Термічні і хімічні опіки. Надання першої допомоги при опіках.

Опіками називають пошкодження тканин організму під дією розпечених предме­тів, металів, газів, хімічних речовин, електричного струму, сонячних променів, вогню та іонізуючого випромінювання тощо. Опіки є причиною порушення функцій шкіри; створюються умови для проникнення в організм збудників різних інфекцій. При опіках уражається шкірна і підшкірна тканина, і ці ушкодження впливають на весь організм.

Для опіків характерні певні стадії: 1-а стадія— шкіра червоніє, припухає, від­чувається болісність; 2-а стадія — з'являються пухирі, наповнені жовтуватою речо­виною — плазмою крові; 3-я стадія — утворюються рани, що вкриваються струпами;

4-та стадія — змертвіння не тільки шкіри, а й тканин, які знаходяться глибше.

Опіки можуть бути різного ступеня важкості, залежно від стадії опіку. При опі­ках першого і другого ступенів слід негайно покласти на вражене місце примочку зі спирту, горілки, одеколону або слабкого розчину марганцевокислого калію. Спирт і його похідні стримують подальше руйнування клітин і водночас знезаражують місце ушкодження. При опіках другого ступеня можна ще накласти пов'язку з дезинфікую­чими речовинами (наприклад, стрептоцидною маззю, синтоміциновою емульсією). Якщо допомога надана вчасно, то пухирі не збільшуються і доволі швидко зникають больові відчуття. При опіках третього і четвертого ступенів на вражені місця слід накласти стерильні пов'язки. При значних опіках використовують чисті випрасувані простирадла. Потерпілого слід напоїти чаєм, мінеральною водою і терміново достави­ти до лікарні.

Термічні опіки виникають при дії високої температури (полум'я, гаряча або па­лаюча рідина, розжарені предмети, сонячне проміння). Хоча при опіках уражається в основному шкіра і підшкірна клітковина, вони впливають на весь організм.

Симптоми. Розрізняють чотири ступені тяжкості опіків: І — почервоніння і на­бряк шкіри; II — пухирі, заповнені жовтуватою рідиною — плазмою крові; III — струпи — результат місцевого некрозу (омертвіння тканини); IV — обвуглення тка­нин. При великих, навіть неглибоких опіках виникає шок, в обпечених місцях утво­рюються токсичні речовини, які, проникаючи в кров, розносяться по всьому організ­му. На обпечені ділянки потрапляють мікроорганізми; опікові рани, як правило, почи­нають гнити. При опікові II ступеня, який охоплює 1/3 поверхні, виникає серйозна небезпека для життя постраждалого. Перша допомога. Насамперед необхідно припи­нити вплив термічного агента на шкіру, тому багато залежить від правильних дій самого постраждалого або оточуючих людей. При загорянні одягу потрібно накрити палаючу ділянку щільною тканиною, засипати снігом або занурити у воду.

При опікові гарячими рідинами необхідно моментально зняти одяг і зразу під­ставити обпечену ділянку під струмінь холодної води. При цьому зменшуються біль і відчуття печіння в ураженій області. Швидка дія холодної води сприяє зменшенню внутрішньо-шкіряної температури, зменшує ступінь і глибину прогрівання тканин, що в ряді випадків запобігає розвиткові більш глибокого опіку.

Потім уражену ділянку спорскують пантенолом і накладають стерильну пов'яз­ку, а коли нема стерильного матеріалу — будь-яку чисту тканину.

При опіках середньої величини і тяжкості (наприклад, опік II ступеня з площею більше однієї долоні) слід провести профілактику шоку: дати постраждалому 1—2 таблетки анальгіну, тепле питво — 2—3 склянки з чайною ложкою соди. При сильних болях ввести підшкірне 2 мл анальгіну або 1 мл промедолу. Холод на область пов'язки на опіковій поверхні.

При розвиткові шоку у постраждалого спостерігається слабкий частий пульс, хо­лодний піт, блідість. В цьому випадку йому повторно вводять промедол, кофеїн, да­ють велику кількість питва. Необхідна термінова госпіталізація. Цей стан небезпечний для життя.

Опіки тіла можуть бути викликані і потраплянням на нього хімічних речо­вин — кислот і лугів. Щоб не допустити цього необхідно такі речовини зберігати у визначеному місці у закритому посуді, на якому повинен бути чіткий застережний напис. Опіки лугом більш небезпечні, ніж кислотою, тому що пошкоджена кислотою тканина через коагуляцію білка утворює так званий захисний шар, через який кислота не проникає. Луг такого шару не утворює і поступово просочує тканини на все більшу глибину, і тому розміри пошкоджень виявляються більшими. Характер надання пер­шої допомоги при хімічних опіках залежить від того, якою речовиною вони виклика­ються. При невеликих опіках хімічними речовинами, місце опіку потрібно сильно зросити водою. При опіках кислотою краще промити ушкоджене місце питною со­дою, а потім великою кількістю води. При опіках лугами — промити слабким розчи­ном оцту з подальшим промиванням водою.

При опіках очей слід негайно промити їх водою, закрити чистою пов'язкою і звернутися до лікаря. Слід пам'ятати, що при опіках не можна доторкатися до пухирів руками, проколювати їх, змазувати рани олією чи присипати порошком. Такі дії спри­ятимуть проникненню у відкриту рану хвороботворних мікроорганізмів.

При опіках розчином кислоти уражену поверхню потрібно облити великою кі­лькістю води, краще тримати обпечене місце під струменем води протягом 10-15 хв, потім змити слабким розчином лугу (одна столова ложка питної соди на склянку води).

Опік, викликаний розчином лугу, промивають великою кількістю води протягом 10-15 хвилин, уражену поверхню змочують слабким розчином (1-2%) оцтової або лимонної кислоти. Опік негашеним вапном обмивати водою не можна!

Кодекс законів про працю. Закон України «Про охорону праці». Право людини на безпечні умови праці. Основні принципи державної політики у галузі охоро­ни праці (ст.4 Закону України «Про охорону праці»).

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці» (від 14 жовтня 1992 р.). Кодексу законів про працю України. Закон «Про охо­рону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права гро­мадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У статті 1 проголошується «Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездат­ності людини в процесі праці».

За допомогою цього Закону держава проводить політику в галузі охорони праці за принципом, що життя і здоров'я працівника важливіше ніж результат виробничої діяльності підприємства. Держава вимагає від власника (чи то приватне, чи державне виробництво) створення безпечних і нешкідливих умов праці. Для цього регулюються відповідними законами питання використання досягнень в галузі науки і техніки (модернізація виробництва). Для всіх працюючих гарантованих соціальний захист, повне відшкодування у разі отримання травм чи допомога сім'ї у разі втрати годува­льника. Конституція України забороняє використання праці неповнолітніх на небезпе­чних для їхнього здоров'я роботах. КЗпП окремо врегульовує питання, пов'язані з роботою молоді. Цим закон підкреслює особливо уважне ставлення суспільства та дер­жави до трудової діяльності цієї категорії населення, врахування фізичних і фізіологіч­них особливостей організму молоді.

Закон не дозволяє приймати на роботу неповнолітніх до 16 років. Проте, як ви­няток, з дозволу одного з батьків, це можливо вже з 14-15-річного віку у вільний від навчання час. Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попере­днього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

Неповнолітнім забороняється працювати на важких роботах, на роботах зі шкід­ливими чи небезпечними умовами праці, їх не можна також залучати до роботи у вихі­дці дні, а також —до нічних і надурочних робіт. Встановлюється скорочена тривалість робочого часу: для осіб віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, від 15 до 16 років — 24 години на тиждень, їм надається відпустка влітку (або — за їхнім бажан­ням — о будь-якій іншій порі року) тривалістю в один місяць.

Безпечні умови використання газових побутових приладів: ввімкнення, корис­тування, вимкнення. Ознаки витоку газу. Дії під час витоку газу у приміщенні. Допомога постраждалим, що отруїлися газом.

Останнім часом збільшилась кількість вибухів у житлових будинках, спричине­них порушенням експлуатації газових приладів. Навчіться правильно користуватися газовою плиткою. Спочатку підносять вогонь, а потім відкривають газ. Можна вико­ристовувати електрозапальничку. Природні гази складаються переважно з насичених вуглеводнів — метану, етану, пропану, пентану. Суміші природного горючого газу й повітря є вибухонебезпечними, окремі компоненти газу токсичні. Всі природні гази без кольору і здебільшого не мають запаху. Для того щоб своєчасно виявити просо­чення газу, всі горючі гази, які надходять у міські газопроводи, піддаються одоруванню, тобто їм надають різкого специфічного запаху, завдяки якому їх легко виявити у приміщенні навіть при незначних концентраціях. Найчастіше в ролі одоранту викори­стовують етилмеркаптан, який містить до 50% сірки і має різкий запах. Його додають у природний газ в такій кількості, аби запах було чути при концентрації газу у повітрі не більше 1/5 частини нижньої межі вибуху.

У зв'язку з вибухонебезпечністю природного газу особи, які користуються газо­вими приладами й апаратами (у тому числі у будинках і квартирах), зобов'язані:

1. Пройти інструктаж у технічному кабінеті на підприємствах газового господар­ства або самостійно ознайомитися з інструкцією щодо експлуатації встановлених у квартирі газових приладів.

2. Забезпечувати збереження та утримання в чистоті газового устаткування.

3. Слідкувати за нормальною роботою газового устаткування, димоходів та вен­тиляції, перевіряти тягу перед увімкненням і під час роботи газових приладів з відво­дів продуктів горіння через димохід. Перед використанням газової печі перевіряти, чи відчинена повністю заслінка. Періодично очищувати димохід.

4. Після завершення користування газом перекрити крани на газових приладах і перед ними.

5. При несправності газового устаткування викликати працівників підприємств газового господарства, а не ремонтувати газові прилади самостійно.

6. Негайно перекрити крани пальників газових приладів при раптовому припи­ненні подачі газу і сповістити про це аварійну службу газового господарства.

7. При появі запаху газу негайно перекрити користування газовими приладами, перекрити крани до приладів і на приладах, відчинити вікна та кватирки для провіт­рювання приміщень, викликати аварійну службу. Не запалювати вогонь, не палити, не вмикати і не вимикати електроприлади, бо при порушенні даної вимоги і в разі висо­кої концентрації газу вибух практично неминучий.

8. Заходячи у підвали та погреби, перед увімкненням в них освітлення необхідно переконатися у відсутності запаху газу.

9. При наявності запаху газу в підвалі, під'їзді, у дворі, на вулиці необхідно:

- повідомити в аварійну газову службу, зателефонувавши 04;

- вжити заходів для виведення людей із загазованого приміщення;

- до прибуття аварійної бригади організувати провітрювання приміщення.

Крім природного газу в побуті використовують балони зі скрапленим газом. Їх заборонено встановлювати в житлових будинках вище другого поверху.

При вдиханні газу, чадного газу, продуктів горіння, диму можна отруїтися окси­дом вуглецю При цьому в крові блокується зв'язок гемоглобіну з киснем. Це обмежує умови для його перенесення кров'ю від легень до тканин. При легкому отруєнні озна­ками є запаморочення, нудота, слабкий пульс, блювання, шум у вухах. При тяжкому отруєнні спостерігаються нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, людина може бути непритомною декілька годин, може настати клінічна смерть.

Потерпілому необхідно надати першу допомогу: якнайшвидше забезпечити при­плив свіжого повітря, розстібнути комір. У разі запаморочення чи непритомності дати понюхати нашатирний спирт. При зупинці дихання — провести штучне дихання.

Дата добавления: 2015-08-18