Технічний нагляд за будівництвом споруджень водопостачання і

каналізації.

Приймання в експлуатацію об'єктів водопостачання і каналізації.

Планово-попереджувальні огляди і ремонти.

Диспетчерська служба.

Служба обліку і реалізації води.

7.1. Задачі і структура служби обліку і реалізації води.

7.2. Відділ обліку подачі і реалізації води.

7.3. Відділ по боротьбі з утратами води.

7.4. Служба перевірки і ремонту водолічильника.

Лабораторно-виробничий контроль.

8.1.Організація контролю на очисних станціях.

8.2.Контроль на водозаборах.

8.3. Контроль при обробці води.

8.4.Контроль на водопропускній мережі.

8.5. Аналіз стічних вод.

Організація зон санітарної охорони.

9.1. Зони санітарної охорони водозаборів і водопровідних споруджень.

9.2. Стан зон санітарної охорони.

9.3. Санітарно-захисні зони каналізаційних споруджень.

1. Питаннями експлуатації водопровідних і каналізаційних систем займаються експлуатаційні служби (мал.1,2), що входять до складу виробничих управлінь водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ).

Основними задачами служб експлуатації водопровідно-каналізаційного господарства є:

- забезпечення подачі розрахункової витрати води, необхідного якості;

- забезпечення надійної і безперебійної роботи всіх споруджень;

- усунення в найкоротший термін і попередження аварій;

- своєчасне і сумлінне проведення поточного і капітального ремонтів;

- боротьба з витоками, втратами і нераціональним використанням води;

- охорона водойм від забруднення стічними водами;

- забезпечення високої рентабельності роботи, тобто зниження собівартості 1 м³ води і послуг каналізації;

- упровадження наукової організації праці, прогресивних технологій, механізації, автоматизації виробничих процесів.

В обов'язку адміністрації виробничого підприємства водопостачання і каналізації входить:

- керівництво всіма підрозділами, що знаходяться в його веденні;

- виконання заходів щодо підвищення надійності, економічності і якості роботи систем водопостачання і каналізації;

- контроль за виконанням експлуатаційним персоналом своїх службових обов'язків, зміцнення виробничої дисципліни;

- технічний контроль і нагляд за користуванням водою, облік витрати споживаної і води, що відводиться;

- аналіз причин і запобігання аварій у роботі мереж і споруджень;

- проведення з експлуатаційним персоналом і ремонтними бригадами занять по виявленню, локалізації і ліквідації найбільш характерних аварій;

- поліпшення стану техніки безпеки й охорони праці;

- підвищення технічних знань експлуатаційного персоналу шляхом організації технічного навчання, упровадження сучасних досягнень науки і техніки, обміну передовим досвідом;

- висновок договорів зі споживачами на відпустку їм води і прийом стічних вод;

- видача технічних умов на проектування і дозволів на приєднання до систем водопостачання і каналізації;

- складання планів ремонту споруджень і устаткування;

- технічний нагляд за будівництвом мереж і споруджень і прийом їх в експлуатацію;

- забезпечення експлуатаційних підрозділів технічною і робочою документацією, необхідними матеріалами, запасними частинами, механізмами, спецодягом, інструментом;

- паспортизація й інвентаризація споруджень і устаткування;

- визначення робочих характеристик діючих установок і споруджень і вибір оптимальних режимів їхньої роботи;

- розробка завдань на реконструкцію і розширення споруджень і комунікацій, твердження, і видача проектним організаціям технічних завдань, і технічних умов, контроль за проектуванням нових і споруджень, що реконструюються;

- первинний облік вод, що забираються з водяних об'єктів і скидаються в них після очищення;

- складання експлуатаційних і посадових інструкцій, а також звітної документації.

2. Технічні звіти. Експлуатаційні служби зобов'язані щомісяця складати технічні звіти за установленою формою про результати роботи виробничого підприємства. У звіти включаються основні показники роботи споруджень, устаткування, комунікацій. До звіту додається пояснювальна записка з аналізом роботи всіх споруджень і устаткування за звітний період і з висвітленням досягнень і недоліків в експлуатації систем, а також результати впровадження заходів щодо інтенсифікації роботи систем водопостачання і каналізації, удосконалюванню технологічних процесів, поліпшенню роботи окремих споруджень і устаткування.

У річних звітах виробничих підприємств ВКГ висвітлюються основні результати роботи кожного підрозділу протягом року. На основі річних звітів складаються перспективні плани розвитку систем водопостачання і каналізації, удосконалювання їхньої роботи, поліпшення техніко-економічних показників. Джерелами річного звіту є звітні й облікові дані про виконання місячних і квартальних планів-графіків роботи споруджень і устаткування.

Технічна документація. Відповідно до вимог правил технічної експлуатації на водопровідно-каналізаційних підприємствах повинне бути забезпечене збереження в комплектному виді всієї технічної, експлуатаційної і виконавчої документації, а також матеріалів інвентаризації і паспортизації. Оригінали цих документів зберігаються в архіві технічного відділу підприємства. У підрозділах і службах у повсякденній роботі використовують їхньої копії. Працівники технічного відділу зобов'язані вчасно вносити в документацію виправлення, що відбивають вироблені в процесі експлуатації зміни конструкцій, схем роботи, умов експлуатації споруджень, устаткування.

Виконавчі креслення мереж і водоводів пред'являються будівельною організацією при здачі — прийманню в експлуатацію побудованого водопроводу і є його паспортом. Їх складають на підставі інструментальних зйомок, вироблених у процесі будівництва до засипання траншів і котлованів. Підготовлені виконавчі креслення знову побудованих чи реконструйованих підземних мереж спочатку передають у відділ підземних споруджень міського керування архітектури, потім експлуатаційному підприємству. Виконавчі креслення мереж і водоводів складаються з виконавчого плану на геопідоснові, ситуаційного плану в масштабі відповідно 1: 500 і 1; 2000 і профілю траси.

Виконавчий план включає: червоні лінії забудови; найменування вулиць і провулків, по яких проходить траса; траси і контури водопровідних споруджень, зв'язаних зі знову побудованою мережею (колодязів, камер, насосних станцій, резервуарів і т.п.), із указівкою їхньої характеристики; схеми (деталіровку) вузлів, устаткування й арматури, розташовуваних у колодязях; прив'язки колодязів, камер, кутів повороту й інших характерних крапок до постійних орієнтирів у відповідності с виконавчою зйомкою; діаметри і довжини труб між колодязями і кутами поворотів; номер і місце розташування репера, від якого вироблялося нівелювання.

На ситуаційному плані вказують: найменування організації, що розробив проект; номер і дату випуску проекту й узгодження його у відділі підземних споруджень; загальну довжину лінії, що здається; номер ордера (дозволу) на розкопку, якщо неї робили в межах міста; дату початку і закінчення будівництва (зведення вказують у штампі, що поміщається в нижньому правому куті виконавчого плану).

Профіль складають по осі побудованого спорудження. Горизонтальний масштаб профілю приймають рівним масштабу плану, (звичайно 1: 500)., вертикальний — у 10 разів крупніше (1:50). На профілі вказують: оцінки люків колодязів і камер; оцінки поверхні чи ґрунту дорожніх покрить у колодязів і переломів профілю; оцінки характерних крапок чи ґрунту вертикального планування; оцінки чи низу верха труб і камер, товщину їхніх стінок; характеристику ґрунту, яким засипана траншея, і рівень ґрунтових: вод; тип кріплень, з технічних причин залишених у ґрунті, і оцінку їхнього закладення; комунікації, що перетинають, спорудження і їхні оцінки; ухили трубопроводів в інтервалах між чи колодязями кутами поворотів; матеріал і діаметр труб.

У правому нижньому куті виконавчого профілю ставлять такий же штамп, як і на плані, у якому замість слова «план» проставляють «профіль».

Керування міського водопроводу після одержання виконавчих креслень робить вибіркові натурні обмірювання і нівелювання; після внесення необхідних змін ставить штамп, що підтверджує відповідність виконавчих креслень натурі.

Облік мереж. Водопровідні і каналізаційні мережі, що складають значну частину основних фондів водопровідно-каналізаційного господарства, ретельно враховуються в залежності від призначення, матеріалу, діаметра труб і термінів експлуатації. Ці дані, що надходять разом з виконавчою документацією в міру будівництва і введення в експлуатацію нових мереж, а також зведення про їхню вартість заносять у спеціальний журнал.

З метою обліку й оперативного керування мережею всім колодязям і будинковим приєднанням привласнюють номера, що фіксують у журналах і вказують на виконавчих кресленнях і інженерних планах міста. Для зручності складають алфавітні покажчики адрес колодязів і будинкових уведень.

У журналах і інженерних планах відбивають також зведення про демонтаж і реконструкцію мереж відповідно до ескізів, що надходять від працівників експлуатації, де вказують довжину і діаметр ліквідованої ділянки мережі, деталіровку колодязя до і після його реконструкції, перелік і характеристику демонтованої і знову встановленої арматури й устаткування.

Для обліку мереж і постійного поповнення інженерних планів, застосовуваних при виробництві планово-попереджувального й аварійного ремонтів мережі, а також для узгодження проектів при керуванні міського чи водопроводу експлуатаційних ділянок мережі організують групу (відділ) інвентаризації, в обов'язку якої входить:

- приймання виконавчих креслень і нанесення їхніх даних на інженерні плани міста, нумерація колодязів і введень;

- виконання обстежень і вимірів у натурі для уточнення траси, висотного розташування і деталіровки колодязів, мереж і введень зі складанням ескізів;

- облік і інвентаризація мереж і складання звітів.

3. За будівництвом споруджень водопостачання і каналізації з боку ВУВКГ здійснюється технічний нагляд незалежно від вартості об'єкта. З цією метою в кошторисі на будівництво передбачають відповідні засоби.

Адміністрація ВУВКГ призначає представника для ведення технічного нагляду за будівництвом, що записує в журнал свої зауваження і пропозиції. Представник має право і зобов'язаний:

- припиняти роботи і вимагати їхньої переробки при виявленні дефектів, низької якості чи матеріалів робіт, відхилення від проекту і технічних умов;

- вносити зміни в проект за узгодженням із проектною організацією й інстанцією, що затвердила його;

- брати участь у приймальних комісіях і в прийманні схованих робіт.

4. При прийманні в експлуатацію об'єктів водопостачання і каналізації повинні дотримуватися чинне законодавство і затверджені міністерствами правила приймання закінчених будівництвом об'єктів. Нові і реконструйовані об'єкти допускається вводити в експлуатацію тільки з дозволу органів, що здійснюють державний санітарний і технічний нагляд.

Забороняється введення в експлуатацію: нових і об'єктів, що реконструіруються не забезпечених пристроями, що запобігають забруднення і засмічення чи вод їхній шкідливий вплив; водозабірних споруджень без рибозахисних пристроїв відповідно до затверджених проектів; гідротехнічних споруджень по готовності пристроїв для пропуску паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів; свердловин на воду без устаткування їхніми водорегулювальними пристроями і встановлення зон санітарної охорони.

Закінчені будівництвом і підготовлені до експлуатації об'єкти водопостачання і каналізації пред'являються до приймання державним приймальним комісіям. Забороняється приймання в експлуатацію об'єктів з недоробками, що перешкоджають їхньої нормальної експлуатації і погіршують санітарно-гігієнічних умов і безпеку праці працюючих, а також без випробування, іспити і перевірки роботи споруджень і устаткування.

До пред'явлення державним приймальним комісіям об'єкти в експлуатацію приймають робочі комісії, призначувані замовником. Робочі комісії приймають закінчені будівництвом об'єкти по актах, що затверджує замовник. Якщо об'єкти не прийняті робочою комісією, замовник не має права використовувати їх для нестатків експлуатації.

Для приймання в експлуатацію об'єкти водопостачання і каналізації підключають до зовнішніх мереж. При цій перевіряють окремі конструкції і вузли і роблять приймання споруджень і устаткування для пред'явлення їхньої державної приймальної комісії. Датою введення в експлуатацію об'єктів є дата підписання акта державною приймальною комісією.

До складу державних приймальних комісій включаються представники замовника, генерального підрядчика, генерального проектувальника, органів державного санітарного і пожежного нагляду, органів по використанню й охороні водяних ресурсів, технічної інспекції і банку, що фінансує. Державні комісії з приймання в експлуатацію об'єктів призначаються не пізніше чим за три місяці до встановленого терміну введення в експлуатацію споруджуваного об'єкта.

Приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта оформляється актом, підписаним усіма членами державної приймальної комісії. Підпис члена комісії є дозволом органа, що представляється їм, чи організації на введення об'єкта в експлуатацію.

Державна приймальна комісія зобов'язана перевірити готовність об'єкта до приймання в експлуатацію й установити факт подачі чи води прийому стічних вод, оцінити якість будівельних і монтажних робіт, перевірити відповідність побудованого об'єкта затвердженому проекту і технічним умовам на виконання робіт.

Будівельна організація представляє приймальної комісії наступні документи:

- акти на сховані роботи з пристрою основ, фундаментів, упорів, ущільнень ґрунтів, ізоляції і т.д.;

- сертифікати і паспорти на труби, устаткування, чи конструкції документи, їх що заміняють;

- відомості іспитів бетонних кубиків на міцність, якщо застосовувався товарний бетон;

- акти санітарної обробки магістралей і споруджень;

- акти гідравлічних іспитів комунікацій і споруджень на міцність і герметичність;

- акти на ефективність дії випусків; виконавчі креслення, погоджені з керуванням підземних споруджень і іншими зацікавленими організаціями;

- відомість відступів, погоджену з проектною організацією і замовником;

- відомість недоробок і термінів їхнього усунення;

- зварювальну стрічечку з указівкою прізвища зварника і номери його посвідчення;

- гарантійні паспорти будівельної організації на об'єкт, що здається, із указівкою терміну відповідальності будівельної організації на приховані дефекти;

- довідку бухгалтерії замовника про балансову вартість мереж і споруджень, що підлягають передачі на баланс ВУВКГ.

Під час здачі побудованого об'єкта приймальної комісії огляду піддають усі камери і колодязі, два-три стикові з'єднання труб, що знаходяться в землі, випуски і водостоки, а також виконують інструментальну перевірку оцінок лотків у колодязях (нівелюванням) і прямолінійності ділянок.

5.. Система планово-попереджувальних оглядів і ремонтів споруджень і устаткування виробничого керування ВКГ включає організаційно-технічні заходи щодо нагляду за спорудженнями й устаткуванням з метою підтримки у працездатному стані, попередження передчасного зносу, запобігання аварій і відмовлень у роботі, забезпечення безперебійної роботи споруджень і устаткування при високих якісних і техніко-економічних показниках. Досягається це в результаті виконання періодичних оглядів, профілактичного обслуговування, поточного і капітального ремонтів споруджень і устаткування по складених планах. На основі даних оглядів і профілактичного обслуговування складають дефектні відомості і журнали оглядів і ремонтів.

Для забезпечення нормальної роботи систем водопостачання і каналізації виконують технічне і ремонтне обслуговування споруджень і устаткування:

технічне — експлуатаційні служби,

ремонтне — спеціалізовані ремонтні служби ВУВКГ.

При технічному обслуговуванні споруджень і устаткування контролюють їхній технічний стан, функціонування і ведуть технічну документацію по експлуатації. Для цього перевіряють відповідність показань контрольно-вимірювальних приладів припустимим значенням контрольованих технічних і технологічних параметрів. Технічний стан споруджень і устаткування визначають безпосереднім візуальним і приладової контролем їхньої роботи, а також у результаті аналізу записів, зроблених у вахтовому журналі. При проведенні технічного обслуговування споруджень і устаткування прогнозують їхній технічний стан на майбутній інтервал часу, виявляють вузли і деталі, що вимагають заміни при черговому ремонті, і складають дефектні відомості.

Поточний ремонт виконують за рахунок експлуатаційних витрат відповідно до техпромфінплану виробничого підприємства і здійснюють силами ремонтних чи підрозділів експлуатаційного персоналу підприємства. Капітальний ремонт роблять ремонтно-будівельні організації (підрядний спосіб) чи ремонтні бригади ВУВКГ (господарський спосіб).

Загальне керівництво роботами при планово-попереджувальних ремонтах здійснюють головні інженери виробничих підприємств водопостачання і каналізації. Безпосередню відповідальність за їхнє виконання на конкретних об'єктах несуть начальники служб і підрозділів підприємств.

6. Структура і задачі диспетчерської служби. Надійна й економічно вигідна робота систем водопостачання і каналізації з оптимальними санітарними і технологічними показниками забезпечується диспетчерською службою в результаті чіткої координації, оперативного керівництва і взаємного ув'язування роботи окремих ланок цих систем.

Структура диспетчерської служби ВКГ залежить від схеми і продуктивності систем водопостачання і каналізації, довжини мережі, складності і масштабів технологічних процесів, ступеня автоматизації диспетчерського керування:

- одноступенева (довжина мережі — до 50 км) — один диспетчерський пункт (ДП) керує роботою всієї системи й окремих її споруджень (допускається неавтоматизоване диспетчерське керування);

- двоступенева (довжина мережі — 50...400 км) — місцеві диспетчерські пункти (МДП) керують роботою окремих споруджень, а центральний диспетчерський пункт (ЦДП) — роботою системи ВКХ у цілому;

- триступенева (довжина мережі — більш 400 км) — районні диспетчерські пункти (РДП) керують МДП під загальним керівництвом із ЦДП.

Диспетчерська служба підкоряється: в адміністративно-технічному відношенні — начальнику і головному інженеру; в оперативному — вищестоящій диспетчерській службі.

Задачами диспетчерської служби є:

- оперативний контроль забезпеченості підрозділів ВКГ необхідними матеріалами, устаткуванням, транспортом і механізмами;

- уживання заходів по попередженню й усуненню порушень у подачі, розподілі, зборі й очищенні води;

- впровадження і забезпечення раціонального використання технічних засобів оперативного керування виробництвом;

- участь в аналізі й оцінці діяльності підрозділів ВКГ, виявлення усередині виробничих резервів;

- керування подачею необхідної витрати води в райони пожежегасінь.

Оснащення диспетчерського пункту. Диспетчерський пункт працює цілодобово, а диспетчери — за графіком, затвердженому головним інженером ВКГ. Робоче місце диспетчера є стаціонарним і знаходиться в закритому приміщенні. Уся документація зберігається в закритих шафах і поділяється по розділах: керівна, довідкова, допоміжна. Робоче місце забезпечується всім необхідним для забезпечення санітарно-гігієнічного режиму. Засобу праці, інвентар і канцелярські приналежності повинні знаходитися в строго визначеному місці. Комунікаційна техніка розташовується в лівій частині столу.

Диспетчерські пункти оснащуються виборчої (селекторної) телефонним чи радіотелефонним зв'язком, пристроями для телевимірювання показників роботи споруджень і устаткування, дистанційною сигналізацією і засобами контролю за роботою споруджень і устаткування, телемеханічними засобами керування агрегатами, механізмами і запірно-регулюючими пристроями.

На диспетчерському пункті повинні знаходитися:

- оперативні схеми основних комунікацій, споруджень і засобів регулювання, керування якими здійснює диспетчер;

- планшети в масштабі 1: 2000, кожний з який охоплює міську територію розмірами 1000 Х 1000 м з наявними підземними комунікаціями і спорудженнями з указівкою номерів колодязів (камер), встановленого в них устаткування і контрольно-вимірювальних приладів;

- схеми комунікацій і характеристики устаткування;

- графіки заданих режимів роботи споруджень і устаткування; плани поточного і капітального ремонтів споруджень;

- повний комплект діючих експлуатаційних інструкцій, включаючи правила технічної експлуатації систем водопостачання і каналізації, правила техніки безпеки й інструкцію взаємодії служби мереж водопостачання з органами пожежної охорони;

- алфавітний список службових і домашніх телефонів керівників ВКГ і їхньої адреси;

- список і телефони різних служб міста — міськенерго, міськгаза, пожежної охорони, місцевих органів Державного санітарного нагляду, органів по регулюванню використання й охороні.

Оперативні схеми мереж систем водопостачання і каналізації повинні бути нанесені на план міста з указівкою найменувань вулиць, проїздів, площ і нумерації будівель.

До складу технічної документації по зміні входять:

- оперативний журнал, у якому реєструються несправності на мережах, відключення водоводів і мереж, час відключення і включення;

- журнал обліку тисків і витрати води на насосних станціях, рівнів води в РЧВ;

- журнал обліку скарг на неподання води з зазначенням адреси, причин неподання і вжитих заходів;

- журнал обліку роботи чергової аварійної бригади;

- журнал стану техніки безпеки з указівкою порушення правил і вжитих заходів;

- журнал обліку виключених для ремонту пожежних гідрантів;

- журнал напрямку у водопровідні райони машин і механізмів (ведеться на ЦДП великих підприємств ВКГ);

- журнал контролю якості води в міській мережі; журнал розпоряджень, перевірок і зауважень вищестоящих організацій.

Склад диспетчерської служби. До складу диспетчерської служби входять оперативна група, що складається з головного диспетчера, його помічника по технологічній частині і змінних диспетчерах, аварійно-ремонтні бригади, служба транспорту, лабораторія автоматики і контролю, група режимів. Для невеликих ВКГ деякі групи можуть бути об'єднані чи виключені.

Оперативна група контролює, а в необхідних випадках і керує роботами по локалізації і ліквідації аварій. Її розпорядження повинні виконуватися негайно і беззастережно. Відповідальність за необґрунтовану затримку виконання вказівок диспетчера лягає на осіб, що не виконали розпорядження, і керівників, що санкціонували невиконання.

Аварійно-ремонтні бригади здійснюють цілодобове чергування і працюють, як і змінні диспетчери, за графіком, затвердженому головним інженером ВКХ. У їхню задачу входить локалізація аварій на мережах і спорудженнях, оперативне керування за розпорядженням диспетчера роботою окремих споруджень водопостачання і каналізації.

Служба транспорту має у своєму розпорядженні кілька аварійно-відбудовних машин, спеціально обладнаних пристроями і пристосуваннями для швидкої локалізації і ліквідації аварій.

Лабораторія автоматики і контролю контролює роботу, налагодження і ремонт приладів і апаратів автоматики і телемеханіки, а також вимірювальних приладів на великих системах водопостачання і каналізації. У дрібних ВКХ такі лабораторії не організуються, а зазначені роботи з домовленості виконує одна з місцевих лабораторій автоматики і телемеханіки.

Лабораторія автоматики і контролю повинна мати у своєму розпорядженні зразкові і контрольні прилади; стендами і переносними установками, обладнаними контрольними приладами, для перевірки і налагодження контрольно-вимірювальних приладів і автоматичних пристроїв; інструментами і матеріалами для ремонту приладів і автоматичної апаратури.

Лабораторія повинна мати реєстраційне посвідчення місцевого органа Комітету стандартів, мір і вимірювальних приладів на право перевірки і ремонту вимірювальних пристроїв. Місця установки контрольно-вимірювальних приладів із указівкою дати установки початкових звітів і наступних перевірок заносяться у відомість, що зберігається в ЦДП. Результати перевірок, налагоджень і ремонтів приладів і пристроїв записують у журнал, що знаходиться в лабораторії. На стаціонарні прилади й автоматичні пристрої заводяться паспорти, у яких указуються роботи, виконані при ремонті і перевірках.

7.1. Задачі і структура служби обліку і реалізації води. Регулярне проведення заходів щодо обліку подачі і реалізації води, боротьбі з її втратами і нераціональним використанням покладено на службу обліку і реалізації.

Основними задачами служби є:

- організація обліку і контролю подачі і реалізації води; виявлення, облік і оцінка усіх видів її втрат;

- експлуатація витратомірів і водолічильників; боротьба з розкраданнями води;

- розробка експлуатаційних норм водоспоживання населенням;

- лімітування відпустки води комунально-побутовим і промисловим підприємствам; застосування санкцій до абонентів, що перевитратять воду;

- узгодження підключень до діючої водопропускної мережі в частині відповідності калібру водолічильників витраті води абонентами, місць розташування і правильності монтажу водомірного вузла;

- організація серед споживачів води систематичної пропаганди й агітації по скороченню витоків і нераціональних відборів.

На підставі діючих правил користування системами водопостачання, каналізації і їхній експлуатації, а також інших нормативних документів служба обліку і реалізації води розробляє, а головний інженер ВКГ затверджує такі документи, як Інструкція з обліку подачі і реалізації води, Інструкція зі зниження нераціональних відборів і витоків води, Інструкція з експлуатації, ремонту і перевірці витратомірів і водолічильників, Положення про розробку експлуатаційних норм водоспоживання населенням, Положення про порядок установлення лімітів водоспоживання промисловими і комунально-побутовими підприємствами і застосування санкцій до абонентів, що перевитратять ліміт. Положення узгоджуються з місцевими органами по регулюванню використання й охороні вод.

В архіві служби обліку і реалізації води повинні знаходитися наступні документи:

- технічна документація і паспорти витратомірів і водолічильників;

- картотека водопровідного введення;

- документація на обґрунтування, встановлення і твердження експлуатаційних норм водоспоживання і лімітів витрати води споживачам;

- матеріали по обліку водоспоживання всіма абонентами;

- матеріали по облікуподачі води в міську водогінну мережу і визначенню витоків води.

До складу служби входять: відділ обліку подачі і реалізації води;відділ по боротьбі з утратами води; служба перевірки і ремонту водолічильників.

7.2. Відділ обліку подачі і реалізації води. Здійснює загальний облік води, подаваної і споживаної із системи водопостачання, і стічних вод, прийнятих системою каналізації.

Витрата подаваної і реалізованої води визначають за показниками приладів. Обсяг стічних вод, що надходять у систему каналізації, приймають рівним витраті питної води.

При відсутності водолічильників водоспоживання визначається в такий спосіб: для експлуатованих об'єктів — на підставі контрольних вимірів витрат води, що проводять при будь-яких змінах обсягу, режиму й умов водоспоживача, але не рідше одного разу в рік; для комунально-побутових підприємств, що вводяться в експлуатацію — по проектним даним; для житлових будинків, що вводяться в експлуатацію — по місцевих експлуатаційних нормах.

Подачу води слід враховувати витратомірами, обладнаними пристроями для автоматичного запису витрат. Показання чи витратомірів водолічильників може записувати в спеціальний журнал черговий персонал насосної станції.

На відділ обліку подачі і реалізації води покладаються наступні функції:

- урахування подачі води за звітний період (доба, місяць, рік) кожним водолічильником і кожною насосною станцією;

- ведення особових рахунків абонентів; паспортизація підключень (домових вводів);

- звітність по подачі і реалізації води, а також фінансові розрахунки з абонентами;

- розробка і твердження у виконкомі місцевої Ради народних депутатів експлуатаційних норм витрати води в житлових будинках;

- нагляд за технічним станом внутрішньо будинкових систем водопостачання і справністю установлених водолічильників;

- оформлення матеріалів для подачі у відповідні інспекції (виконком місцевої Ради, арбітраж, суд) по претензіях до абонентів за користування водою;

- узгодження нових підключень до діючого водогінній мережі; установка контрольних водолічильників (разом з відділом їхнього ремонту).

Розрахунок з абонентами за відпущену воду і прийняті стоки виробляється по тарифах, установленим відповідно до чинного законодавства в наступному порядку: із промисловими підприємствами — у міру надходження планових платежів з остаточним розрахунком у встановлений термін; з іншими абонентами (за винятком громадян, що користаються водою зі стовпчиків) — по пред'явленню платіжних чи вимог виписці рахунків самими абонентами (один-два разу на місяць); із громадянами, що користаються водою з вуличних стовпчиків, — по пред'явленню рахунків у терміни, установлені виконкомом.

7.3. Відділ по боротьбі з утратами води.

У задачі відділу входить:

- розробка лімітів відпустки води промисловим, комунально-побутовим підприємствам і контроль за їхнім дотриманням;

- виявлення втрат і нераціональних відборів води з мережі всіма категоріями споживачів;

- перевірка виконання планів заходів щодо скорочення витрат питної води на технологічні нестатки;

- контроль умов і режимів відводу стічних вод від промислових підприємств у комунальну систему каналізації;

- підготовка і твердження у відповідних інстанціях матеріалів до накладення санкцій за перевищення лімітів і розкрадання води, а також при необхідності вживання додаткових заходів по скороченню втрат і загального споживання води.

Ліміти відпустки води встановлюються на рівні розрахункової потреби в питній воді з урахуванням можливості використання інших джерел і необхідної якості води на технологічні нестатки підприємства. Для встановлення лімітів промислове підприємство представляє ВКГ розрахунок водогосподарчого балансу, структурну схему водопостачання, план заходів щодо скорочення непродуктивних утрат води.

Ліміти відпустки води на наступний календарний рік установлюються підприємствам одночасно з чи висновком продовженням договору на її відпустку і повинні переглядатися в терміни, обумовлені планом організаційно-технічних заходів щодо раціонального використання води. Ліміт може бути переглянутий раніше витікання календарного року, якщо в промислового підприємства змінилися умови водокористування (склад технологічного устаткування, режим роботи, схема використання води і т.п.).

Величини витоків і нераціональних відборів води з мережі в житловому фонді визначають відповідно до діючого інструкціями і рекомендаціями.

7.4. Служба перевірки і ремонту водолічильників. Забезпечує експлуатацію, перевірку і ремонт витратомірів, водолічильників, манометрів. До складу служби включаються майстерня по ремонті приладів, бригада установки і заміни приладів.

Майстерню оснащують необхідним ремонтним устаткуванням, інструментом, матеріалами і запасними частинами. У ній повинна знаходитися технічна документація на всі наявні витратоміри, водолічильники і манометри, що включає зведення про їхній стан і ремонт.

Водомірно-випробувальна станція виконує відомчу і послідовну перевірку приладів відповідно до ДСТ 8.156—83, що включає зовнішній огляд, перевірку герметичності і визначення відносної погрішності. На приладах, що пройшли перевірку, установлюють клеймо.

Бригада установки і заміни приладів установлює нові і відремонтовані витратоміри, водолічильники і манометри по убраннях відділу обліку і реалізації води.

8. Лабораторно-виробничий контроль повинний бути організований на всіх стадіях очищення, забору, подачі і розподіли води, а також при прийомі виробничих стічних вод у комунальну систему каналізації.

8.1. Організація контролю на очисних станціях. Відповідно до

ДСТ 2874-82, ДНіП 2.04.02-84, ДНіП 2.04.03-85 і іншими діючими нормативами на очисних станціях систем водопостачання і каналізації здійснюють лабораторний контроль якості очищених вод.

Базову лабораторію оснащують необхідним устаткуванням, приладами, реактивами й укомплектовують кваліфікованими фахівцями. Вона надає шефську допомогу підвідомчим об'єктовим лабораторіям, контролює якість вод очисних об'єктів, що не мають власних лабораторій, і робить аналіз речовин на підвідомчих об'єктах. На одну лабораторію повинне приходитися 20...35 підвідомчих об'єктів, розташованих у радіусі дії до 250 км.

Для контролю якості питних і стічних вод на водоочисних установках малої продуктивності в складі базової лабораторії організують пересувну хімічну лабораторію, що контролює і доставляє проби води в базову лабораторію для визначення інших показників якості. На водоочисних станціях великої і середньої продуктивності повинні бути об'єктові лабораторії, що контролюють роботу технологічних споруджень, якість вихідної, очищеної води і використовуваних реагентів за найпростішими показниками.

Базова лабораторія складається з двох відділень (аналізу питної води, стічної води й опадів), розташованих в ізольованих приміщеннях. Кожне відділення повинне мати хімічну і бактеріологічну лабораторії. У відділенні аналізу стічних вод і опадів повинна бути лабораторія для аналізу осаду.

В об'єктової лабораторії, що знаходиться безпосередньо на водоочисній станції, контролюють технологічний процес очищення. У ній повинне бути приміщення для хімічних аналізів, вагарня і приміщення для бактеріологічних визначень (на станціях продуктивністю більш 50 тис. м³/добу).

Пересувна лабораторія для аналізу питних і стічних вод входить до складу базової лабораторії й обслуговує водоочисні установки централізованого водопостачання і каналізації, на яких немає об'єктових лабораторій. Пересувна лабораторія розташовується у фургоні, де встановлюються робочі столи, витяжна рН-метр, фотоелектричний калориметр, аналітичні ваги, сушильна шафа, термостат, автомобільні холодильники.

Пересувна лабораторія визначає показники якості питної води (мутність, кольоровість, запах, присмак, рН, зміст залишкового активного хлору, залишкового.алюмінію, фтору і хлоридів, загальну твердість, бактеріологічні показники і при необхідності зміст заліза, міді, миш'яку), а також стічних вод (прозорість, кольоровість, рН, зміст розчиненого кисню, нітритів і алюмінію, дозу активного мулу, залишковий активний хлор і БПК,) і відбирає проби для проведення аналізів базовою лабораторією.

Для економічної й ефективної роботи пересувної лабораторії необхідно, щоб радіус її дії не перевищував 120 км, а час руху до пункту призначення і назад — 3...4 годин у день.

8.2. Контроль на водозаборах. Лабораторно-виробничий контроль на водозаборах проводять з обліком місцевих природних і санітарних умов. Перелік показників лабораторного контролю погоджують з органами санітарно-епідеміологічної служби. На водозаборах з поверхневих джерел аналізи проводять не рідше одного разу на місяць, а з підземних — не рідше чотирьох разів (по сезонах) протягом першого року експлуатації та подальших не рідше одного разу в рік у самий несприятливий період.

8.3. Контроль при обробці води. Перед надходженням у водогінну мережу контролюють якість води по органолептичних, мікробіологічних і хімічних показниках.

При заборі вод з підземних джерел мікробіологічний аналіз проводять: щодня — при знезаражуванні і чисельності населення об'єкта водопостачання більш 50 тис. чіл.; три рази в тиждень — те ж, до 50 тис. чіл.; щотижня — при знезаражуванні і чисельності населення до 20 тис. чіл., а також при відсутності знезаражування і чисельності населення до 50 тис. чіл.; два рази на місяць — при відсутності знезаражування і чисельності населення до 50 тис. чіл.; щомісяця — те ж, до 20 тис. чіл. При заборі вод з поверхневих джерел такий аналіз виконують: щодня — при чисельності населення більш 10 тис. чіл., а також у весняно-осінній період при чисельності до 10 тис. чіл.; щотижня — при чисельності населення до 10 тис. чіл.

Перелік показників хімічного аналізу води і частоту добору проб перед надходженням у водогінну мережу погоджують з органами санітарно-епідеміологічної служби з обліком місцевих природних і санітарних умов. Органолептичні показники визначають при аналізі всіх проб, крім проб на залишковий хлор і озон.

При обробці води проби відбирають на вході в станцію і виході з її, а при необхідності — і на кожній стадії очищення.

8.4. Контроль на водогінній мережі. Лабораторно-виробничий контроль у розподільній мережі виконують по мікробіологічних і органолептичних показниках. З розподільної мережі на місяць відбирають 2, 10, 30, 100 і 200 проб при чисельності населення відповідно 10, 20, 50, 100 і більш 100 тис. чіл. У цю кількість проб не входять обов'язкові контрольні проби після ремонту і перебудови водопровідних ліній. Проби відбирають з водорозбірних колонок і гідрантів на найбільш підвищених і тупикових ділянках розподільної мережі і внутрішніх водопроводів, обладнаних станціями підкачування і водонапірних баків.

8.5. Аналіз стічних вод. Повний лабораторний аналіз стічної води, що надходить на каналізаційні очисні спорудження, виконують один раз у декаду за такими показниками як температура, колір, запах, рН; прозорість зміст зважених речовин і втрати при прожарюванні; обсяг і маса осідаючих речовин; щільний залишок і втрати при прожарюванні; зміст загального й амонійного азоту, нітритів і нітратів; ХПК, БПК, БПК_повн, відносна стабільність; зміст розчиненого кисню, хлоридів, вільного хлору, фосфатів, фторидів, заліза, міді, хрому, кобальту, нікелю, свинцю, цинку, кадмію, ртуті, сульфатів, фенолів, ціанідів, сульфідів, СПАВШИ, ефіророзчинних речовин; загальна кількість бактерій. При необхідності роблять також радіологічний і гельмінтологічний аналізи.

Скорочений аналіз стічних вод виконують щодоби за такими показниками, як прозорість, рН; зміст зважених речовин і втрати при прожарюванні; концентрація розчиненого кисню, БПК, і ХПК. Проби відбирають на вході в очисні спорудження і виході з них, а при необхідності на кожній стадії очищення.

9. Організація зон санітарної охорони.

9.1. Зони санітарної охорони водозаборів і водопровідних споруджень. Для забезпечення санітарно-епідеміологічної надійності систем водопостачання господарсько-питного призначення передбачають зони санітарної охорони, що встановлюють по проекті, розробленому у відповідності з ДНіП 2.04.02-84 і погодженому з органами Державного санітарного нагляду.

Для водозабірного спорудження зона санітарної охорони складається з трьох поясів: першого — строгого режиму, другого і третього — режимів обмеження, а для водопровідних споруджень з першого пояса і санітарно-захисної смуги. Границі зон санітарної охорони, санітарні заходи й обов'язковий для дотримання санітарний режим узгоджуються з органами Державного санітарного нагляду. Вони залежать від виду вододжерел і типу водопровідних споруджень.

Для поверхневих джерел водопостачання границі першого пояса встановлюються на відстанях від водозабору:

а) для водотоків (рік, каналів):

- нагору за течією — не менш 200, униз за течією — не менш 100 м;

- за прилягаючим до водозабору бережу — не менш 100 м від зрізу води при літньо-осінній межені;

- у напрямку до протилежного берега при ширині водотоку менш 100 м — вся акваторія і протилежний берег шириною 50 м від зрізу води при літньо-осінній межені, а при ширині водотоку більш 100 м — смуга акваторії шириною не менш 100 м;

- на водозаборах ковшового типу — вся акваторія ковша і територія довкола нього смугою не менш 100 м;

б) для водойм (водоймищ, озер):

- по акваторії у всіх напрямках — не менш 100 м;

- по прилягаючому до водозабору бережу — не менш 100 м від зрізу води при нормальному підпірному рівні у водоймищі і літньо-осінній межені в озері.

Границі другого пояса:

а) для водотоків:

- нагору за течією, включаючи припливи, — виходячи з усередненої швидкості бігу води і часу протікання її від границі пояса до водозабору не менш

5 діб для IA, 1Б, IB, II і IIA кліматичних районів і не менш 3 діб — для інших кліматичних районів;

- униз за течією — не менш 250 м;

- бічні границі — на відстані від зрізу води під час літньо-осінньої межені при рівнинному рельєфі 500 м, при гористому - до вершини першого схилу, зверненого убік водотоку, але не більш 750 м при пологом і 1000 м — при крутому схилі;

б) для водойм, включаючи припливи:

- по акваторії у всіх напрямках — 3 км при кількості вітрів до 10 % убік водозабору і 5 км — при кількості вітрів більш 10 %;

- бічні границі — від зрізу води при нормальному підпірному рівні у водоймищі і літньо-осінній межені в озері так само, як і для водотоків.

Границі третього пояса нагору і вниз за течією чи водотоку в усі сторони по акваторії водойми повинні бути такими ж, як і для другого пояса, а бічні — по вододілі, але не більш 3...5 км від чи водотоку водойми.

Для підземних джерел водопостачання границі першого пояса зони санітарної охорони установлюють від одиночного чи водозабору від крайніх споруджень групового водозабору на відстані 30 м при використанні захищених і 50 м — при використанні недостатньо захищених підземних вод. Для інфільтраційних водозаборів у цей пояс включають прибережну територію між водозабором і поверхневим джерелом водопостачання, якщо відстань між ними менш 150 м. При штучному поповненні запасів підземних вод границі першого пояса встановлюють на відстані від інфільтраційних споруджень закритого типу 50, відкритого — 100 м.

Границі другого пояса зони санітарної охорони підземного джерела водопостачання встановлюють розрахунком, що враховує час просування мікробного забруднення води до водозабору, прийнятий від 100 до 400 діб у залежності від кліматичних районів і захищеності підземних вод.

Границі третього пояса визначають розрахунком, що враховує час просування хімічного забруднення води до водозабору, що повинний бути більше тривалості експлуатації водозабору, але не менш 25 років.

Для водопровідних споруджень границю першого пояса зони санітарної охорони приймають на відстані не менш 30 м від стін резервуарів, фільтрів і освітлювачів з відкритою поверхнею води і не менш 15 м — від стін інших споруджень. Навколо першого пояса передбачають санітарно-захисну смугу шириною не менш 100 м. Для водоводів ширину такої смуги приймають: у сухих ґрунтах — не менш 10 м при діаметрі до 1000 мм і не менш 20 м — при великих діаметрах; у мокрих ґрунтах — не менш 50 м незалежно від діаметра.

9.2. Стан зон санітарної охорони. Нагляд за виконанням санітарних заходів і станом зон санітарної охорони покладається на осіб, спеціально виділюваних наказом по ВУВКГ.

Територія першого пояса зони санітарної охорони повинна бути спланована, обгороджена й озеленена. На ній організується сторожова охорона. У першому поясі забороняються усі види будівництва, проживання людей, випуск стоків, купання, водопій і випас худоби, прання білизни, рибний лов, застосування для рослин отрутохімікатів і добрив.

Будинку, що знаходяться в першому поясі, повинні бути каналізовані з відведенням стічних вод у найближчу систему побутової чи виробничої каналізації або на місцеві очисні спорудження. При відсутності каналізації влаштовують водонепроникні вигреби в місцях, що виключають забруднення території першого пояса при висновку нечистот.

На акваторії першого пояса встановлюють також нагляд за станом бакенів і справністю їхнього висвітлення.

На території другого пояса зони санітарної охорони джерела водопостачання, а також на території санітарної охорони водоводів організується патрульна охорона.

В другому поясі забороняється: забруднення території нечистотами, сміттям, гноєм, промисловими відходами й ін.; розміщення складів пально-мастильних матеріалів, отрутохімікатів, мінеральних добрив, цвинтарів, скотомогильників, полів асенізації, полів фільтрації, землеробських полів зрошення, силосних траншів, тваринницьких, птахівницьких підприємств і інших об'єктів, що можуть викликати забруднення джерел водопостачання; застосування добрив і отрутохімікатів.

В другому і третьому поясах зони санітарної охорони необхідно: упорядковувати підприємства, населені пункти й окремі будинки організацією водопостачання і каналізації; застосовувати тільки санітарне рубання лісу; виявляти, відновлювати старі, бездіяльні і дефектні свердловини і шахтні колодязі, що створюють небезпеку забруднення водоносних обріїв; підземне складування твердих відходів.

У межах другого пояса зони санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання додатково забороняються роботи, зв'язані з порушенням природного стану дна водойми, а так само розташування пасовищ у прибережній смузі шириною до 300 м.Розведення птахів, рибний лов, купання і прання білизни дозволяються у встановлених місцях з дотриманням спеціального режиму.

Забороняється допускати у водяні об'єкти витоку нафтопродуктів, скидання неочищених стічних вод, а також технологічних відходів. При скиданні очищених стоків враховують якість води у водоймі, ступінь розведення і ГДК забруднюючих речовин у стічних водах. Дозвіл на скидання стічних вод діючих підприємств зберігає свою силу протягом трьох років, після чого підлягає поновленню після реєстрації й узгодження в органах по регулюванню використання й охороні вод, санітарно-епідеміологічної служби і рибоохорони.

Контролюючі органи зобов'язані вимагати припинення скидання стічних чи вод зменшення концентрації в них шкідливих речовин при систематичному погіршенні органолептичних властивостей води, виявленні змісту шкідливих речовин вище передбачених нормативів, а також при загибелі риби у випадку доведеного причинного зв'язку між забрудненням водойми стічними водами даного підприємства.

9.3. Санітарно-захисні зони каналізаційних споруджень.

Для забезпечення необхідних санітарних умов у населеному пункті, водоймах і атмосферному середовищі при експлуатації очисних споруджень повинні строго дотримуватися відстані до житлових зон і умови скидання очищених стічних вод у водойми. Навколо очисних споруджень висаджують дерева на смузі шириною 25...30 м. Територію станції обгороджують чи забором огорожею на висоту не менш 1,2 м, упорядковують і висвітлюють.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ ВОДОЗАБІРНИХ СПОРУДЖЕНЬ

1. Приймання споруджень в експлуатацію.

2. Утримання водопровідних споруд.

3. Експлуатація споруджень для забору води з підземних джерел.

3.1.Експлуатація свердловини.

3.2.Експлуатація шахтних колодязів.

4. Експлуатація споруджень для забору води з поверхневих джерел.

4.1. Технічне обслуговування споруджень.

4.2. Експлуатація в зимових умовах.

4.3. Рибозахист.

4.4. Боротьба з біологічними обростаннями.

1. Для приймання в експлуатацію закінчених будівництвом водозабірних споруджень будівельна організація представляє замовнику:

- схему зон санітарної охорони, генплан площадки водозабору, технологічну схему комунікацій, схему автоматизації і телемеханізації, паспорта споруджень і встановленого устаткування, дані про зміни, внесених у проект у процесі будівництва.

- крім цього, для підземних водозаборів необхідні буровий журнал, виконавчі гідрогеологічний і технічний розрізи свердловини, матеріали іспиту свердловини відкачкою, дані аналізів води під час іспитів, акт про цементацію і витяг колон обсадних труб, зразки пройдених порід.

На підставі приведених документів складають паспорт свердловини.

Проміжному прийманню з оформленням актів на сховані роботи водозабірних споруджень у незатопленому стані підлягають основа і фундаменти, гідроізоляція і дренажні пристрої.

Приймання водозабірних споруджень роблять після закінчення руслових робіт. При цьому перевіряють: водонепроникність швів і сполучень усіх частин споруджень, розташованих нижче рівня ґрунтових чи руслових вод; щільність стиків труб, затворів і щитів; ступінь ущільнення дамб і насипних площадок; оцінки водоприймальних вікон, осей насосів, днища насосних станцій, водоприймальних і стічних камер колодязів; профіль дна водойми в місці водозабору; розміри водоприймальних вікон; ухили самопливних і сифонних ліній; розміри споруджень у плані; працездатності трубопровідної арматури, вантажопідйомних механізмів і промивних пристроїв (на подачу витрати промивної води 5...15 л/с при тиску більш 0,4 МПа); роботу обертових сіток (при швидкості поступального руху сіток 0,03...0,1 м/с).

У паспорті свердловини вказують:

- дані про район і координати її розташування, про призначення й особливі вимоги до неї;

- гідрогеологічний опис, що містить якісну і кількісну характеристики пройдених і випробуваних водоносних обріїв;

- дані про контрольний вимір глибини свердловини;

- опис конструкції свердловини, технологій і способів її буравлення, каротажної діаграми, докладний опис фільтра, зробленої цементації (тип сальника, вирізка і витяг обсадних колон), дані дослідних відкачок;

- висновок про можливість одержання проектної максимальної витрати води; рекомендації про вибір насосного устаткування для постійної експлуатації.

При прийманні в експлуатацію свердловин слід переконатися в правильності проведення будівельних відкачок для видалення зі свердловини бурового шламу. Продуктивність відкачки повинна бути на 10...20 % вище розрахункового дебіту. Для чищення вибою застосовують ерліфтні установки. Час відкачки контролюють за якістю води, що забирається зі свердловини, (у цілком проясненій воді вміст механічних домішок не повинний перевищувати 0,01 % за масою).

Для установлення відповідності фактичного дебіту водозабору проектному виконують спробні відкачки не менш чим при двох зниженнях з дебітом, рівним розрахунковому і на 25...30 % більше його. Загальна тривалість відкачок при кожнім зниженні складає 1...2 діб після встановлення постійного динамічного рівня.

Перед пуском свердловини в експлуатацію дезінфікують надводну і підвідну (при одержанні незадовільних у санітарно-бактеріологічному відношенні результатів під час будівельних відкачок) частин свердловини. Надводну частину заповнюють хлорною водою з концентрацією активного хлору 50...100 мг/л при контакті протягом 3...6 годин. У підвідній частині після змішання з водою концентрація активного хлору повинна бути не менш 50 мг/л. Через 3...6 годин контакту зі свердловини відкачають воду до зникнення запаху хлору і відбирають проби для бактеріологічного аналізу.

Пуск свердловини в експлуатацію дозволяється при задовільних аналізах води. Здійснюють його за узгодженням з місцевими органами Державного санітарного контролю.

2. Щоб забезпечити надійну роботу систем водопостачання, необхідно постійно контролювати, крім якості води, основні параметри і характеристики вододжерел:

при поверхневих водозаборах — рівні води, характер руху її потоків і напорів у руслі ріки, характер зміни русла і розмиву берегів, стан льоду і його вплив на умови забору, санітарний стан водойми;

при підземних водозаборах — дебіт водозабірних споруджень, статичні і динамічні рівні, хімічний склад води, санітарний стан джерела води.

Спостереження за рівнями води у водоймах здійснюють водомірними рейками, установленим на вертикальних стінках водозабірних споруджень чи на палях. Процеси замулення і заростання водойми контролюють не рідше одного разу на рік нівелюванням ділянки дна ріки на 100...150 м вище і нижче місця забору води поперечниками через 10...20 м. При значних (у порівнянні з попередніми вимірами) відхиленнях у глибинах русла, а також при зміні гідрологічних умов і різкому погіршенні якості води у водозабору, обстежують ділянку ріки вище водозабору на більш значній відстані.

У зимовий період і до кінця льодоходу регулярно спостерігають за станом і просуванням льоду. При утворенні донного льоду і шуги контролюють температуру і рівні води в ріці і береговому колодязі.

Для боротьби з заростанням водойм застосовують скошування водяної рослинності чи повне очищення дна землесосами. Найбільш ефективні профілактичні заходи для запобігання замулення й утворення мілководь — поглиблення дна землесосами, мулочерпалками чи засипання мілководних місць.

Цвітіння води припускає її купоросування (мокрий і сухий способи) дозами реагентів по CuSO₄,до 1 мг/л. При мокрому способі мідний купорос укладають у кошик чи мішки, що підвішують до човнів. Купорос розчиняється при пересуванні човнів по маршруті, що охоплює всю поверхню водойми в місці водозабору. При сухому способі поверхню водойми запилюють меленим купоросом (крупність — 0,5 мм) з літака чи моторного човна. Купоросування виконують до початку чи на початку цвітіння води, що сприяє підвищенню його ефективності і зниженню витрати реагентів.

Токсичні дози мідного купоросу, мг/л, складають: для водоростей синьо-зелених — 0,3...0,5, зелених — 0,5...2, діатомових— 0,3...0,7, для рачків — 1...1,5, коропа — 0,7, щуки і малявки — 1, в'юна — 3, карася — 8.

3.1. Експлуатація свердловини. Експлуатаційний персонал, чисельність якого залежить від кількості свердловини, що обслуговуються, зобов'язаний:

- вести систематичні спостереження за станом джерела водопостачання (рівні, дебіт свердловин, якість води);

- постійно контролювати роботу і технічний стан споруджень і устаткування;

- забезпечувати задані режими роботи свердловин і устаткування;

- вести експлуатаційну документацію;

- систематично проводити технічне обслуговування і ремонти.

До складу заходів щодо технічного обслуговування водозабірних свердловин входить вимір статичного, динамічного рівнів і дебіту свердловин, а також вимір максимального напору, що розвивається насосом.

Для виміру статичного рівня станцію керування відключають від мережі і через отвір в опорній плиті в свердловину, опускають датчик електрорівнеміра. Після замикання електричного ланцюга датчик піднімають зі свердловини. Положення рівня визначається довжиною спущеного шнура (проводу).

При вимірі динамічного рівня подають напругу на станцію керування і включають у роботу заглибний насос. Спочатку через 1...2 хв., а потім через кожні 5 хв. роботи насоса замірять динамічний рівень у тій же послідовності, що й у попередньому випадку. Рівень води у свердловині повинний бути вище верхньої частини насоса на 2 м.

Дебіт свердловини замірять об'ємним способом. Для цього використовують секундоміри чи вимірювальну ємність, місткість якої вибирають з розрахунку, щоб наповнення її відбувалося протягом не менш 1 хв.

Щоб вимірити максимальний напір, що розвивається насосом, манометром визначають напір у трубопроводі, що подає, в устя свердловини при цілком закритій засувці. Напір, що максимально розвивається, буде складатися з показань манометра і рівня води в свердловині, обмірюваного електрорівнеміром під час зняття показань манометра.

Один раз у рік виконують генеральну перевірку, у ході якої встановлюють ступінь зносу устаткування, причини зміни дебіту і якості води, стан обсадних труб, контрольно-вимірювальних приладів.

Дебіт свердловин визначають одиночними чи груповими відкачками. Перед пуском свердловин у постійну експлуатацію проводять спробні відкачки для визначення фактичної продуктивності, а також якості води і ступені очищення її від сторонніх домішок, піску і каламуть. У пухких породах відкачку починають з малих знижень рівня води і поступово переходять на великі; у скельних породах її виконують у зворотному порядку.

Обсяг води, що відкачується, при спробній відкачці з експлуатаційного водоносного шару повинний складати не менш 75 %, в окремих випадках - не менш 50 % проектної продуктивності. Спробну відкачку роблять не менш чим із двома зниженнями рівня води.

Тривалість спробної відкачки визначається часом, необхідним для досягнення практично постійного динамічного рівня води при даному дебіті свердловини, для одержання води, звільненої від механічних домішок і для досягнення стабільності її хіміко-бактеріологічних показників. Після досягнення постійного динамічного рівня (при постійному дебіті) і належного осветления води безупинну відкачку варто робити для кожного зниження протягом 24 годин. При несталому режимі тривалість відкачки на кожне зниження — не менш 3 діб. Відкачку припиняють після практичної стабілізації хімічного складу води. Проби води для хімічного аналізу відбирають у процесі відкачки не менш двох разів при кожнім зниженні. Пробу на бактеріологічний аналіз беруть у середині і наприкінці відкачки. Роботи зі спробних відкачок фіксуються в журналах, а результати відкачок оформляються актами.

На підставі результатів перевірки призначають вид, терміни ремонту і вживають заходів по забезпеченню нормальної експлуатації свердловин. Для контролю і керування роботою свердловини обладнають установками автоматичного керування і контрольно-вимірювальних приладів.

Прилади, постійно встановлені на свердловині:

- лічильник холодної води - для виміру об’єму води, подаваної від свердловини;

- датчик рівня - для подачі сигналу від водонапірної башти до станції керування на автоматичне включення і вимикання насоса;

- датчик сухого ходу – для подачі сигналу від свердловини до станції керування на автоматичне відключення насоса при падінні динамічного рівня води нижче припустимого;

- манометр – для виміру тиску води в напірному трубопроводі;

- амперметр – для виміру сили струму, споживаного електродвигуном.

3.2. Експлуатація шахтних колодязів. Водоприймальна частина шахтного колодязя повинна забезпечувати вільний вхід води без виносу ґрунту і закупорки їм вхідних отворів (фільтрів). Глибина свердловини і запас води повинні бути достатніми для безперебійного її забору. Кріплення водоприймальної частини повинне бути міцним, довговічним і не впливати на якість води. Оголовок повинний надійно обгороджувати колодязь від поверхневої води і бруду, забезпечувати зручний і безпечний водозабір.

У санітарно-профілактичних цілях шахтний колодязь один раз на місяць оглядають для виявлення санітарного і технічного стану. Детально колодязь оглядають не рідше одного разу в рік. При цьому по можливості з колодязя відкачають воду і з дотриманням мір безпеки опускають у нього робітника для огляду.

Один раз у рік колодязь очищають від мулу чи розрідженого ґрунту механізованим способом (струминним чи ежектором очисником шахтних колодязів ОШК-ЗО) або вручну (черпаком і баддею). Щоб ліквідувати осідання ґрунту навколо колодязя, розкривають вимощення, розчищають поверхню від глиняного замка, поглиблення заповнюють шаром злегка вологої глини товщиною до 10 см, ретельно його утрамбовують і знову влаштовують вимощення.

Перед настанням холодів оголовок шахтного колодязя утеплюють мохом, соломою чи деревними обпилюваннями. У північних районах над ним влаштовують утеплені будки. У зимовий час підходи до колодязів розчищають від снігу і льоду. Навесні від них забирають сніг, лід і відводять снігову воду.

4.1. Для забезпечення нормальної роботи водозабірних споруджень експлуатаційний персонал, чисельність якого встановлюється як для насосних станцій 1-го підйому, у встановлений термін виконує наступні профілактичні заходи:

- обстежує оголовок водоприймача, прощупуючи його баграми з човнів чи з поверхні льоду і вимірюючи довкола нього глибини (при необхідності — обстеження проводять водолази);

- перевіряє стан самопливних і сифонних трубопроводів, зіставляючи рівні води в береговому колодязі й у водоймі (збільшення різниці в рівнях і винос осаду в колодязь свідчить про засмічення трубопроводів чи ґрат оголовка);

- контролює герметичність трубопроводів зворотним промиванням чи з додаванням у воду підфарбованого розчину, а також нагнітанням повітря;

- обстежує стан берегового колодязя (його елементів, устаткування, арматури), і гідротехнічних споруджень (не рідше двох разів у рік — після весняного й осіннього паводків);

- очищає самопливні трубопроводи від наносів, а ґрати і сітки – від предметів, що плавають, і донного льоду;

- видаляє осад з водоприймальної й усмоктувальної камер берегового колодязя (не рідше одного разу в рік).

Ґрати оголовка очищають ручними граблями з човнів або піднявши їх з води. Спосіб очищення залежить від конструкції ґрат і місцевих умов. Плоскі сітки очищають струменем води з брандспойта, для чого їх піднімають на рівень павільйону, попередньо установивши в колодязі запасну сітку. Обертові сітки промивають під час обертання водою, що підводиться до дірчастої труби під тиском 0,2…0,3 МПа. Воду від промивання сіток відводять нижче водоприймача.

Самопливні труби очищають від осаду зворотним потоком води безпосередньо від насосів 1-го підйому чи з берегового колодязя. При цьому береговий колодязь заповнюють водою до рівня, що перевищує рівень води у вододжерелі не менш чим на 1,5...2 м, після чого відкривають шибери на самопливних трубах. Ефект зворотного промивання залежить від швидкості руху води в трубі, що повинна бути в 4...5 разів більше швидкості при нормальній роботі, але не менш 2...2,5 м/с. Самопливні труби і галереї діаметром більш 800 мм очищають вручну чи при повному вимиканні їх з роботи.

Осад, що накопичується в береговому колодязі у весняний паводок, видаляють у міру нагромадження (але не рідше одного разу в рік) водоструминними ежекторами чи вручну. Після очищення берегові колодязі протягом 4...5 годин дезінфікують хлорвміщуючим розчином (з розрахунку концентрації його в промивній воді 30...40 мг/л). Після цей колодязь промивають свіжою водою і включають у роботу при наявності залишкового хлору не більш 1 мг/л.

Дата добавления: 2015-07-20