Вісло-Дніпровська теорія розселення слов’ян.

Вісло-дніпровська (середньонад- дніпрянська) теорія також має давні тради­ції. Зокрема, в античних джерелах пов'язані зі слов'янами племена найчастіше розміщалися на схід від Карпат на теренах Правобережного Лісостепу й Полісся. На цій під­ставі в XIX ст. словацький мовознавець П.-Й. Шафарик відводив праслов'янам землі сучасної Волині, Поділля й Галичини. Такого ж висновку на початку XX ст. дійшов і російський історик О. Погодін, який активно залучав до археологічних свідчень найдавніші назви слов'янських річок. У першій половині XX ст. чеський археолог Л. Нідер- ле «перемістив» найдавнішу територію праслов'ян від Вісли до середнього Дніпра. Основний висновок дослідника полягав у тому, що численні матеріальні пам'ятки свід­чать про осілий спосіб життя переважно в умовах болоти­стого полісся, засвоєння якого вимагало високоорганізова- ної праці, соціального рівноправ'я, демократичних сто­сунків і забезпечувало слов'янам тривалий відносний спо­кій суспільно-культурного розвитку на тлі бурхливих подій та міжетнічних конфліктів в античних країнах вели­ких цивілізацій. Такий спосіб життя не означав повної ізо­ляції праслов'ян, які тісно контактували з іншими племе­нами, особливо прабалтами й прагерманцями.

Одночасно з Л. Нідерле в першій половині XX ст. ети­мологічними розвідками середи ьонаддніпрянську пра­батьківщину слов'ян підтвердив німецький мовознавець М. Фасмер. Найтиповіші для давніх слов'янських терито­рій рослинність, тваринний світ, рельєф тощо знайшли своє відображення в праслов'янському лексичному фонді (пор., наприклад, слова праслов'янського походження гай, дуб, бик, окунь, земля та багато інших).

У другій половині XX ст. прихильниками вісло-дні- провської теорії були П. Третьяков, В. Горнунг, В. Петров, Ф. Філій, С. Бернштейн, К. Годловський, Ю. Шевельов та ін.

Основними аргументами на користь вісло-дніпровської теорії є: 1) надійні археологічні свідчення; 2) відображен­ня у праслов'янському лексичному фонді найхарактерні­ших для правобережного українського полісся й лісостепу рельєфу, рослинності, тваринного світу і т. ін.; 3) висока частка праслов'янських топонімів з переважно індоєвро­пейськими основами; 4) збереження більшої частини пра­слов'янських звукосполук у західнослов'янських мовах {*<И, ПІ, *$ое-, *кие-, *Іогі-, *}Є-, *<?, *е), що є ознакою пери­ферії давнього мовного розвитку стосовно його ядра в Середній Наддніпрянщині; 5) природа праслов'янської мови значною мірою,зумовлена взаємодією протослов'янсь­ких діалектів індоєвропейської прамови з мовленням носі­їв трипільської культури, що охоплювала переважно пів­нічну частину сучасної Правобережної України від Се­реднього Дніпра до Верхнього Дністра; 6) більшість учених прийняла середньонаддніпрянську теорію або наблизила­ся до неї; 7) середньонаддніпрянська теорія знаходиться на перетині практично всіх крайніх поглядів.

Питання про місце зародження праслов'ян як окремо­го етносу залишається відкритим і може бути остаточно розв'язаним за умови комплексного врахування та глибо­кого аналізу мовних і позамовних чинників, синтезу най- новітніших знань з цієї проблеми в різних галузях науки. Напевно можна стверджувати лише те, що прабатьків­щина слов'ян не була монолітною й вузько обмеженою територією.

Дата добавления: 2015-07-24