|
Читайте также: |
У багатозначних словах і омонімах закінчення родового відмінка визначається значенням: Алжира (місто) – Алжиру (країна), Кизил а (місто) – кизилу ( рослина), листопада (місяць) – листопаду (процес), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), звука (термін) – з вуку (процес)
В українській мові звертання обов’язково виражається кличним відмінком іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве російській мові) для української мови є ненормативним. Основні правила творення кличного відмінка іменника нам розглянуто в лекції 2(4 модуль)
Відмінювання прізвищ
1. Жіночі й чоловічі прізвища на –о, -а, що належать до іменникового типу, відмінюються, як іменники І відміни:
Р. Щербини Кучері Заведії
Д. Щербині Кучері Заведії
З. Щербину Кучерю Заведію
О. Щербиною Кучерею Заве дією
М. При Щербині при Кучері при Заводії
У прізвищах з основою на г, к, х на взірець Брага, Кочерга, Морока, Муха при відмінюванні відбуваються чергування, як у відповідних загальних назвах: розказати Бразі Миколі, дорікати Максимові Кочерзі, надіслати панові Панібудьласці, подарувати Оксані Мороці, видати свідоцтво Мусі Матвію.
В офіційних документах бажано вживати такі прізвища у вихідній формі.
2. Жіночі прізвища на – а, -я і чоловічі прізвища на – ий, -ій, що належать до прикметникового типу, відмінюються, як відповідні прикметники: Ільницька, Ільницької, Ільницькій; Задорожня, Задорожньої, Задорожній. Прізвища чоловічого роду у місцевому відмінку мають варіантні форми: при Головатому (Головатім), при Завгородньому (Завгороднім). У науковому та офіційно-діловому стилях допускається вживання лише першої з цих форм.
3. Жіночі прізвища на – о, -й і на приголосний не відмінюються: відзначити роботу Білоус Алли Олександрівни, стаття Стефанії Хим’як, нагородити Світлану Гелемей, працювати разом з Ніною Головко.
4. Чоловічі прізвища на –о і на приголосний (крім тих, що утворені за допомогою присвійних суфіксів) відмінюються, як відповідні іменники ІІ відміни. Прізвища на –ьо типу Кузьо, Маньо, Худьо відмінюються як іменники м’якої групи. У давальному і місцевому відмінках прізвища цієї групи мають варіанти. От взірці відмінювання таких іменників:
Н. Гнатюк Ухач Стець
Р. Гнатюка Ухача Стеця
Д. Гнатюкові (-у) Ухачеві (-у) Стецеві (-ю)
З. Гнатюка Ухача Стеця
О. Гнатюком Ухачем Стецем
М. при Гнатюкові (-у) при Ухачеві (-у) при Стецеві (-ю)
Н. Кузьо Гайченко
Р. Кузя Гайченка
Д. Кузеві (-ю) Гайченкові (-у)
З. Кузя Гайченка
О. Кузем Гайченком
М. при Кузеві (-ю) при Гайченкові (-у)
5. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів –ов, -ів (-їв), - ин, ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи ІІ відміни, але в орудному відмінку вони мають прикметникові закінчення – им. У непрямих відмінках прізвищ на – ів суфіксальне і може зберігатися або переходити в е або о. У сучасній українській мові обидва варіанти визнаються нормативними. Наведемо взірці відмінювання прізвищ цього типу:
Н. Баранов Гриців Марків
Р. Баранова Грицева (-ців-а) Маркова (-ків-а)
Д. Баранову Грицеву (-ців-у) Маркову (-ків-у)
З. Баранова Грицева (-ців-а) Маркова (-ків-а)
О. Барановим Грицевим (-ців-им) Марковим (-ків-им)
М. при Баранові (-у) при Грицеві, -у, (-ців-і, -у) при Маркові, -у, (-ків-і, -у)
6. Не відмінюються псевдоніми і слов’янські прізвища на е, і (Ле, Трублаїні, Роде, Півторадні), а також прізвища іншомовного походження на і, е, у, о, наголошені а, я та інші нетипові для української мови закінчення (Беранже, Гете, Руставелі, Шоу, Боккаччо, Дюма, Дідро)
7. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних назв людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: оголосити подяку Ірині Петрівні Зозулі; схвалити пропозицію інженера Пасіки Р.О.; виступив доцент Паляниця С.І.
8. У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами відмінювання прізвищ: дисертація аспірантки Косинки-Антонич, стаття Скибич-Стрілецької, виступ Милейко-Залузької, винахід Скибича-Стрілецького, але: музика Кос-Анатольського, творчість Драй-Хмари.
6. Ступені порівняння прикметників
В українській мові розрізняють два ступені порівняння – вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.
І. Вищий ступінь порівняння
1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів – іш- або – ш - до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний – надійніший, довгий – довший. Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння суплетивно (від іншої основи): поганий – гірший, гарний – кращий, великий – більший, малий – менший.
2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: грубший – грубіший, тонший – тонкіший, швидкий – швидкіший. Деякі з паралельних форм розрізняються відтінками значення, вужчою / ширшою сполучуваністю: гірший ( досвід, доля ) – гіркіший ( перец ь), гладший ( предмет ) – гладкіший ( чолові к, людина ), старший (вік, посада, соціальний стан ) – старіший (вік ), рідший ( випадок, можливість ) – рідкіший ( гребінь, сітка, суп).
3. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: менш важливий, більш дошкульний
4. У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем ( Эта книги интереснее, чем та ) В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Від ясніших днів ще спокійніші ночі (П.Филипович). Ви молодші, ніж я (Б.Лепкий). Проти 8-б ми набагато серйозніші.
Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного мовлення. Науковим і офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з.
ІІ. Найвищий ступінь порівняння
1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най - до форми вищого ступеня: найдобріший, найкращий, найлегший. Перед префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдорожчий, щонайлегший.
2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш із прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, найменш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за допомогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в українській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самий відповідають літературній нормі).
Проста форма вищого і найвищого ступенів переважає в художньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена форма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнятніша для наукового й офіційно-ділового стилів.
Типові помилки у вживанні форм ступеня порівняння
1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим ( я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, у якій такі конструкції становлять літературну норму.
2. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш легший, більш простіший, найбільш простіший.
3.Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої форми вищого ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж ти; Валя стала набагато серйозніше. У цих реченнях потрібно вжити форми вищий, серйозніша (серйознішою), оскільки в українській мові проста форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має узгоджуватися з ними.
Отже, кожній повнозначній змінюваній частині мови властива система форм, якої сліід обов’язково дотримуватися. Порушення правил їх творення та вживання призводить до зниження культури мовлення.
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Що регулює словотвірна норма?
2.Назвіть основні поняття словотвору та з’ясуйте їх суть.
3.Назвіть основні способи словотвору та проілюструйте на прикладах.
4. Як утворюються іменники на позначення осіб?
5. Як утворюються присвійні прикметники?
6. Як утворюються і пишуться прикметники від різних географічних назв?
7. Що ви розумієте під поняттям „морфологічна мовна норма”?
8. Норма і морфологічна категорія роду іменника.
9. Норма і морфологічна категорія числа іменника.
10. Яких норм слід дотримуватися при вживанні відмінкових форм іменника?
11. Як утворюються форми ступенів порівняння прикметника?
12. Яких помилок слід уникати при творенні і вживанні форм ступенів порівняння прикметника?
Лекція 4. Синтаксичні норми
План викладу:
Ключові терміни та поняття
- синтаксис - речення
- словосполучення - координація присудка з підметом
- узгодження - порядок слів у реченні
- керування - синтаксичні синоніми
- прилягання
.
1. Синтаксична нормативність мовлення
Невід’ємною складовою частиною культури мовлення є дотримання мовцем синтаксичних норм. Синтаксис – це розділ мовознавства, який вивчає „сукупність діючих у самій мові правил, які регулюють творення та функціонування синтаксичних одиниць”(Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П., Граматика української мови, 1983). Основними синтаксичними одиницями є словосполучення і речення, які мають свої правила побудови та функціонування. Незнання цих правил чи порушення їх призводить до суттєвих помилок у мовленні.
Зупинимося на словосполученні.
2. Словосполучення як мінімальна одиниця синтаксису
Словосполученням називається смислово-граматичне об’єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв’язку: економічна політика, приватне підприємство, летіти літаком, приїжджає вранці, прочитати статтю.
До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово. Головним є те слово, від якого ставиться питання, а залежне відповідає на питання: слухати (що?) промову; студент (який?) талановитий; виїхати (куди?) на дорогу; говорити (як?) голосно.
Словосполучення не ототожнюється ні з словом, ні з реченням.
Словосполучення відрізняється від слова тим, що воно, по-перше, складається з двох або більше самостійних повнозначних слів (перевірений текст, ефективний метод, укласти угоду), а по-друге, на відміну від слова словосполучення називає не тільки предмет або дію, а й ознаку предмета (далекий родич, чисте небо) чи ознаку дії (читати ввечері, креслити охайно, будувати на подвір’ї). Отже, словосполучення дає конкретизуючу назву явища. Словосполучення відрізняється також від речення. Речення є одиницею спілкування, а словосполучення такого значення не має. Реченнями ми про щось повідомляємо, запитуємо, спонукаємо до дії, і це передається відповідною інтонацією. Словосполученням таке інтонаційне оформлення не властиве. Вони виступають складовими частинами речень, будівельним матеріалом їх.
У словосполученні залежне слово з головним може з’єднуватися безпосередньо (кінцевий результат, працювати чесно, організовувати виробництво) і за допомогою прийменників (працювати з людьми, організувати в університеті, стаття з журналу).
Залежно від мети утворення та лексико-синтаксичних особливостей його компонентів усі словосполучення класифікуються за двома принципами – кількісним і формально-граматичним. За кількісним принципом словосполучення поділяють на прості і складні. За формально-граматичним принципом моделі словосполучень можуть бути іменними, дієслівними та прислівниковими.
Просте словосполучення включає до свого складу два лексично повнозначних слова: духовні витоки, економіка підприємства, оригінальний у поглядах.
До простих словосполучень належать і такі, що складаються не тільки з двох, а й з трьох, чотирьох слів, у яких є аналітичні форми вищого чи найвищого ступенів порівняння прикметників або аналітичні форми присудків, виражені лексично неповнозначними дієсловами бути, стати, хотіти і под., що відповідають однослівним: більш авторитетний учений – авторитетніший; буде виглядати найбільш ошатно – виглядатиме найошатніше.
Як прості розглядаються і словосполучення, в яких залежним компонентом виступає зв’язане словосполучення – синтаксично зв’язане: накази солдатських матерів, перечитати „Слово о полку Ігоревім” або фразеологічно: грошей як кіт наплакав, свято на носі, іти нога в ногу.
Складні словосполучення у своїй будові мають три й більше повнозначних слів. Вони утворюються шляхом поширення простого словосполучення залежними від нього словами: скарги на недоліки – багато скарг на недоліки – дуже багато скарг на недоліки в роботі транспорту – дуже багато скарг на недоліки в роботі міського пасажирського транспорту.
В основі як простого, так і складного словосполучення лежить граматично панівне слово. Залежно від того, якою частиною мови воно виражене, словосполучення поділяються на іменні (головне слово іменник, прикметник, числівник, займенник) – матеріальна допомога, гарна на вигляд, досвідчений у житті, одна з країн, хтось із співрозмовників; дієслівні (головне слово дієслово, дієприслівник, дієприкметник) – читати та конспектувати твори, повернувшись у Київ, прочитаний голосно; прислівникові (головне слово прислівник) – відповідно до наказу, втричі швидше, далеко від своїх.
Слова, які формують словосполучення, передають зв’язки між предметами, явищами навколишнього світу. Граматично ці зв’язки можна оформити такими мовними засобами:
- зміною форми слова: ефективний метод, матеріальна допомога;
- прийменниками: сильніший за закон, прибуток на члена сім’ї;
- сполучниками: батько й мати, зранку й до вечора;
- порядком слів, чітко визначеним для певних членів речення (означення, наприклад, повинне стояти перед означуваним словом – вечірній сад; при зворотному порядку слів – сад вечірній – означуване слово тяжіє до значення присудка). За допомогою цих мовних засобів слова поєднуються в словосполучення підрядним і сурядним типами зв’язку.
Підрядний зв’язок у словосполученні виражає граматичну залежність одного слова від іншого. Розрізняють три основні способи підрядного зв’язку: узгодження, керування і прилягання.
Узгодження – тип підрядного зв’язку між компонентами словосполучення, за якого форми залежного слова уподібнюються формам головного, стрижневого слова: чарівний куточок, чарівне слово, чарівна усмішка, чарівні очі. Головним компонентом за такого зв’язку є іменник або субстантивована частина мови, а залежним – прикметник (тривала розмова, охочий до мандрівок добродій); займенник (такі вісті, усі пропозиції); порядковий і кількісний числівники у непрямому відмінку (перший кілометр, сімома студентами), дієприкметник (відчинена брама, потерпілі громадяни), іменник-прикладка (річка Дніпро, роман „Собор”).
Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка: досвідчений менеджер, досвідченого менеджера, досвідченому менеджеру, досвідчені менеджери. Крім повного, узгодження може мати форми й неповного узгодження. Зокрема воно виявляється у словосполученнях з іменником – місто Маріуполь, річка Дніпро, Місто Черкаси.
Керування – такий тип підрядного зв’язку, при якому залежне слово ставиться при головному в певному відмінку: складати іспити, приїхати до столиці, писати без помилок, роздуми над фільмом, властивий людині, багатий думками.
При зміні головного слова залежне залишається незмінним: говорив про щастя, говорила б про щастя, говоріть про щастя, говорили про щастя.
За формою залежного слова керування буває безприйменниковим, або безпосереднім (землі Донеччини, слухати звіт) та прийменниковим, або опосередкованим: турбуватися про людей, діяти за наказом, знати про щось.
За силою підрядного зв’язку розрізняють керування сильне і слабке.
Сильним керування буває тоді, коли головним словом є перехідне дієслово: запам’ятати правило, укласти угоду, не купити хліба, випити кави.
Слабке керування наявне в словосполученнях, де головним словом виступає дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого відмінка з прийменником чи без нього: зайти до кімнати, дякував друзям, учитель за покликанням, вітер з півночі, краса осені.
Прилягання – такий вид підрядного зв’язку, при якому залежне слово, будучи незмінним, пов’язується з головним лише за змістом: говорити переконливо, дорожчий утричі, зустрітися вдруге, працювати сидячи, одягнутись по-осінньому, мрія відпочивати.
При приляганні залежне слово виражається незмінними словами:
Граматичне значення словосполучення виявляється в синтаксичних відношеннях між його компонентами при врахуванні характеру лексем головного й залежного слова. Виділяються кілька типів граматичних значень словосполучень:
1. Атрибутивн і(означальні) відношення встановлюються між компонентами із значенням предмета та його ознаки, наприклад: моє покоління, політичні дебати, перша спроба, хлопець у джинсах, плоди дубів. Залежне слово з атрибутивною семантикою в реченні виступає означенням.
2. Об’єктні відношення встановлюються між компонентами словосполучення із значенням дії (або ознаки) й назви предметів, на які переходить дія (або ознака): списати аркуш, уникнути відповіді, зателефонувати приятелеві, мислити категоріями, уточнити подробиці, згадати про Ніццу. Залежне слово з об’єктною семантикою в реченні виступає додатком.
3. Обставинні відношення встановлюються між компонентами словосполучення із значенням дії(або ознаки) й обставини, що характеризує саму дію (або ознаку): різко повернутися, нарешті прибути, жити по-людському, купити на ярмарку, розкинутися обабіч шляху. Слово з обставинною семантикою в реченні виконує роль члена речення обставини.
Словосполучення виконує в мові такі функції: 1) служить будівельним матеріалом для речень, входить до його складу; 2) вживається в ролі назви (зокрема заголовка); 3) виступає складовим елементом тексту з сегментованою побудовою.
Розглянемо кожну функцію окремо. Зауважимо тільки: очевидним є те, що перша функція словосполучення є основною, а решта – факультативними.
Візьмемо для прикладу дієслово віз, яке за своєю семантикою (означає дію особи, передбачає адресата дії, об’єкт дії, означення засобу пересування, а також передає рух у певному напрямку) може сформувати речення з шістьма залежними іменниками. Отже, потенційно можливе з ним таке речення: Фірма везла залізницею товар для компаньйонів з Польщі в Київ.
Підпорядковуючи повнозначні частини мови, дієслово утворює з ними словосполучення – фрагменти речення. Граматично зв’язок дієслова з поширювальними словами, вираженими іменними частинами мови, реалізується в керуванні, а з прислівником, дієприслівником та інфінітивом – у приляганні. У свою чергу іменники, вже як стрижневі слова нових потенційних словосполучень, поширюються іншими елементами. Типовими відношеннями між ними є означальні (атрибутивні) або доповнювальні, додаткові (об’єктні). Таким чином, наше речення може поширитися в такий спосіб: Фірма-посередник між трьома об’єднаннями за домовленістю везла залізницею оптом закуплений товар, призначений для компаньйонів, з сусідньої Польщі в столичний Київ.. Приклад ілюструє основну функцію словосполучення.
По-різному виконує словосполучення функцію називання. Це може бути нерозчленована назва в тексті: „Жіноча рада захисту малозабезпечених дітей, сиріт та пенсіонерів через” Вечірку” звернулась до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра, Київської міськради за допомогою”(газ.), або заголовок твору („ Дорогами тисячоліть”, „Слово про слово” – назви книжок);складовим елементом сегментованого тексту („ Інтелектуал Світу 1993 року. Ним став Патріарх української культури Олесь Гончар ” (газ.).
3. Типові порушення синтаксичних норм, пов’язаних з побудовою словосполучень
З погляду норм сучасної літературної мови правильними є словосполучення, побудовані за законами цієї мови. Слід враховувати засоби й типи синтаксичного зв’язку, за якими будується словосполучення, семантику та граматичні характеристики компонентів, пов’язуваних цим типом зв’язку, лексичну й стилістичну диференціацію компонентів. Тому, будуючи те чи інше словосполучення, тримають у полі зору всі ці складові схеми словосполучення.
1. Щоб словосполучення справді виконувало номінативну функцію, у ньому повинні бути дібрані слова, які точно передають думку. Так, у вислові удвічі збільшити існуючі тарифні ставки та оклади неправильно вжито слово існуючі, оскільки передбачається, що можна збільшити й неіснуючі оклади. Тут слід було вжити словосполучення теперішні тарифні ставки й оклади. З погляду незнання значення слів деякими мовцями розглянемо і такі словосполучення, як у реченні У нього ціла бібліотека книг, у якому слово бібліотека означає саме „ зібрання книг”. Правильно слід було сказати У нього ціла бібліотека або У нього книг – ціла бібліотека. Інші приклади, в яких неточно відтворюються компоненти фразеологічних виразів: Напевно, буде запропоновано не один шлях виходу з глухого тупика (замість з глухого кута). Ресторан розкинувся обабіч шляху (треба збоку, понад шляхом, бо обабі ч означає „ по обидва боки чогось ”).
2. Неправильними, або такими, що не відповідають літературній нормі, є й словосполучення плеонастичні (плеоназм – надмірність, багатослів’я), в яких уживаються близькі за змістом, а тому й логічно надлишкові слова: підніматися вгору, спускатися вниз, сивий ветеран, зображувальний образ.
3. Часто порушуються норми щодо вживання певного відмінка залежного слова. Зокрема це стосується місцевого відмінка у словосполученнях зі значенням місця типу ходити по горам, розійтися по квартирам ( замість правильних по горах, по квартирах). Значна кількість помилок припадає на числівникові словосполучення. Ось найбільш типові: 1) з числівниками два, три, чотири вживають іменник у формі родового відмінка однини (будинка, фермера, студента) замість нормативного називного множини (будинки, фермери, студенти), двадцять чотири співробітника заміст ь співробітники.; 2) іменник з дробовим числівником уживають у родовому відмінку множини (12,5 відсотків, 3,6 метрів) замість родового однини(12,5 відсотка, 3,6 метра).; 3) рідко коли в усному мовленні мовець наважиться прочитати тризначне число, тому часто можна почути неправильно узгоджений з іменником такий числівник. Наприклад, чуємо допомогти тим двісті п’ятдесят шести хворим людям замість правильного двомстам п’ятдесяти шести (п’ятдесятьом шістьом).
Мають особливості відмінкових узгоджень словосполучення-прикладки, один компонент яких номенклатурна назва, а другий – власна географічна. Тут діють такі закономірності. Географічні власні назви відмінюються, якщо номенклатурна назва - це слова місто, село, ріка, озеро, напр..: у місті Харкові (а не Харків), у селі Петрівці (а не Петрівка), коло річки Дніпра (а не Дніпро), і залишаються в незмінній формі з номенклатурними назвами станція, гора, острів, півострів, мис, напр.: на станції Полтава, біля станції Маріуполь, поблизу гори Монблан, на острові Куба, біля півострова Крим.
5.Окремої уваги вимагають словосполучення, в яких внутрішня форма зумовлюється прийменником. Так, наприклад, часто зустрічаємо в українській мові словосполучення з прийменником по. В українській мові цей прийменник поєднується з іменником у місцевому відмінку і вживається в кількох значеннях. Це може бути значення місця, у такому разі прийменник поєднується з конкретним іменником, а дієслово передає значення руху: рухатися по поверхні, бігти по вулиці. Прийменник по може також уживатися у словосполученнях, що пояснюють наявність певних стосунків між особами: родич по матері, знайомий по роботі. Іменники у таких словосполученнях обмежені лексично: головне слово позначає особу, а залежне називає обставини, за яких виникли стосунки.
Прийменник по використовують у конструкціях, що позначають дію та предмет, на який спрямовано дію: вдарити по м’ячу. У таких словосполученнях прийменник по може вживатися паралельно з іншими прийменниками: стріляти по ворогові – стріляти у ворога.
Нормативним є також уживання прийменника по у словосполученнях з розподільним значенням: заплатити робітникам по п’ять гривень.
Вживається прийменник по і в конструкціях із значенням мети: піти по хліб, послати по лікаря, поїхати по гриби.
Також прийменник по можна вживати в словосполученнях, які позначають місце поширення діяльності: наказ по інституту, різьбяр по дереву.
У словосполученнях з іншими значеннями прийменник по вживається рідко й несистемно, до того ж іноді паралельно з іншими прийменниками: по закінченні строку (після закінчення строку), іти по слідах (іти слідами).
У російській мові прийменник по вживають набагато частіше: крім усіх перелічених значень, характерних для української мови, прийменник по може використовуватися в низці інших словосполучень. Саме тому в ненормованому українському мовленні ми спостерігаємо типове для російської мови вживання прийменника по: працювати по сумісництву, по замовленню слухачів, заходи по вивченню та ін. Подібні порушення тим більш прикрі, що в українській мові існує досить багато еквівалентів російського прийменника по. Наведемо приклади українських словосполучень, що відповідають російським конструкціям з прийменником по:
.: Українська мова Російська мова
в особистій справі по личному делу
з чиєї провини по чьей вине
на власний розсуд по своему усмотрению
за обопільною згодою по обоюдному согласию
працювати за сумісництвом работать по совместительству
згідно з наказом директора по приказу директора
заходи щодо вивчення мероприятия по изучению
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 240 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Чергування У - В 4 страница | | | Чергування У - В 6 страница |