Причини виникнення

· Кейнсіанська теорія причиною безробіття є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

·
Класичний підхід концепція безробіття, яка не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

• структурними змінами в економіці;
• нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;
• постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;
• пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;
• диспропорційністю розвитку економіки;
• обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Види

• Фрикційне безробіття - виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу.
• Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

50. Природа та специфіка циклічності економічної динаміки. Види циклів.

Циклічність - це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої.

Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності - рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку.

Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється

Економічний цикл характеризується :
1) самовідтворенням;
2) безперервністю;
3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

У класичному економічному циклі досить чітко виділяються чотири альтернативних фази, які послідовно повторюються одна за одною: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення.

· Криза - головна фаза циклу. Її функція полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки.

· Депресія - фаза циклу, яка проявляється у стагнації виробництва.

· Пожвавлення - масове оновлення основного капіталу, що дає поштовх до зростання виробництва до рівня докризового періоду.

· Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

· Короткі цикли (3 — 4 роки) - пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку. При формуванні тривалого дефіциту здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки, нова пропорційність.

· Середні цикли (промислові) (8-12 років) - пов'язані зі зменшенням попиту на устаткування і споруди.

· Довгі цикли (45 - 60 років) - їх головна рушійна сила - радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.

51.Необхідність та сутність державного регулювання в ринковій економіці.

(виберіть для себе, що, на вашу думку, важливе. Як на мене вся інформація потрібна.)

Сучасна змішана економіка регулюється в основному через ринкові регулятори. Ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів. Це означає, що він спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємців застосовувати найбільш ефективні комбінації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових, найбільш ефективних технологій. І нарешті, ринок виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкової конкуренції.

Як суб'єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження, які можна об'єднати в три напрямки:

· ринок не має досконалого механізму, здатного протистояти такому явищу, як економічна нестабільність, яка проявляється через затяжний спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень інфляції тощо.

· ринок здатний реагувати лише на індивідуальні потреби людей, які фінансуються окремими суб'єктами згідно з їхньою індивідуальною платоспроможністю Тому ринок не має механізмів, які здатні забезпечувати людей суспільними благами, тобто товарами та послугами колективного споживання, потреба в яких не залежить від індивідуальної платоспроможності. До них належать послуги державного управління, національної армії, міліції, охорони здоров'я, освіти, науки, культури тощо.

· сучасний ринок не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові відносини великий вплив можуть справляти монопольні утворення. Впливаючи на обсяги виробництва і ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції і створюють умови для такого розподілу ресурсів, яке враховує не суспільні, а власні інтереси. Ринковий механізм не має надійного імунітету, який здатний протистояти монополізму.

· взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні побічні наслідки, так звані зовнішні ефекти, які не враховуються в процесі ринкових відносин. До них належать надмірна нерівність в доходах, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя населення, відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо.

Перераховані вище обмеження ринку можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання в економіку. Тому на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об'єктивно змушена виконувати ряд функцій, спрямованих на регулювання економіки.

52.

Форми та методи державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це система типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюється відповідними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації та прискорення економічних процесів та пристосування їх до існуючої соціально - економічної системи

Завдання державного регулювання економіки:

- стабільність економічного розвитку

- відтворення потенціалу регіонів

- зайнятість

- соціальний захист громадян

- формування фінансової політики

- регулювання економічної діяльності

Основі функції державного регулювання економіки:

· цільова – визначення цілей, пріоритетів і основних напрямів розвитку національної економіки

· стимулююча – формування регуляторів здатних ефективно впливати на діяльність суб’єктів

· нормативна – за допомогою нормативно – законодавчих актів встановлюються певні правила

· коригуючи – пов’язана з розподілом економічних ресурсів

· соціальна – регулювання соціальних процесів через перерозподіл доходів

· безпосереднє управління неринковим сектором економіки – за допомогою держ. Сектора створюються суспільні товари та блага

· контролююча - державний нагляд та контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів

Основні форми впливу держави на соціально – економічний розвиток країни:

Бюджетно –податкова (фіскальна) – спрямована на регулювання доходів та витрат держ бюджету для реалізації цілей

Кредитно-грошова (монетарна) – діяльність держави що спрямована на забезпечення національної економіки повноцінною та стабільною національною валютою

Адміністративно-економічна – передбачає захист адміністративних та економічних характеристик що спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації суспільних цілей.

Цінова – вплив держави на ринкове ціноутворення за допомогою законодавчих та адміністративних заходів з метою задоволення структурної політики

Довгострокове регулювання здійснюється у формі економічного програмування

Кон’юктурне регулює відтворення через маніпуляції ринкової кон’юктури

Структурне – це кон’юктурне регулювання, до якого додаються плани економічного і соціального розвитку.

Методи державного регулювання:

- прямі

- непрямі

- правові

- економічні - через створення впливу на економічний процес

- адміністративні – заборони або дозволу

- імперативні – система правових та економічних методів

53.

Інструменти грошово-кредитного регулювання економіки.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.

Реалізація грошово-кредитної політики визначає місце центрального банку в економічній системі. Центральний банк здійснює грошово-кредитну політику з метою ефективного впливу на темпи економічного зростання, обмеження інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

· облікова ставка;

· норма обов'язкових резервів;

· операції на відкритому ринку;

· деякі селективні методи впливу на кредитну активність комерційних банків.

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються:

· за об'єктами впливу:

· о на пропозицію грошей (кредитна експансія, кредитна рестрикція);

· о на попит на гроші;

· за формою:

· о прямі (адміністративні); о опосередковані (ринкові);

· за особливостями параметрів, що встановлюються у процесі регулювання:

· о кількісні; о якісні;

· за термінами впливу:

· о короткотермінові;

· о довготермінові.

Залежно від завдань, грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція).

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на:

· адміністративні (прямі.) Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту. Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу формуванням певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

· ринкові (опосередковані). Ринкові (опосередковані) інструменти відрізняються більшою гнучкістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні наміченій меті.

Три інструменти грошово-кредитної політики:

· облікова ставка за позиками, що надаються центральним банком комерційним банкам;

· норма обов'язкових банківських резервів;

· операції на відкритому ринку.

.

54.

Державне регулювання зайнятості та доходів.

Державне регулювання зайнятості

Ринок працi в сферi зайнятостi не може бути саморегулюючою системою. Регулювання процесів зайнятості населення проходить на трьох основних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, слід добитися максимальної узгодженості дій на усіх рівнях, що призведе до покращення положення зайнятих громадян і тих, хто шукає роботу.

Бiльш питома i ефективна зайнятiсть досягається завдяки державному регулюванню. 3айнятiсть тут повинна розглядатися як один iз головних орiєнтирiв розвитку eкономічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матерiальних i трудових ресурсів народного господарства, прiоритетних напрямiв НТП, розмiщення продуктивних сил, шляху підвищення якостi i рiвня життя.

Державна полiтика зайнятостi населення в Україні базується на таких принципах:

· забезпечення рiвних можливостей yciм громадянам в реалiзацiї права на вiльний вибiр виду діяльності вiдповiдно до здiбностей та професiйної підготовки;

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, запобiганню безробiття, створенню нових робочих мiсць;

· координації дiяльностi у сферi зайнятостi з іншими напрямами соцiально-економiчної полiтики;

· забезпечення контролю профспiлок, спiлок пiдприємцiв, власникiв пiдприємств за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення;

· мiжнародного спiвробiтництва у вирiшеннi проблем зайнятостi населення.

Державне регулювання доходів є складовою соціальної політики держави. Воно являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості.

Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах.

Такими принципами є:

· соціальна справедливість;

· соціальне партнерство та солідарність усіх верств населення;

· індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

· право на працю та гідна винагорода;

· індексації доходів;

· диференціація заробітної плати;

· право на професійні об’єднання;

· економічна доцільність.

· державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на методах, поданих на схемі Дані методи взаємозалежні та доповнюють один одного.

55. Причини кризи та розпаду командно-адміністративної системи.

Кома́ндно-адміністрати́вна систе́ма — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:

1.жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;

2.використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;

3..панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

Основою Економіки соціалізму,комунізму є командно-адміністративна система.

Особливості комуністичної системи:

-економічною основою нової системи є суспільна власність;

- безкласовість;

- нетоварні (безпосередньо суспільні) зв'язки;

Суперечності адміністративно-командної системи:

Головна суперечність - суперечність між проголошеними та реалізованими цілями.

Форми вияву головної суперечності:

· між вивільненням трудящих від поневолення (експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;

· між проголошеною метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;

· між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий принцип: "від кожного - за здібностями, кожному - за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва;

· між проголошеною метою високопродуктивного виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії;

· між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін.

Причини глибокої кризи командно-адміністративної системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами нерівномірності та циклічності економічного розвитку.

56. Необхідність та основні напрямки переходу України до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Реальна економіка України далека від забезпечення умов щодо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, а отже, далека від забезпечення стійкого економічного зростання,підвищення рівня життя населення, здійснення належних структурних перетворень на основі досягнень НТП, виробництва і сфери послуг, заощадження енергії, ресурсів та збереження довкілля. Наша соціально-економічна система перебуває у кризовому стані, а подолання суперечностей соціально-економічного розвитку може бути здійснене завдяки залученню системи першочергових цілей економічного розвитку із забезпеченням стійкого зростання реаль­ного сектору економіки за умов стабільності грошової одиниці, існування вільної конкуренції, стабільного рівня цін, високого рів­ня зайнятості, вирівнюванням платіжного балансу.

Основні напрямки переходу до соціального ринкового господарства в Україні:

· забезпечення економічної свободи;

· становлення та зміцнення різних форм власності;

· розвиток конкурентного середовища;

· формування механізму вільного ціноутворення;

· формування ринкової інфраструктури;

· збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;

· державне регулювання економіки;

· формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересів країни;

· ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальної інфраструктури.

Отже,важливі еволюційні процеси економіки України повинні супроводжуватися використанням методів державного регулювання, що мають поєднувати економічні та соціальні засоби розблокування економічного життя для забезпечення конкурентного економічного простору та функціонування ринкових взаємин.

57.

Трансформація відносин власності – основа докорінних перетворень економічної системи.

Основний зміст складного і суперечливого процесу трансформації відносин власності визначають реальні зміни на шляху її роздержавлення та приватизації, спрямовані на утвердження плюралізму форм власності та господарювання, розвиток конкурентного середовища, подолання жорсткого централізму та командно-адміністративних методів управління, відродження стимулів до інноваційної підприємницької діяльності.

Роздержавлення – це процес обмеження адміністративного втручання держави в економіку шляхом перетворення обєктів державної власності на такі, що засновані на інших, недержавних, формах власності та комерціалізації діяльності державних підприємств.

Приватизація – трансформація будь-якої форми власності у приватну, процес переходу в приватну власність об'єктів, заснованих на державній, змішаній або колективній власності.

Приватизація як форма роздержавлення власності відображає процес докорінної трансформації відносин власності з метою формування приватного сектору як передумови підвищення соціально-економічної ефективності господарювання та піднесення суспільного добробуту на основі становлення та відтворення ринкових відносин, підприємницького середовища, конкуренції.

Етапи реформування власності в Україні:

1. Початковий етап приватизації (1992-1994 рр.).

2.Масова приватизація (1995-1998 рр,).

3. Індивідуальна грошова приватизація (1999-2002 рр.).

4. Заключний етап приватизації (з 2003 р.).

На сьогодні масова приватизація в Україні забезпечила усунення державної монополії на засоби та результати виробництва, становлення прошарку індивідуальних та асоційованих приватних власників і формування недержавного сектору як основи розвитку ринкових відносин.

Подальше вдосконалення процесів трансформації відносин власності передбачає такі заходи:

- посилення інвестиційної спрямованості приватизації, залучення стратегічних вітчизняних і зарубіжних інвесторів;

- удосконалення законодавства у сфері приватизації, його гармонізація з іншими сферами правового регулювання економічної діяльності;

- узгодження приватизаційних процесів із програмами реформування окремих галузей та сфер діяльності;

- формування дієздатного корпоративного сектору та інтегрованих корпоративних структур;

-призупинення подальшої олігархізації суспільства, забезпечення реальної участі міноритарних співвласників в управлінні та розподілі доходів;

-удосконалення передприватизаційної підготовки та інформаційно-маркетингової діяльності на всіх етапах приватизації;

58. Соціальні проблеми в перехідній економіці та напрямки їх вирішення

Соціальна функція економіки — не навантаження на неї, а її органічна складова, один з найважливіших внутрішніх ресурсів і стимуляторів економічного розвитку. Без реалізації цієї функції вже в середньостроковому періоді економіка втрачає здатність не тільки до підвищення своєї ефективності, а й до простого відтворювання. Застій призводить до того, що не прагнення до підвищення ефективності виробництва, а соціальні проблеми, необхідність зупинити деградацію соціальної сфери, стає чинником, пе­редумовою і метою економічних перетворень.

Зростання соціальних гарантій, соціальне благополуччя немож­ливі без ринкової ефективності, але не менш важливий і зворотний зв’язок — без соціальної стійкості, забезпечення зростання упевненості членів суспільства в соціальних гарантіях неможливі реальна стабілізація і зростання економічної ефективності процесу виробництва матеріальних благ. Як свідчить досвід перехідних економік, соціалізація відбувається в два етапи.

Перший (в Україні) передбачає жорстке визначення поведінки людини в соціальній сфері та охоплення соціальним захистом майже всього населення. Це так звана патерналістська модель, зорієнтована переважно на збереження масштабів соціальних послуг, що надаються державою. Застосування цієї моделі зумовлене низкою об’єктивних обставин:

· різким падінням життєвого рівня населення;

· браком досвіду розв’язання масштабних проблем у сфері соціальної політики;

· недостатньою визначеністю соціально-економічних пріоритетів держави;

· несформованістю соціальної структури суспільства;

· незабезпеченістю соціальних реформ;

· необхідністю повного використання тих ресурсів, форм і мето­дів роботи, які залишилися від старої системи соціального захисту.

Другий етап застосуваня моделі адресної соціальної допомоги, яка потребує адекватних перетворень в економіці (що формує можливість), і в політиці (що визначає прийняття рішень). Основними характеристиками адресної соціальної системи є:

· визначення пріоритетів соціальної політики;

· диференціація соціальної спрямованості держави стосовно різних верств населення;

· коректне виокремлення категорій одержувачів соціальної допомоги;

· доведення до одержувачів соціальної допомоги фінансових ресурсів у повному обсязі;

· визначення й розмежування повноважень у реалізації соціальних завдань між усіма рівнями бюджетної системи.

На перехідному періоді соціалізація пов’язана з вирішенням таких завдань:

- рівномірніший розподіл наслідків кризи між різними групами населення, що неминуче зажадає посилення державного регулювання доходів;

- збереження потенціалу ключових галузей соціальної сфери та їх порятунок від цілковитого руйнування. Це може викликати скорочення окремих сфер (наприклад, вищої освіти) заради збереження і виживання їхніх найперспективніших структур;

- пожвавлення різних форм самодіяльності населення, таких, як самозайнятість, городництво і садівництво, домоводство (пошиття і ремонт одягу тощо), комісійна торгівля уживаними речами як вимушений засіб соціального виживання.

59. Об’єктивні передумови становлення та сутність сучасного світового господарства.

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин.

Структура світового господарства за елементами:

· Національні економіки країн світу

· Міжнародні економічні відносини

· Міжнародні транснаціональні корпорації

· Міжнародні економічні організації

Структура світової економіки за рівнем економічного розвитку країни

· Розвинуті країни ринкової економіки

· Країни що розвиваються

· Країни з перехідною економікою

Етапи розвитку світового господарства:
1. Доіндустріальна стадія виробництва — кінець XVII ст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням між народної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.
2. Початок XVIII — середина XIX ст. Характеризується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого досягнення капіталізму.
3. Кінець XIX — початок XX ст. Саме в цей період завершилося формування світової системи господарства на основі великого машинного виробництва.
4. Кінець 20-х — середина 80-х років XX ст. Після Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з падінням колоніальної системи. Світова економіка розкололася на дві основні системи — соціалістичну та капіталістичну. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно утверджувалась змішана економіка

5. Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. Визначальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

Передумови:

1. Міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природних, історичних та економічних умов, що забезпечує підвищення ефективності виробництва, економію затрат суспільної праці.

2. Спеціалізація на певному етапі породжує процес інтернаці­оналізації виробництва й всього господарського життя (тобто кооперування у світовому масштабі).

3. Інтернаціоналізація в свою чергу передбачає розвиток еко­номічної інтеграції, яка зумовлює тенденцію до економічної єдності світу на основі зближення й взаємопереплетіння націона­льних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і вироб­ничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними еко­номічними відносинами.

60.

Світовий ринок і міжнародна торгівля

Світовий ринок - сукупність національних ринків, поєднаних між собою господарськими зв'язками.

Міжнародна торгівля - форма міжнародних економічних відносин, що становить собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх співдружніх країн.

Поняття:

Експорт - вивезення товару за кордон

Імпорт - купівля товару за кордоном та ввезення в іншу країну

Закономірності розвитку міжнародної торгівлі:

- Випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами зростання торгівлі готовими виробами;

- Поступова лібералізація (політика, спрямована на відкривання внутрішнього ринку для іноземних конкурентів, шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі) міжнародної торгівлі;

- Закон нерівномірності у сфері міжнародної торгівлі

Показники зовнішньоторговельних відносин:

Платіжний баланс - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону та сумою платежів за кордон протягом певного періоду.

Торговельний баланс - співвідношення вартості експорту і імпорту країни за певний період часу.

Сальдо торгового балансу - різниця між сукупним експортом і імпортом товарів та послуг упродовж певного часу (року, кварталу та ін..)

61.

Міжнародна валютна система та етапи її еволюції.

Міжнародна валютна система – сукупність грошових відносин пов’язаних із формуванням і розподілом валютно-фінансових та кредитних фондів, використанням розрахункових і платіжних засобів у сфері міждержавних господарських зв’язків.

Етапи розвитку:

· Паризька валютна система (1816-1914) (система золотого стандарту)

Принципи:

- Використання золота як єдиного міжнародного резервно-платіжного засобу.

· Генуезька валютна система (1922-1944) (золото-девізний стандарт)

Принципи:

- Використання основних національних кредитних грошей як міжнародних платіжно-розрахункових засобів.

· Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976) (золото-доларовий стандарт)

· Ямайська (Кінгстонська) валютна система (30.04.1976) (система плаваючих валютних курсів)

Принципи:

- Замість золото девізного стандарту запроваджений стандарт СДР(спеціальні права запозичення)

62. Глобалізація світогосподарських зв’язків та загальноцивілізаційні проблеми людства.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Важливою закономірністю сучасного світового господарства с нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.

Глобалізація — неодномірний, нелінійний процес, який виявляє неоднозначний, різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний світогосподарський розвиток і економічну безпеку держав.

Глобалізація - це складний багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій тощо.

В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:

– формується глобальне світове виробництво на основі планетарного охоплення світової економіки транснаціональними корпораціями і транснаціональними банками, розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратеї ічних альянсів, договорів про співдружність тощо;

– кардинально міняється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг;

– змінюється спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами;

– якісних перетворень зазнає фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо;

– посилюється орієнтація розвинутих економік на розгортання всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

– інтенсифікується пошук Світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Найважливішими соціально-економічними передумовами глобалізації стали:

– подальша інтернаціоналізація економіки, посилення її транснаціоналізації

– формування міжанклавного (міжкорпоративного) поділу праці в глобальному масштабі та становлення нового геоекономічного простору, що контролюється транснаціональним капіталом;

– деконцентрація виробництва, пов'язана зі зниженням частки стандартизованих масових товарів і зростанням обсягу індивідуального, гнучкого, диверсифікованого виробництва, заснованого на новітніх технологічних укладах;

– крах командно-адміністративної системи, утвердження ринкової системи господарювання у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку;

Дата добавления: 2015-08-18