Взуття і прикраси давніх слов’ян.

Взуття.

Одним із основних видів взуття слов'ян VI-IX ст. були, безсумнівно, черевики, що виготовлялися зі шкіри. У загальнослов'янський період вони називалися Черевиками. Основним матеріалом для взуття була продукція тваринного походження: шкіра, вовна, хутро. Із захопленням балканських земель одяг слов’ян під впливом греко-римських традицій став елегантнішим, легшим, різнобарвним. В добу середньовіччя з’явилися назви нових видів взуття та одягу: лапті, шати, туніка, хуста та ін.

Шкіряне взуття – Лапті – завжди були взуттям переважно сільським, у містах ж воліли шкіряний. Більш того, лапті часом виявлялися ознакою слабкого племені, не здатного себе захистити. На переконання давніх слов'ян, поважаючий себе народ носив шкіряне взуття. Майстри-кожум'яки, Давньої Русі шили шкіряне взуття на дерев'яних колодках, які робилися іноді розсувними. При цьому взуття на праву та ліву ногу нерідко кроїлося однаково. Можливо, потім воно розношується, а може бути, надягається поперемінно. А от давні знаки роду, що служили колись найпершою прикрасою взуття, згодом розвинулися в багатий візерунок. Шкіряне взуття розшивали кольоровими нитками, робили прорізи і проплеталі в них ремінці, створюючи малюнок. Не можна виключати, що шкіру для взуття фарбували в різні кольори, різноманітні барвники були відмінно відомі, а фантазії у наших предків вистачало. Археологічно це, однак, поки не підтверджується. Не вдаючись у подробиці, шкіряне взуття наших пращурів можна підрозділити на три великі групи: поршні, черевики, чоботи.

Поршні
Як показують матеріали розкопок, найпростіші поршні («порабошні», «прабошні», «порошки», «постоли») робилися з одного шматка шкіри, стягнуто по краях ремінцем. Таке взуття легко було пристосувати для будь-якого розміру ноги, змінюючи натяг ремінця. Поршні кріпилися до ноги майже так само, як лапті.

Башмаки
Наступна група взуття - туфлі, або черевики, - відрізняється від поршнів вшитою підошвою. Для підошов найчастіше використовувалася товста, міцна шкіра з хребтової частини шкури (іноді кінської), а для верху - більш еластична і м'яка, узята з черева тварини (зазвичай корови або кози). Ніжні, тонкі черевички називалися тому «Черевик». А більш звичний «черевик» прийшов до нас, як пишуть вчені, з турецької мови, а «туфля» - з німецьких діалектів, що запозичили його, в свою чергу, з грецької.

Чоботи
На думку дослідників, слово «чобіт» потрапило до слов'ян від тюркомовних сусідів - кипчаків, печенігів, кочівників-болгар. Судячи з археологічних даних, чоботи в селі майже не вживалися, натомість у місті їх носили практично всі чоловіки і жінки, багаті і бідні, діти і старі. Чоботи мали м'яку підошву без каблука і залізних підківок. Іноді така підошва кроїлася з декількох шарів шкіри. Як пишуть вчені, чоботи побутували в основному двох видів. Одні у щиколотки схоплювалися ремінцем продернутим в прорізи. У іншого різновиду чобіт був трошки жорсткішим. Після XIII століття перший вид поступово вийшов з ужитку, а ось другий продовжував розвиватися і з часом породив знамениті російські чоботи із жорсткою підошвою.

Прикраси.

Намиста з бус були в деяких слов'янських регіонах улюбленою жіночою прикрасою. Багато намиста було одноколірним і складалося з синіх скляних бус. Іноді додавалися зелені намиста. Вони користувалися самими різнохарактерними браслетами, перснями і шийними гривнями, придбаними у сусідів або виготовленими власними майстрами-ремісниками за зразками прикрас, які були поширені серед багатьох різноетнічних племен. Матеріалом для прикрас – пластинок, браслетів, перснів, намиста тощо – слугували зуби й кості впольованих звірів, золото, мідь, бронза, оброблений камінь тощо. За соціального розшарування слов’ян, формування заможної верхівки суспільства прикраси, особливо із золота, діамантів, виконували роль невід’ємного атрибута наближених до влади людей. Ними оздоблювали шуби, корони, скіпетри, чобота, шати тощо. Простий люд обмежувався прикрасами з доступного йому матеріалу, декоративними виробами, вишивкою.

Помітний вплив на форму і зміст праслов’янських прикрас справили скіфи, які культивували скіфський звіриний стиль: різнокольорове зображення півнів, жар-птиць, зозуль та інший птахів і тварин на тлі багатого рослинного орнаменту, що знайшло відображення насамперед в українському декоративному росписі, браслетах тощо.

Намиста із слов'янських могил зустрічаються двох видів: намиста зі скляних бус, нанизаних упереміш з намистинами із самоцвітів, металів і бурштину, і масивні металеві обручі найрізноманітніших форм, так звані гривні. Проте з усіх видів прикрас найбільш важливими і найбільш характерними для слов'ян є кільця, що вплітаються жінкам у волосся. Вони представляли собою оригінальні прикраси, звисали з обох боків голови, попереду і позаду вух. Підвішувалися вони на пов'язці або діадемі, що обхоплює голову, або ж попросту вільно впліталися у волосся.

Дата добавления: 2015-07-24