Читайте также:
|
укладати угоду заключати угоду
брати участь приймати участь
впроваджувати у виробництво внедряти у виробництво
відшкодувати збитки розмістити убитки
обіймати посаду займати посаду
витяг із протоколу виписка із протоколу
Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:
1) фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): дата, бланк, підрозділ;
2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): укладається, підписуєшся, безстроковий, зчитувати;
3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): рівень, меншості, зосереджений, черговий, математика;
4) смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення ): напам’ять – на пам’ять, по-новому – по новому, Роман – роман, проте – про те.
Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.
Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах.
Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов’язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак оклику, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнюючих словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи – це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.
За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні, ложки,ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу розстановки розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки.
На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію – можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу – його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.
Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.
У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок – моста і мосту).
Фіксація різнотипних норм літературної мови здійснюється фахівцями і розглядається як їх кодифікація. Кодифіковані норми фіксуються у правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках.
Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов’язком кожного мовця.
Отже, українська мова професійного спрямування – один із функціональних різновидів української словесності. Знати мову професії – це значить дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, орфографічних, орфоепічних норм професійного спілкування. Це значить володіти сучасною українською літературною мовою на всіх її рівнях.
Запитання і завдання для самоконтролю
Лекція 2. Функціональні стилі у професійному спілкуванні
План викладу
1.Поняття стилю та жанру української літературної мови.
2.Характеристика функціональних стилів у професійному спілкуванні.
3.Жанри наукового стилю: конспект, тези, анотація, реферат, курсова робота..
Ключові терміни та поняття:
- стилістична диференціація мови - конспект
- мовний стиль - тези
- підстиль мовного стилю - реферат
- жанри мовного стилю - анотація
- розмовний стиль - курсова робота
- публіцистичний стиль - бібліографічний опис
- офіційно-діловий стиль - художній стиль
- науковий стиль - конфесійний стиль
- епістолярний стиль
. 1. Поняття стилю та жанру української літературної мови
Користуючись мовою у своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише курсову роботу чи складає заяву на ім’я декана, він старанніше добирає слова і будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту і мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, художній твір (оповідання), написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.
Слово “стиль” багатозначне. Ми вживаємо його у таких словосполученнях: стиль одягу, архітектурний стиль, сучасний стиль, стиль у мистецтві, мій стиль, молодіжний стиль і т. ін. ”Стиль” із латинської мови (stilus) означає „загострена паличка для писання”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й Середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.
Що ж таке словесний, мовний стиль? Мовний стиль – сукупність мовних засобів вираження (лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних), вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Кожен стиль має: а) сферу поширення (коло мовців), б) призначення, в) систему мовних засобів, г) стилістичні норми, д) підстилі, е) жанри реалізації.
У мовній практиці виділяють, як правило, п’ять стилів: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий і художній. Щоправда, сьогодні все більшу вагу набуває і конфесійний стиль, який був усунутий разом із секуризацією релігійного життя з кінця 20-х років до майже 80-х років минулого століття. Характерними рисами конфесійного стилю є вживання старослов’янізмів, застарілих слів, реалій потойбічного світу, використання метафор, символів, порівнянь, алегорій, а також непрямого порядку слів у реченні, повторів слів і синтаксичних конструкцій. Наприклад:
Євангеліє від Іоанна, 1, 1,3, 5
Набуває поширення і епістолярний стиль, який використовується у приватному листуванні.
Усі стилі, крім розмовного, функціонують здебільшого у сфері книжного (або писемного) мовлення. Проте сучасний стан розвитку культури дозволяє говорити про взаємопроникнення кожного із стилів у межах як усної, так і писемної форм мовлення. Так, у діловому, науковому і публіцистичному стилях значну вагу набуває сьогодні усне мовлення: доповідь, мітингова промова, переговори, телефонна розмова, теледебати, телевізійні інформативні передачі тощо.
У такому разі результат впливу на аудиторію або особу залежить від того, чи правильно мовець визначив стиль спілкування у конкретній ситуації, яку мету у зв’язку з цим поставив і чи вміло використовував типові мовні звороти для досягнення цієї мети. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
2.Характеристика функціональних стилів у професійному спілкуванні
Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови і поділяється на підстилі: розмовно-побутовий, світський,ораторський і підстиль усної народної творчості. Перший є власне розмовним, решта об’єднує ознаки розмовного стилю з елементами ділового і наукового (світський підстиль), ділового, наукового і публіцистичного (ораторський підстиль), розмовно-побутового і художнього стилів (підстиль усної народної творчості).
Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником (співрозмовниками), без якого адекватне спілкування залишається на рівні побажання. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, мають бути максимально простими і зрозумілими.
Так, у найдавнішому і найпоширенішому розмовно-побутовому підстилі цій меті підпорядковані і вимова, і синтаксис, і лексичні засоби.
Вимова дозволяє вживати фонетичні різновиди, які не завжди співпадають з літературними нормами, але не виходять за межі національної мови. Інтонаційні барви (паузи, темп, ритм, наголос) охоплюють широкий діапазон і разом із позамовними засобами (жестами, мімікою) увиразнюють спілкування.
Синтаксис характеризується неповними реченнями, простими синтаксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами, великою кількістю вставних слів і конструкцій. Психологічну напруженість діалогу підтримують питальні й окличні речення.
Лексика побутового спілкування, як правило, розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання професіоналізмів, емоційно забарвлених слів, діалектизмів і жаргонізмів.
Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесіди (світський підстиль), то мовець вимушений стримувати свої почуття, а отже, обмежувати вживання емоційно забарвлених слів, уникати жестикуляції. Проте доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, ускладнених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань.
Ораторський підстиль найповніше функціонує у сфері політичного життя і використовується на мітингах, зборах, засіданнях, у дебатах, дискусіях, доповідях, лекціях тощо, збігаючись за своїми мовними ознаками з публіцистичним стилем. Він стає у нагоді тоді, коли треба вплинути на слухача, спонукати його мислити або діяти так, як того хоче оратор. Ось чому тут слід уникати шаблонних виразів, складних синтаксичних конструкцій, незрозумілої термінології і підсилювати можливості впливу вживанням фразеологізмів і крилатих висловів, активною жестикуляцією та мімікою, риторичними запитаннями й імперативами.
Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеологічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімії, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції з використанням синтаксичного паралелелізму, однорідних членів речення, повторів, звертань до відсутніх осіб, тварин, рослин, явищ природи тощо.
Зразок розмовного стилю
Маргарита Іванівна безнадійно похитала отією голівкою, біля якої, мов бджоли, гуділи студенти.
- Навіжений, як і всі, хто пише вірші. Ви, напевне, застудились?
- Наче ні.
- Та хіба ж ви скажете?- вона приклала руку до його чола. – Температури наче нема, а нерозсудливість аж шелестить. Я вам завтра сушеної суниці й липового цвіту принесу. Сама сушила.
- Тоді я зразу одужаю.
- Боже? – сплеснула руками дівчина і засміялася. – Навіть наш Богдан спромігся на комплімент. Який прогрес? За це я вам завтра принесу подвійну порцію суниць і цвіту
(Михайло Стельмах “Дума про тебе”)
Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера його використання – насамперед засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою, а отже, метою, яку ставить перед собою автор публіцистичної статті чи промови, є не стільки інформування громадськості з приводу тієї чи іншої проблеми, а передусім формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача, слухача або глядача діяти так, а не інакше.
Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова на відміну від розмовного стилю має бути максимально нормативною. Інтонаційні засоби надають тексту урочистого, гумористичного, сатиричного, іронічного або нейтрального звучання.
Синтаксис характеризується постановкою риторичних питань, гасел, закликів або наказів, а також наявністю різних типів складних речень, вставних і вставлених конструкцій, звертань, однорідних членів, цитувань, на авторитет яких можна спиратися.
Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, мовних кліше типу бесіда пройшла в теплій і дружній обстановці, які легко сприймаються громадянами.
Публіцистичний стиль існує в різних формах, поділяючись на підстилі.
З інформативним підстилем пов’язані жанри випуску новин, інтерв’ю, репортажу. Дієва впливовість реалізується тут у суб’єктивному доборі інформації та способах її мовної подачі.
Аналітичний підстиль відрізняється від інформативного тим, що в ньому обов’язково присутні елементи прогнозного аналізу і суб’єктивного передбачення наступних подій або явищ. Як правило. Він реалізується в аналітичній статті або аналітичній передачі.
Урочисто-декларативний підстиль реалізується у привітаннях і побажаннях з приводу ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів. Він насичений загальною піднесеністю і позитивними емоціями, які підкреслюються конструкціями від щирого серця, вітаємо з ювілеєм, бажаємо успіхів тощо.
Агітаційний підстиль характеризується насиченістю спонукальних речень, наказових конструкцій і використовується в оголошеннях і рекламах. У цьому випадку він наближається до ділового стилю.
Художньо-публіцистичний підстиль функціонує в жанрах нарису, фейлетону і, таким чином, використовує образність і зображально-виражальні засоби художнього стилю.
Зразок публіцистичного стилю
Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго, інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам’яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово “Батьківщина”. Воно вічне, як вічний народ.
Воно вічне, тому що за ним стоїть цілий світ. Це слово начинене силою людської любові і ненависті, освячене потом і кров’ю кращих синів народу. Важко знайти ніжні й сердечні слова, які б не були вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов - до Батьківщини жила, живе і житиме у всіх чесних і щирих серцях. Але було б примітивно й убого мислити, що ця любов є лише вдячністю за добро, за ласку, за щедрість землі, на якій живеш.
(В.Симоненко “Наша рідна Вітчизна”)
Художній стиль – це стиль літературної мови, що застосовується в художній літературі. Відрізняється від інших стилів тим, що в нього відсутня регламентація використання мовних засобів, до нього можуть входити елементи будь-якого стилю: просторічна, жаргонна і діалектна лексика, експресивна, емоційна, оціночна і нейтральна, що пов’язано з основною функцією мови художнього твору – зображальною. Таким чином, у художньому стилі мовні засоби служать специфічній меті – побудові художнього образу. Тут вживаються такі засоби художньої образності, як метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія, використовуються речення всіх видів складності, різноманітність інтонаційних відтінків на рівні діалогу, монологу, полілогу.
Його призначення пов’язане з виконанням естетичної функції – різноманітними мовними засобами виразити художнє бачення світу.
Специфіка мови художніх творів полягає в різко виявленій індивідуальності, неповторності мови кожного письменника, в широкому використанні елементів різного стилістичного забарвлення.
Стиль художньої літератури має такі підстилі і жанри: епічний (роман, повість, оповідання), ліричний (ода, гімн, поема, послання), драматичний (комедія, трагедія, драма).
Зразок художнього стилю
У місячній повені і в марищі тіней утопилися ліси. Передосінній сум тече по тихих стовбурах і затікає жовтизною у листя, міддю в жолуддя, огнем в горобину. І гіркістю горобини, і вогкістю грибовищ, і терпкістю хвої, і бродінням опалого листу пахне тепер лісова земля, що в доброму напівсні вибиває з-під кореня то боровика, то красноголовця, то рижика, то бабку – хай побавляться дрібнята під місяцем, бо під сонцем люди не дадуть.
(Михайло Стельмах “Дума про тебе”)
Науковий стиль реалізує передусім мислетвірну і номінативну функції мови. Це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, виробничого і господарського життя, навчальної літератури, науково-популярних видань, який характеризується широким використанням абстрактних понять, наукових і технічних термінів, номенклатурних назв. Оскільки він обслуговує професійно-наукову сферу, головною метою науковця є об’єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливати не на почуття, а на розум і свідомість читача.
У зв’язку з цим у межах наукового стилю виділяються такі підстилі: власне-науковий, де подана інформація стосується науковців конкретної галузі (використовується в монографіях і наукових статтях); науково-навчальний, який функціонує в навчальних посібниках, підручниках і довідниках (характеризується наявністю визначень, правил, пояснень, а також системою вправ і завдань); науково-публіцистичний, де наукова інформація подається за допомогою мовних засобів публіцистичного стилю; виробничо-технічний, який забезпечує інформацією різні виробничі й господарські сфери.
Серед специфічних мовних засобів наукового стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули,таблиці, списки, інформація, подана у графічному вигляді. Текстам притаманна чітка внутрішня структура, членування його на окремі пункти, параграфи, абзаци, часте цитування з обов’язковим посиланням на адресат.
У синтаксисі дозволяється тільки прямий порядок слів, переважають пасивні конструкції і складнопідрядні речення з підрядними мети, причини, наслідку.
Лексика характеризується наявністю спеціальних термінів, абстрактних слів і понять, наукової фразеології. Слова вживаються тільки в прямому значенні, неприпустиме їх різне тлумачення, емоційне забарвлення, метафоричність.
Зразок наукового стилю
Концепція розвитку економічної освіти є методологічною базою освітянської діяльності в умовах формування у суспільства знань і соціально орієнтованої економіки і визначає методи розв’язання нагальних проблем у сфері економічної освіти шляхом усвідомлення її цілей, завдань, змісту і технологій.
Головними компонентами економічної освіти є її зміст і організаційно-освітні технології її забезпечення. Вони мають свої особливості в різних складових економічної освіти – загальноекономічній та професійно-економічній.
(Економіка розвитку. – Х.:ХДЕУ, 2003).
Офіційно-діловий стиль (ОДС) служить для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. За визначенням А.П.Коваль, “ОДС – це стиль, який задовольняє потребу суспільства в документальному оформленні актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також окремими громадянами в офіційній сфері спілкування”[7,с.10]. Цей стиль властивий офіційним документам. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ – ХІІ століть (Мстиславова грамота), в українсько-молдавських документах, українських грамотах ХІУ – ХУ ст., українських літописах.
ОДС має три підстилі:
1) адміністративно-канцелярський – обслуговує професійно-виробничу сферу, визначається детальною регламентацією та найбільшою жанровою різноманітністю. Втілюється в таких жанрах: довідка, заява, автобіографія, акт, наказ тощо;
2) законодавчий – обслуговує сферу законотворчості, прагне до абсолютної однозначності й точності формулювань і вживається в таких жанрах, як конституція, закон, указ, статут;
3) дипломатичний – обслуговує сферу міждержавних стосунків. Характеризується толерантністю, виробленими початковими і кінцевими формами документа і вживається у таких документах, як нота, комюніке, меморандум, конвенція, ультиматум.
ОДС обслуговує сферу ділових стосунків і може існувати у двох формах: усній і письмовій. Усна форма стилю не має чіткої градації за підстилями, тут можна виділити лише такі жанри, як нарада, переговори, телефонна розмова, бесіда, промова тощо.
Письмова форма офіційно-ділового стилю має свої особливості:
1. Відсутність співрозмовника в момент висловлення думки. Відсутність мовної ситуації.
2. Не завжди відома кількість співрозмовників та якісний склад аудиторії (за віком, професією, освітою).
3. Письмова форма є вторинною щодо усної, спирається на усну форму як своє джерело.
4. У письмовому мовленні наявна закріпленість текстів за формою існування.
5. Монологічний характер письмових текстів. Потенційно необмежена кількість копій.
6. Наявність графічних знаків, властивих тільки письмовій формі (букви, цифри, позначки, схеми, діаграми).
7. Спілкування в письмовій формі не пряме, а опосередковане – через папір.Це зумовлює ретельну роботу над добором засобів, їх уточнення, поліпшення, сувору регламентацію засобів і структури тексту, традиційність, консерватизм.
Ці особливості письмової форми зумовлюють певні вимоги до письмових текстів ОДС:
1.Стислість і уніфікованість. Ця риса стилю виявляється у широкому використанні кліше – усталених словесних формул, закріплених за певними ситуаціями спілкування. Якщо в інших функціональних стилях кліше є, як правило, стилістичним недоліком, помилкою, то тут сприймається як звичайний, обов’язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує процес укладання текстів, призводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.
Кліше – це мовні одиниці (словосполучення чи слово з прийменником), яким властиві постійний склад компонентів та їх порядок, звичність звучання, відтворюваність готових блоків: встановити контроль, у зв’язку з, надати допомогу та ін.
Вирізняють такі види кліше:
· прості, що складаються з двох слів: обіймати посаду; обговорювати питання;вживати заходів;порушувати клопотання та ін.;
· ускладнені, що мають більше двох слів: брати участь у заходах; що в подальшому йменується; згідно з чинним законодавством; зловживати службовим становищем та ін.;
· складні, що мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: прошу надати матеріальну допомогу; відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків.
Помилки у використанні кліше: більша половина; переважна більшість; зняти з займаної посади; взяти участь.
2.Точність формулювань, чіткість висловлюваної думки. Ця вимога є найголовнішою для ділового стилю, бо будь-який документ має юридичну силу лише при точному виборі потрібного слова, правильному користуванні термінами (як правило, зрозумілими для більшості, а тому переважно українського походження на відміну від наукового стилю, де специфіка вимагає прагнути до інтернаціоналізації наукової термінології) і униканні професіоналізмів, а також при відсутності орфографічних і пунктуаційних помилок. Для української мови ця вимога має принциповий характер, бо під впливом міжмовної омонімії (неделя – неділя, место – місто) або при неправильному виборі потрібного варіанту за значенням (общественная организация - суспільна організація, громадська організація; личное дело - особова справа, особиста справа) виникає безліч двозначностей і непорозумінь
3Логічна послідовність реалізується в чітко визначених способах подачі матеріалу, які відрізняються зовнішньою логікою розповіді (хронологічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою логікою міркування (причинно-наслідкова послідовність доповідних, пояснювальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перелік ознак, властивостей та інших особливостей опису (описова характеристика звітів, актів, наказів, постанов).
Зовнішніми ознаками логічної послідовності є тісний логічний зв’язок між реченнями, частотність зв’язків з ознаками мети, причини, наслідку (для цього, з цією метою, отже, таким чином, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини тощо.
4. Об’єктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й відсутності будь-яких суб’єктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна їх більшість має складатися від імені юридичної особи, а займенник може вживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії): Деканат просить, Дирекція звертається, але Я, Проценко Роман Сергійович, народився....В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводові потрібно, Просимо та ін.
У діловому стилі не можна використовувати наказовий або умовний способи дієслова типу роби, пиши, зробив би. Наказовість передається інфінітивом або безособовою формою: оголосити подяку
У граматиці ступені порівняння прикметників і узагальнені іменники на позначення місця роботи або проживання утворюються за допомогою аналітичних форм, а не афіксів, які підкреслюють суб’єктивну думку автора (не повніший, найповніший, а більш повний, найбільш повний; не заводчани, а працівники заводу).
Те ж саме стосується синтаксису речень, де треба дотримуватися таких правил:
- не вживати пряму мову (крім випадків цитування фрагментів документа);
- не використовувати окличних, спонукальних або питальних речень;
- будувати речення переважно з пасивними конструкціями, які підкреслюють об’єктивність того, що відбувається, акцентують увагу на факті здійснення або нездійснення конкретної дії і спонукають до вирішення проблеми: Завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не виконуєте мого завдання щодо доставки вагонів;
- надавати перевагу так званим розщепленим присудкам (не здійснюватимуться, побудуємо, а будуть здійснюватися, будемо будувати), бо в цьому випадку відсутня категорична впевненість, а отже, документ спирається на об’єктивну можливість виконання дії.
Переконливість. Зважаючи на те, що діловий стиль, як правило, опосередкований, - це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обґрунтування відповідної справи.
Так, у заяві або листі про надання матеріальної допомоги прохання, що завершується словами у зв’язку з важким матеріальним становищем, не може бути об’єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований у попередній бесіді підлеглого з керівником. Причина має бути викладена в зрозумілій і обґрунтованій формі, з точним добором фактів і цифрових даних: Прошу надати матеріальну допомогу у зв’язку з весіллям тощо. При цьому документ має бути максимально лаконічним
Зразок офіційно-ділового стилю
АКТ
ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто
ПРОГОЛОШУЄ
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
24 серпня 1991 року ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 282 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| МОДУЛЬ 1 | | | Жанри наукового стилю |