Передмова

Л.В. Шавлак, Т.О. Мачай, Л.П. Семенова

ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА

Навчальний посібник

Донецьк, 2002

Міністерство Освіти й НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра української та російської мов

Л.В. Шавлак, Т.О. Мачай, Л.П. Семенова

ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА

Навчальний посібник

З А Т В Е Р Д Ж Е Н О

на засіданні кафедри

української та російської мов

Протокол № 7 від 12.03.02 р.

Донецьк, 2002

ББК Ш 141. 14 – 9

УДК 378. 001. 85 – 057. 632 (007)

Ділова українська мова: Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів – 3-тє вид., перероблене і доповнене.

Автори: доц. Шавлак Л.В., доц. Мачай Т.О., проф. Семенова Л.П.

ДонНТУ, 2002 р. – 132 с.

У посібнику подаються відомості про характерні риси і особли-вості української мови, усної та писемної форми ділового спілкування. Вміщено матеріал про лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості ділового стилю, характеризуються вимоги до складання документів, їх композиційна побудова; наведені правила, які сиосуються правопису власних назв, прізвищ, імен по батькові. Наведяться мовностилістичні поради з культури усної та писемної форми ділового мовлення. Практичні завдання різного ступеня складності сприяють активізації знань з лексики, морфології, синтаксису, розвитку вмінь та навичок роботи з укладання документів.

Посібник разрахований на студентів технічних вищих та спеці-альних закладів, а також усіх тих, хто користується діловим стилем у своїй практичній діяльності.

Укладачі: Л.В. Шавлак, доцент

Т.О. Мачай, доцент

Л.П. Семенова, професор

Відповід. за випуск: Л.В. Шавлак, доцент

Рецензенти: Л.К. Лазарєва, к.ф.н., доцент Е.Ф. Мітасова, ст. викладач

© Л.В. Шавлак

Т.О. Мачай

Л.П. Семенова, 2002

З М І С Т

Передмова

Розділ І. Українська літературна мова………………………………………………8

§ 1 Мова і мовлення в житті людини …………………………………………8

§ 2 Українська мова серед інших мов ………………………………………10

§ 3 Характерні риси сучасної української літературної мови………………12

Розділ ІІ. Писемне та усне мовлення як форми реалізації української мови …….21

§ 1 Особливості писемного мовлення..………………………………………21

§ 2 Характерні риси усної форми мовлення………………………………….23

Розділ ІІІ. Стилі сучасної української літературної мови…………………………26

§ 1 Визначення поняття “стиль мови”………………………………………26

§ 2 Стилі сучасної української мови.………………………………………..26

§ 3 Найважливіші риси ділового стилю ……………………………………..27

Розділ ІV. Призначення сучасних документів і вимоги до них……………………33

§ 1 Загальна характеристика офіційно-ділового документа………………..33

§ 2 Вимоги до документа ……………………………………………………..34

§ 3 Способи викладу інформації в документі....……………………………. 35

Розділ V. Композиційні особливості документів…………………………………...40

§ 1 Визначення поняття “композиція”……………………………………….40

§ 2 Склад реквізитів документів за нормами держстандарту………………41

§ 3 Характеристика обов΄язкових реквізитів.………………………………..42

§ 4 Композиція тексту документа…………………………………………….44

Розділ VІ. Вимоги до тексту документа……………………………………………. 49

§ 1 Визначення поняття “текст”……………………………………………...49

§ 2 Правила написання тексту документа…………………………………….50

Розділ VІІ. Лексичні засоби ділового мовлення…………………………………….54

§ 1 Лексика як сукупність слів мови.…………………………………………54

§ 2 Загальновживані й незагальновживані слова…………………………….55

§ 3 Книжна і розмовна лексика………………………………………………..55

§ 4 Склад лексики сучасної української мови за походженням…………….56

§ 5 Науково-термінологічна, виробничо-професійна лексика,

її роль і місце у ділових текстах…………………………………………..58

Розділ VІІІ. Роль і місце стійких сполучень у текстах ділової української мови...64

§ 1 Визначення поняття “фразеологічна одиниця”,

її роль у висловлюванні……………………………………………………64

§ 2 Джерела виникнення стійких сполучень…………………………………65

§ 3 Класифікація фразеологічних одиниць, їх використання……………….66

Розділ ІХ. Скорочування слів і словосполучень у діловому мовленні……………70

§ 1 Утворення складноскорочених слів.……………………………………...71

§ 2 Правопис складноскорочених слів………………………………………..72

§ 3 Типи графічних скорочень………………………………………………...72

Розділ Х. Морфологічні норми сучасної української літературної мови…………75

§ 1 Деякі особливості використання іменників і прикметників

у ділових паперах………………………………………………………….75

§ 2 Вживання прикметників у ділових документах…………………………78

§ 3 Вживання числівників, займенників, дієслів і дієслівних форм у ділових

документах…………………………………………………………………84

Розділ ХІ.Особливості вживання і правопису власних назв у діловому мовленні 96

Складні випадки правопису власних назв……………………………….96

§ 1 Особливості передавання українських і іншомовних географічних

назв українською мовою.………………………………………………….97

§ 2 Правопис географічних назв……………………………………………...98

§ 3 Узгодження в географічних назвах………………………………………99

Розділ ХІІ.Складні випадки написання та відмінювання прізвищ та імен

по батькові……………………………………………………………..…101 § 1 Правопис і відмінювання українських прізвищ………………………..102

§ 2 Особливості написання російських прізвищ українською мовою……103

§ 3 Правопис українських імен……………………………………………...105

§ 4 Утворення та відмінювання імен по батькові………………………….106

Розділ ХІІІ. Синтаксичні особливості ділової української мови…………………109

§ 1 Синтаксис сучасної української мови. Одиниці синтаксису………….109

§ 2 Особливості синтаксису простого речення…………………………….110

§ 3 Використання складних речень у діловому мовленні…………………113

§ 4 Складні випадки керування...……………………………………………114

§ 5 Вибір прийменника у діловому тексті.....……………………………….115

§ 6 Узгодження присудка з підметом……………….………………………116

Розділ ХІV. Етикет усної й писемної форми мовлення.. …………………………122

§ 1 Зміст поняття “етикет”. Мовленєвий етикет.…………………………. 122

§ 2 Норми етикету при усному діловому спілкуванні……………………..123

§ 3 Етикет писемної форми мовлення………………………………………125

Література………………………………………………………………….….131

В і д а в т о р і в

______________________________________________________________________

Державне будівництво в Україні, національне відродження не-можливі без розвитку володіння українською мовою. Запровадження у вищих навчальних закладах спецкурсу «Ділова українська мова» стало першим кроком у реалізації прийнятої 1990 році державної програми розвитку української мови. Програма курсу передбачає ознайомлення студентів з особливостями писемного й усного ділового спілкування, морфологічними й синтаксичними засобами, які найчастіше вживаю-ться у діловій мові, набуття студентами навичок складання, написання та оформлення ділових паперів, засвоєння норм етикету ділової кореспонденції.

На жаль, з курсу ділової української мови немає програми, затвердженої Міністерством освіти й науки, а більшість авторів посіб-ників пропонують свій варіант цього курсу.

Пропонований нами посібник ставить за мету дати студентам технічних вузів ґрунтовні й систематичні знання із граматики, лексики і словживання, фразеології та синтаксису сучасної ділової української мови, стилістики мовних одиниць. Автори також вважають за доцільне ознайомити студентів з правилами правопису власних назв, прізвищ, імен по батькові.

Як відомо, між культурою ділового мовлення і загальною культурою індивіда в суспільстві існує взаємозв´язок і підвищення рівня культури спілкування сприяє загальній культурі мовців. Тому автори вважають за необхідне надати мовностилістичні поради з культури телефонної розмови, проведення ділової наради, написання документів.

Відповідно до мети посібника теоретичний і практичний матеріал згруповано за темами. Після кожної теми подаються завдання, що формують навички володіння теоретичною інформацією, яку викла-дено, у певному розділі.

Практичний матеріал у завданнях дібрано з текстів ділового мовлення, що на наш погляд, сприяє більш грунтовному засвоєнню особливостей офіційно-ділового стилю.

Практичні завдання сприяють активізації знань з лексики, морфо-логії, синтаксису ділового мовлення, розвитку вмінь та навичок роботи по укладанню документів.

Посібник розрахований на студентів, викладачів, а також усіх тих, хто користується діловим стилем у своїй практичній діяльності.

Розділ I

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА

План

1. Мова і мовлення в житті людини

2. Українська мова серед інших мов

3. Характерні риси сучасної української мови

1. Мова і мовлення в житті людини

Сучасні словники пояснюють значення слова “мова” як сукупність відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звуко-вих сигналів і графічних знаків для визначення об´єктивно існуючих явищ, понять, фактів, а також правил їх комбінування у процесі вира-ження думок.

Іншими словами, мова являє собою складну знакову систему, точніше систему систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування – адже мислення здійснюється на мовній основі, а нормативна мова завжди осмислена.

Мова як специфічно людський засіб спілкування належить одно-часно суспільству і індивідуальній особистості. В обох випадках вона є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується надбан-ням попередніх етапів життя мови. Але живе мова тільки у мовленні, без нього вона буде мертвою.

Мовна діяльність людей, їх спілкування між собою за допомогою мови визначається як “мовлення”. Іншими словами, “мовлення” можна визначити як практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою, тобто – це діяльність носіїв мови, коли за її допомогою вони задовольняють свої потреби: спілкуються, пізнають нове і т. д.

Мова (як сукупність мовних засобів для визначення фактів, явищ і понять, що існують в об´єктивній дійсності) є універсальним засобом пізнання і самовиховання людини; енциклопедією людського досвіду; першоосновою накопичення культурних цінностей, засобом вираження змісту культури, засобом введення окремої людини в процес суспіль-ного культурного розвитку; одним з компонентів духовної культури суспільства; засобом координації усіх виробничих процесів, функціону-вальною системою, нерозривно пов´язаною з усіма ґалузями суспіль-ного життя.

Мовлення є дуже змістовним поняттям – це спосіб існування і вияву мови, “мова в дії” (Н.Д. Бабич), мовний процес у багатьох його видах і формах (говорення, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприй-нятого від інших повідомлення; вияв процесу формування (а не втілен-ня) думки; вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; конкретна реалізація мовного спілкування.

Мова і мовлення поліфункціональні. Серед багатьох функцій мови в житті людини і суспільства основними називають такі:

1) комунікативна функція, або функція спілкування спілкування: мова як засіб інформаційного зв´язку у суспільстві;

2) номінативна функція, або функція називання: усе одержує назву і під цією назвою існує в житті і в свідомості мовців;

3) мислетворча функція, тобто мова – засіб формування, творення думки. Людина мислить у мовних формах: поняття закріплюються у словах, у процесі мислення вони порівнюються, зіставляються, поєдну-ються чи розподіляються;

4) пізнавальна функція мови: засобами мови можна одержати знання про світ, а не тільки спираючись на власний досвід;

5) експресивна функція, або виражальна: мова людини виражає світ її інтелекту, почуттів, емоцій;

6) волюнтативна функція: мова є засобом вираження волі спів-розмовників, що яскраво проявляється у формулах вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення;

7) естетична функція: мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання її носіїв, що проявляється у використанні відповідної лексики і фразеології, естетичному змісті текстів: гармонії змісту, форми і звучання, дотриманні норм літературної мови. Це дуже важли-во, оскільки мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших мистецтв;

8) культуроносна функція: мова є носієм культури народу. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу. Мовна культура людини є показником її загальної культури, рівня освіченості;

9) мова виступає засобом вияву належності мовців до однієї спільноти.

Функцію мовлення визначають як реалізацію процесу комунікації

(1), називання (2), формування та творення думки (3), пізнавання нового (4); розкриття або вираження інтелекту, почуттів, емоцій людини (5); вираження волі співрозмовників (6), прояву естетичного смаку носіїв мови (7), вияву загальноїкультури носіїв мови (8), вияву належності до однієї спільноти (9).

Отже, функціонально мову можна охарактеризувати як засіб, а мовлення – як процес.

Розрізняють такі форми існування мови: національна мова (літературна і діалектна – територіальні, професійні діалекти, сленг) та індивідувальна мова. Формами існування мовлення є: усне мовлення і писемне, внутрішнє мовлення та зовнішнє.

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної при-роди мовлення). Отже, мовлення може бути індивідуалізованим, а мова завжди спільна для її носіїв.

2. Українська мова серед інших мов

Усі мови світу вчені класифікують за двома ознаками: походжен-ням (генеалогією) й типом, будовою (типологією).

За походженням українська мова належить до індоєвропейської сім´ї. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семітохаміт-ська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тібетська та інші сім´ї мов. Окрему сім´ю становить японська мова. До індоєвро-пейської сім´ї належить кілька груп мов: слов´янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірмен-ська, албанська та ін.

Слов´янська група мов складається з трьох підгруп: східно-слов´янської, західнослов´янської, південнослов´янської. До східно-слов´янської підгрупи належать мови: українська, російська, білорусь-ка; до західнослов´янської – польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов´янської – болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старо-слов´янська.

Усі слов´янські мови мають одне джерело – праслов´янську або спільнослов´янську основу, яка існувала у вигляді слов´янських племін-них мов приблизно з середини ІІІ тисячоліття до н.е. і до V століття н.е. З перетворенням і формуванням слов´янських племен в окремі народності сформувалися й усі слов´янські мови. Процес цей був

тривалим і неоднаковим для всіх народів. Кожна із слов´янських мов зберегла багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, граматиці, лексиці, але набула й своїх рис, мала свої тен-денції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби.

Наприклад, близькоспорідненість східнослов´янських мов (україн-ської, російської і білоруської) проявляється у тому, що більшість слів у них дуже подібна і звучанням, і значенням.

Порівняймо:

в укр. мовів рос. мовів білоруській мові

рука рука рука

голова голова галава

розум разум розум

вівторок вторник ауторак

молодий молодий маладі

добрий добрый добры

гриміти греметь гремець

він он ён

що что што

Список слів, спорідненість яких в усіх трьох мовах одразу ж впадає в око, можна продовжити і далі.

Деякі слова, форми і звуки однакові або дуже близькі в україн-ській і білоруській мовах, мають істотні відмінності в російській.

Порівняймо:

в укр. мовів рос. мовів білоруській мові

скорочення сокращение скарачение

сором стыд сорам

око глаз вока

питання вопрос пытание

шлях путь шлях

батько отец бацька

І навпаки, окремі слова й форми, однакові або дуже близькі в російській і українській мовах, мають істотні відмінності в білоруській.

Порівняймо:

в укр. мовів рос. мовів білоруській мові

успіх успех поспех

звучати звучать гунаць

прикрасити украсить упрыгожиць

знання знание веды

підготовка подготовка падрыхтоука

стаття статья артыкул

Є, звичайно, і такі слова, що не збігаються в жодній із трьох мов. Порівняймо:

в укр. мовів рос. мовів білоруській мові

останній последний апошні

одного разу однажды аднойчы

першоджерело первоисточник першокрыніца

заздалегідь заранее загадзя

Багато спільних рис є у фонетиці, словотворі, морфології і синтак-сисі української, російської і білоруської мов.

3. Характерні риси сучасної української мови

Історія формування та становлення української мови охопила кілька віків і залишила нам багато писемних пам´яток світського та релігійного характеру: літописи, повчання, сказання, збірники, пропо-віді, історичні повісті, вірші, драми, інтермедії, грамоти, міські ратушні книги, акти, універсали і т. д.

Як самостійна, своєрідна українська літературна мова остаточно стверджується в XVI-XVII століттях. Цьому сприяє поширення виз-вольної боротьби за незалежність українських земель. Зростання націо-нальної самосвідомості зумовлює шанобливе ставлення до мови, її розвиток і удосконалення. Мова стає не тільки засобом спілкування, але і збереження та передачі знань, взаємного розуміння нації, яка здобула незалежність.

Давній період української мови породив багатющий український фольклор: історичний, обрядовий, календарний, соціальний, господар-ський, побутовий. Це історичні думи та пісні, казки, легенди, перекази, колядки, щедрівки, гаївки, веснянки.

Нова українська літературна мова, якою корситуємося сьогодні, увібрала в себе писемні традиції давньої української літературної мови, скарби усної народної творчості українців і різноманіття живого мовлення та терені етнічної України.

З часів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ´яненка, Т. Шевченка нова українська літературна мова мала підґрунтям народнорозмовну основу. Основоположником її став Тарас Шевченко. Він синтезував усе найкраще з книжних традицій давньої мови, запозичень, з усної творчості та мовлення українців Наддніпрянщини, виробив фоне-

тичні, морфологічні, синтаксичні норми, закріпив їх. Оскільки твор-чість Т. Шевченка була передовою, революційною, близькою для на-роду, виражала його болі, страждання, надїї на краще життя, вона швидко поширилася серед українців, а отже, і поширила зібрані та сформовані ним норми літературної української мови.

Слова алфавіт, азбука, абетка означають чітко визначенний порядок графічних знаків (тобто, літер). Ці назви походять від першіх літер письма: алфавіт – від назв літер альфа і віта у грецькому письмі: азбука – від назв давньоруських літер аз і буки; абетка – від назв перших літер а і бе.

Алфавіт сучасної української мови утворений на основі слов´ян-ської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім´ям болгарських місіонерів братів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов´ян і пере-клали грецькі релігійні книги на слов´янську мову). Кирилиця була відома східним слов´янам ще до офіційного прийняття християнства.

Отже, якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття. Щоправда, остаточне його становлення припадає аж на початок ХХ століття. Треба згадати й про те, що від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кири-лицю замінено так званою “гражданкою” – спрощеним кириличним письмом.

Таким чином, українська графіка (як і білоруська, болгарська, македонська, російська, сербська) бере свій початок від старослов´ян-ського письма. Протягом історичного розвитку в кожній слов´янській мові сформувалися свої особливості, на основі яких вона виділяється з поміж інших слов´янських мов.

Найбільш яскраво характерні особливості сучасної української літературної мови проявляються у фонетиці (хоч є суттєві прояви національної специфіки і в морфології, і в синтаксисі української мови).

За спостереженнями мовознавців в українському правописі панує фонетичний принцип: як чується, так і пишеться. Особливості україн-ської графіки та фонетики проявляються таким чином:

1) В українському алфавиті є літери, яких немає в сучасному російському (але загальна кількість літер в обох мовах однакова і дорівнює 33):

І – Іван, мій, література;

Ї – Київ, Україна, їзда, їство, їстивність;

Є – Європа, єдність, Євген;

Г – ґрати, ґатунок, ґрунтовний.

Літера ґ відома з кінця XVI століття. Але в українській мові є ще літера г. Обидві літери ґ і г передають на письмі відповідні приголосні дзвінкі звуки (ґ) і (г), які легко розрізняються на слух: (г) – гортанний, глухіший (ще давньослов´янського походження), а звук (ґ) – прорив-ний, дзвінкіший. Звук, що визначається літерою ґ зустрічається пере-важно в запозичених, тобто іншомовних словах.

2) На письмі вживається апостроф (´): комп´ютер, п´ять, ім´я; кур´єр, Захар´їн, від´їзд, з´явитися, з´єднати.

3) На письмі ставиться знак наголосу для того, щоб підкреслити специфіку вимови.

Наприклад:

укр. моварос. мова

вчора вчера

приятель приятель

рукопис рукопис

успіх успех

уродженець уроженец

новий новый

старий старый

Крім того, знак наголосу може вказувати на різне значення слів, що пишуться однаково, проте це явище є і в рос. мові. Наприклад, в українській мові: заняття (“урок”) – заняття (“діяльність”), каблучки (“кілечка”, “персні”) – каблучки (“підбори”).

4) В сучасній українській літературній мові голосний і викорис-товується на місці давньоруського ъ (ятя): світ, ліс, мідь, літній, літо-пис (рос. свет, лес, медь, летний, летопись).

5) Найхарактернішою рисою української мови, що вирізняє її серед інших слов´янських мов, є чергування (зміна) голосних звуків (о), (е) з (і). Звуки (о), (е) найчастіше виступають у відкритих складах, а (і) – у закритих. Наприклад: сім – семи, відомість – відомості, Харків – Харков, воля – вільний, робота – робітник.

6) Відсутність “акання”, тобто переходу а в о в ненаголошеній позиціі. Наприклад:

укр. моварос. мова

голова голова (гъллва)

молоко молоко (мъллко)

7) Наявність одного голосного и з двох давньоруських і (орфогр. и) та ы:

укр. моварос. мова

липа липа

писати писать

мило мыло

сирий сырой

8) Зміна голосного е на о після шиплячих та й перед твердим приголосним:

укр. моварос. мова

чого, жовтий чего, желтый

щока, жолудь щека, желудь

пшоно, чорний пшено, черный

Проте у писемній формі ділового і наукового спілкування ми можемо зустріти словоформу “чернетка”, де після літери ч пишеться е, але це явище не типове: в даному випадку спостерігається одночасна реалізація двох принципів – фонетичного і морфологічного.

9) Відсутність пом´якшення приголосних перед е:

укр. моварос. мова

село (сеило) село (с´иэло)

весна (веисна) весна (в´иэсна)

10) Збереження в українській мові давньої м´якої вимови ц [ц'] поряд з твердою вимовою, що спостерігається в сучасній російській мові:

укр. моварос. мова

кінець, місяць, Донецьк конец, месяц, Донецк

цінність, цілі, працівник ценность, цели, работник

11) Збереження дзвінкої вимови приголосних перед глухими та в абсолютному кінці слова:

укр. моварос. мова

ка зк а ска зк а (ска ск ъ)

Киї в Кие в (Киъ ф)

наро д наро д (наро т)

12) Наявність звуків [дж], [дз], [дз´], що позначаються на письмі однією літерою, а сполученням двох літер – дж, дз. Наприклад: джерело, походження, розповсюджувач, дзеркальний, дзвінкий, дзюр-чати і т. д.

13) Крім того, у сучасній українській літературній мові при зміні форм слова та утворенні нових слів, коли поряд розмішуються кілька приголосних звуків, що утруднює вимову, відбувається спрощення, тобто випадає середній звук. На відміну від російської це спрощення відбувається не тільки у вимові, а й на письмі, наприклад: серце, сонце та ін. Найчастіше спрощуються такі групи приголосних: - ждн-, - здн -,

- стч -, - слн -. Наприклад: тиждень – тижня, користь – корисний, якість – якісний, область – обласний, захист – захисник. Виняток складає незначна кількість слів, серед яких найчастіше в діловому спілкуванні зустрічаються такі: строк, відпустка, шістнадцять тощо. Але спрощення не відбувається при використанні мовцями іншомовних слів, наприклад: контраст – контрастний, баласт – баластний та ін.

Характерні риси сучасної української літературної мови у морфо-логії включають наявність

1) IV відміни для іменників середнього роду (ім´я, коліща);

2) двох форм закінчень у родовому відмінку іменників чол. роду в однині (ІІ відм.) - а (-я) та - у (-ю), друга форма відома з давньослов’ян-ських часів. Наприклад: керівника, директора; кілометра, квадрата; комп´ютера, калькулятора; розвитку, прогресу, ритму; університету, факультету, заводу; папера – паперу; телефону;

3) паралельних закінчень - ові (-еві) та у в давальному відмінку однини іменників чол. роду (ІІ відміна), наприклад: директору Кова-ленкові І.С., директорові Коваленку І.С. (рос. директору, начальнику, товарищу);

4) закінчення - ою (-ею) в орудному відмінку однини іменників І-ої відміни, прикметників та займенників: головою, землею, тобою (рос. головой, землей, тобой);

5) пом´якшення зубних приголосних у суфіксах іменників та прикметників -ськ (ий), -цьк (ий), -зьк (ий): луганський, донецький, запорізький (рос. луганский, донецкий, запорожский);

6) невідмінювання першого компонента у складних числівниках, які означають назви десятків: шіст десят, шіст десятьом, шіст десятьма, шіст десятьох (рос. шестидесяти, шестидесятью и т. д.);

7) інфінітивна форма закінчується на - ти: читати, укладати, призначити, звільнити (рос. читать, составлять, назначить, освобо-дить);

8) закінчення -мо в 1-й особі множини дієслів теперішнього і майбутнього часу, наприклад: пишемо, напишемо, будемо писати (рос. пишем, напишем, будем писать);

9) складної форми майбутнього часу, наприклад: докладатиму, писатимемо (рос. буду докладывать, будем писать);

10) кличного відмінка, наприклад: друже, колего, Олександре, Маріє, Сергію.

Розглянемо деякі особливості синтаксичної будови української літературної мови, до яких належать:

1) використання у складеному іменному присудку тільки повних

форм дієприкметників та переважно повних форм прикметників, наприклад: І кожен був увесь наскрізь пройнятий тривогою – И каждый был весь насквозь пронизан тревогой; Я вам чужий – я знаю. – Я вам чужд – я знаю;

2) використання речень з безособовими дієслівними формами на -но, -то. Наприклад: У договорі зазначено термін виконання замовлень. – В договоре определён срок выполнения заказов (в функции сказуе-мого – форма краткого страдательного причастия); Ці кадри з фільму знято в Донецьку – Эти кадры фильма сняты в Донецке;

3) відмінність у вживанні відмінкових форм при слабкому керу-ванні, наприклад: писати про людей (знах. відм.), звертатися до друзів (род. відм.), турбуватися про працівників (знах. відм.) – рос. писать о людях (місц. відм.), обращаться к друзьям (дав. відм.), заботиться о работниках (місц. відм.).

Після Т. Шевченка українською мовою майстерно користувалися, постійно забагачували її, пристрастно відстоювали право на життя такі талановиті письменники і діячі української кульутри ХІХ – початку ХХ століття, як С. Гребінка, Л. Глібов, Марко Вовчок, П. Куліш, О. Кониський, Г. Чубинський, Панас Мирний, П. Грабовський, І. Не-чуй-Левицький, М. Старицький, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Кос-томаров, А. Кримський, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський.

У розвиток сучасної української літературної мови, збагачення її виражальних засобів шляхом поповнення лексики і фразеології, її переосмислення пошуків перлин народної мови внесли свою вагому частку такі українські діячі культури, як П. Тичина, М. Рильский, В. Сосюра, І. Кочерга, М. Хвильовий, М. Куліш, А. Головко, М. Стель-мах, О. Гончар, О. Довженко, А. Малишко, І. Багряний, С. Гуцало, Г. Тютюнник, Д. Павличко, І. Драч, Л. Костенко, В. Стус та низка ін.

Контрольні питання

1. Які функції виконує мова?

2. Які функції мовлення ви знаєте?

3. Чим відрізняються поняття “мова” і “мовлення”?

4. Яке місце займає українська мова серед інших мов?

5. Які характерні риси визначають сучасну українську літературну мову?

Дата добавления: 2015-08-05