Розділ 18

Ліль сиділа в легкому пеньюарі перед трельяжем і робила манікюр. Щоб розм’якшити шкірку й зробити білі півмясяці на нігтях, ні мало ні багато, молодиками, вона впродовж трьох хвилин вимочувала їх у декальційованому сокові берізки. Тоді старанно підготувала до роботи клітинку з висувним дном, де вже гострили зуби два майстри свого діла з роду твердокрилих. Вони з нетерпінням чекали роботи, яка полягала в знищенні цієї шкіри. І ось, підбадьоривши їх кількома словами, Ліль установила клітинку на ніготь великого пальця й висунула дно. Задоволено муркочучи, зі жвавістю нездорового суперництва комахи заходились працювати. Під спритними укусами першого жука шкіра перетворювалась на невагомий порох, тоді як другий провадив оздоблювальні роботи. Він зачищав і споліровував краї, обтесані його маленьким побратимом.

У двері постукали, ввійшов Вольф. Він був відшарований і поголений - цілком пристойний, хіба що трохи заблідий.

- Можна з тобою поговорити? - спитав він.

- Сідай, - мовила Ліль, посунувшись на диванчику, оббитому пікейним атласом.

- Забув про що, - сказав він.

- Не біда, - сказала Ліль. - Хіба ми вже так багато розмовляли?.. Почни з чого хочеш. Що ти бачив усередині?

- Я не про це прийшов з тобою говорити, - запротестував Вольф.

- Звісна річ, - погодилася Ліль. - Але ти хотів би, щоб я спитала тебе про це.

- Я не можу нічого тобі розповісти, бо там мало приємного.

Ліль переставила клітинку з нігтя великого пальця на вказівний.

- Не бери ти цю машину так близько до серця, - мовила вона. - Що не кажи, а це була не твоя ідея.

- Взагалі, коли в житті стається поворот, не життя в тому винне, - сказав Вольф.

- Твоя машина небезпечна, - сказала Ліль.

- І тоді треба поставити себе в небезпечну або трішки безпорадну ситуацію, - вів далі Вольф. - Добре, коли це робиш не зовсім навмисно, як у моєму випадку.

- А чому не цілком ненавмисно? - спитала Ліль.

- Ця дещиця навмисного необхідна, аби сказати тобі, коли стане страшно: «Ти сам цього прагнув».

Так пояснив Вольф.

- Хлоп’яцтво, - відгукнулася Ліль.

Клітка перемістилася з вказівного пальця на мізинець. Вольф споглядав за роботою жуків.

- Ні кольору, ні запаху, ні мелодії, - сказав він, загинаючи пальці. - Все це хлоп’яцтво.

- А жінка? - запротестувала Ліль. - Як щодо жінки?

- Жінка - ні. Жінка вже буде четвертою.

Вони помовчали.

- Ти заповзявся говорити мені страшенно зарозумілі речі, - сказала Ліль. - Та хоча й існує нехитрий спосіб тебе присадити, я не хочу ламати об тебе свої нігті. Мені було так важко дати їм лад. Тому ти візьмеш Лазулі й підеш провітришся. Порозважайтесь, це буде вам на користь. Та не забудь гроші.

- Коли дивишся на все звідти, зсередини, сфера твоїх інтересів істотно звужується.

- Ти вічний зневірник, - сказала Ліль. - Дивно, як ти не кидаєш оце «все» з такими думками. Проте, ти не все ще спробував...

- Ліль, моя Ліль, - сказав Вольф.

Вона здавалася такою теплою в своєму блакитному пеньюарі. Її гаряче тіло пахло милом і парфумами. Вольф поцілував її в шию.

- Принаймні з вами я спробував усе? - спитав він трішки задерикувато.

- І найкращим чином, - відповіла Ліль. - Сподіваюсь, ти на цьому не спинишся... Не лоскочи мене, попсуєш мої нігті. Тому мені було б краще, якби ти разом зі своїм помічником пішов клеїти дурня деінде. І щоб до вечора я тебе не бачила, чуєш? І не хочу знати, що ви там робитимете. Ніяких на сьогодні машин. Покуштуй життя на смак, не зациклюйся.

- Сьогодні машина відпочиває, - запевнив Вольф. - Я забув про минуле принаймні на три дні. Чому ти хочеш, щоб я розважався без тебе?

- Я для тебе не дуже веселе товариство, - відгукнулася Ліль, - і сьогодні я не кисну, тому й хочу, щоб ти пішов трошки погуляв. їди забирай Лазулі. Тільки лишіть мені Грайвесну, чуєш? А то тобі дай волю, так ти Лазулі відрядиш длубатись у нашому бісовому моторі, а сам підеш із нею.

- Ти нерозумна... і дуже підступна, - сказав Вольф.

Він підвівсь і знову нахилився, щоб поцілувати її в персо, бо було так зручно й так вабно.

- Забирайсь! - сказала Ліль і ляснула його вільною рукою.

Грюкнувши дверима, Вольф піднявся поверхом вище й постукав до Лазулі.

Той проказав «уходьте», не підводячись із ліжка.

- Ну, чого похнюпився? - спитав Вольф.

- А, ну його... - набурмосено відмахнувсь Лазулі.

- Уставай. На нас чекає гульбище.

- У якому стилі? - спитав Лазулі.

- У стилі легковажних парубків.

- Тобто Грайвесну я не беру? - уточнив Лазулі.

- Які можуть бути запитання, - відповів Вольф. - Де вона, до речі?

- У себе, - відповів Лазулі. - Робить манікюр. Тьху!

Вони зійшли наниз. Тут Вольф спинився.

Дата добавления: 2015-08-05