Вісло-Одерська теорія розселення слов’ян.

Згідно з вісло-одерською теорією най­давнішою територією праслов'ян були землі сучасної Польщі, тобто між ріками Вісла й Одер. Науково аргумен­тованою ця позиція стала в XX ст. Її обстоювали польські археологи на чолі з Й. Костржевським. Щоправда, не всі їхні докази витримали перевірку часом, зокрема твер­дження про тотожність меж археологічних культур й етно- лінгвальних спільнот. У першій половині XX ст. цю теорію підтримували археологи Л. Козловський, Т. Сулимирсь- кий, К. Яжджевський (поляки), Я. Філіц (чех), Й. Коко- шець (югослав), антрополог Я. Чекановський, мовозна­вець М. Рудницький (поляки)та ін.

Якісно новий етап у становленні вісло-одерської теорії пов'язаний з іменем польського мовознавця Т. Лера-Спла- вінського, який видав з цієї проблеми монографічну працю «Про походження і прабатьківщину слов'ян» (1946). На відміну від О. Шахматова Т. Лер-Сплавінський за основу своєї гіпотези взяв археологічні свідчення. Він вважав, що відомі в Центральній і Західній Європі індоєвропейські племена молодші від неоліту (нового кам'яного віку VIII— III тис. до н. е.), бо до кінця III тис. до н. е. ці землі заселя­ли носії гребінчатої кераміки, які прийшли зі сходу і нале­жали, очевидно, до угро-фінської сім'ї. Індоєвропейці, які розмовляли різними діалектами і представляли культуру шнурової кераміки, почали свою експансію цієї території на рубежі III—II тис до н. е., просуваючись із заходу на схід аж до басейну Оки. Між Одером й Окою закріпилися носії протобалтійського діалекту, які асимілювали фінські племена та їхню мову, про що свідчить фінський субстрат У протобалтійській мові. Під тиском носіїв лужицької культури, яку Т, Лер-Сплавінський не вважав прасло­в'янською і називав венетською, у середині II тис. дон. е. відбувся розпад єдиної етнічної та мовної протобал- тійської спільноти на праслов'янську й прабалтійську. Цінним у концепції Т. Лера-Сплавінського було те, що він проаналізував не лише дивергентні, а й конвергентні про­цеси в системі діалектів праслов'янської мови різних епох.

Історико-археологічні аргументи Т. Лера-Сплавінсько- го були надто гіпотетичними. їх критично сприйняло бага­то фахівців, ут. ч. і польських. Так, загалом підтримуючи версію про вісло-одерську прабатьківщину слов'ян, польсь­кий археолог, сучасник Т. Лера-Сплавінського, Й. Кост- ржевський категорично заперечив балто-слов'янську етно- мовну спільноту, бо з нею не можна пов'язати жодну цілі­сну культуру.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. польський мово­знавець В. Маньчак з нових позицій обстоює вісло-одерсь­ку теорію прабатьківщини слов'ян. Він використав лінгво- статистичні показники, які в поданому вигляді пра­цюють на користь теорії виникнення праслов'янської та індоєвропейської прамов на території сучасної Польщі. Однак залишаються протиріччя історико-археологічного характеру і проблема праслов'янського субстрату. Не випад­ково все більше сучасних дослідників, у т. ч. польського походження (наприклад, К. Годловський, М. Манчинська, 3. Бабік та ін.), схиляються до середньонаддніпрянської гіпотези, яка значно краще узгоджується з досягненнями різних наук у питанні етно- й глотогенезу слов'ян.

Дата добавления: 2015-07-24