Читайте также:
|
10.
Зміст та структура суспільного виробництва.
Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людини із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для існування та розвитку
Загальні ознаки виробництва:
· Завжди є суспіль виробництвом
· Має безперервний характер розвитку
· Постійно відтворюється
· У процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми
Основні елементи процесу виробництва:
· Праця -діяльність людини спрямована на створення благ з метою задоволення потреб
· Предмет праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту
· Засоби праці – комплекс речей, якими людина діє на предмет праці.
· Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги.
· Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні і соціальні потреби.
Суспільне виробництво має певну галузеву структуру:
Матеріальне виробництво
· Промисловість
· Сільське та лісове господарство
· Комунальне господарство
Нематеріальне виробництво
· Охорона здоров’я
· Духовне виробництво
· Спорт Туризм
· Культура, мистецтво
· Освіта, інформати
Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
Фактори суспільного виробництва:
· Людський капітал
· Капітал –
· Земля
· Наука –.
· Інформація –
· Підприємницькі здібності
Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок.
Виробництво – це процес що має свої причини або чинники, їх називають виробничими ресурсами.
Ресурси – це сукупність природних, соціальних, і інтелектуальних сил, які можуть бути використані для створення матеріальних благ і надання послуг.
Розрізняють ресурси:
а) природні — речовини і сили природи (вичерпні та невичерпні, поновлювані й не поновлювані);
б) матеріальні — всі рукотворні засоби виробництва;
в) трудові — населення в працездатному віці;
г) фінансові -- кошти, які суспільство може виділити на функціонування виробництва.
У міру розвитку суспільного виробництва значимість тих самих ресурсів змінюється: в до індустріальному домінують природні та трудові, в індустріальному - матеріальні і фінансові, у постіндустріальному - інформаційні та інтелектуальні.
Фактори виробництва – це ресурси, конкретно залучені, застосовані у виробництві.
Розрізняють три основних фактори виробництва: «земля», «праця», «капітал».
Земля — це загальна назва всіх ресурсів, даних природою.
Праця — це сукупність здібностей людей, що беруть участь у виробництві.
Капітал — всі засоби виробництва, зроблені й використовувані людиною.
Власники факторів виробництва вступають один з одним у відносини із приводу присвоєння умов і результатів виробництва. Внаслідок цього кожен фактор приносить своєму власникові доход, що відповідає частці даного фактора в створенні сукупного доходу: земля — ренту, праця — заробітну плату, капітал - відсоток.
12. Варіантність використання економічних ресурсів і проблема вибору.
Економічні ресурси – сукупність ресурсів, які використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення. Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові, інформаційні.
проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:
1) Що виробляти?
2) Як виробляти?
3) Для кого виробляти?
Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва». Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами.. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Так, частина орних земель свідомо вилучається із сівозміни під пар. Може виникнути потреба в зупинці цеху з метою його технічної реконструкції або на період економічних криз. Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.
13. Ефективність суспільного виробництва та її показники. FOULTLINE – YOUR LOVE MEANS EVERYTHINGS
Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці.
Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.
У найзагальнішій формі ефективність суспільного виробництва виражають відношенням "результати: витрати". У масштабі народного господарства її вимірюють відношенням розмірів створеного протягом певного періоду національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства — відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці у кожній з цих ланок народного господарства. метою порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва у різних країнах використовують показник виробництва національного доходу на душу населення, який характеризує рівень розвитку народного господарства у зіставленні з кількістю населення. Він найточніше визначає рівень продуктивності суспільної праці у певній країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність типів і форм економічної власності та господарського механізму. При зростанні інтенсивності виробництва результати суспільного виробництва з урахуванням їх якості зростають швидше, ніж витрати. Виготовлені товари та послуги при цьому повинні відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту населення.
Отже, ефективність суспільного виробництва в динаміці означає ефективність суспільного відтворення. З її підвищенням зростають основні показники — продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Разом з тим на практиці можна спостерігати, що підвищення якості продукції може супроводжуватись застосуванням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного вимірювання ефективності застосовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників:
· Е — ефективність виробництва;
· Чп — чистий продукт з урахуванням його складу та якості;
· П — витрати живої праці;
· М — кількість затрачених матеріалів;
· γ + Ф — витрати засобів праці (основних виробничих фондів);
· γ — коефіцієнт зведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.
14. Форми організації суспільного виробництва та їх еволюція.
Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства.
Основні ознаки натурального виробництва:
· прямі економічні зв'язки,
· замкнутість,
· універсалізація праці.
За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства. Разом з тим воно не зникло остаточно і поширене в країнах, що розвиваються, або відновлюється за умови економічної кризи. Тенденція до натуралізації виробництва може виявлятися на окремих сучасних промислових і сільськогосподарських підприємствах, у певних регіонах.
На зміну натуральному виробництву приходить товарне, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.
Основні умови виникнення товарного виробництва:
• суспільний поділ праці;
• економічна відокремленість товаровиробників.
Характерні ознаки товарного виробництва:
• розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту;
• продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник — від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;
• обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільно корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини.
.Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.
15. Товар і його властивості.
Товар – це економічне благо, що задовольняє певні потреби людей і використовується для обміну.
Основні властивості товару:
1) споживча вартість;
2) мінова вартість.
Взагалі, вартість товару – це суспільна праця виробника на виробництво продукту.
Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-які потреби людини.
Мінова вартість – це певне кількісне співвідношення, де споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.
16. Вартість, корисність, цінність: зміст та сучасні трактування
За означенням класичної економіки вартість — це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту.
Таким чином, вартість визначається затратами характерними для даного суспільства й способу виробництва.
Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь).
На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.
Економічні цінності - це загальноприйняті уявлення відносно цілей, яких повинна прагнути людина в економічній діяльності..
Економічні цінності містять переваги відносно таких понять, як "багатство", "гроші", "засоби придбання доходів", а також відносно більш абстрактних категорій, таких як "капіталізм", "соціалізм", "індивідуалізм", "економічна свобода", "рівність" тощо. У будь-якому суспільстві, а також на рівні окремої соціальної групи функціонує своя ієрархія цінностей.
Економічне визначення цінності пов’язане з категорією економічного багатства, з обґрунтуванням важливості певних активів та благ для економічного розвитку та для якості цивілізаційного людського розвитку в цілому.
17. Теоретичні концепції виникнення і природи грошей.
Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів.
Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:
· Раціоналістична
· Еволюційна
Раціоналістична концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента(грошей) для здійснення обміну товарів.
Концепція панувала до кінця ХVIIІ ст. і її прихильниками були П. Самуельсон, Дж. К. Гелбрейт
Еволюційна концепція стверджує, що гроші виникли незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.
сутності грошей:
1. -по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;
2. -по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;
3. -по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини.
18.
Функції грошей та їх еволюція.
Функції:
· Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.
· Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.
· Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
· Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
· Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
У своїй еволюції гроші виступають у вигляді:
· Металеві (мідні, срібні, золоті);
· Паперові гроші (казначейські білети) – грошові знаки, що випускаються для покриття бюджетного дефіциту і наділені державою примусовим курсом. Позбавлені самостійної вартості, виконують роль купівельного і платіжного засобу.
· Кредитні гроші — це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин.
· Електронні (кредитні картки; розвиток інформаційних технологій).
19.
Поняття ринку та його функції.
Ринок – система економічних відносин між господарюючими суб’єктами пов’язаними обміном товарів та послуг на основі використання різноманітних форм власності товарно-грошових та фінансово-підприємницьких механізмів.
Функції:
Регулююча – ринок, як регулятор виробництва через механізм ринкових законів, встановлює необхідні пропорції відтворення.
Інформаційна – саме ринок дав об’єктивну інформацію про те, які товари мають попит і кожна фірма може регулювати власне виробництво.
Стимулююча – ринок спонукає виробників до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів.
Розподільча – доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюється через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
Санаційна (оздоровча) – ринок очищує суспільство від економічно слабких та не життєздатних господарчих одиниць.
Інтегруюча – ринок об’єднує суб’єкти економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору, як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
Контролююча – ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
20. Конкуренція: суть, види та роль у ринковій економіці.
Конкуренція ( від лат. сопсиrrеrе - "зіштовхуватися") - економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації і товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.
Зміст і роль закону конкуренції в ринковій економіці більш повно виявляється через функції, які він виконує:
1. Функція ціноутворення: конкуренція є тим механізмом, який встановлює ціну на рівні, за якого досягається ринкова рівновага і реалізація товарів.
2. Функція регулювання: підприємці спрямовують свої капітали з малодохідних галузей у ті галузі, товари яких користуються попитом і дають більші прибутки. У результаті досягається відповідна збалансованість між виробництвом і потребами.
3. Функція стимулювання: конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає товаровиробників до самовдосконалення.
4. Контрольна функція. Конкуренція контролює конкурентоспроможність кожного виробника за відповідністю індивідуальних затрат виробництва, та за відповідністю споживчої вартості його товарів (асортименту) суспільним потребам.
5. Функція диференціації товаровиробників: бажаних результатів товаровиробники можуть досягти лише за умови цивілізованої конкуренції, коли кожен із учасників ринку може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки власним перевагам.
Розрізняють такі види конкуренції:
21. Національні моделі сучасної ринкової економіки.
Сучасна ринкова економіка є складною системою господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності і численні регулюючі інститути, що постійно змінюються.
Під ринковою економічною моделлю розуміють спрощене відображення реальності, певного економічного явища. В межах моделі робиться спроба описати всі сторони дійсності. Ринкові економічні моделі дають змогу виявити і проаналізувати особливості функціонування ринкового економічного об'єкту.
Серед різноманітних національних моделей ринкових економік вирізняють:
Американську;
· Скандинавську;
· Саксонську;
· Японську;
· Слов’янську.
Американська модель -Ця модель будується на системі сприяння усякому заохочуванню підприємницької активності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку новоїтехніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв. Забезпечується високий рівень соціальної диференціації. Серед всіх інших моделей вона вважається найефективнішою.
Скандинавська модель ( Швеція, Норвегія, Фінляндія ) - колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох інших моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соціальною політикою. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передбачає використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання на соціальне вирівнювання, а також установлення виробничої демократії.
Саксонська модель - модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. При цьому особлива увага приділяється розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств.
Японська модель - модель регульованого корпоративного капіталізму. Ця модель будується на дуже високому рівні розвитку національної самосвідомості, переважанні інтересів нації над інтересами конкретної людини
Слов'янська модель (Україна і Росія).
Характерними рисами цієї моделі є те, що:
22. Ринковий попит та фактори, що його визначають. Еластичність попиту.
Ринковий попит –це кількість товарів та послуг, які покупцідійсно бажають придбати за свій обмежений доход за існуючими цінами.
Стан ринку визначається співвідношенням величини попиту і пропозиції.
Попит і пропозиція - взаємозалежні елементи ринкового механізму, де попит визначається платоспроможною потребою покупців (споживачів), а пропозиція сукупністю товарів, запропонованих продавцями (виробниками); співвідношення між ними складається в зворотно пропорційну залежність, визначаючи відповідні зміни в рівні цін на товари.
Попит -це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, потребу покупця в деяких товарах або послугах.
Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами.
Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. В цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.
Нецінові фактори, які впливають на попит:
Еластичність попиту — зміна попиту на даний товар під впливом економічних і соціальних факторів, зв'язаних зі зміною цін. Попит може бути еластичним, якщо процентна зміна його обсягу перевищує зниження рівня цін, і нееластичним, якщо ступінь зниження цін вище приросту попиту.
Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:
Розрізняють наступні випадки цінової еластичності попиту:
1. Еластичний попит – однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту.
2. Нееластичний попит - тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту.
3. Абсолютно еластичний попит - споживачі купують товар у необмеженій кількості, але лише за однією ціною. Найменше зростання ціни зменшує попит до нуля, а будь-яке зниження ціни веде до безмежного його зростання. Крива попиту є горизонтальною лінією.
4. Абсолютно нееластичний попит - що покупці зовсім нечутливі до зміни ціни, незалежно від її рівня попит пред’являється на одну й ту саму кількість товару. Крива попиту має вигляд вертикальної лінії.
23
Пропозиція та її чинники. Закон пропозиції. Еластичність пропозиції
Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.
Чинники, що впливають на пропозицію
1. Ціни на ресурси. Крива пропозиції фірми грунтується на витратах виробництва, значну частину яких становить вартість ресурсів. Тому зниження цін на ресурси знижує витрати виробництва і збільшує пропозицію, тобто крива пропозиції переміститься праворуч (і навпаки - підвищення цін на ресурси змістить криву ліворуч).
2. Технологія виробництва. Удосконалення технологій дозволяє зменшити витрати виробництва на одиницю продукції, що призведе до зменшення загальних витрат і збільшення пропозиції.
3. Податки і дотації. Підприємства розглядають більшість податків як витрати виробництва. Тому підвищення податків збільшить витрати підприємства і зменшить пропозицію. Навпаки, дотації (держава субсидіює виробництво якогось товару) дозволяють скоротити витрати і збільшити пропозицію.
4. Ціни на інші товари. Зниження ціни на один товар може спонукати виробників збільшити випуск і пропозицію іншого (замінника) товару по кожній з можливих цін.
5. Очікування зміни цін. Якщо очікується підвищення цін, то виробники можуть затримати випуск на ринок своєї продукції і тим самим скоротити поточну пропозицію. Але, у багатьох галузях обробної промисловості очікування підвищення цін здатне спонукати фірми збільшити виробничі потужності і тим самим викликати збільшення пропозиції.
6. Кількість продавців на ринку. При даному обсязі виробництва кожної фірми, чим більша кількість продавців продукції, тим більша ринкова пропозиція. При вступі в галузь більшої кількості фірм крива пропозиції стане зміщуватися праворуч. Якщо в галузі мала кількість фірм, то відповідно ринкова пропозиція є малою. Це означає -якщо фірма виходить з галузі крива пропозиції зміщується ліворуч. Математична залежність величини пропозиції від ціни виражається лінійної функцією пропозиції:
Закон пропозиції
Зміст закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (За інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок впродовж певного часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок
Еластичність пропозиції – це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару, який підприємець готовий поставити на ринок.
24. Інфраструктура ринку, її роль та значення.
Інфраструктура ринку - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
Основними елементами інфраструктури сучасного ринку є:
· біржі;
· аукціони, ярмарки;
· кредитна система і комерційні банки;
· емісійна система та емісійні банки;
· біржі праці
·; інформаційні технології і засоби ділової комунікації;
· податкова система та ін..
Функції інфраструктури ринку такі:
· сприяння учасникам ринкових відносин у реалізації їх інтересів;
· прискорення оперативності та ефективності роботи ринкових суб’єктів на основі спеціалізації окремих суб’єктів економіки і видів діяльності;
· організаційне оформлення ринкових відносин;
· забезпечення форм юридичного й економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики;
· страховий захист підприємницької діяльності;
25. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.
Капітал як економічна категорія- це вартість чи цінність, яка приносить дохід. Або капітал - це самозростаюча авансована вартість.
Соціально економічна форма капіталу- визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб'єктів у процесі їх виробничо- господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів.
Фунціонуючи за схемою: Г – Т – Г1 капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу.
· Г- символізує початкову суму грошей;
· Т- символізує товари,
· Г1- символізує нову суму грошей, яка більша за початкову на величину додаткової вартості.
Постійний капітал - частина капіталу, що виступає у формі засобів виробництва. Пост. Кап. переносить свою вартість на готовий продукт.
Інша частина, що витрачається на купівлю робочої сили- це змінний капітал(v). Змінний капітал, представлений функціонуючими працівниками, створює нову вартість, у тому числі додаткому вартість (m).
Загальну вартість авансового капіталу визначають за формулою: K=c+v
Форми існування капіталу:
· грошова форма,
· прибуток,
· товарна форма.
26. Промисловий капітал та його кругообіг
Кругооборот промислового капіталу - безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.
Оборот капіталу - це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.
Промисловий капітал приносить дохід у формі прибутку.
Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:
Г-Т - Г',
· Г-авансовий капітал (гроші);
· Т - товарний капітал (товар);
· Г' - авансовий капітал з приростом (гроші, Г + АГ).
Функціонуючи за схемою Г-Т-Г капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії:
.
27. Природа і генезис торговельного капіталу. Витрати обігу та торговельний прибуток.
Торговельний капітал являє собою історично першу вільну форму існування капіталу. Торговельний капітал - є породження промислового капіталу і виступає як його окрема форма.
Торговельний капітал
· Сутність – відокремлена частина промислового капіталу
· Місце функціонування – сфера обігу
· Функція - перетворення товарного капіталу в грошовий
· Роль – скорочення часу обігу й прискорення обороту капіталу
Сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він виступає як відокремлена частина промислового капіталу і займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий. Торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу в сфері обігу, авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній.
Склад торговельного капіталу
Торговельний капітал = Капітал + Витрати обігу
Витрати обігу - це витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції.
Чисті витрати обігу - це видатки, які зумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості, перетворенням грошей в товари й товарів в гроші (оплата праці торговельних працівників, утримання торговельних приміщень, витрати на рекламу тощо).
Додаткові витрати обігу - це витрати, пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування, зберігання.
Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торговельного прибутку.
Торговельний прибуток - це дохід, який одержують підприємства оптової та роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:
· як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торговельне підприємство одержує бухгалтерський прибуток;
28. Витрати обігу: їх сутність, структура.
Витрати обігу – витрати коштів, пов’язані з реалізацією товарів у торговельно-ринкову сферу та сферу споживання.
Витрати обігу мають місце у збутових структурах промисловості у вигляді комерційних розходів, в оптовій і роздрібній торгівлі.
За участю витрат у створенні вартості всі витрати ділять на чисті та додаткові.
Чисті витрати — це витрати, пов'язані з актом купівлі-продажу товарів і зміною форми вартості. До них відносять розходи, пов'язані з рекламою, обслуговуванням покупців, грошовим обігом, веденням касових і бухгалтерських операцій.
Додаткові витрати обігу — це витрати, що пов'язані з виконанням операцій з продовження процесу виробництва в сфері обігу. До них відносяться затрати на транспортування, зберігання, доробку, фасування, пакування товарів.
Другий поділ витрат стосовно товарообороту—це постійні й змінні витрати.
Постійні витрати представляють собою такі, що в конкретний момент не залежать безпосередньо від величини і структури товарообороту. До них відносять: розходи на оренду торгових одиниць, амортизацію основних фондів, зношення малоцінного інвентаря, оплату праці працівникам за окладами і тарифними ставками.
Змінними витратами називаються такі витрати обігу, величина яких знаходиться у безпосередній залежності від обсягу і структури товарообороту.
29.Сутність торгівлі та її основні форми.
В ринковій економіці торгівля є найбільш розповсюдженою сферою підприємницької діяльності та сферою застосування праці.
Призначення торгівлі полягає в тому, що вона забезпечує доведення споживчих товарів і послуг від виробника до споживача посередництвом купівлі продажу.
Торгівля – форма економічного зв’язку між виробництвом і споживанням, що здійснюється безпосередньо ринком.
Сфера товарного виробництва → Сфера товарного обігу → Сфера споживання
Торгівля виникла на відповідному етапі розвитку суспільства, а саме тоді, коли окремі виробники почали виготовляти продукції більше, ніж їм було потрібно для своїх власних потреб. Попередником торгівлі був натуральний обмін продуктами праці, який виник ще в надрах первісно-общинного ладу.
У різних державах, з різним рівнем розвитку суспільних фондів споживання, де продукти праці виробляються як товари, їх рух із сфери виробництва у сферу споживання здійснюється з допомогою товарного обміну. Наявне товарне виробництво і товарно-грошові відносини обумовлюють наявність товарного обігу.
Товарний обіг має три форми:
· - матеріально-технічне постачання народного господарства;
· - закупівля сільськогосподарських продуктів і сировини;
· - торгівля товарами народного споживання.
На макроекономічному рівні товарний обіг виступає як об’єктивна необхідність процесу відтворення. Якщо товари не будуть реалізовані, то виробництво не відшкодує свої витрати, не будуть вивільнені вкладені у товари грошові засоби. Торгівля сприяє реалізації виробленого суспільством сукупного суспільного продукту за певний період. Нормальне функціонування сфери товарного обігу означає, що потреби населення задовольняються.
Торгівля здійснює обіг товарів народного споживання. В організаційному відношенні торгівля є однією з могутніших галузей економіки будь-якої держави як за обсягом діяльності, так і за чисельністю зайнятого в ній персоналу, а підприємства цієї галузі є найбільш масовими.
Торгівля, реалізуючи вироблену продукцію, звільняє виробників від цієї функції (або зводить її до мінімуму) і забезпечує процес просування товару від виробника до споживача.
Торгівля є найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв’язків, дієвим механізмом задоволення соціальних потреб.
На сучасному етапі розвитку держави передбачається функціонування торгівлі на основі наступних принципів:
· організаційно-господарська незалежність;
· відкритість (доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців);
· цивілізованість (високий рівень торговельного обслуговування);
· самоокупність (повернення суб’єктами господарювання витрат у процесі торговельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансової неплатоспроможності підприємств);
· конкурентоспроможність суб’єктів господарювання;
· урегульованість (відповідне реагування торговельної сфери на вплив координуючих і корегуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, соціально-політичних та інших механізмів державного регулювання);
· контрольованість – попередження і профілактика порушень та зловживань.
30.
Природа та джерела позичкового капіталу.
Позичковий капітал – це відособлена функціональна форма промислового капіталу.
Позичковий капітал - грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.
Позичковий капітал має особливу форму руху (Г-Г) — гроші віддаються в позичку з тим, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками).
Особливості позичкового капіталу
Позичковий капітал — це капітал-власність на противагу капіталу-функції (позичковий капітал передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички).
Позичковий капітал — капітал як товар (позичковий капітал «продається» промисловим або торговим фахівцям).
Позичковий капітал має специфічну форму відчуженості — форму позички (позичка відрізняється від товару одностороннім переміщенням вартості, повернення відбувається лише після закінчення визначеного часу).
Позичковий капітал — найбільш фетишистська форма капіталу (спроможність давати приріст представляється властивою грошам).
Позичковий процент або процент за кредит - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.
Джерелами позичкового капіталу є тимчасові грошові капітали промислових та торгівельних капіталістів, особисті заощадження населення, що акумулюються банками.
| Роль кредиту у функціонуванні сучасного ринкового господарства Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту. Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються “припливи” і “відливи” коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва і реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства. Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів. Кредиту сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового. Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування. Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метал. Це пов’язане із збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин. Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці. Зміни в умовах розвитку економіки, в зв’язку з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль комерційного, іпотечних кредитів. Це в свою чергу дає можливість застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Збільшення і розвиток акціонерного капіталу викликали розширення кредитних операцій з цінними паперами і особливо кредитування під заставу цінних паперів. Напрями, в яких зростає роль кредиту: 1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб; 2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів; 3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит; 4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів; 5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів; 6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами. Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів. |
32.
Поведінка споживача та фактори, що її визначають.
Потреби мають три стани:
· рефакторний, коли ніякий чинник не сприяє виникненню потреб;
· навіяний, коли потреба пасивна, але ще не сформована;
· активний, при якому потреба визначає поведінку індивіда (групи, суспільства).
Слід враховувати, що процес купівлі починається з усвідомлення покупцем відповідної потреби і уявного опису її характеру та інтенсивності.
Для того, щоб уміти швидко визначати найбільш настійні потреби потенційних покупців і умови їхньої активності, необхідні відповідні дослідження, вимірювання потреб.
Вимірювання потреб — це присвоєння числових значень різним видам потреб.
Вивчаючи потреби, вимірюють:
· величини окремих потреб (у натуральному і вартісному вираженні). Наприклад, нормативні значення окремих потреб в одязі, взутті, які визначають експерти;
· склад окремих наборів, блоків окремих потреб, споживчих комплексів. Наприклад, склад блоку окремих потреб у верхньому одязі, склад споживчого комплексу відпочинок;
· системи переваг, тобто визначення того, як той або інший суб'єкт споживання оцінює міру настійності тих або інших потреб. Наприклад, що для нього є важливішим: придбання спортивної куртки чи плаща.
Психологічні
· Мотивація
· Сприйняття, засвоєння
· Переконання
· Ставлення
Особистісні
· Вік, стать, сімейний статус, етап життєвого циклу сім’ї
· Професія, освіта, рівень доходів
· Тип особистості, стиль життя
Соціокультурні
· Референтні групи
· Сім’я
· Соціальна роль і статус
· Культура й субкультура, суспільний клас
Вплив комплексу маркетингу
· Товарна маркетингова політика
· Цінова політика
· Збутова політика
· Комунікаційна політика
Фактори ситуаційного впливу
· Зміни в макросередовищі
· Зміни обставин у покупця
· Атмосфера в магазині, дії інших покупців
33. Уподобання та переваги споживача.
. Переваги споживачів - відношення, що визначає вибір споживачем товарів і послуг.
. Суть споживчого вибору в тому, щоб бажання споживачів співпадали з його можливостями.
В екон. науці існують два підходи і відповідно дві теорії, які по різному пояснюють поведінку споживача на ринку:
· Кардиналістська теорія корисності (теорія граничної корисності);
· Ординалістська теорія корисності (теорія споживчого вибору).
Кардиналістська теорія виходить з посилання, що будь-який споживач здатний кількісно виміряти рівень корисності кожного даного товару і рівень свого благоустрою, своїх доходів.
Виходячи з аксіоми зниження граничної корисності (перший закон Госсена), обсяг попиту зменшується разом з ростом цін. Вразливе місце: в реальному житті жоден споживач не в стані кількісно бездоганно визначити, скільки саме додаткової корисності він одержав від додаткової одиниці продукту. Значить, жоден споживач не здатний кількісно оцінити максимум задоволення своєї потреби від купівлі товару. Однак кожен споживач в силі порівняти товари і зробити свій вибір.
Ординалістський підхід саме і базується на тому, щоб визначити відношення переваг чи байдужості між різними товарами без кількісного виміру корисності. Цей підхід можна також назвати відносним. Ординалісти розглядають відношення переваг стосовно всіх товарів, але з метою спрощення звичайно беруть до уваги комбінації наборів з двох товарів (А і В) і визначають, яка з цих комбінацій дає споживачу більшу, а яка меншу корисність. Це припущення виходить з посилання: те що вірно для двох товарів, вірно для будь-якої кількості благ.
Ординалістська теорія ставить перед собою завдання визначити такий набір двох благ, який дозволив би йому отримати максимум корисності від споживання цього набору за обмежений період часу.
34. Умови рівноваги споживача.
Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізус корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.
Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. А коли споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару - рівновага називається кутовою.
На рисунку криву байдужості суміщають з картою бюджетних обмежень. Оптимальний набір споживання буде в точці, в якій визначена крива байдужості торкається найменшого бюджетного обмеження серед усіх, з якими вона має спільні точці.
Слід зазначити, що споживна ефективність останніх одиниць двох товарів з оптимального набору споживання, визначеного вказаним способом, буде також приблизно однаковою, що відповідає умові рівноваги споживача.
35. Сутність та умови підприємницької діяльності.
Підприємницька діяльність – це безпосередньо самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Суб’єктами підприємницької діяльності можуть виступати:
1) приватні особи – організатори одноосібної та великої економічної діяльності;
2) група юридичних та фізичних осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами та економічними інтересами;
3) держава в особі відповідних органів.
Види підприємницької діяльності:
- виробнича;
- фінансова;
- торговельна;
- інноваційна;
- посередницька;
- страхова.
Основні умови підприємницької діяльності:
1) орієнтація на запити та смаки, уподобання споживачів;
2) прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосовувати найновіше першим;
3) максимальне використання конкурентних переваг;
4) дотримання принципів ділової етики;
постійний творчий пошук, прагматизм,наслідування демократичних традицій
36. Підприємство та його функції в ринковій системі
Головними суб'єктами ринкової економіки є різні підприємства.
Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
До підприємств належать заводи, фабрики, шахти, електростанції, ферми, банки, магазини, університети, інші заклади, які є самостійними суб'єктами господарювання. Вони створюються для виробництва потрібних суспільству матеріальних благ та різноманітних послуг.
Стимулом для створення підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб.
Причини виникнення і функціонування будь-якого підприємства учені пов'язують з суспільним поділом праці - спеціалізацією окремих суб'єктів господарювання.
Функції підприємства:
Виробничо-технологічна функція — це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.
Економічна функція полягає у маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів (контрактів); найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплати податків; інвестуванні тощо.
Соціальна функція - це поліпшення умов праці, життя і здоров 'я, гарантії обов'язкового медичного страхування всіх працівників підприємства та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільги своїм працівникам, які здобувають освіту у навчальних закладах без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.
Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємства відповідно до чинного законодавства. Ця функція визначається місцем і роллю даного підприємства у міжнародному поділу праці, зокрема, в таких формах його вияву, як предметній, подетальній та технологічній спеціалізації, науково-дослідному співробітництві. Зовнішньоекономічна функція підприємства реалізується його можливістю використовувати кошти в іноземній валюті, відкритті за межами держави своїх представництв, філій та виробничих підрозділів. їх утримання здійснюється за кошти даного підприємства. В сучасних умовах поглиблення міжнародного поділу праці підприємство і стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності.
Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.
37. Організаційно-економічні форми та види підприємств.
Підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.
За формою організації підприємств розрізняють:
Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.
Корпорація (акціонерне товариство) - форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) - випускають акції, які вільно купують та продають.
Товариства (партнерства) - форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством. Товариства поділяються на повні, товариства з обмеженою відповідальністю, змішані(командитні).
· Повне товариство - об'єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.
· Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.
· Змішане товариство (командитне) - об'єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників(командитистів), які відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїми внесками.
Типи об’єднань підприємств:
Картель -
Синдикат -
Трест -
Концерн -
Конгломерат -
Диверсифікати -
Фінансово-промислові групи (ФПГ)
Поділ підприємств за формою власності:
- приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);
- колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чн релігійної організації);
-державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).
Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є
Види підприємств за рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу
Середні підприємства
Малі підприємства
38.
Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання.
В управлінні мотивація — це процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань.
Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації).
Методи мотивації результативності діяльності:
·
Економічні прямі:
Відрядна оплата
Почасова оплата
Премії за раціоналізацію
Участь у прибутках
Оплата навчання
Виплати за максимальне використання робочого часу (немає невиходів на роботу)
· Економічні непрямі:
Пільгове харчування
Доплати за стаж
Пільгове користування житлом, транспортом та ін.
· Не грошові:
Збагачення праці
Гнучкі робочі графіки
Програми підвищення якості праці
Участь у прийнятті рішень на більш високому рівні
У теорії мотивації слово «винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це слово найчастіше асоціюється.
Винагорода — це все те, що людина вважає цінним для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня.
39.
Витрати виробництва: сутність, види та фактори, що визначають їх динаміку.
Витрати виробництва – це витрати ресурсів на виготовлення товарів та послуг, виражені в грошовій формі.
Витрати поділяються :
Зовнішні (явні) – витрати на придбання ресурсів, що належать іншим власникам.
Внутрішні (неявні) – витрати на ресурси, які належать підприємству.
Характер витрат підприємства змінюється залежно від періоду виробництва.
Класифікація витрат:
Економічні витрати –
Бухгалтерські витрати –
Періоди:
Довгостроковий – визначається часом, упродовж якого підприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни обсягу всіх факторів виробництва.
Короткостроковий – це такий відрізок часу, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним.
Види:
Постійні витрати (FC) – витрати, які підприємство несе незалежно від об’ємів виробництва продукції (послуг).
Змінні витрати (VC) – безпосередньо пов’язані із зміною обсягів виробництва.
Сукупні (валові) витрати виробництва (ТС) – сума грошових витрат на виробництво певного обсягу продукції (послуг), повні витрати підприємства. ТС=FC + VC
Середні постійні витрати (AFC) – це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції. AFC = FC / Q
Середні змінні витрати (AVC) – це кількість змінних витрат, що припадає на одиницю продукції.
AVC = VC / Q
Середні повні витрати (АТС) – це сукупні (валові) витрати з розрахунку на одиницю продукції.
АТС = ТС / Q або ATC = AFC + AVC
Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту. МС = ∆ТС / ∆ Q (∆ТС – приріст сукупних витрат, ∆ Q – приріст випуску продукції).
40. Періоди функціонування підприємств.
Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 404 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ОРГАНИЗАЦИЯ РАБОТЫ ПО ПОДГОТОВКЕ ШКОЛЬНОГО АКТИВА ОРГАНАМИ ВЛКСМ В 60-80-хх гг. ХХ ВЕКА | | | Методи розрахунку ВНП |