Теоретичні основи менеджменту. Прийоми газетного менеджменту

Лідерство у класичній теорії управління належить французькому промисловцю Генрі Фаолу (1841–1925). Джерела стверджують, що він був глибоко переконаним, що умінню управляти колективом можна навчити. Тобто управління – це теж наука, як і інші. Згідно з теорією Г. Фаола, управління виконує багато різних функцій, але лише п’ять із них визначаються як основні. Це кадрова політика, планування, організація, визначення мети, керівництво і контроль. Також Фаолу належать і чотирнадцять принципів менеджера. Вони не втратили актуальності і нині.

Перший принцип – це розподіл праці. Тобто спеціалізація у колективі дає можливість керівництву та підлеглим працювати більш продуктивно, ефективно. Другий – влада і відповідальність, тобто основне право керівника колективу – давати розпорядження і вимагати чіткого підпорядкування. Третій – дисципліна. Якщо говорити ширше, то дисципліна – це сукупність у колективі слухняності, старанності, зусиль, поведінки та поваги між працівником і роботодавцем, незалежно від професії чи посади, яку займає той чи інший працівник. Четвертий принцип – єдиноначальність: давати накази підлеглому може тільки керівник. Наступний, п’ятий – єдність у керівництві: керівник має вести дільницю (групу, колектив) в одному напрямі. Шостий принцип – це підпорядкування власного інтересу загальній справі, оскільки інтереси одного члена колективу чи певної групи осіб не можуть стояти над інтересами загалом усього колективу. Сьомий принцип сповідує необхідність винагороди персоналу. Іншими словами, оплата послуг, що надаються, має бути справедливою стосовно, наприклад, найнятого на роботу службовця. Принцип збалансованої централізації займає восьму позицію в переліку. Під ним треба розуміти баланс між недооцінкою та перебільшення важливості ролі підлеглого. Принцип керівного ланцюжка передбачає те, що менеджери вважаються сполучними ланками в процесі, що складається з керівників згори і донизу. Десятий принцип сповідує порядок. Якщо говорити більш детально, то це – проста гарантія місця для кожного і кожного для його місця. Все повинно мати своє місце: це допоможе уникнути збитків, небажаних втрат. Принцип справедливості – один із важливих. Він полягає в тому, що всюди при владі, яким би колектив не був, керівники мають сповідувати справедливість і доброту. Принцип, який є запорукою зменшення плинності кадрів, сприяє більшій ефективності виробничого процесу та зниженню втрат на виробництві, – це принцип стабільного складу персоналу. Принцип ініціативи – не менш важливий: люди на місцях повинні мати право й уміти пропонувати різні ідеї і здійснювати їх. Не менш важливим є й принцип єдності. Адже в єдності – сила. Справа керівника – заохочувати до цього.

Треба сказати, що ці принципи, на перший погляд, здаються досить простими. Але вони однаково важливі для будь-якої професії. Що ж стосується газети (журналу), тут їх важливість особлива: у творчому колективі грамотне, ефективне управління людьми, уміння їх підпорядковувати виробничому процесу суттєво позначається на кінцевому результаті – друкованій періодиці.

А тепер давайте розглянемо основні принципи управління в редакції газети (журналу).

Принцип перший: всі люди різні. Немає двох однакових журналістів з однаковими якостями, ставленням до речей, почуттями тощо. Принцип другий каже, що не буває одного правильного шляху (виходу). Згідно з третім принципом, кожен журналіст – сформована особистість, тому її змінити не можна. Отже, керівникові потрібно вміти працювати з різним людським матеріалом. Це одне з головних та найскладніших завдань редактора газети (журналу). Якщо певним чином можна вплинути на поведінку людини, то вплинути на особистість, радикально чи навіть частково її змінити не можна.

Суть четвертого принципу така: неможливо бути хорошим для всіх, жоден редактор, хай навіть найкращий, не має змоги вирішити всі проблеми підлеглих.

П’ятий принцип стверджує, що штучні стимули сильніші від природних. Отже, набагато легше стимулювати людей, ніж намагатися їх переробити, використовуючи їхні природні здібності та сильні сторони.

На думку багатьох менеджерів, найбільш цінною якістю керівника є його вміння, здатність бути в злагоді з підлеглими. Засновник компанії “Стандарт Ойл”, Джон Рокфеллер якось сказав: “Я б платив більше за вміння ладити з людьми, ніж за будь-яку іншу якість на світі”.

Які ж якості необхідно мати гарному редактору і менеджеру? Насамперед, це розуміння того, чому люди поводять себе так, а не інакше. По-друге, – здатність, уміння передбачити майбутню поведінку людей. А також уміння знаходити мотивацію для співробітників. Це один із ключових методів роботи керівника.

Багато редакторів вважають, що найкраще спілкування з колективом – через виробничі збори. А ось що радив свого часу президент Американського товариства газетних редакторів, редактор “Детройт Ньюз” Роберт Гілс з приводу зборів: “Починайте вчасно. Якщо люди запізнюються і бачать, що збори розпочалися без них, то невдовзі навчаться приходити вчасно. Зупиняйте балакучих: багато говорять дуже довго, але повідомляють дуже мало. Стимулюйте мовчазних: часто люди, які соромляться виступати, мають цінні думки. Провокуйте зіткнення точок зору: ознаками гарних зборів є гарячі дискусії та виступи. Старші у службовій вертикалі отримують слово останніми: якщо спочатку виступають рядові співробітники, то на них не тисне авторитет керівників. Закінчуйте збори на хорошій ноті”.

Одним із найважливіших інструментів керівника вважається вміння слухати. Ефективне спілкування залежить від уміння слухати. Уміння управляти конфліктними ситуаціями – теж не менш важливий напрям роботи менеджера. Як індивідуальні, так і групові конфлікти трапляються в усіх редакціях досить часто. Сам по собі конфлікт не варто вважати заздалегідь негативним явищем: іноді він може навіть позитивно вплинути на роботу.

Серед причин редакційних конфліктів вважають упередженість, розбіжність в оцінках, стилі та методах роботи або просто нерозуміння чогось, якоїсь ситуації, що викликає тривогу, роздратування і навіть страх у членів колективу. Тому потрібно вміти оцінювати складні ситуації, а також бути терплячим.

У процесі роботи іноді необхідно накласти дисциплінарне стягнення на підлеглого через допущені помилки в роботі чи порушення трудової дисципліни (запізнення на роботу, поява в нетверезому стані, псування редакційного майна, грубе поводження з колегами та ін.). Тому в будь-якому випадку керівник (менеджер) має діяти виважено, об’єктивно. Всі види стягнень і покарань зазначені у трудовому законодавстві, тому керівник має чітко усвідомлювати, що свої дії йому слід узгоджувати із чинним законодавством.

Важливим моментом у діяльності керівника колективу (менеджера) вважається прийняття на роботу нового працівника. Для цього слід провести з ним співбесіду (досить поширена форма нині – інтерв’ю), визначити його кваліфікацію, встановити йому відповідно до законодавства випробувальний термін, провести тестування (якщо це заведено в колективі). Нового члена колективу потрібно представити, познайомити з його робочим місцем, розповісти про видання, у якому він трудитиметься та ін.

За Полем Макмастерсом (“USA Today”), слід знати всього кілька прийомів менеджменту. Всі сучасні прийоми менеджменту прийшли в редакцій газет з інших сфер. І лише нині все більше редакторів починають застосовувати їх до власних потреб.

Практика зарубіжної журналістики свідчить, що в системі сучасного менеджменту найбільш ефективними є: гуртки якості, формування команди, ротація редакторів і цільове управління.

Створення команди в редакційному колективі – найбільш ефективний спосіб досягти результату. Цей метод має на меті згуртувати працівників в ефективний та працездатний колектив. Формування команди розвиває взаємодовіру і підтримку серед членів колективу. Цей метод знижує рівень конкуренції і підвищує рівень взаємодії. Він знижує напруження, виносячи конфліктні ситуації на поверхню і допомагаючи їх вирішувати. З іншого боку, це робить членів команди більш творчими, більш продуктивними, більш комунікабельними, більш ризиковими.

Гуртки якості – цей прийом себе зарекомендував за кордоном. Наприклад, понад 7000 провідних корпорацій США, в тому числі й 100 найбільших, використовують програми, у яких гуртки якості можуть мати більше мільйона співробітників. Досвід поширюється на різні установи: школи, урядові установи, лікувальні заклади, фінансові установи, торгівлю. Кількість установ, що використовують цей метод, значно зросла, і останнім часом він починає використовуватися в газетах. Поки що лише кілька газет випробували цю концепцію. Головна перевага “гуртків якості” для редактора полягає в тому, що цей метод підвищує можливості прийняття позитивного чи негативного рішення або зміни раніше прийнятого.

Такі гуртки зазвичай складаються із семи – дев’яти рядових співробітників, які зустрічаються на регулярній основі для визначення та аналізу проблем, що з’являються, а потім представляють керівництву пропозиції щодо їх вирішення. Крім цього, гуртки покращують зв’язки всередині організації, сприяють більш активній участі співробітників в процесі управління, сприяють виявленню та просування лідерів.

Ротація (взаємозаміна) редакторів – теж досить популярний прийом. Він поширений за кордоном, у великих газетах. Так, наприклад, досвід видань “Геральд” і “Рев’ю”, що знаходяться в Декатурі (Штат Ілінойс), розповідає про те, що наприкінці 1982 р. редактор Томас Блант і випусковий редактор Річард Бротігам почали 12-тижневий проект, що приніс деякі результати і навіть сюрпризи. У ньому брали участь чотири редактори газети: редактор новин став спортивним редактором, який, у свою чергу, зайнявся питаннями способу життя, редактор, який відповідав за це, взяв на себе міську хроніку, а останній став редактором новин. Ідея ротації була такою: підвищити кваліфікацію редакторів за рахунок використання їх на незнайомих дільницях роботи.

Як повідомили потім керівники експерименту, він дав змогу по-новому поглянути на рутинні операції, на якість написання матеріалів і редагування, на оцінку зробленого і моральний клімат. Особливо корисним експеримент виявився з точки зору постановки нових завдань.

Коли у р. Бротігама запитали: “Чи вдався експеримент?”, він відповів: “Так, той факт, що люди залишилися на своїх місцях і підвищили кваліфікацію, свідчить на його користь. Щонайменше троє з редакторів зацікавлені у своїй кар’єрі і розраховують на подальше просування. Я думаю, що все це підготувало їх до можливого службового зростання, коли виникне така можливість. Тепер я набагато краще знаю, на що вони здатні”.

Серед існуючих нині прийомів менеджменту одним з найбільш відомих вважається цільове управління (ЦУ). Прийом (концепція) цільового управлінняпочав широко застосовуватися в редакціях видань ще в середині 70-х рр. минулого століття. У наші дні цільове управління досить популярний прийом у журналістиці, оскільки вважається, що він заснований на “здоровому глузді” і приносить результати, якщо ним користуватися правильно. Він ефективний у малих і великих газетах.

Завдяки цьому методу можна досягти результатів в управлінні за умови, що керівник чітко визначає мету, шляхи її досягнення і встановлює конкретні терміни виконання.

Використання ЦУ завжди гарантує успіх. Це досягається концентрацією зусиль та енергії на майбутньому через чітко сформульовану мету. Метод має додаткову перевагу, збільшуючи управлінські ресурси. Він також дає змогу редактору контролювати ситуацію і ставити нові цілі. Ця діяльність включає в себе тісні, продуктивні взаємовідносини з видавцем, завідувачами відділами. Також ЦУ дає вищому керівництву змогу більш об’єктивно оцінювати роботу редактора. Незважаючи на те, що процес ЦУ вимагає ретельного планування і багато канцелярської роботи, суть його проста: визначення завдань; розробка плану та окремих етапів роботи; опис стандартів для оцінювання зробленого [2].

Викладені вище чотири приклади повинні допомогти редактору, що шукає шляхи підвищення ефективності роботи редакції, отримати уявлення про наявні методи управління. Існують також інші методи. Відомий метод “Позитивна дисциплін”, описана Вірджинією Тайд у статті “Беручи позитивний підхід до дисципліни” (1983 р.). Є також різні комп’ютерні програми, починаючи з комп’ютерних курсів для підготовки менеджерів і закінчуючи різними складними системами, що допомагають редактору, скажімо, складати психологічні портрети співробітників.

Але слід пам’ятати, що прийоми менеджменту – це лише інструменти. Від них мало користі, якщо редактор не знає, як і коли ними користуватися, що можна і чого не можна досягти з їх допомогою. Вони не звільняють редактора від його основного обов’язку приймати серйозні, іноді, на жаль, непопулярні рішення. Також самі по собі ці методи не зможуть розв’язати виробничих і особистих конфліктів, поліпшити (змінити) ставлення до роботи чи підвищити продуктивність праці. Але вони можуть допомогти у вирішенні низки проблем у колективі, якщо редактор чи менеджер ставлять це собі за мету і знають, як краще це зробити.

Дата добавления: 2015-08-21