Дія перша

Ігри дітей

М. Горький

за мотивами «Останніх»

та інших п’єс

Ведуча телепрограми

«Останні»

Іван Коломійцев – колишній міністр

Я к і в — його брат.

С о ф і я — дружина Івана.

Олександр — 26 років.

Надія — 23 років.

Любов — 20 років.

Петро— 18 років.

Віра — 16 років.

Соколова – матір заарештованого

Лящ — чоловік Надії.

Я к о р є в — дільничний міліціянт

Ф е д о с і я — няня.

«Васса Желєзнова»

Васса

Рашель – невістка Васси

Людмила - молодша дочка Васси

Наталя – старша дочка Васси

«Єгор Буличов та інші»

Шура

Олексій

Антоніна

Тятін

«Дачники»

С о н я

М а р і я Л ь в і в н а.

В а р в а р а М и х а й л і в н а.

З і м і н.

Р ю м і н

В л а с

«Міщани»

П е т р о

Є л е н а

Т е т е р і в

Пролог

Ведуча й Віра звертаються до глядача

Ведуча. Привіт. Зіграємо в гру?.. Ми з вами.

В і р а. Давайте, це так чудово - знову грати.

Ведуча. Давайте, спробуємо? От тільки чи буде це цікаво нашим гостям?

В і р а. Невже комусь може не хотітися грати? А я б тільки так і жила.

Ведуча. Різні люди живуть на планеті. Вас наші дії ні до чого не зобов’язують, почувайтеся вільно: виходьте – заходьте, грайтеся між собою, пересаджуйтеся, розмовляйте, задавайте питання, словом - усе, що заманеться. Ну, гаразд, відпочивайте, ми - граймо, а ви, якщо забажаєте, приєднуйтеся.

В і р а. Чур, я загадую.

Ведуча. Вибач, сьогодні гра моя, тож і правила мої. Отже, сьогодні ми будемо однією сім’єю. От він буде батьком – головою великої родини, а матір’ю буде – ось ця дівчинка. Як твоє ім’я? Мовчить. Дивна дівчинка.

В і р а. Ну гаразд, давайте починати. Як славно! Станемо на якісь час дітьми. А взагалі було б добре ніколи не дорослішати.

Ведуча. Де-хто так і живе все життя: неначе в дитячій грі.

В і р а. То ми всі – діти великої родини!

Рашель. Чи не забагато дітей?

Васса. Багато дітей це добре, діти нам потрібні. Вони наша опора й надія.

Рашель. Не сумніваюсь, комусь-то треба буде на вас працювати, поки мільйони служать - тримається країна.

Ведуча. От і почалося.

Рашель. Але не сподівайтеся, свого сина я відішлю від вас подалі, за кордон.

Васса. Ну, ми це передбачили. Ні, я не дозволю. Мій онук житиме зі мною.

Рашель. Можу собі уявити, як ви його спотворите.

Васса. Не турбуйся, Рахіль, зуміємо виховати людиною. Ми люди осідлі. У нас гроші. Наймемо накращих учительок, професорів. Вивчемо.

Рашель. Навчите не того, що повина знатичесна людина. Мій син житиме в домі з гитарами, масною їжею, п'яним дядьком та двома дівками: одна – напівдитя, інша – злоблива. Тай самі ви живете автоматично, в полоні бізнесу, підкорюючись силі грошей. Живите в ненависті одне до одного, не переймаючись питанням навіщо й кому ви потрібні? Навіть найрозумніші з вас живуть лише з відрази до смерті, через страх перед нею.

Васса. Усе проспівала? Ну, відпочинь та послухай мене. Моя справа - в моїх руках. На мій вік усього вистачить й онукові я накопчила. Й ніхто мені завадити не зможе, й настрахати мене нічим не вдасться поки онук зі мною. То ж я тобі його не віддам.

Рашель. Побачимо.

Васса. Й дивитися нічого. Ти – сідай, Рахіль, поговоримо. От ти зараз звідки заявилася?

Рашель. З-за кордону.

Васса. Пустили, значить? З чужим паспортом. Смілива ти. Молодчина. А можуть і не випустити… Ну, та я власне не про те! Бачу ти стала ще гарнішою, а от що з моїм сином – Федором? Правду кажи.

Рашель. Приховувати правду не маю звички. Федір, Васса Борисівно, безнадійний. Лікарі кажуть – місяці зо два-три йому лишилося жити.

Васса. А ти значить тут.

Рашель. Я за своїм сином приїхала.

Васса. Голова усього господарства мого, нащадок моєї справи згорів - а ти тут? Мій син, якого ти в мене забрала, помирає десь - а ти, Рахіль, тут.

Рашель. Я хочу бачити свого сина. Де - він? Спить?

Васса. Не знаю, мабудь, уже спить.

Рашель. Чи можна на нього подивитися?

Васса. Не можна.

Рашель. Чому?

Васса. Тут його нема.

Рашель. Перепрошую! Ви? Що це означа?

Васса. Нічого поганого не означає. Коля в селі живе, у сосному гаю.

Рашель. Мій син у селі живе?

Васса. Тепер він мій син. А наші - села не бояться. На природі йому добре а в містах жити шкідливо. Поганим здоров'ям нагородили його батьки.

Рашель. Де це? Як мені до нього з'їздити?

Васса. А тобі не варто їздити туди. (Пауза) А, нуж-бо, Рахіль, давай відразу та ясно поговоримо! Хлопчик живий-здоровий, дитина розумна. Він тобі навіщо потрібен?

Рашель. У мене за кордоном сестра за профессором хімії, дітей вони не мають.

Васса. Так я й думала: Рахіль, напевне потягне дитину до своїх, у кодло анархістів. Ні, не віддам я тобі онука. Не віддам!

Рашель. Як це? Я – мати!

Васса. А я – бабуся! Свекруха тобі. Знаєш, що значить свекров? Вона – усім кров! Родоначальниця. Діти мені – руки, онуки – пальці. Зрозуміла?

Рашель. Ви - серйозно? Це шось допотопне. Ви ж разумна, ви не можете так думати. Я не вірю!

Васса. Ти припини оце, вона не вірить. Щоб не говорити зайвого, ти помовч, уважно послухай та запам'ятай - онука я тобі не віддам! Він - мій!

Рашель. Ні, не вірю, не може бути! Ви ж розумна людина.

Васса. Розумною буду, якщо не віддам онука. Подумай, що ти можеш зробити проти мене? Нічого не можеш. Для закону ти людина не існуюча. Закон знає тебе, як утікачку. Оголосиш про себе? Посадять.

Рашель. Невже ви скористаєтесь з мого становища? Не вірю! Ви не зробите такого. Ви віддасте мені сина.

Васса. А ти повір. Тоді не мелетимеш дурниць. Тут усі слова твої зайві. Все зроблю як вирішила.

Рашель. Ні-ні-ні! Що це за ігри? Це не за правилами!

Васса. Не верещи. Спокойно. Це мої правила. Моєму онукові інша доля призначена. Він наш хлопчик.

Рашель. Та ви що – звір?

Васса. А я кажу – не верещи! Я - не звір! Звір вигодує дитинча, й біжи, сам здобувай собі їжу, як хочеш. Ось і ти свою дитину хочеш на вільну здобич відпустити. А я онука свого не відпущу. Онук мій – єдиний спадкоємець мільйонного бізнесу. Тітки його – Наталя й Людмила – наділяться малими частками, їм і того буде забагато. Уся справа йому перейде.

Рашель. Ви помиляєтеся, якщо думаєте цим купити або потішити мене.

Васса. Навіщо тебе підкуповувати, навіщо тішити. Ти, Рашель, знаєш – я тебе за ворога не мала, навіть коли бачила, що ти сина від мене відводиш. Він був хворий. Я не ласкавою з ним була, та й бачила – ти його любила. І тоді я сказала – люби, нічого! Я навить вдячна тобі за сина. Трохи радості й хворому потрібно.

Рашель. Усе це – маячня! Це… огидно! Я повірити не можу. Така звірячість!

Васса. Сваришся ти тому, що не розумієш. Я тебе знаю ти – уперта. Ось тобі знову революцію роздувати потрібно. Мені ж треба справу зміцнювати. Тебе будуть ганяти по світах, а хлопчик буде жити у чужих людей, у чужій країні – сиротою. Рашель, змирись – не віддам я тобі онука, не віддам!

Рашель. Так, врешті ви можете, я розумію. Ви навіть можете видати мене владі.

Васса. І це можу. Усе можу! Грати – так грати до кінця!

Рашель. Чим мені пройняти ваш дикий розум? Звиряче серце?

Васса. Знову звиряче. А я тобі скажу: люди гірші за звірів! Гір-ші! Я це знаю. Люди такі трапляються, що проти них шаленства хочеться. Дома їхні руйнувати, палити все, голодом морити, труїти як тарганів… ось як!

Рашель. Дідько вас знає… Адже є у вас, у цій вашій нанависті, щось цінне…

Васса. Ти, Рашель, розумна, й не раз я жалкувала, що ти, не дочка мені… та все одно, онука я тобі не віддам.

Рашель. Ну, це ми ще побачимо!

Васса. Викрасти спробуєш? Дарма. Пошкодуєш.

Рашель. Я більше не буду говорити. Втомилася, знервувалася, та й ви, ошарашили. Страшна ви фігура!

Васса. Не страшніша за життя.

Ведуча. Вони, як на мене, одна одної варті.

Я к і в. Хіба трошки загралися.

ДІЯ ПЕРША

Дата добавления: 2015-08-18