Соціальна диференціація й соціальна нерівність

Люди розрізняються за статтю, віком, темпераментом, ростом, кольором волосся, рівнем інтелекту й багатьма іншими ознаками. Розходження між людьми, обумовлені їх фізіологічними й психічними особливостями, називаються природними.

Природні розходження можуть стати основою для виникнення нерівних відносин між індивідами: сильні здобувають перемогу над слабкими, хитрі — над простаками й т.п. Нерівність, обумовлена природними розходженнями. Головною рисою людського співтовариства є соціальна нерівність, що виникає внаслідок соціальних розходжень, соціальної диференціації.

Соціальними називають розходження, які породжені соціальними факторами: поділ праці (працівники розумової й фізичної праці), уклад життя (міське й сільське населення), виконувані функції, рівень статку й т.п. Соціальні розходження — це насамперед статусні розходження. Вони вказують на несхожість виконуваних людиною функцій у суспільстві, різні можливості й позиції людей, розбіжність їхніх прав і обов'язків.

Соціальні розходження можуть сполучатися або не сполучатися із природними.

Провідною тенденцією еволюції будь-якого суспільства є мультиплікація соціальних розходжень, тобто наростання їхнього різноманіття. Процес наростання соціальних розходжень у суспільстві, що ускладнюють загальну картину соціальних взаємодій, був названий Г. Спенсером «соціальною диференціацією».

Основу цього процесу становлять:

• виникнення нових інститутів, організацій, що допомагають людям спільно вирішувати певні завдання й одночасно різко ускладнюючу систему соціальних очікувань, рольових взаємодій, функціональних залежностей;

• ускладнення культур, поява нових ціннісних подань, розвиток субкультур, що веде до виникнення в рамках одного суспільства соціальних груп, що дотримуються різних релігійних, ідеологічних поглядів, що орієнтуються на різні політичні сили й т.д.

Суспільство не тільки вкрай диференційоване й складається з безлічі соціальних груп, класів, спільнот, але й ієрархієзоване: одні шари завжди мають більшу владу, більше багатства, мають ряд явних переваг і привілеїв у порівнянні з іншими.

Насамперед треба визначити причини, що породжують неоднакове положення людей у суспільстві. У соціології не існує єдиного, універсального пояснення зазначеного явища. Різні наукові школи й напрямки трактують його по-різному.

Функціоналізм пояснює нерівність виходячи з диференціації соціальних функцій, виконуваних різними шарами, класами, спільнотами. Функціонування, розвиток суспільства можливо тільки завдяки поділу праці між соціальними групами: одна з них займається виробництвом матеріальних благ, інша - створенням духовних цінностей, третя - управлінням. Для нормальної життєдіяльності суспільства необхідно оптимальне сполучення всіх видів людської діяльності, але деякі з них, з погляду суспільства, є більш, а інші - менш важливими.

У рамках конфліктологічної парадигми нерівність розглядається як результат боротьби класів за перерозподіл матеріальних і соціальних ресурсів.

Відсутність єдиного пояснення джерел соціальної нерівності обумовлене тим, що воно завжди сприймається принаймні на двох рівнях. По-перше, як властивість суспільства. Історія не знає суспільств, позбавлених соціальної нерівності. Боротьба людей, партій, груп, класів - це боротьба за володіння більшими соціальними можливостями, правами, перевагами й привілеями. Якщо нерівність - невід'ємна властивість суспільства, отже, вона несе позитивне функціональне навантаження, і суспільство відтворює нерівність, розглядаючи його як джерело життєзабезпечення, розвитку.

По-друге, нерівність завжди сприймається як нерівне відношення між людьми, групами. Тому природним стає прагнення пояснити це неоднакове положення професійним статусом, володінням власністю, владою, особистими якостями індивідів. Цей підхід одержав у цей час широке поширення, насамперед через те, що враховує реальні дії, інтереси, тобто фактори, що піддаються спостереженню, зіставленню, узагальненню, емпіричному аналізу.

Дата добавления: 2015-08-03