Становлення

Райхскомісаріат Україна був одним з 5 райхскомісаріатів, що мали бути створені на європейській частині території СРСР за планом Альфреда Розенберґа, якому 20 квітня 1941 Гітлер доручив підготувати план політичної перебудови СРСР після його окупації німецькими військами. На заході райхскомісаріат межував з Генеральною губернією і «Великою Румунією», на північному заході — з округою Білосток і райхскомісаріатом Остланд. Інші межі мали бути встановлені у разі остаточної перемоги Німеччини у війні з Радянським Союзом: на сході — з райхскомісаріатом Туркестан, на півдні — з райхскомісаріатом Кавказ, а на північному сході — з райхскомісаріатом Московія. Райхскомісаріат Україна мав становити незалежний від Росії край з українським (бодай тимчасовим) урядом, але з забезпеченням німецького контролю у політичній, військовій та економічній сферах. 17 липня 1941 Гітлер призначив Розенберґа міністром окупованих територій Східної Європи, однак не вважав за відповідне створити український уряд. Для того, щоби послабити прагнення до незалежности, він виділив з планованого райхскомісаріату Галичину (яку було приєднано до т. зв. Генеральної Губернії), Північну Буковину і так зв. Трансністрію (їх передано до Румунії), а столицею став не Київ, а місто Рівне. Підкарпатську Русь окупувала Угорщина за згоди Гітлера ще у березні 1939 р.

Райхскомісаріат Україна було проголошено 1 вересня 1941 р. Він охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя і частину Полтавщини; при дальшому просуванні німецьких військ 2 вересня 1942 було приєднано решту Полтавщини й Запорізької области (решта Лівобережжя залишалася під військовою владою). Територія райхскомісаріату охоплювала 339 275 км² з бл. 17 млн населення.

Міністр окупованих земель на Сході А.Розенберґ пропонував включити до Райхскомісаріату частину російської етнічної території як компенсацію за Галичину, яка увійшла під назвою дистрикт «Галичина» до польської Генеральної Губернії, і щоб ослабити можливі політичні амбіції українців.

Окупаційний режим у райхскомісаріаті передбачав використання певних елементів, які мали надати йому національного забарвлення — визнання української мови як офіційної нарівні з німецькою, запровадження карбованця, утворення української допоміжної поліції тощо. Деякі українські націоналістичні діячі сприйняли утворення райхскомісаріату як крок до утворення української держави під протекторатом Німеччини. Насправді концепція Райхскомісаріату трактувала Україну виключно як географічне, а не як політичне чи національне утворення. Для підкреслення цього факту Еріх Кох вибрав столицею райхскомісаріату не Київ, а провінційне місто Рівне. У післявоєнний час планувалося приєднати райхскомісаріат до території Третього Райху.

Адміністративна система[ред. • ред. код]

Райхскомісаріат Україна. Адміністративний поділ

Особливості управління[ред. • ред. код]

Хоч райхскомісаріат мав бути залежний від німецького Міністерства Сходу, на практиці влада була зосереджена у руках Еріха Коха, якого Гітлер без узгодження з Розенберґом призначив райхскомісаром України (спочатку пропонувався А. Розенберґом на посаду райхскомісара Росії, де окупаційний режим мав бути жорстокішим, ніж на інших територіях). Кох був безоглядним адміністратором і впроваджував у життя нігілістичну концепцію Гітлера супроти слов'ян, за якою на Сході всі питання найкраще вирішувати з позицій сили. Кох був лише формально підпорядкований Розенберґові; завдяки добрим зв'язкам з секретарем Гітлера М. Борманом Кох нейтралізував більшість розпоряджень Розенберґа, з якими він не погоджувався. До видатніших осіб у райхскомісаріаті належали заступник і однодумець Коха Павль Дарґель і їхній опонент Альфред Фрауенфельд, генералкомісар Генеральної округи Таврія.

Райхскомісар України Еріх Кох

З-під влади Міністерства Сходу була відокремлена низка сфер: поліція була підпорядкована Г. Гіммлерові, заготівля сировини та велика промисловість Г. Ґерінґові як уповноваженому чотирилітнього економічного плану, мобілізація робочої сили на працю в Німеччині Ф. Завкелеві, осередки пропаганди — Й. Ґеббельсові, транспорт і зв'язок — відповідним міністерствам у Берліні.

Поділ[ред. • ред. код]

У адміністративному відношенні райхскомісаріат поділявся на шість генеральних округ (нім. Generalbezirke): «Волинь і Поділля», «Житомир», «Київ», «Дніпропетровськ», «Миколаїв» і «Таврія», які очолювали генеральні комісари (нім. Generalkomissare). Керівників генеральних округів призначав особисто Гітлер. Генеральні округи ділилися на «крайзи» (Kreis, ними завідували ґебітскомісари, призначувані Розенберґом), що охоплювали по 4 райони. У більших містах були штадткомісаріати, в осідках районів — станиці німецької поліції і т. зв. «ландвіртшафтсфюрери» для нагляду над сільським господарством. Місцева адміністрація складалася з районових управ, посадників міст і сільських старост, яких затверджували і мали над ними нагляд ґебітскомісари. Посадники більших міст були під зверхністю «штадткомісарів». Українську допоміжну поліцію вербували шефи районів і посадники більших міст; вона підлягала німецькій поліції і цивільній владі Райхскомісаріату.

Вище керівництво[

• Еріх Кох — Райхскомісар України (одночасно за сумісництвом Гауляйтер НСДАП в Сх. Пруссії) — 1.09.1941—1944

Право

У Райхскомісаріаті було скасовано радянське кримінальне право і введено німецьке. У цивільних процесах застосовувалися німецькі юридичні норми, однак користалися також звичаєвим правом і розпорядженнями німецької влади. Так, існувало як німецьке, так і так зване «власнокрайове» судівництво. В осідках тен. комісарів діяли німецькі суди, які були судами першої інстанції у кримінальних і цивільних справах, якщо до них були причетні німецькі громадяни або німці за походженням (т. зв. Volksdeutsche). У Рівному засідав німецький Верховний Суд (Deutsches Obergericht). До кожного німецького суду був прикріплений так званий «спеціальний суд», який складався з одного судді і двох засідателів (останні могли не мати правничої освіти), що розглядав справи, які «загрожували інтересам Рейху» (наприклад, напад на представників влади, вбивство «райхсдойчів» тощо — провини, за які за статутами передбачена смертна кара). Так само, як у випадку німецького Верховного Суду, на вирок «спеціальних судів» не було відклику. В обставинах безпосередньої загрози безпеки і порядку провини, «що загрожували інтересам Райху», могли судитися «становими судами» (Standesgerichte). Їх скликав генералкомісар або його представники. Їх вирок після затвердження генералкомісаром був невідкличний.

Щойно (через зволікання Коха) навесні 1942 р. введено для ненімецького населення власне «крайове судівництво» для цивільних і меншої ваги карних справ (важливіші з них розглядали німецький суд). Численні справи вирішував ґебітскомісар адміністративним шляхом. Назагал незначне число трибуналів, приступних ненімецькому населенню Райхскомісаріату Україна, не давало достатньої юридичної опіки, особливо сільському населенню. Зрештою, винищувальна політика Коха і Гімлера не в'язалася чинними нормами в Райхскомісаріаті Україна.

Не з'ясоване було право власності. Формально німецька влада, скасувавши радянське законодавство, відстоювала концепцію приватної власності на землю і критикувала колгоспну систему, однак у Райхскомісаріаті Україна її було в основному залишено (на думку Коха і німецького Міністерства прохарчування ця система була зручніша для експлуатації українських селян на користь Німеччини). Тільки після німецької поразки під Сталінградом Розенберґ запропонував реприватизацію колгоспної землі (статут 3. 6. 1943), але вона була значною мірою бойкотована Кохом і обмежена завдяки активності партизанів та постійному відступу німецьких військ, так що ледве бл. 10 % землі, призначеної до розподілу, було фактично розділено селянам. Промисловість і торгівля мали служити насамперед чотирирічному економічному планові, затверджуваному Ґерінґом. Остаточне вирішення права власності промислових та торгових об'єктів мало бути ухвалене після війни. Доти вони вважалися в засаді націоналізованими. Промислові об'єкти передано під тимчасове правління різних німецьких підприємців і фірм (т. зв. «тройгандфервальтунґ») та створено ряд монополістичних німецьких торгових фірм, яким належала заготівля продуктів для потреб Німеччини і розподіл споживчих товарів для частини зайнятого населення Райхскомісаріату Україна. Єдиним винятком була українська кооперативна організація Вукопспілка, що її з практичних міркувань залишено в українських руках, хоч понадрайонову організаційну структуру її в кінці 1942 р. перетворено на німецьку торгову інституцію.

Дата добавления: 2015-09-03