Завдання. 1. З´ясуйте, в якій формі слід викладати тексти: а) заяви; б) доручення; в)

1. З´ясуйте, в якій формі слід викладати тексти: а) заяви; б) доручення; в) автобіографії. Арґументуйте свою точку зору.

2. Закінчить речення:

1) Об´єктивність змісту тексту документа досягається …..

2) Повним вважається текст …..

3) Точність мовлення виражається наступними мовними засо-бами ….

4) Достовірним є текст тоді, …..

3. Назвіть стійкі сполучення та синтаксичні конструкції, які слід вживати у мові ділових паперів.

4. Пригадайте, коли треба використовувати активну, а коли пасивну форму дієслова. Наведіть приклади.

5. Прочитайте поданий нижче документ, поясніть, які вимоги до тексту не витримані в ньому.

Ректорові Донецького

національного університету

акад. Шевченку В.М.

від учениці 11 класу

3ОШ № 1

Марченко Н.І.

З а я в а

Дуже прошу допустити мене до складання вступних іспитів на перший курс економічного факультету і прийняти від мене такі документи – автобіографію, довідку про стан здоров´я, дві фотокартки.

20.06.02 Підпис

6. Прочитайте документ. Відредагуйте текст, допишіть відсутні відомості.

Автобіографія

Я, Мирошник Ірина Дмитрівна, народилась у Броварському районі Київської області. Закінчила Київську середню школу № 115. На протязі 1980 – 1985 рр. навчалася в інженерно-будівельному інституті. Призначили працювати інженером тресту. Приймаю участь у громад-ській роботі, голова профкому тресту. Маю подяку.

Одружена, маю доньку.

Дата Підпис

Розділ VII

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

План

1. Лексика як сукупність слів мови

2. Загальновживані й незагальновживані слова

3. Книжна і розмовна лексика

4. Склад лексики сучасної української мови за походженням

5. Науково-термінологічна, виробничо-професійна лексика, її роль і місце у текстах ділової української мови

6. Запозичені слова і особливості їх вживання у діловому стилі

1. Лексика як сукупність слів мови

Лексика – це слова й словосполучення, скорочення, які вживаю-ться в мові на позначення об´єктів, суб´єктів, процесів, явищ. Слово “Лексика” походить від грецького слова “лексикос”, що означає словес-ний, словниковий. Наука, яка вивчає лексичний склад будь-якої мови називається лексикологією. До речі найдавнішим двомовним пере-кладним словником, де церковнослов´янскі слова передаються простою мовою, був “Лексисъ с толкованіємъ словенских словъ прост” виданий у другій половині 16 століття.

Лексика являє собою один із складових рівнів мовної системи, “найменш консервативний елемент”. Якщо фонетика запозичила тільки одну фонему [ф], то в лексиці багато слів, які прийшли в нашу мову з інших мов. Суттєвою особливістю лексики в порівнянні з іншими рівнями мови є її безпосередня співвіднесеність з явищами реальної дійсності. Слово дає назву предметам, явищам, процесам, відносинам навколишньої дійсності, тому основна функція слова – називна (номіна-тивна).

В українській мові більшість слів належить до багатозначних. Наприклад, дієслово “сіяти” має 8 значень, а прикметники “останній”, “добрий” – 9 значень. Здатність слова мати кілька значень ще нази-вають полісемією (від грецького poly – багато, sema – знак), або багатозначністю. У кожній мові є слова, які мають кілька значень. Кожне значення слова встановлюється у реченні або у словосполученні. Порів.: Гострий ніж – гостре питання.

Значна частина слів в українській мові має тільки одне значення,

так, до однозначних слів належить більшість спеціальних наукових термінів (втулка, леговані сталі), власні назви (Київ, Донецьк), назви окремих видів дерев, назви тканин (береза, ялина, вельвет, драп) тощо.

Слід пам’ятати, що ділове й наукове мовлення орієнтовані на однозначне використання слів, на стандартизацію і термінологізацію мови. У мові службових документів усе більше набуває сили процес універсалізації багатьох слів. Наявність універсальних слів не затруд-нює сприйняття змісту документа, а полегшує укладачеві вибір слова.

2. Загальновживані й незагальновживані слова

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лек-сика, що вживається в текстах усіх стилів. До загальновживаної лексики належать слова, які називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності. Наприклад, голова, небо, писати, читати, ходити, один, п’ять, зелений, довгий, мало, багато, батько, мати, я, ми тощо. Як бачимо, подані слова стилістично нейтральні, тобто не мають емоційно-експресивного забарвлення.

Але в лексиці є інші групи слів, які можна назвати лексикою вузького і стилістичного призначення. Ці слова пов’язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. До стилістично маркованої або незагальновживаної лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, просторічну лексику, арготизми, діалектизми.

3. Книжна і розмовна лексика

Як відомо, мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, які використовують і в усному і писемному мовленні, в лексичному складі української мови можна виділити книжну та розмовну (уснорозмовну) лексику. Книжні слова використовують в наукових працях, в публіцистичних статтях і в ділових паперах. До них належать слова, що виражають загально-наукові поняття і вживаються в широкому узагальненому значенні: еволюція, компонент, методика, прогрес, а також слова з абстрактним значенням з суфіксами -янн (я-), -енн (я-), -інн (я-), -ств (о-), -цтв (о-) (зайнятість, здійснення, сумісництво та ін.). Ступінь “книжності” мають дієслова на -ува-, -ова-, -юва- (виконувати, дотримувати, здійс-нювати), віддієслівні іменники на -ння, -ття (посвідчення, відряд-ження, прибуття), дієприкметники (знайдений, працюючий, призначе-

ний), дієприслівники (враховуючи, розглянувши) та ін.

До книжної лексики відносяться слова з забарвленням уро-чистості (воїн, благочестивий храм); застарілі слова, які також викорис-товують в сучасній літературній мові (інквізиція, лучник, кольчуга). Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи іншого стилю. Але між книжною й загальновживаною лексикою немає неперехідної межі. З розвитком у суспільстві науки й техніки підвищенням загально-культурного й освітнього рівня слова, які колись вважалися книжними, вживають у розмовній мові, вони стають міжстильовими, нейтраль-ними. Згадаємо такі слова, як газ, реактор, бюджет, електрика.

До складу розмовної лексики належать слова, які, будучи літера-турними, надають мовленню розмовного забарвлення. Вони мають більш конкретне значення і використовуються в усному варіанті літера-турного мовлення. Розмовна лексика відтворює значення прохання, спонукання, заперечення і позначає різні життєві імпульси – процеси, якості і властивість (сіпатися, чухмаритися, репетувати, навстоячки, шкандибати, ледар, красуня тощо).

Отже, можна зробити такі висновки: книжні, а не розмовні, нейтральні, а не урочисті слова завдяки своїй однозначності, точності є найбільш придатними для створення документів.

4. Склад лексики сучасної української мови за походженням

Лексика кожної мови формувалася протягом багатьох тисячоліть. За походженням у лексиці сучасної української мови можна виділити:

1) успадковані слова, тобто такі, які ведуть свій початок з індо-європейської мовної єдності (наприклад, мати, син, брат, жінка, серце, дерево, дім, небо);

2) власноукраїнські слова, що з’явилися на українському ґрунті і були засвідчені в історичних пам’ятках, у художніх творах україн-ського народу (людина, держава, громада, сіяч, жовтень, віч-на-віч тощо);

3) іншомовні слова (менеджмент, комп’ютер, інтерфейс).

Українська мова запозичувала протягом свого розвитку з інших мов слова та окремі елементи слів, оскільки запозичувалися поняття, предмети. Тому запозиченими ставали й слова, що давали їм назву. Але багато запозичень втратили ознаки своєї первісної мови й зараз сприймаються як українські.

Згадаймо такі слова, як огірок, левада, м’ята. Тільки етимо-

логічний словник підкаже нам, що це слова грецького походження. Засвоювання слів з інших мов є одним з шляхів збагачення лексичного складу. Як відомо, запозичені слова складають 10 % від усього словни-кового фонду української мови.

У сучасній українській мові вживаються слова, які засвоєні з слов’янських, романо-германських, тюркських мов. Вони приходили в українську мову з різних джерел і поводили себе по-різному. Значна кількість слів пристосувалась до правил українського словотвору, граматики, фонетики. Інша група слів, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими, рідко вживаються і мають ознаки іншомовних слів, які не властиві українській мові (наприклад, кафе, пюре, таксі, пасаж, попурі тощо) мають наголос на останньому складі, не відмінюються. Із грецької мови засвоєно чимало власних імен людей (Олена, Явдоха, Олексій, Степан тощо), термінів науки, культури, мистецтва (апостроф, граматика, математика, сцена, магніт і інші).

В українській мові багато слів, запозичених з латинської, фран-цузької, німецької, англійської, голландської, східних мов. Наприклад: із латинської мови прийшли слова: мотор, прокурор, ректор, декан, університет, гумор, цирк (найчастіше це слова, які визначають поняття науки, техніки, мистецтва, юридичну, політичну, медичну терміно-логію). Із французької було засвоєно слова, що стосуються побуту, назв одягу, науки, техніки, мистецтва, військових понять: люстра, абажур, одеколон, сюжет, костюм, пальто, корпус, маршал. Німецька мова дала нам назви рослин, птахів, технічні терміни (штат, шахта, квершлаг, бинт, масштаб, бутерброд). Англійські запозичення – лідер, комбайн, бюджет, аут, бокс, тролейбус, мічман, піжама, кекс, тунель, вокзал.

Визначити іншомовне слово можна за фонетико-граматичним оформленням і лексичним значенням. Так, слова, які починаються літерами п, ф, запозичені з інших мов. Специфічним для української мови є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження. Наприклад, бутерброд, штаб, шахта, квершлаг. Багато запозичень зустрічається в діловому мовленні (наприклад: акт, біржа, баланс, резюме, вето, прерогатива, маркетинг менеджер тощо). Правильне й доречне вживання іншомовних слів у діловому тексті потребує певних зусиль укладача документа і знання певних правил.

1) Іншомовні слова в діловому тексті повинні вживатися лише в разі потреби, якщо їх не можна замінити українськими словами з тим самим значенням.

2) Не рекомендується в тексті одного документа вживати запо-

зичене і власномовне слово. Якщо ми вживаємо іншомовне слово, то воно повинно бути присутнім протягом усього контексту: краще буде, коли ми замість слова “конвенція” в тексті документа використаємо слова “умова”, замість прикметника екстраординарний – особливий, патент – авторське свідоцтво.

3) Слід також пам’ятати, що при вживанні іншомовних слів не-обхідно точно знати його значення.

Наприклад: неправильним є речення: “Новий станок – ас серед своїх співбратів”.

5. Науково-термінологічна, виробничо-професійна лексика, її роль і місце у ділових текстах

Серед іншомовних слів дуже багато термінів, які входять до складу так званої “спеціальної” лексики галузей науки й техніки і грають все більш важливу роль у розвитку мови.

Терміни є складовою частиною загального лексичного фонду усіх мов. Науково-технічна революція, охоплюючи усі сфери громадського життя, сприяє небувалому раніше збільшенню кількості технічних термінів і підвищенню ролі термінологічної лексики у лексичних системах мов. За даними дослідників, за останні 15-20 років у світі з´явилося і одержало найменування більше 4 млн. об’єктів, до того ж щорічно їх кількість зростає на 200 тисяч.

Терміном називається одиниця історично сформованої терміно-логічної системи, що виражає поняття та його місце серед інших понять, позначається словом або словосполученням, служить для спіл-кування людей, пов’язаних між собою єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і подпорядковується всім її законам. Терміни, – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів”. У зв’язку з цим термін повинен бути: однозначним у межах цієї системи термінів; не мати синонімів й омонімів, позбавленим суб’єк-тивно-оціночних відтінків; термін завжди стилістично нейтральний до тексту, в якому вживається. У кожній галузі є свої терміни: синус, косинус, діаметр (математика), відмінок, числівник, прикметник – (мовознавство) тощо. У діловому стилі також є своя термінологія: діловодство, справочинство, бланк. До науково-термінологічної лек-

сики належать й загальновживані слова і словосполучення, які на-бувають у певній галузі науки термінологічного значення (наприклад, бабка шпиндельна, рисова бабка, стрижа ізоляційна, ярмо магніту, мостовий тик тощо).

Найпоширенішим способом творення термінів є афіксації. Най-більш продуктивними вважаються суфікси: -ння, -ість, -изм (-ізм), префікси суб-, інтер-, полі-, анти-, супер- та інші (додавання, відні-мання, рівняння, множення, варіантність, крихкість, конусність, гаст-рит, інтеркосмос, супермодернізація тощо).

До термінів ставляться такі вимоги:

1) Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у слов-нику, формі (діловодство, а не діловедення).

2) Термін повинен вживатися з одним значенням. Наприклад: циркуляр – це розпорядження, яке повинно виконуватися всіма під-відомчими даній організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр – це лише директивний лист.

3) При використанні термінів слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм, наприклад: акт; род. відм. – акта, множина – акти; словосполучення: акт приймання – здавання, акт ревізії, акт звірки розрахунків, комерційний акт, оперативний акт та ін. Від цього терміна можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму (актуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний імен-ник (актування).

При укладанні документа службова особа повинна звіритися зі словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви. Оскільки у ділові документи потрапляє цілий ряд термінів інших гулузей (нау-кових, технічних). Тому не слід вживати вузькотехнічну або іншу спеціальну термінологію. Адже не всі знайомі з цими термінами.

У термінології багатьох галузей наук з´явилося чимало термінів-дублетів, термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Таким чином, терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, звірення зі словниками, поповнення в пам´яті значення потрібних для роботи найменувань.

До спеціальної лексики також відносять професіоналізми або виробничо-професійну лексику. У багатьох посібниках з української мови професіоналізми визначають як “Слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. Як професіо-

налізми розглядають назви знарядь праці, трудових процесів, специ-фічні професійні вислови (шапка – у газеті, вікно – у мовленні викла-дачів, човник – деталь швейної машини). Отже, професіоналізми – це слова або вислови, властиві певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя та праці. Серед професіоналізмів переважають слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині, (начальникам відділів треба уточнити свої обсяги; … ми маємо типові застосування). Ці іменники в загальнолітературній мові форми множини не мають. Важко сприймаються професіоналізми, утворені переосмисленням загальновідомих слів. Слово “ удар ”, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення “повідомте ударність нового агре-гату” для непосвяченої людини буде незрозумілим.

Як творяться професіоналізми? По-перше, скороченням слово-сполучень, уживаних у літературній мові: прогресивка (прогресивна оплата праці), телевізійник, атомник; по-друге, перенесенням наго-лосу: атомний, компас, рапорт; по-третє шляхом зміни деяких граматичних законів літературної мови – масла, олії, жири (в інших випадках назви речовин мають лише форму однини). Професіоналізми можуть створюваться на основі префіксації та суфіксації: доуком-плектувати, дообладнати (префікс до-), недопромисел, недовклав (недо-) тощо.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. В писемному мовленні – тільки у виданнях, які призначені для фахівців окремих галузей науки та виробництва. Використання їх в офіційно-діловому мовленні не бажано, бо документ може перетворитися з офіційного в неофіційний або ускладнити ділові стосунки, викликати непорозуміння в службовому листуванні.

Контрольні запитання

1) Що таке лексика?

2) Які найважливі особливості (функції) слова?

3) Що таке лексичне значення? Наведіть приклади однозначних і

багатозначних слів?

4) Які слова відносять до книжної? розмовної лексики?

5) Що є джерелом збагачення української мови іншомовними

словами?

6) Які вимоги ставляться до вживання іншомовних слів у діловому

мовленні?

7) Що таке терміни? професіоналізми?

8) Як використовуються терміни в діловому мовленні?

9) Як утворюються професіоналізми?

10) Які професіоналізми вживаються спеціалістами вашого фаху?

---

Дата добавления: 2015-08-05