Ідея Університету. Антологія. можна було б побачити там власне професії, навчання яких сьогодні перебуває у стані

можна було б побачити там власне професії, навчання яких сьогодні перебуває у стані цілковитого невігластва. І тут усе треба починати спочатку.²⁰

Та чи інша вигадлива педагогічна раціоналізація дозволи­ла б навчати професій набагато ефективніше, за коротший час і з меншою напругою. Але тепер поговорімо про іншу відмінність — між наукою та культурою.

IV. Культура й наука

Якщо ми зведемо стосунки між фахом і наукою до їхньої суті, то натрапимо на деякі прості думки. Наприклад, меди­цина — не наука. Вона є не що інше, як одна з професій, практична діяльність. Як така вона спирається на відмінну від наукової точки зору. Завдання медицини — лікувати лю­дину або оберігати її здоров'я. Для цього вона застосовує все те, що видається їй корисним: вона звертається до науки й бере з її результатів усе, що вважає ефективним для своєї мети, але залишає все інше. Вона нехтує в науці передусім її найхарактернішу особливість: втішання проблемністю. Цьо­го вже досить, щоб докорінно відрізнити медицину від науки. Адже науці просто-таки кортить знаходити нові й нові проб­леми. Що більше в неї таких проблем, то точніше улягає вона своєму призначенню. А медицина існує для того, щоб знаходити рішення. Якщо вони наукові — тим краще. Але необхідности в тому, аби вони такими були, немає. Вони мо­жуть походити з одного лише тисячолітнього досвіду, якого наука ще досі не пояснила й навіть не схвалила.

За останні п'ятдесят років наука, можна сказати, змела медицину, що, зрадивши своє призначення, не зуміла як слід оборонити свою професійну точку зору.²¹ Вона вчинила найбільший гріх того часу: не прийняла своєї долі, відхили-

^} Сам образ, чи прототип кожної професії - що означає бути лікарем, суддею, адвокатом, учителем у школі тощо, - сьогодні не окреслений у громадській думці, й ніхто не дбає про те, щоб дослідити й вивчити його. ¹ Своєю чергою, коли медицина залишається вірною своїй точці зору -лікувати; як лікарська праця вона виявляється кориснішою і для на­уки. Сучасну фізіологію витворили (на початку XIX сторіччя) не на­уковці, а медики, котрі, відкинувши панівну в біології XVIII сторіччя схоластичність (анатомізм, систематику тощо), сприйняли доконечність свого призначення й почали лікувати, спираючись на практичні теорії. Дивіться про це книжку (що її читаєш, вона все цікавіша): Radl, Historia de las teorias biologicas. - T. II. - Madrid: Revista de Occidente.

Хосе ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ

лася від свого шляху, захотіла бути чимось іншим — у цьому випадку, чистою наукою.

Отже, не плутаймо: наука, стаючи професією, має розчлену­ватися як наука для того, щоб організуватися як професійна техніка згідно з інакшими метою та принципом. А якщо це так, то треба вділити пильну увагу й основам навчання професій.

Щось подібне відбувається з відносинами між культурою та наукою. їхня відмінність видається мені досить очевидною. Та я хотів би не лише дати читачеві виразне уявлення про куль­туру, а й показати її основи. Це означає, що читач повинен читати не поспішаючи й добре осмислити той складний факт, що культура — це система живих ідей, якими володіє кожна історична доба. Або краще так: це система ідей, якими живе певний час. Бо від цього нікуди не дінешся: людина живе завжди якимись певними ідеями, що підпирають її життя. Ці ідеї, які я називаю "живими" або "животворними", є не менше й не більше, як реєстром наших дійових переконань щодо того, чим є наш світ і ближні світи, щодо ієрархії цінностей речей і дій: які є більше цінними, а які — менше.

Не в нашій волі володіти чи не володіти якимсь реєстром переконань. Ідеться про якусь неуникну, засадничу для всього людського життя необхідність бути тим, чим воно є. Дійсність, яку ми звично називаємо "людським життям", нашим жит­тям, життям кожного, не має нічого спільного з біологією чи наукою про організми. Біологія, як і всяка інша наука, є не більше, ніж справа, що їй деякі люди присвячують своє "жит­тя". Отож первісне та істинне значення цього слова, "життя", є не біологічним, а біографічним, як то притаманно споконвіку мові простого люду. Воно означає сукупність усього того, що ми робимо і чим ми є; той нестерпучий труд, який кожна людина мусить вершити власними силами, жити у Всесвіті, скеровувати й проводити себе саму поміж речей та істот цього світу. "Жити — це, звичайно ж, спілкуватися зі світом, звер­татися до нього, діяти в ньому, перейматися ним".²² Коли б такі дії чи працю, в яких і полягає наше життя, ми виконува­ли механічно, вони не були б життям, людським життям. Ав­томат не живе. Найважливіше в цьому є те, що життя не дається нам готовим, а — хочемо ми того чи ні — ми мусимо

¹ Я беру цей вислів зі свого есею "Держава, юність і Карнавал", опублі­кованого в La Nacion, в Буенос-Айресі у грудні 1924 року й передруко­ваного в El Espectador. - Том VII, 1930 р. під назвою "Спортивне похо­дження держави".

Дата добавления: 2015-08-13