці вважали, що відновлення Союзу і допу-щення представників південних штатів в конгрес можливе лише за умови, якщо рес-публіканци забезпечать собі вплив на виборців в південних штатах, збережуть у своїх руках федеральні органи влади і тим самим запобіжать спроби плантаторів навя-мовити Союзу свою волю. Тримав в руках республіканців федеральне правитель-ство робило все можливе в інтересах великого капіталу: були введені високі про-текціоністскіе тарифи, промислові компанії отримували величезні субсидії, мілі-они акрів громадських земель лунали залізничним компаніям, великі ка-піталісти отримували високі відсотки за державними облігаціями, випущеним з метою фінансування війни. Повернення в конгрес колишніх плантаторів могло по-заважати буржуазії безперешкодно пожинати плоди повного політичного панування.

Боротьба з питання про реконструкцію розгорнулася відразу ж після прийняття в 1865 р. пре-ських поста Ендрю Джонсоном, колишнім віце-президентом.

Народні маси покладали на Джонсона великі надії. Однак він, зробившись пре-зидентом, прагнув до угоди з плантаторами і виступив проти політики ради-кальних республіканців, які наполягали на військовій диктатурі над Півднем, позбавленні грома-данских прав колишніх рабовласників, які брали участь у заколоті, і на наданні по-літичних прав неграм.

Сімнадцятий президент Сполучених Штатів Америки Джонсон походив з білих бідняків, був у юності учнем кравця і не знав грамоти. Він належав до південно-му крилу демократичної партії і володів рабами, причому він хвалився, що придбав їх «працями своїх рук». До війни Джонсон підтримував інститут рабства, хоча і не дуже активно.Однак, коли настав час розколу Півночі і Півдня і рішучого розмежування сил, Джонсон начебто б примкнув до жителям півночі. Під час сецесії Північної Кароліни Джонсон відмовився примкнути до сецессіоністів, а потім, перебуваючи в Теннессі, в період, коли штат був зайнятий військами сіверян, допомагав військам Союзу і навіть висловлювався за розділ маєтків плантаторів між рабами-неграми.

У наступному, 1862 р. він зробився військовим губернатором тієї частини Теннессі, яка була зайнята мешканцями півночі. Судячи з усього подальшого, Джонсон і під час війни сім-патізіровал жителям півдня, але в присутності здобували перемоги військ сіверян приховував свої поглядом-ди. Ставши несподівано, внаслідок смерті Лінкольна, президентом в 1865 р., на демокра-тичної етапі революції, Джонсон, коли почався відкритий наступ контррево-люціонеров-південців, показав своє справжнє обличчя і переметнувся на бік контрреволю-ції.

Через кілька тижнів після вступу на пост президента, в травні 1865 р., Джонсон опублікував прокламацію про амністію. Заходи Джонсона відкривали широкі можливості для колишніх рабовласників, для їх повернення до влади в південних штатах і у федеральних органах влади. «Тепер настав критичний момент, - попереджав радикальний республіканець, рішучий аболиционист Вендел Філіппе, - заколот не припинився, але тільки діє іншою зброєю... Раніше на чолі його стояв Девіс у Річмонді, а тепер Джонсон у Білому домі». Проти цієї лінії виступили радикальні республіканці в конгресі на чолі з Чарльзом Самнером і Тадеушем Стівенсом. Вони висунули вимогу, що виборче право має належати і неграм.

Шляхом наділення негрів виборчим правом республіканці розраховували придбати на Півдні масу прихильників-негрів, які своїм голосуванням під час виборів могли забезпечити їм переважання в місцевий і центральних органах влади.

Тим часом заходи Джонсона підбадьорили колишніх рабовласників. У більшості південних штатів у 1865-1866 рр.. були введені «чорні кодекси» з метою відновити рабство.Зборів негрів заборонялися. У деяких штатах (наприклад, в Міссісіпі) неграм заборонялося мати землю. У цьому штаті шлюби між неграми і білими накази-валися довічним тюремним ув'язненням для негрів і штрафом до 200 доларів для білих. Господарі мали право піддавати своїх слуг негрів «помірним» тілесним нака-заниям. У Південній Кароліні неграм заборонялися всякі інші заняття, окрім землеробства або служби у білих.

«Чорні кодекси», підтримані терористичними організаціями, зводили свободу негрів нанівець; вони тероризували і тих білих, які підтримували сіверян під час громадянської війни.

У південних штатах зберегли великий вплив багато діячів колишньої Конфедерації, колишні плантатори-рабовласники. Дійшло до того, що колишній віце-президент Конфе-дерации Олександр Стефенс виявився обраним до сенату США від Джорджії.

Президентська реконструкція 1865-1867 рр.. вела прямою дорогою до реставрації влади рабовласників. Склалося настільки небезпечне становище для влади буржуазії, що кон-гресс вступив у боротьбу з Джонсоном і відкинув проводиться ним реконструкцію, поставивши Південь під контроль військових властей.

Дата добавления: 2015-08-21