Освіта і книгодрукування у 14 - 17 століттях

З поступовим розвитком в XIV — XV століть торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництва відбувалося розширення географічного кругозору людей. До цього часу належить складання безлічі рукописних збірок, що містили справжні і докладні описи Константинополя,Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого роду, що отримав популярність, є «Хождєніє за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив в 1466—1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.

На українських землях в XIII — XV століть знали декілька видів письма. Спочатку був «устав» — без нахилу, суворо геометричної форми, який нагадує сучасний друкарський шрифт. У XIV столітті з поширенням ділового письма його змінив «напівустав» (літери менші, з легким нахилом). У XV столітті почали писати «скорописом», плавно з'єднуючи сусідні букви. Писали стовпцями, не розділяючи слів, скорочуючи їх за рахунок голосних, які часто писали над рядком. Крапку використовували довільно. З XV столітті з'являється кома або крапка з комоюзамість знака питання.

Найважливішим жанром літератури цього періоду є літописання. Майже всі літописні тексти, складені в цей період в різних місцях Галицько-Волинського князівства, були тільки спробою окремих осіб дати опис поточних подій, завжди протягом короткого відрізку часу, і не мали офіційного характеру.

У період, що розглядається нами, з'являється ораторська, побутова (житійна) і паломницька проза, літературні збірники («Ізмарагд»), перекладні повісті («Александрія», «Троянська війна», «Індійське царство»). Особливістю літератури другої половини XIII — XV століть є увага до релігійних та естетичних переживань і відсутність інтересу до особистісних.

В усній народній творчості цього періоду зароджувалися нові форми, звільнялися від культових елементів обрядові пісні. Основними жанрами були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвитку літератури і книгодрукування. Винахід Йоганна Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаментудо паперу у XV столітті були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV — на початку XVI століття перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. У 1573 році Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий «Апостол» (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К. Острозького, переїхав у його маєток в місті Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К. Острозького здійснювався грандіозний проект — готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою.

У 1581 році «Острозька Біблія» (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що «Острозька Біблія» довго залишалася єдиним подібним виданням.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII століття тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII століття нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був Мелетій Смотрицький (1619), Михайло Ломоносов назвав «вратами вченості». Вона перевидавалася більше 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг.

Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI столітті були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник "Аристотелеві врата».

Поширюються переклади Святого письма, які представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних вважається «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1561. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на «просту» українську тогочасну мову «для лепшого виразуміння люду христіанського посполитого».

Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI столітті відмічається розквіт українського епосу — створюються думи, балади, історичні пісні, які Т.Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними були цикли дум «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка»,"Іван Богун", "Корсунська перемога", народний епос "Хмельницький та Барабаш" та інші. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ'ю.

Дата добавления: 2015-08-13