Ідея Університету. Антологія. лодіють життєвою системою відповідних часові уявлень про світ і людину

лодіють життєвою системою відповідних часові уявлень про світ і людину. Такий пересічний персонаж — це новий вар­вар, відсталий з погляду своєї епохи, архаїчний і примітив­ний порівняно з жаскою актуальністю й нагальністю її проб­лем.⁸ Цей новий варвар — це передусім професіонал, тямущі­ший, аніж колись, але й більш неосвічений, — інженер, лікар, адвокат, науковець.

У виникненні цього несподіваного варварства, цього істот­ного й трагічного анахронізму винні передовсім претензійні університети XIX сторіччя в кожній країні, і якби це варвар­ство влаштувало революцію, що змела би їх, то університети не мали б жодних підстав для наріканнь. Якщо добре замис­литися над цим питанням, то стає очевидно, що їхньої провини не компенсує розвиток науки — далебі, дивовижний, — який вони забезпечили. Не недооцінюймо науку. Наука — найбільше людське диво; але над нею стоїть людське життя, яке її вмож­ливлює. Тож ніякий злочин проти елементарних умов друго­го не може бути компенсований першою.

Це зло вже стало таким глибоким й таким небезпечним, що покоління, які жили до вас, мої молоді слухачі, важко мене б розуміли.

Один китайський мислитель, Чуан-цзи, що жив за чотири сторіччя перед Христом, у своїй книжці наділяє мовою симво­лічних персонажів, і один із них, Бог Північного Моря, ка^ке. "Як я зможу говорити про море з жабою, якщо вона ніколи не вилазила зі своєї баюри? Як зможу я говорити про кригу з літньою пташкою, якщо вона належить своїй порі року? Як зможу я говорити з мудрецем про життя, якщо він — бранець своєї доктрини?"

Суспільство потребує добрих фахівців — суддів, лікарів, інженерів, і тому ми маємо Університет з його професійною освітою. Але передовсім і насамперед суспільству необхідно забезпечити себе людським потенціялом у професії іншого роду — професії управління. В кожному суспільстві хтось керує — група чи клас, меншість чи більшість. Під управлінням я не маю на увазі ані юридичне виконання обов'язків влади, ані здійснення тиску та впливу на суспільний організм. Сьогодні

⁸ У згаданій вище книжці я аналізую ці небезпечні факти докладніше.

Хосе ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ

європейськими спільнотами керують буржуазні класи, де інди­віди здебільшого є професіоналами. Отже, тим спільнотам дуже важливо, аби ці професіонали, попри знання своєї окремої професії, були здатні жити на висоті свого часу і так вплива­ти на життя інших. Тому неминучим є впровадження в Уні­верситет нових курсів навчання культури чи системи тих уяв­лень, знання яких від нас вимагає час. То є фундаментальне університетське завдання. Ось таким має бути — передусім і насамперед — наш Університет.

Якщо завтра до влади прийдуть робітники, проблема за­лишиться тією самою: вони муситимуть управляти з висоти свого часу; інакше їх витіснять,⁹

Коли ми згадаємо, що в європейських країнах могли вва­жати прийнятним надавати титул професіонала урядовцеві, чи лікареві без певности, чи має ця людина, наприклад, чітке уявлення про фізичну будову світу, про концепцію, опрацьовану сучасною наукою, і чи розуміє вона характер і межі цієї дивовижної науки, — то годі дивуватися, чому так зле йдуть справи в нашій Европі. В цьому важливому пункті нам про­сто не можна вдаватися до евфемізмів. Не йдеться, повто­рюю, про невиразні бажання якоїсь невиразної культури. Фізи­ка та її ментальне відображення — одне з найбільших інтим­них коліщат сучасної людської душі. У фізику виливаються чотири сторіччя інтелектуальної підготовки, і її вчення пере­мішане з усіма іншими речами, сутнісними для теперішньої людини — з її уявленням про Бога й про суспільство, про матерію і про те, що не є матерією. Хтось може, звичайно, й не знати фізики, і це незнання не буде його вадою чи гань­бою: це коли йдеться про якогось скромного пастора, що живе на гірському перевалі, чи про селянина-бідняка, прив'язано­го до свого клаптя землі, чи про робітника, що працює фізич­но й поневолений машиною. Але пан, що іменує себе лікарем чи суддею, чи генералом, філологом чи єпископом, себто хтось, хто належить до керівного прошарку суспільства, — якщо й він не має жодного уявлення про сучасне європейське бачення фізичного космосу, — такий пан виглядає довершеним вар­варом, хоч як добре б він знався на своїх законах, рецептах чи своїх святих отцях. Те саме можна сказати й про тих, хто не має жодного виразного уявлення про великі історичні зміни, що привели людство до перехресть сьогодення (а кожне сьо-

⁹ А що ними вже також управляє, фінансуючи, буржуазія, то конче треба поширити університетську освіту й на них.

Ідея Університету. Антологія

годення є своєрідним перехрестям). Те саме стосується й тих, у кого відсутнє чітке уявлення, в який спосіб сьогоднішній філософський розум розв'язує свою вічну проблему — сформу­вати план Усесвіту чи дати оцінку висновкам, що виснувані сьогоднішньою загальною біологією з фундаментальних явищ органічного життя.

Нехай нас не хвилює сумнів щодо того, чи може адвокат, не маючи відповідної вищої підготовки з математики, збагну­ти сучасні ідеї фізики. Це ми розглянемо трохи далі. Зараз же щиро відкриймо свій розум тій ясності, яку випромінює це спостереження. Той, хто не має уявлення про сучасну фізику (не саму фізичну науку, а актуальну ідею світу, яку ця наука витворює), про сучасну історію та біологію у філософському плані, не є освіченою людиною. Якщо тільки такому чоловікові не було дано особливих, унікальних талантів, то аж надто неймовірно, щоб він справді міг бути добрим лікарем, добрим суддею чи добрим технарем. І, звичайно ж, будь-яка інша діяльність у його житті чи все те, що у професіоналів вихо­дить за рамки їхніх чітко визначених функцій, виглядатиме нікчемно. Його політичні думки та дії будуть невдалими; будь-яка його любов, починаючи від типу жінки, яку він обере, буде несучасною і смішною; він впроваджуватиме в своє ро­динне життя несучасний дух, маніякальний і жалюгідний, що назавжди отруїть його дітей; в каварняному товаристві він впускатиме фонтани безглуздих думок, зливи нісенітниць.

Іншої ради немає: щоб упевнено просуватися в хащах жит­тя, треба бути освіченим, треба знати його топографію, його стежки, чи "методи"; тобто треба мати якесь чітке уявлення про простір і час, у якому людина живе, мати якусь новітню культуру. А культуру цю або переймають, або творять. Той, хто мав би відвагу взятися до її творення одинцем, хто відва­жився б подужати власними силами те, чого досягли трид­цять сторіч людства, — був би тим винятковцем, що міг би з повним правом заперечити необхідність для Університету опікуватися — виключно й передусім — освітою та культу­рою. На жаль, те виняткове створіння, що могло б так фун­даментально спростувати мої тези, було б... божевільне.

Треба було дочекатися початку XX сторіччя, аби побачи­ти неймовірну виставу — виставу специфічного невігластва й агресивної дурости, коли людина, знаючи багато з одного пред­мету, не має жодного уявлення про всі інші.¹⁰ Професіоналізм

¹⁰ Дивіться у "Бунті мас" розділ під назвою "Варварство спеціалізації".

Хосе ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ

та спеціялізація, не будучи належно врівноважені, подрібни­ли європейця на шматочки, і через те він відсутній у всіх тих пунктах, де хотів би і мусив би бути. В інженері є інженерія — але це лиш уламок, якийсь один вимір європейської люди­ни: той, хто є інтеґральною цілістю, ніяк не може вміститись у свій фраґмент, що зветься "інженер". Те саме й у всіх інших випадках. Коли, прагнучи лише до бароково високого стилю висловлювання, кажуть, що "Европа стулена з окремих клап­тів", то цим говорять правду значно більшу за ту, яку мають на увазі. Далебі, видимий сьогодні розпад нашої Европи — це наслідок тієї невидимої фраґментації, яка все більше спостигає європейську людину.¹¹

У нашому ґрандіозному й невідкладному завданні є дещо від головоломки в прямому значенні цього слова. Необхідно реконструювати з порізнених уламків — disiecta membra* — вітальну єдність європейця. Треба досягти того, аби кожен індивід — або, уникаючи утопій, — щоб багато індивідів, кожен зокрема, стали саме такими людьми. Хто ж, як не Університет може це зробити?

Отже, немає іншої ради, як долучити до тих справ, на які тепер претендує Університет, ще цю одну — обов'язкову і ґрандіозну.

Задля цього — поза Еспанією — розпочинається енергій­ний рух, що проголошує вищу освіту головно освітою культу­ри, або освітою, яка має передати новому поколінню ту систе­му уявлень про людину й світ, що визріла в умах поперед­нього покоління.

З цього випливає, що нам слід мати такі три складові університетської освіти: 1) передання культури; 2) навчання професій; 3) наукові дослідження і плекання нових науковців.

Чи відповіли ми цим на наше запитання стосовно покли­кання, ідеї Університету?

Аж ніяк. Ми тільки механічно згромадили в купу все те, до чого нині крізь призму цих складових мусить взятися Уні­верситет, і те, чого, на нашу гадку, він не робить, хоч конче мав би робити.

¹¹ Цей факт такий очевидний, що може не лише слугувати загальним і безпредметним твердженням, а й бути визначальним для всіх етапів і способів цієї дедалі більшої фраґментації, яка відбувалася протягом життя трьох поколінь XIX сторіччя.

* Розкидані частини (лат.).

Дата добавления: 2015-08-13