Точка зору тотальності

«Не переважання економічних мотивів у тлумаченні історії відрізняє марксизм від буржуазної науки, а точка зору тотальності. Категорія тотальності, домінації, визначальної для всіх сфер і аж ніяк не для окремих частин, становить суть методу, який Маркс запозичив у Геґеля і який він трансформував у ориґінальній манері, щоб закласти її в підмурок цілком нової науки. Капіталістичне відчуження робітника /156/ від загального процесу на частини, які повністю відриваються від людської природи робітника, атомізація суспільства на індивідів, котрі роблять те, що їм наказано, без плану й без взаємного погодження і т. і., все це неминуче справляє глибокий вплив і на думку, науку та філософію капіталізму. І якщо ми поставимо перед собою запитання, які конкретно характеристики пролетарської науки роблять її фундаментально революційною, то з’ясуємо, що йдеться не тільки про протиставлення нею буржуазному суспільству революційного змісту, а в першу чергу про революційну сутність самого її методу. Панування категорії тотальності — ось носій революційного принципу в науці. [...]

Унікальний характер ситуації [пролетаріату] полягає в тому, що, виходячи з безпосередньості, він спрямовує свої наміри до тотальності суспільства, і не так важливо, чи це робиться уже психологічно усвідомлено, чи спочатку неусвідомлено; саме тому він не може — з огляду на свою логіку — зупинитися на відносно вищому етапі віднайденості, безпосередньості, а втягується в неперервний рух до цієї тотальності, тобто в діалектичний процес, у якому безпосередність постійно долає саму себе. [...] пролетаріат відразу проголошує свою опозиційність суспільству приватної власності в разючий, рішучий, радикальний і невтримний спосіб. І сама його активність свідчить про свою «вищу якість» тим, що «там, де інші рухи були спрямовані спочатку лише проти верховодів індустрії, тобто проти видимого супротивника, цей рух водночас спрямований проти банкіра, тобто супротивника прихованого».

Дєрдь ЛУКАЧ. «Історія і класова свідомість» (Gyorgy LUKACS. «Histoire et conscience de classe», Ed. Minuit, 1923 — 1960, pp. 47 — 47, 216 — 217).

2. На околицях марксизму: Франкфуртська школа

Починаючи з 1923 p. y Франкфурті починає реґулярно збиратися гурт дослідників, щоб поміркувати над проблемами марксизму; цей «Інститут соціальних досліджень» (саме так називалася організована згаданими вище особами школа) в 1931 р. був реорганізований філософом Максом Горкгаймером. З приходом до влади нацистів чимало вчених Інституту — у своїй більшості, євреїв — емігрували до Сполучених Штатів, звідки повернулися /157/ вже по війні. В серпні 1950 р. Інститут відновив свою діяльність у Франкфурті.

Вчені цієї школи часто ставали знаменитими. Макс Горкгаймер (1895 — 1973 pp.) аналізує у своїй праці («Діалектика раціонального розуму», 1947 p., написана у співавторстві з Адорно та ін.) саморуйнування раціонального розуму, що безперервно породжує нові форми варварства та тоталітаризму. Теодор Адорно (1903 — 1969 pp.), народжений у середовищі музикантів, цікавиться музикознавством й естетикою (див. нижче, с. 579), але приділяє також увагу критиці сучасного суспільства: як і Горкгаймер, він досліджує діалектику інструментального раціонального розуму, що смакує своє панівне становище і, певною мірою, заражений «хворобою» влади. Вальтер Беньямін (1892 — 1940 pp.), що вийшов з родини багатих єврейських антикварів, захоплюється естетичним аналізом («Витвір мистецтва в епоху свого механічного відтворення», 1936 p., «Шарль Бодлер», посмертно виданий твір та ін.) і знаходить трагічний кінець: емігрувавши до Франції, він, під загрозою потрапити в руки гестапо, приймає отруту у вересні 1940 р. Формально не входячи до Франкфуртської школи, Беньямін був дуже близький до неї у своїй науковій діяльності, як і Ерик Фромм, психоаналітик, що прагнув об’єднати Маркса і Фройда і брав участь, у 1936 p., y працях Інституту, присвячених проблемі влади. Однією з найвизначніших постатей, пов’язаних із Інститутом, був Герберт Маркузе (1898 — 1979 pp.). Перед тим, як у роки посилення нацизму емігрувати до Сполучених Штатів, він також робить свій внесок у «Студії з проблем влади» (1936 p.), перш ніж відійти від Інституту в 40-х роках. Піддавши критичному аналізові суспільство достатку і поєднавши у своїх дослідженнях геґелівську діалектику, Маркса і Фройда, він стає знаменитим (зокрема, своєю працею «Одновимірна людина», 1964 p.). Він справив тоді значний вплив на бунтівних студентів тієї епохи. І, нарешті, в цій рухливій галактиці сяють зірки Ернста Блоха (1885 — 1977 pp.), близького до Інституту деякими зі своїх поглядів, і Юрґена Габермаса (народився 1929 p.), який входить до другої генерації вчених Франкфуртської школи і чий внесок у науку ми розглянемо далі, с. 507.

«Критична теорія» Франкфуртської школи в основному досліджує ідеологічні підвалини класичної думки та класичної філософії /158/ і робить це, не виходячи за обрії марксизму, що розглядається як опорна точка всякої теорії. Але в них ідеться про марксизм недогматичний, очищений від будь-якого економізму й загалом насичений найрухливішими аспектами гегелівської діалектики. Переставши бути застиглою догмою, марксистська думка відкривається для подвійної проблематики, центральної в дослідженнях Інституту: для критики раціонального розуму і для прояснення проблеми домінації. Крах раціонального розуму і раціонального світогляду (що деґрадують у сучасне варварство — як приклад, можна навести Аушвіц) приводить до загального аналізу домінації. Чому зазнали невдачі сили раціональності? Хвороба раціонального розуму спричинена не якимсь нещасливим випадком, вона тісно пов’язана з властивостями сили, що є її знаряддям, з тиранією понять та ідеологій, які виходять із того ж раціонального розуму. Якщо раціональність руйнується, то це пояснюється законом спотворення, невід’ємним від її застосування. Народжений від імпульсивного прагнення людини запанувати над природою, раціональний розум несе в собі властивості тиранічної практики. Горкгаймер говорить про одвічну хворобу, яка вражає раціональний розум безпосередньо.

Це вивчення раціонального розуму, хворого на власну хворобу, пов’язану із застосуванням сили, має певні аналогії з інтересами Фуко (див. нижче, с. 489 і далі). З цього погляду Франкфуртська школа запровадила метод ориґінального клінічного аналізу раціонального розуму та його спроможностей. Вона дала ефективну критику сучасному суспільству та раціональному розумові, що деґрадує в самому осередді процесу, в якому він бере участь. Читач ознайомиться тут із текстом, узятим з праці Макса Горкгаймера «Затемнення раціонального розуму» (1947 p.). Цей мислитель, після того як він написав «Раціональний розум і збереження» (1941 p.), досліджує в «Затемненні раціонального розуму» історичні та антропологічні джерела домінації раціонального розуму.

Дата добавления: 2015-08-05