Зарубинецька культура

Пам'ятки зарубинецької культури, крім території України, поширені також у Білорусі. її ареал охоплює Подніпров'я від р. Тясмину на півдні до гирла р. Березини на півночі, а також Середнє Посейм'я і Прип'ятське Полісся. Культура дістала свою назву за могильником, відкритим В. В. Хвойкою у 1899 р. у с. Зарубинці Київської губернії. Першою ґрунтовно дослідженою пам'яткою був могильник у с. Корчувате на південній околиці Києва. Тому культуру іноді називали зарубинецько-корчуватівською.

Зарубинецька культура поділяється на чотири локальні варіанти: середньо-та верхньодніпровський, прип'ятсько-поліський та сеймський (типу Харівка). На території України поширені переважно пам'ятки ґрунтовно вивченого середньодніпровського варіанта і пам'ятки типу Харівка. Кілька поселень верхньодніпровського варіанта типу Чаплин досліджено в околицях Чернігова (рис. 1).

Зарубинецькій культурі властиві два типи поселень: городища на краю високого правого берега Дніпра, на мисах чи останцях, та відкриті поселення у низьких місцях, на підвищеннях у заплавах річок або на невисоких терасах. Розміри поселень здебільшого були невеликими. Утім, городище Пилипенкова Гора, на околиці Канева, мало площу 1,5 га. Водночас на розташованому неподалік городищі Бабина Гора оточений укріпленнями майданчик мав площу всього 600 м2. Городища були захищені земляними валами, ровами та ескарпами. Городища Пилипенкова Гора, Бабина Гора, Ходосівка на Середньому Дніпрі мали по кілька рядів таких укріплень.

Зарубинецькі племена споруджували житла різної конструкції, які, однак, мали й деякі спільні риси: дещо заглиблений у землю котлован прямокутної форми з довжиною стіни 3—4,5 м та вогнище на долівці. Стіни зарубинецьких жител у Середньому Подніпров'ї робилися каркасно-плетеними, тобто каркас із вертикальних стояків переплітався лозою й обмащувався із обох сторін товстим шаром глини. Для північніших районів типовими були житла із колод зрубної або стовпової конструкції.

Окрім жител, на поселеннях виявлені численні господарські ями, складні льохи із земляним склепінням і сходинками, а також вогнища просто неба з черенями, вимощеними камінням або черепками й обмащеними глиною.

Могильники представлені "полями поховань" без зовнішніх ознак. Зазвичай вони розташовані поруч із поселеннями, приблизно в тих самих топографічних умовах. Найбільшими із досліджених зарубинецьких могильників є Чаплинський та Пирогівський, кожен із яких налічує близько 300 поховань. Інші здебільшого налічують кілька десятків поховань. Практично всі зарубинецькі поховання здійснені за обрядом кремації на стороні, за межами могили. Рештки кремації зсипалися у невеликі ями прямокутних чи овальних форм або спочатку вміщувалися у глиняну посудину-урну.

Поховальний інвентар доволі одноманітний: побутовий посуд — горщик, миска та кухоль, інколи — деталі убрання, прикраси і знаряддя (фібули, булавки, браслети, ножі та ін.). У половині могил Середнього Подніпров'я трапляються кістки домашніх тварин — рештки поховальної їжі. На Пирогівському могильнику зафіксовано також перепалені кістки тварин-жертв. Як урни використовувалися побутові посудини, переважно лощені, столові.

Кераміка зарубинецької культури ліпна. Груболіпний посуд використовувався для приготування їжі, зберігання продуктів та води, а лощений виконував функції столової кераміки. Саме він переважає у матеріалах могильників, на відміну від поселень, де його кількість не перевищує 10—20 %. Вінця груболіпних горщиків та корчаг нерідко прикрашені пальчастими вдавленнями чи насічками. Частина горщиків має загладжене горло і спеціально шорстковану (хроповату) поверхню корпусу. За формою корчаги і горщики поділяються на посудини із ребристим корпусом та опуклобокі з більш-менш крутим плечем, причому останні були особливо поширеними. До груболіпної кераміки належать також покришки у вигляді низьких конічних посудин з короткою порожнистою ручкою, і диски, що використовувались як покришки чи сковорідки-коржівниці.

Чорнолощений посуд мав вишукані форми та блискучу поверхню, тому додатково майже не прикрашався. Миски за кількістю посідають друге місце після горщиків. Вони мають округле або гостре плече, денце — пласке або ж із кільцевим піддоном. їм дещо поступаються кухлі — невеликі горщики з петельчастою ручкою. На відміну від мисок та кухлів, інші категорії столового посуду, зокрема горщики та вази, були менш поширеними.

На поселеннях Середнього Дніпра та Сейму трапляються також уламки імпортного посуду — елліністичних та ранньоримських амфор. Кількість їх інколи сягає 15 %.

Знаряддя праці походять переважно із поселень. Це залізні ножі з горбатою чи прямою спинкою, невеликі серпи з гачковим кріпленням руків'я, шила, долота та ін. Поодинокими є залізні коси та сокири-кельти. Із глини виготовлялися пряслиця, грузила для ткацьких верстатів, ливарні тиглі, із каменю — точильні бруски та зернотерки. Предметів озброєння (залізні наконечники списів та стріл) зафіксовано небагато, лише із Чаплинського могильника походять 10 наконечників списів. Серед спорядження вершника — вудила, знайдені разом із черепом коня на могильнику Велемичі II, а також бронзова і залізна шпори з поселення Оболонь.

Серед деталей убрання, що походять переважно із поховань, найчастіше трапляються залізні та бронзові фібули, яких відомо кілька сотень. Майже всі вони виготовлені з одного шматка дроту і належать до середньо- та пізньолатенських схем. Специфічним для зарубинецької культури є різновид фібул середньолатенської схеми зі спинкою у вигляді трикутника. Решта предметів особистого убору та прикрас представлена металевими браслетами, булавками, кільцями, підвісками та протоками, пряжками і поясними гачками, скляними намистами.

Дата добавления: 2015-08-13