Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Виникнення нових галузей науки у XVII – XVIII ст.

Читайте также:
  1. Chap. xxviii. Of the Composition and Harmony of the humane soul.
  2. Chap. xxxviii. Of the Images of Saturn.
  3. CHAPTER XVIII ADJECTIVE
  4. CHAPTER XXVIII COMPOUND SENTENCE
  5. CHAPTER XXVIII.
  6. CLXVIII
  7. CLXXVIII

Розвиток освіти. Наука

Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська академія. За часів І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На поч. XVIII ст. у ній навчалося дві тисячі студентів, у тому числі й з інших православних країн. В академії працювали видатні вчені, митці Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Викладачі і студенти запрошувалися в слов'янські країни, перш за все в Росію, де стали організаторами майже всіх духовних училищ. Вихованець академії Стефан Яворський відкрив у Москві Слов'яно-греко-латинську академію - перший вищий навчальний заклад у Росії. Розквіт Києво-Могилянської академії тривав до 60-х рр. XVIII ст., згодом у ній було запроваджено навчання російською мовою, а у 1798 р. їй було надано статус духовного закладу.

На західноукраїнських землях вищим навчальним закладом став Львівський університет, відкритий у 1661 р. Після загарбання Східної Галичини Австрією викладання в університеті велося німецькою мовою.

Середню освіту в Україні давали колегіуми, засновані у Чернігові, Ніжині, Переяславі, Харкові.

Ревізійні полкові книги показують, що в 1740-1748 рр. на території Гетьманщини було 866 шкіл, тобто на кожну тисячу душ населення припадало по одній школі. З ліквідацією Гетьманщини кількість шкіл поступово зменшилася. Засновані ж Катериною II так звані народні училища започаткували насадження чужих за духом навчальних закладів.

У Східній Галичині освіта зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини - Успенське ставропігійське братство в 1788 р. було ліквідоване; тоді ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа. У розвитку початкового і середнього шкільництва певну роль відіграли реформи Иосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати школи німецького зразка скрізь, де було близько сотні дітей.

Відбуваються суттєві зрушення в розвитку історичних знань. У 1674 р. Лаврська друкарня видала приписуваний Інокентію Гізелю "Синопсис" - перший короткий нарис історії України від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст, який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник, багато разів перевидавався. Набуває розквіту історико-мемуарна проза - козацькі літописи. Так, цінним джерелом для дослідження історії України є "Літопис Самовидця", автором якого вважають генерального підскарбія Р.Ракушку-Романовського (зображує події 1648-1702 рр), літописи Григорія Грабянки та Самійла Величка, у яких головна увага приділяється історії козацтва, Б.Хмельницькому як полководцеві і державному діячеві. Наприкінці XVIII - на поч. XIX ст. з'явилася анонімна "История Руссов или Малой

Видатним явищем у розвитку вітчизняної філософії стала творчість Григорія Сковороди (1722-1794 рр.). Після навчання у Київській академії він шість років працював домашнім учителем у поміщика на Переяславщині, в 1759-1768 рр. викладав поетику й етику в Харківському колегіумі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, залишив педагогічну діяльність й останні 25 років вів мандрівне життя. Найвидатнішими творами з філософської спадщини - Г. Сковороди є "Начальная дверь ко христіанскому добронравию", "Симфонія, нареченная Книга Асхань - познания самого себе", "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира" та інші. У своїх творах мислитель розкривав філософські, суспільно-політичні й етичні проблеми, центральне місце серед них належало питанню про щастя людини. З літературних творів Г.Сковороди відомі збірка поезій "Сад божественних песней", збірка байок "Басни харковскія".



3. Догма(від греч.(грецький) dógma — думка, учення, постанова), положення (або доктрина), що визнається незаперечним, беззаперечним і незмінним і що приймається бездоказово, некритично, на основі релігійної віри або сліпого підпорядкування авторитету, а не на основі досвіду, логічного доказу і перевірки на практиці.

Загрузка...

Неоромантизм (грец. neos — новий, молодий і франц. romantisme) — стильова течія модернізму, яка виникла в українській літературі на початку XX століття. Леся Українка називала його новоромантизмом. Неоромантизм яскраво виявився у ліриці та драматичних творах Лесі Українки, прозі О. Кобилянської, Миколи Хвильового, О. Довженка, Ю. Яновського, поезії Олександра Олеся, Є. Плужника, Б.-І. Антонича. Термін "неоромантизм" використовували у 20-х роках О. Дорошкевич, О. Білецький, Я. Савченко, М. Доленго. Ця течія була, мабуть, найсильшою в новітній українській поезії. Неоромантики відмовилися від народницької тематики і поетики, шукали нових тем і засобів образного вираження. "Основними психологічними стимулами українського неоромантизму, — відзначає М. Неврлий, — було соціальне і національне визволення України в 1917 році, видимі перспективи нових культурних і політичних можливостей та масовий приплив творчих сил, що шукали свого динамічного вияву".

Неоромантизм зберіг риси класичного романтизму, зокрема конфлікт з дійсністю, який породжував гострий напружений сюжет. Неоромантики відкинули раціоцентризм, матеріалістичне сприйняття світу, на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Вони представляли свої ідеали в яскравих художніх образах, виняткових героїв у виняткових обставинах, зосереджували увагу на дослідженні внутрішнього світу людини. Неоромантики використовували засоби символіки, гіперболізацію, гру кольорів і півтонів, дбали про багатство ритміки і строфіки. На відміну від класичних романтиків, які освоювали переважно сільську тематику, передавали переживання робітника, інтелігента ("Червона зима" В. Сосюри), вони поетизували революційні події ("Залізниця" В. Сосюри, "Повстання" В. Еллана-Блакитного, "Слово о полку" М. Бажана), історичних осіб ("Тарас Трясило" В. Сосюри, "Галілей" Є. Плужника, "На Ігоревім полі" Т. Осьмачки, "Бондарівна" Марка Вороного), висловлювали тугу за духовними і моральними цінностями ("Дев'ята симфонія" О. Влизька, "Нічний рейс" М. Бажана, "Деспотам" Т. Осьмачки, "Діалог з мужністю" Ю. Яновського), почуття зневіри й розпачу в непівський і передкультівський періоди ("Місто" В. Сосюри, "Сліпці" М. Бажана).

 


Дата добавления: 2015-08-13; просмотров: 126 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Українське авангардне мистецтво | Книгодрукування і розвиток полемічної літератури у XVII – XVIII ст. | Українська культура другої половини ХХ ст. | Формування мережі українських освітніх закладів у XVII – XVIII ст. | Особливості української культури. Український менталітет | Українська суспільна думка у ХІХ ст.; розвиток науки і філософії | Поняття культури | Архітектура та містобудування у Галицько-Волинському князівстві | Етапи становлення культурологічних знань | Становлення професійної художньої культури в Україні у XVII - XVIII ст. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Розвиток освіти у Галицько-Волинському князівстві| Морфологія культури

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.017 сек.)