Кристіан цімерман

центральною подією, що надає польській музичній культурі гучного резонансу в сучасному світі, вже протягом довшого часу залишається Міжнародний конкурс піаністів імені Фридерика Шопена. Він стимулює увагу до фортеп’янного мистецтва, сприяє появі численних концертуючих польських піаністів (призерами конкурсу були Г.Черни-Стефанська, Р.Смєндзянка, П.Палєчни, Е.Поблоцька, Я.Олєйнічак, Р.Блєхач), але й веде до надмірної зосередженості на творчості й стилі Шопена, породжуючи тим самим академічні обмеження у національній піаністиці. 1975 року перемогу на Шопенівському конкурсі здобув Кристіан Цімерман, прославлений у той час також і як наймолодший серед переможців всіх конкурсів (мав 18 років). Цей молодий піаніст не вклався до стандартів польської піаністики і зайняв особливе місце у світовому виконавському мистецтві доби.

Кристіан Цімерман (*1956, Krystian Zimerman) походить із родини з багатими традиціями музикування. в будинку його батьків майже щодня збиралися музиканти, щоб грати різні твори, переважно камерної музики. Ці звичаї були сприйняті Кристіаном як найбільш природний, щоденний, інтимний контакт з живою музикою і вони стали раннім імпульсом його музичної кар'єри. свої перші кроки в музиці хлопець зробив під наглядом батька, а від 7 років почав навчатися у Анджея Ясинського, під керівництвом якого закінчив дитячу музичну школу, а потім середній навчальний заклад і Музичну академію ім. К.Шимановського в Катовіцах. Вчителя і учня єднають зворушливі стосунки взаємної поваги і любові. А.Ясинський[30] навчив свого учня поєднувати докладне контролювання власної гри зі щирим переживанням і живою уявою, прищепив йому найвищі мистецькі критерії і розвинув бездоганну техніку для їхнього втілення.

Блискуча перемога на Міжнародному конкурсі імені Шопена принесла Цімерманові багато концертних пропозицій. Він однак прийняв тільки обмежену їх кількість, усвідомлюючи для себе потребу дальшого артистичного розвитку і розширення репертуару. Того ж таки року поїхав до парижу, де зустрівся і консультувався з Артуром Рубінштейном. І надалі використовував кожну нагоду, щоб переймати досвід майстрів старшого покоління: Клавдіо Аррау, Артуро Бенедетті Мікельанджелі, Святослава Ріхтера. Підкреслює, що всі вони мали сильний вплив на його музичний розвиток. Водночас вже 1976 року піаніст підписав контракт зі звукозаписуючою фірмою “Deutsche Grammophon”. Від наступного року розпочав гастролі – спершу в Лондоні й Зальцбурзі, потім в Японії й США. Розширення концертної діяльності змусило переселитися до Швейцарії, бо у Польщі постійно виникали труднощі з отриманням віз. У Швейцарії, скромно і без реклами, Цімерман з сім’єю живе й досі, а від 1996 р. викладає в консерваторії Базеля.

Концертне виконання музики постійно залишається головною справою Кристіана Цімермана. Проте він свідомо обмежує кількість виступів до 40-50 на рік, залишаючи собі право й можливість підходити до виконання “зі свіжими вухами й головою”. З надзвичайною вимогливістю ставлячись не тільки до втілення, але й до змісту своїх відтворчих робіт, піаніст принципово спрямований проти інтерпретаційних “штампів”, щоразу шукає нового сенсу у виконуваній музиці. Він має тверді особисті переконання і послідовно їх відстоює. Цімерманові чужою є позиція віртуоза, який показує і “продає” себе. Його цікавить музика, і він готовий працювати з нею у будь-якій формі, навіть не завжди виграшній для себе. Над інтерпретацією значних творів робота ведеться роками, піаніст змінює свій підхід до них, знаходить нове розуміння. Тому, коли в звукозапису з’являється нова виконавська робота Кристіана Цімермана, це стає подією.

В репертуарі піаніста, як і слід було чекати, першочергову увагу слухачів привернули твори Шопена. Велика їх кількість була прекрасно записана невдовзі після конкурсу. Особливо ж характерна для Цімермана історія інтерпретації ним концертів Шопена. Його виконання Концерту e-moll на конкурсі 1975 року було відзначене спеціальною премією. Після цього піаніст декілька разів записував обидва концерти з різними дириґентами – Є. Максимюком, К.Кондрашином, К.М.Джуліні – щоразу дуже добре і по-іншому. Але у 1999 році, для вшанування 150 річниці смерті Шопена, він задумав цілком нову інтерпретацію цих добре відомих творів, яку розпочав від зміни трактування оркестрової партії. Задля цього було створено спеціальний “Польський фестивальний оркестр”, музикантів до якого Цімерман відбирав сам, - переважно дуже молодих і не зіпсованих рутинною роботою в оркестрі. Він сам в ході численних репетицій розучив твір з оркестром і сам дириґував всіма виконаннями із-за фортеп’яно. Вдалося створити зовсім ориґінальне і високохудожнє трактування Концертів, з яким виконавці здійснили концертне турне Європою і яке записали на компакт-диск. Інтерпретація породила чимало дискусій, бо Цімерман умисно відійшов у ній від загальноприйнятих традицій, підкресливши і випукло розкривши всі риси романтичного стилю, що тільки зароджувався в юнацькому творі ґенія. Однак втілено сміливий задум з найвищою майстерністю і детальною викінченістю у всьому, гра піаніста чарує легким і співним звуком, виразною фразою, гнучким rubato. Тож виконання вже увійшло до історії як шедевр, окремий і неповторний етап відтворчої долі концертів Шопена.

Всупереч очікуванню деяких слухачів, Цімерман все ж не став шопеністом. Йому цікаво грати твори різних стилів, виявляючи в інтерпретації їхні істотні особливості й відмінності. Так, під батутою Юджина Орманді він записав всі концерти Бетовена, показавши у них зовсім відмінний від вищеописаного спосіб звуковидобування, ведення фрази, відчуття класичного темпоритму. Ще інакше – запеклим темпераментом, люттю, грубою силою вразило трактування “танцю мертвяків” Ф.Ліста (дириґент С.Озава) і жорсткою ударністю агресивних ритмів – Перший концерт Б.Бартока (дириґент П.Булез). На іншому полюсі – концерти С.рахманінова (з Сейджі Озавою), про які Цімерман якось сказав, що їх не грають, а проживають; прелюдії К.Дебюссі, концерт В.Лютославського, в яких піаніст виявляє надзвичайну темброву винахідливість. Він постійно приділяє увагу виконанню і пропаганді в світі польської музики. Знаменною стала концертна програма з творів Ґражини Бацевич, записана на диску “Deutsche Grammophon”. Вже кілька сезонів поспіль він виконує у головних музичних центрах на трьох континентах твори К. Шимановського. Все ж репертуар Цімермана не є універсальним чи всеохопним, скоріш він запам’ятовується яскравою інтерпретацією вибраних творів. Цей піаніст, на відміну від багатьох сучасників, не є прихильником награвання повних комплектів тих чи інших творів. Він майже не грає старовинної музики (перед-моцартівської), що, мабуть, великою мірою пов’язане із його ставленням до фортеп’яно та його звучання.

Власне звучання виступає для Кристіана Цімермана ключовим поняттям у інтерпретації. Надзвичайно вразливий і вимогливий до його якості, піаніст непоступливо домагається, щоб звук музичного твору об’єктивно відповідав його задуму. Задля цього ретельно працює над вдосконаленням не тільки власного туше, але й можливостей інструмента фортеп’яно та техніки звукозапису. Йдеться не просто про красу фортеп’янного звуку, незалежну від твору і змісту, – Цімерман пошукує звучання, відповідного до конкретного мистецького задуму. Він каже: “ Ось фортеп’яно, яке звучить дуже гарно. Але за хвилю я хочу щось змінити, а воно й далі звучить так само гарно, - і я починаю ненавидіти цей інструмент, що не слухається мене. Я шукаю для твору адекватного звуку. Якщо якась частина є потворною, я хочу, щоб вона потворно й звучала. Адже музика – це не тільки звук, з допомогою звуків музика організує в часі емоції ”[31].

Беручись до нового твору, піаніст ставить собі завдання розгадати щонайтонші особливості його звучання, часто пов’язуючи це з конструкцією інструменту, для якого писався твір. Але на автентичних інструментах минулих епох він не грає, вважаючи, що старі фортеп’яно не зберігають своїх звукових якостей. Уявлення про задум композитора перекладається на сучасну виконавську практику і сучасні естетичні норми. Для того, щоб втілювати свої звукові концепції, К.Цімерман впровадив істотні вдосконалення до свого концертного Стейнвея. Він признається, що з юних років вміє і любить сам ладнати свій інструмент. Те унікальне фортеп’яно, на якому і тільки на ньому від 1989 року грає цей піаніст і яке він возить з собою у всі гастрольні поїздки, відзначається небаченою гнучкістю звукових змін і задовольняє всі потреби його багатої звукової уяви. Цімерман змінює за потребою комплекти молоточків, просочує їх спеціальними хімічними речовинами, розробив власний метод транспортування, і не допускає інших техніків навіть доторкнутися до свого інструмента. “ Я винайшов свої способи робити певні речі, пов'язані зі звуком і тембром,”- говорить він. “ Це залежить від того, чого потребує твір. Десять років тому, я б сказав, що налаштував фортеп’яно до композитора. Тепер я хотів би піти далі і сказати, що налаштовую його до конкретного твору ”[32]. Власний інструмент дозволяє Цімерману усунути або звести до абсолютного мінімуму всі проблеми, що можуть відвернути його від чисто музичних питань. Приїжджаючи з ним на нове місце концертування, піаніст уважно визначає акустику зали, температуру і вологість повітря в ній, а тоді, відповідно до звучання, вирішує, які твори буде грати. Декілька разів йому доводилося міняти оголошену програму через те, що акустика зали спотворювала задумане звучання. Тепер піаніст принципово не оголошує своїх програм заздалегідь.

Звичайно, жоден інструмент не в змозі замінити мистецтво піаніста, він тільки стає йому вірним помічником. Майстерність гри у Цімермана дивовижна – його руки ніби втоплені в клавіатуру, зростаються з інструментом в одне ціле, захоплює техніка й точність музичного висловлювання, розкішна глибина звучання, широка колористична палітра, полярні контрасти гучності. Критики називають Цімермана перфекціоністом, шліфувальником деталей, слушно відзначаючи бездоганність його гри. Він домагається максимальної виразності у всіх елементах гри: гнучкій аґоґіці, виразній артикуляції, випуклому фразуванні. Це – мислячий піаніст, кожен твір у грі якого має цілісну і логічну концепцію. Мабуть найбільш влучну і містку характеристику дав К.Цімерманові його колишній вчитель А.Ясинський, який у 2005 році на церемонії надання артистові почесного докторату у Катовіцькій музичній академії сказав так: “ Це – піаніст, свідомий своєї ролі посередника між композитором і публікою, безкомпромісний в артистичній порядності, а водночас відкритий до всіх джерел натхнення ”[33].

Дата добавления: 2015-08-05