|
Читайте также: |
Вислови термінологічного характеру стають фразеологізмами, коли вони виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення: питома вага; вийти на фінішну пряму; тримати руку на пульсі; поставити наголос, міжнародний клімат.
Фразеологія української мови – це її багатство й окраса. Більшість фразеологізмів має образне значення й використовується як прикраса або надає соціальної оцінки тексту. Їх багатство і різноманітність дають можливість живописно передати думку, відтворити і описати ситуації людського життя. Вони можуть дохідливо і дотепно висміяти, гнівно, сатирично затаврувати, жартівливо натякнути, ввічливо підказати, передати похвалу і повагу. Їх образність і емоційність здатна впливати не тільки на розум, а й на уяву і почуття людини.
Активне використання фразеологізмів притаманне розмовному, художньому,. публіцистичному та конфесійному стилям сучасної української літературної мови Офіційне професійне, ділове спілкування послуговуються, як відомо, науковим та офіційно-діловим стилями, зверненими до розуму, а не до почуттів, отже, і використання в них фразеологізмів обмежене.
Перш за все, у професійному мовленні використовуються термінологічні словосполучення. Термінологічні словосполучення – це назви та вислови певних понять з науки, техніки, мистецтва. Наприклад: дієприкметниковий зворот – мовознавчий термін; куряча сліпота – медичний, сила тяжіння, коефіцієнт корисної дії – фізичні; Донецька область – географічний, заробітна плата, стиль керівництва, мотивація до праці – економічні державна мова, посадова особа, недоторканість особи – юридичні.
У діловому професійному спілкуванні широко використовуються мовні кліше
Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; матеріальне благополуччя; згідно з оригіналом; мати на увазі; ринкова економіка; боротьба із зловживаннями тощо.
Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз – для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв’язана з частотністю й повторюваністю ситуації. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але у них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв’язок компонентів вільний, як і у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів4 екстремальна ситуація; користуватися великим попитом; перехідний період; соціальна програма; боротьба зі злочинністю та ін.
До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, тому розрізняють прості, ускладнені та складні кліше
Прості кліше – це мовні конструкції, що складаються з двох слів: згідно з, відповідно до, вжити заходів, оголосити подяку, винести догану тощо.
Ускладнені – що мають більше двох слів: брати до уваги; згідно з оригіналом;брати активну участь; вжити суворих заходів; винести сувору догану тощо.
Складн і – мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з організованою злочинністю; контроль за виконанням наказу залишаю за собою; наказ оголосити особовому складу академії тощо.
Кліше виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються і починають вживатися у мовленні у функції готових формул.
На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за певною ситуацією, мовні штампи – це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штамп, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів: „ Це людина, яка брала участь у громадському, науковому житті університету. Він брав участь у науково-практичній конференції” Національна ідея. Уроки останнього десятиріччя ”.
Втрата нормативності особливо помічається там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв’язку з; в результаті; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання. Наприклад: „ При впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку ефективність колективного підряду підвищується, оскільки головне завдання останнього – забезпечення отримання максимальної кількості продукці ї при найменших затратах ” (газ.)
Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання підвищення; здійснення завдання; виконання зобов’язання. У таких випадках краще один з іменників (перший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зобов’язання. Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню..., експеримент по застосуванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати словосполукою з прийменником з або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, дослідження з ліквідації, експеримент із застосування).
Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велик е значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; склалися певн і стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразні означення певний і даний, які потрібно замінювати конкретними прикметниками та займенниками.
Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв’язку: більша половина (треба більша частина); у березні місяці, живопліт з кущів; озима пшениця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й логічні прокладки, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої інформації, наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити та ін.
Отже, фразеологічні норми виявляються у такому вживанні фразеологізмів, коли не спотворюються їх зміст і граматична будова
Правильне і доцільне використання лексичних і фразеологічних засобів української мови – важливий фактор культури мовлення, особливо ділового професійного. „Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожен, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас можуть бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично” (Б. Антоненко-Давидович).
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Що ви розумієте під поняттям „лексична мовна норма”?
2. Які особливості реалізації слова та його значення в усному та писемному діловому мовленні?
3. Що ви розумієте під поняттями „ пряме значення” та „переносне значення”?
4.На основі чого твориться переносне значення? Наведіть приклади.
5.Випишіть зі “Словника української мови” 5 словникових статей, реєстрові слова яких мають пряме та переносне значення.
6. Які причини немотивованого використання слів? Що створює суржик?
7. Як характеризується лексика української мови за сферою використання? Наведіть приклади книжної та розмовної лексики.
8. Які слова називаються термінами? Випишіть із фахових словників10 термінів, розкриваючи їх значення.
9. Які обов’язкові вимоги при користуванні термінами у професійному діловому спілкуванні?
10. Що таке професіоналізми? Як вони утворюються?
11. Як формувався лексичний склад сучасної української літературної мови?
12. Що ви розумієте під поняттям „запозичення”?
13. Випишіть зі “Словника іншомовних слів”10 термінів фахової діяльності.Вкажіть мову, з якої запозичено термін, розкрийте його значення.
14.Запишіть 10 термінів-інтернаціоналізмів зі сфери вашої фахової діяльності.
15. Які правила правопису та вживання іншомовних слів у фаховій мові?
16. Синонімія та її функція в діловому професійному мовленні.
17. Омонімія та її функція в діловому професійному мовленні.
18. Паронімія та її функція в діловому професійному мовленні.
19. Фразеологія української мови та ділове професійне мовлення. Запишіть 10 терміносполучень з фахової діяльності, проставляючи в них наголос.
Лекція 3. Словотвірні та морфологічні норми
План викладу
1. Поняття про словотвірні норми. Основні поняття словотвору.
2. Способи творення слів в українській мові.
3. Творення і правопис іменників на позначення назв осіб.
4. Творення і правопис присвійних прикметників та відносних, утворених від різних географічних назв.
5. Поняття про морфологічні норми.
6. Норма і основні морфологічні категорії іменника: рід, число, відмінок.
7.Ступені порівняння прикметника.
Ключові терміни та поняття:
- словотвірна норма - афікс
- словотвір - словотворчі засоби
- морфема - способи словотворення
- твірна основа - морфологічна норма
- словотвірна модель - морфологічна категорія
- непохідні і похідні основи
1. Поняття про словотвірні норми. Основні поняття словотвору.
З культурою мовлення тісно пов’язаний словотвір. Саме неувага до будови слова, незнання правил правопису префіксів та суфіксів, складних слів призводить до прикрих помилок як в усному мовленні, так і на письмі. Отже, необхідно володіти словотвірними нормами, які регулюють правильне утворення слів.
Перш за все, з’ясуємо найголовніші терміни словотвору. Під словотвором розуміється розділ мовознавства, який вивчає творення нових слів на основі вже наявних за допомогою відповідних лексико-граматичних засобів. У кожному повнозначному слові виділяються значущі частини слова – морфеми. Це корінь (основне лексичне ядро слова) та афікси( префікс, суфікс та закінчення ).Корінь слова (вторинний) – це найменша словотворчо неподільна частина слова, семантично спільна для ряду коренево-споріднених слів (відомий, відомість, відати – корінь – від-). Первинний(етимологічний) корінь – основна етимологічна частина слова, яка далі не розкладається на частини і стала основою для утворення ряду етимологічно споріднених слів. Етимологічний корінь – від- спільний і для іншого ряду слів: свідчити, свідок, посвідка, посвідчення, освідчитися, хоч семантичний зв’язок із попереднім коренем – від- уже втрачено. У цьому ряді виділяється корінь – свідч -. Це новий корінь, або вторинний. Отже, під вторинним, або новим, коренем розуміється спільна споріднена словотворча частина слів, яка вже не поділяється на менші словотворчі частини без втрати свого семантичного значення. Етимологічний корінь – год - дав ряд вторинних коренів: годин-а, годин-ник, годин-ик-ар; погод-а, погід-е (небо), погод-н-і(умови).
Афіксом називається значуща частина слова, що змінює лексичне або граматичне значення кореня (основи) слова і виражає відношення між словами у словосполученні і реченні: Афікси бувають формотворчі( наприклад, флексії) і словотворчі (переважно суфікси і префікси); добр-ий – добр-як, добр-іш-а-ти, по-добр-іш - а-ти. Як кореневі, так і афіксальні морфеми беруть участь у словотворенні.
Щоб добре вивчити морфемну структуру слова, закони словотворення, треба вміло провадити морфемний і словотвірний аналізи.
Морфемний аналіз – це розбір слова за будовою, а словотвірний аналіз вияснює мотивацію похідного слова, що виникло з твірного. Якщо метою морфемного аналізу є виявлення значеннєвих частин слова і пояснення їх значення, ролі і функції в сучасній мові, то головним поняттям словотвірної системи мотивованість або похідність, при яких значення і звучання одного слова випливає із спільнокореневого іншого слова. Наприклад, зелений – мотивуюче слово для зелень, яке утворилося безафіксним способом від першого, а не навпаки. Для слова повітряний мотивуючим словом є слово повітря, а не вітер, хоч слово вітер було твірним для лексеми повітря.
Починати морфемний аналіз слід з поділу повнозначного відмінюваного слова на основу і закінчення: дудк-а (дудк- - основа, - а – закінчення). В основі визначаємо корінь дуд - і суфікс –к -. Словотвірний аналіз починаємо з визначення твірної основи. Під твірною основою розуміється така основа, що служить для утворення нового похідного слова: ліс – лісовий – лісівник – лісівницький – лісівництво; ліс – лісний – лісник – лісничий – лісництво. Нове (мотивоване) слово зумовлюється значенням і звучанням іншого однокореневого слова, яке вважається первинним щодо нього (основним, вихідним, тобто твірним).Виявивши твірну основу, визначаємо в ній кореневу й афіксальну морфеми і встановлюємо словотвірну модель. Під нею розуміється зразок, за яким творяться нові слова, причому вони з’являються в тісному єднанні з давніми на основі словотворчих елементів. Отже, при визначенні словотвірної моделі враховуються твірна основа і словотворчий афікс. Досить продуктивними є моделі, за якими творяться нові слова від дієслівних основ за допомогою суфіксів – нн-, -тт-, -к- із значенням узагальненої дії: чита-нн-я, запроше-нн-я,здобу-тт-я, достав-к-а, наклад-к-а, наклей-к-а. Моделі віддієслівних іменників із суфіксом – ій - непродуктивні: палій, водій, крутій, носій. Продуктивною є словотвірна модель, що є незамкненим рядом похідних і поповнюється новотворами.
Словотворчі засоби – це частини слова, якими твірна основа відрізняється від похідної. Як правила, це префікси та суфікси, які називають словотворчими. Наприклад, похідне слово лісовий відрізняється від твірного слова ліс суфіксом – ов -, тому в словотворчій будові слова лісовий поряд з твірною основою ліс виділяємо словотворчий суфікс – ов -, а похідне слово лісовик відрізняється від твірного слова лісовий суфіксом – ик-, тому в словотворчій будові слова лісовик поряд з твірною основою лісов - виділяємо словотворчий суфікс – ик.
2. Способи творення слів в українській мові
Способи творення слів поділяються на морфологічні і неморфологічні. До морфологічних способів відносять суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний способи та спосіб складання.
Суфіксальний спосіб – спосіб творення слів за допомогою суфіксів, які приєднуються до твірної основи. За допомогою суфіксального способу можна утворити слова як однієї, так і різних частин мови: розум – розумний, кмітливий – кмітливість, веселий – весело.
Префіксальний спосіб – творення слів за допомогою префіксів. Які приєднуються до твірної основи: бігти – вибігти, звук – призвук, давній – прадавній.
Префіксально-суфіксальний спосіб – спосіб творення слів за допомогою префіксів та суфіксів, які приєднуються до твірної основи одночасно: дорога – придорожній, свистіти – підсвистувати, шостий – ушосте, простий – по-простому.
Безафіксний спосіб – спосіб творення слів без приєднання префіксів та суфіксів: блакитний – блакить, виходити – вихід, великий – велич. При безафіксному словотворенні здебільшого відбувається відкидання суфіксів твірної основи, і в похідному слові твірна основа наявна у скороченому вигляді.
Складання – спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється шляхом складання твірних основ, початкових частин твірних основ або цілих твірних слів.
Тому такий спосіб поділяється на основоскладання, словоскладання та складноскорочений спосіб(абревіацію).
Основоскладання – спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок складання двох і більше твірних основ: хліб і пекти = хлібопекарня, науковий і технічний = науково-технічний, стебло і подібний = стеблоподібний.
Основоскладанням творяться іменники і прикметники (історично також складні числівники: одинадцять, двадцять).При складанні твірних основ для їх поєднання часто використовуються сполучні голосні, які не входять до складу основи і не мають значення,а вживаються лише для зручності вимови:
1) о, якщо основа першого слова закінчується на твердий приголосний або якщо перше твірне слово – прикметник: середньовіччя, книголюб. Винятки :овочесховище, очевидний.
2 ) е, якщо перше твірне слово – іменник, основа якого закінчується на м’який приголосний: землероб, хвилеріз, працездатний. Винятки: костопра в, свинопас.
3) є, якщо основа першого твірного слова закінчується на й або м’який подовжений приголосний: краєвид, боєздатний, життєдайний.
Основи можуть поєднуватися і без сполучних голосних: трикутний, двокімнатний, Ужгород.
Основоскладання часто супроводжується суфіксальним або безафіксним способом творення: чорноморський, літописець, всюдихід.
Словоскладання – спосіб творення слів шляхом поєднання двох слів, а не основ без допомоги сполучного голосного. Такі складні слова пишуться через дефіс: ходив-ходив, зроду-віку, диван-ліжко, хліб-сіль, матч-реванш.. Вони поділяються на: 1) слова, друга частина яких – те ж саме слово або слово, близьке чи протилежне за значенням, яке повторюється для підсилення основного значення (ходив – ходив); 2) слова, які називають єдине поняття (диван-ліжко).
Складні іменники, у свою чергу, поділяються на: 1) слова, кожна частина яких може відмінюватися, як відповідні твірні слова: лікар-педіатр(лікаря-педіатра, лікарем-педіатром); 2) слова, у яких відмінюється тільки друга частина: прем’єр-міністр(прем’єр-міністром).
Складноскорочений спосіб (абревіація) – спосіб творення слів шляхом складання початкових частин твірних основ. У результаті виникає складноскорочене слово(абревіатура). Абревіацією утворюються лише іменники. Складноскорочені слова можуть утворюватися:
1) із початкової частини першої твірної основи та твірного слова: телевізійний центр – телецентр, редакційна колегія – редколегія;
2) із початкових частин твірних основ: Донецький басейн – Донбас, командир батареї – комбат;
3) із початкових звуків (рідше букв) твірних слів; українські телевізійні новини – УТН, Організація Об’єднаних Націй – ООН;
4) із початкових частин твірних основ і початкових звуків(або букв) твірних слів: Камський автомобільний завод – КамАЗ;
5) із початкових звуків(або букв) і цифр: ЗАЗ-968 (968 – модель автомобіля Запорізького автомобільного заводу).
До неморфологічних способів відносять морфолого-синтаксичний, лексико - синтаксичний і лексико-семантичний способи творення слів.
Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому нові слова утворюються шляхом переходу слів з однієї частини мови в іншу: вчений, учительська, весною. При цьому змінюється значення слова, але звучання(написання) залишається незмінним: черговий (прикметник) – черговий (іменник), ранком (іменник в орудному відмінку) – ранком(коли? – прислівник).
Розрізняють такі процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу:
Лексико-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому нові слова утворюються шляхом злиття словосполучення або окремої граматичної форми повнозначного слова зі службовим словом в одне слово: вище згаданий – вищезгаданий, пройди світ – пройдисвіт, до низу – донизу.
Лексико-семантичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється шляхом переосмислення лексичного значення твірного: корінь (дерева) – корінь (у математиці, мовознавстві), захід (сторона світу) – Захід (назва країн Західної Європи), стінка (стіна) – стінка(меблі). Слова при цьому способі не творення не переходять в іншу частину мови і не змінюють граматичних ознак.
3. Творення і правопис іменників на позначення назв осіб
У системі морфологічного словотвору найактивнішу роль відіграє суфіксальний спосіб. Способом суфіксації творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках. Розглянемо, як утворюються іменники на позначення назв осіб.
У словотвірних типах відсубстантивних іменників на позначення людей за родом діяльності, фахом продуктивними є суфікси: - ар (-яр), -ець(-івець, овець) –ник, -ік (- їк), -ир, -ист(-іст). Наприклад: шахтар, килимар, ковзаняр, динамівець, прозаїк, таксист, шахіст. Менш продуктивними є суфікси іншомовного походження – ант, -ент (комерсант, курсант, кореспондент).
Віддієслівні іменники на позначення осіб виражають значення „носій процесуальної ознаки” Найпродуктивнішими є типи іменників із суфіксами:
- ник (-івник), -льник: ремонтник, заготівник, веслувальник, намотувальник; - ч (-ач, -яч ): ткач, заспівувач, перекладач, заспівувач; - ець, (-нець): співець, борець, продавець, переможець; - ар (-яр), що приєднуються переважно до усіченої основи: лікар, маляр, кресляр.
До малопродуктивних належать такі суфікси: -тель (мислитель, вершитель); - ій (заводій, водій); - ак(-як) (співак, вояк); -ун (бігун, стрибун); - чик(-щик) (льотчик, донощик); суфікси іншомовного походження: -атор, -итор, -ер, -ор, -ан, -ат, -ант тощо (агітатор, диктор, тренер, критикан, делегат,практикант).
Словотвірні типи відприкметникових іменників позначають осіб за їх діяльністю, за різними якісними ознаками. До найуживаніших належать суфікси – ик (відмінник), - ак (-як), -чак (чужак, добряк, весельчак). Непродуктивними стали суфікси – ач (багач), - ань (здорован ь), - ун (дикун, горбун), - ш (лівша, правша).
Іменники – назви осіб жіночої статі мотивуються іменниками –назвами осіб чоловічої статі. Існують лише поодинокі назви осіб жіночої статі, які перебувають поза згаданим словотвірним відношенням: праля, манікюрша, модистка.
Для творення назв осіб жіночої статі найчастіше використовується суфікс – к, який приєднується до твірної основи іменника на позначення осіб чоловічої статі: делегатка, друкарка, школярка, вчителька, студентка, театралка, шахістка, медалістка.
Менший ступінь продуктивності виявляють суфікси – иц, -ниц, -щиц, які приєднуються до повної або усіченої основи: фельдшер – фельдшериця, провідник – провідниця, продавець – продавщиця.
Спостерігаються також нерегулярні утворення з суфіксом –ш (кастелянша, педикюрш а), який частіше утворює назви осіб жіночої статі із значенням „дружина особи, названої мотивуючим іменником” (інженерша, професорша), а також із суфіксом – их, який також уживається в двох значеннях: кравчиха, ткачиха, сторожиха; сторож – сторожиха, чабан – чабаниха.
Поодинокі лексеми утворені суфіксами іншомовного походження -ес, -ис: поет – поетеса, актор – актриса.
Назви осіб за національною і територіальною ознакою творяться від іменникових основ – топонімів.
Назви жителів множинної форми утворюються так:
1.Якщо топонім закінчується формантом – иц, то назви жителів від них утворюються за допомогою суфікса – ан-. При цьому ц змінюється на ч:
Вінниця – вінничани, Бобровиця – бобровичани, Здовбиця – здовбищани.
2. Якщо топоніми закінчуються на – ець, то назви жителів від них утворюються за допомогою суфікса – ан -. При цьому е випадає, а приголосний ц змінюється на ч:
Кролевець – кролевчани, Тростянець- тростянчани, Козелець – козельчани, Кременець – кременчани.
3. Якщо топонім закінчується на - ц(і), то назви жителів від них утворюються за допомогою суфікса –ан. При цьому ц змінюється на ч:
Чернівці – чернівчани, Підгайці – падгайчани.
4. Якщо топонім закінчується на – цьк, то назви жителів утворюються за допомогою суфікса – ан -, при цьому ц→ч, а к випадає:
Донецьк – донеччани, Луцьк – лучани, Хмельницький – хмельничани, Липець – липечани.
5. Якщо топонім закінчується на –ич, то назви жителів утворюються за допомогою суфікса – ан-:
Дрогобич – дрогобичани, Галич – галичани.
6.Якщо топонім закінчується на – анськ, -янськ, то ц приєднується до -ан-(-ян) після усічення - ськ -:
Бердянськ – бердянці, Лисичанськ – лисичанці, Вовчанськ – вовчанці.
7.Якщо другим компонентом складного топоніма є корінь – город(-град), то назви жителів від них утворюються за допомогою суфікса –ц-:
Миргород – миргородці, Павлоград – павлоградці, Шаргород – шаргородці.
8.Якщо в складі топоніма другим компонентом є корінь – поль (-піль), то назви жителів утворюються за допомогою суфікса – ц-:
Сімферополь – сімферопольці, Севастополь – севастопольці, Мелітополь – мелітопольці, Маріуполь – маріупольці, Білопілля – білопільці.
9. Якщо топонім закінчується формантом – енк- або – ук-, -юк- і за походженням є прізвищем, то назви жителів утворюються за допомогою суфікса –івц-:
Шевченко – шевченківці, Адамчуки – адамчуківці, Волощуки – волощуківці.
Утворення назв жителів чоловічого роду
· Якщо назви жителів у множині мають суфікс – ц- і, то назви жителів чоловічого роду утворюються від них за допомогою суфікса – ець: миколаївці – миколаївець, херсонці – херсонець, житомирці – житомирець, новомосковці – новомосковець, закарпатці – закарпатець.
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 266 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Чергування У - В 2 страница | | | Чергування У - В 4 страница |