Правові відносини.

(4 год.)

План занять:

1. Сутність та ознаки правових відносин, їх відмінність від інших суспільних відносин.

2. Склад (структура) правових відносин.

3. Суб’єкти правових відносин.

4. Фізичні особи як суб’єкти правових відносин.

5. Юридичні особи як суб’єкти правових відносин: поняття, ознаки, види.

6. Об’єднання громадян, інші громадські об’єднання та соціальні спільноти (народ, територіальна громада, трудовий колектив, сім’я та ін.) як суб’єкти правових відносин.

7. Держава як суб’єкт правових відносин.

8. Об’єкт правових відносин: поняття, ознаки та види.

9. Види правових відносин та їх загальна характеристика.

10. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення правових відносин: їх поняття, ознаки та види.

Методичні вказівки:

1.Відповідаючи на перше питання слід зазначити, що юридичні норми створюються і діють насамперед для регулювання відносин людей та їх спільностей, але вони регулюють не всі відносини, а лише їх частину. По перше, слід з’ясувати що таке суспільні відносини, та назвати їх види. Так суспільні відносини це зв’язки між людьми, які встановлюються в процесі їх спільної життєдіяльності і класифікують їх за різноманітними ознаками та поділяються на різні види залежно від сфери діяльності це політичні, економічні, моральні, релігійні, правові і т. і.. Суспільні відносини, це складне і багатогранне явище, яке може вміщувати різні елементи суспільних інтересів і потреб, та одні з них охоплюються правовим регулюванням, а інші – ні. Зокрема, в сімейному житті юридичної форми набувають, як правило матеріальні взаємозв’язки, відносини ж людини до релігії, до самого себе знаходяться поза сферою правового регулювання. Правовідносини відображають той аспект конкретних життєвих відносин між людьми, які визначаються нормами права. Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Далі необхідно назвати характерні ознаки правових відносин та дати їх обгрунтування, а саме: виникають на підставі норм права; сторони завжди наділені суб’єктивними правами та юридичними обов’язками; вольові відносини між суб’єктами виникають за їх волевиявленням; здійснюються свідомо і цілеспрямовано;, виступають у вигляді конкретного суспільного зв’язку, при цьому ступінь конкретизації може бути різною; здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків забезпечуються можливістю державного примусу. В більшості випадків здійснення суб’єктивного права і виконання обов’язків мають місце без застосування державного примусу, а якщо в ньому виникає необхідність, то зацікавлена сторона звертається до компетентного державного органу, який розглянувши конкретну справу, виносить владне рішення(акт застосування права), де точно визначаються суб’єктивні права й обов’язки сторін. Далі слід навести приклади правових відносин за наведеними ознаками.

2. У другому питанні треба визначити склад (структуру) правових відносин, який включає суб’єкт, об’єкт і зміст правовідносин. Слід дати визначення суб’єкта правовідносин, це індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин – носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, та назвати їх види. Особливу увагу треба приділити змісту правовідносин, де розрізняють юридичний і фактичний зміст. Щодо юридичного змісту, то це можливість певної поведінки уповноваженого, та необхідність відповідних дій або необхідність утримання від заборонених дій зобов’язаного суб’єкта. Фактичний же зміст – це реальна поведінка суб’єктів. Слід зауважити, що юридичний зміст і фактичний зміст не є тотожними. Юридичний зміст значно ширший і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад: особа, що має середню освіту. Наділена правом вступати до ВУЗу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб’єктивного права, проте, реально втупити можливо лише в один-два навчальні заклади за умови успішного складання іспитів(тестування). Таким чином, фактичний зміст – тільки один із варіантів реалізації суб’єктивного права. Також в цьому питанні слід розкрити поняття суб’єктивного права – це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави. Особливість суб’єктивного права полягає в тому, що суб’єкт може скористатися своїм правом, а може не використовувати його.(наприклад участь у виборах). Далі необхідно навести озаки суб’єктивного права та їх види (громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні та ін..) Юридичний же обов’язок – це вид і міра належної поведінки суб’єкта права, що забезпечується можливістю державного примусу. Тут також треба навести ознаки юридичного обов’язку та назвати три основні його форми (утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам інших осіб(пасивна поведінка); здійснення конкретних дій(активна поведінка); обмеження в правах особистого, майнового чи організаційного характеру(заходи юридичної відповідальності).

3.В наступному питанні нам слід з’ясувати що ж таке суб’єкт правовідносин. Так, в сучасній правовій науці суб’єктами правовідносин визнаються індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин - носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Щодо правосуб’єктності, то це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Це складна юридична властивість, яка містить в собі два елементи – правоздатність і дієздатність. Так правоздатністю є здатність особи мати права та обов’язки. Правоздатність фізичної особи настає з моменту її народження і припиняється моментом її смерті. Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність. Студентові слід охарактеризувати види правоздатності. У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, які не наділені загальною правоздатністю. Це є дуже важливою передумовою і невід’ємним елементом політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність – не природна, а суспільно-правова якість суб’єктів, яка носить абсолютний універсальний характер. Вона випливає з міжнародних документів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язок кожної держави належним чином і у повному обсязі гарантувати і захищати цю якість. Головним у правоздатності є не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає, це тільки «право на право», тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи іншим благом, здійснення відповідних дій, висування домагань. Не можна на підставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домагання рівноправності членів суспільства.

Щодо дієздатності, то це здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Деякі науковці вважають що вона в свою чергу поділяється на угодоздатність (здатність укладати угоди), та деліктоздатність (здатність нести юридичну відповідальність). Змістом дієздатності є здатність: своїми діями набувати прав та обов’язків; самостійно здійснювати свої права та обов’язки; нести відповідальність за свою протиправну поведінку. Деліктоздатність залежить від віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність не залежить від вказаних обставин, причому в різних галузях права цей вік різний, наприклад, у конституційному праві – 18 років, в адміністративному – 16 років, у кримінальному – за загальним правилом – 16, а при скоєнні злочинів підвищеної суспільної небезпечності – 14 років, у сімейному праві – чоловіки – по досягненню 18-ти, а жінки – 17 років.

4.В четвертому питанні ми повинні розглянути фізичних осіб, як суб’єктів правових відносин. Ми вже з’ясували у третьому питанні, що таке правосуб’єктність особи, які елементи вона в себе включає. Відповідаючи на це питання також слід згадати, що таке правоздатність, дієздатність, та деліктоздатність, та охарактеризувати їх і вказати строки їх виникнення у фізичної особи як суб’єкта правовідносин. Треба також вказати, що обсяг дієздатності фізичних осіб також може різнитися. Так чинне цивільне законодавство за обсягом дієздатності розрізняє осіб: дієздатних у повному обсязі, (повна дієздатність); тих, що мають неповну дієздатність; осіб, що наділені частковою дієздатністю; обмежено дієздатних; недієздатних. Так, дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18 років, або ті, які вступили у шлюб. Неповною цивільною дієздатністю наділені особи у віці від 14-ти до 18-ти років. Часткову цивільну дієздатність мають особи, які не досягли чотирнадцяти років(малолітні особи). Неповна цивільна дієздатність особи віком від 14-ти до 18-ти років або до моменту вступу у шлюб. Студентові слід вказати на особливості дієздатності зазначених осіб. Щодо обмеження дієздатності, то особа може обмежуватись у дієздатності лише за рішенням суду, у випадках коли особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, страждає на психічний розлад, який істотно може вплинути на її здатність усвідомлювати значення своїх дій, або керувати ними. У разі видужання особи, або припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами та ін. дієздатність особи може бути поновлена. Недієздатною особа визнається також у судовому порядку, у разі якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керувати ними, порядок і наслідки визнання особи недієздатною встановлюються законом.

5.В наступному питанні слід навести поняття юридичної особи – це підприємство, установа чи організація, створена шляхом об’єднання осіб та майна, зареєстрована у встановленому законом порядку, що наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, має право набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді. Слід вказати на особливості правосуб’єктності юридичних осіб, а саме що правоздатність та дієздатність юридичної особи настає одночасно – з моменту заснування цієї особи, а заснуванням визнається її державна реєстрація. Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети й завдань, для яких вона створена та які закріплені в її статуті. Припиняється правоздатність і дієздатність юридичної особи також одночасно, з моменту припинення юридичної особи. Способами припинення юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання). При характеристиці суб’єктів правовідносин слід розрізняти поняття «суб’єкти» (учасники) правовідносин і «сторони» у правовідносинах, оскільки стороною у правовідносинах може бути кілька суб’єктів.

До ознак юридичної особи належать наступні: Організаційна єдність юридичної особи(колективне утворення, певна організація людей); наявність відокремленого майна, яке належить їм на праві колективної власності(приватні, кооперативні, громадські організації), на праві оперативного управління (державні організації); від свого імені набуває юридичних прав і обов’язків, вступає в цивільні правовідносини (повинна мати свою назву, статут (положення), печатку); здатна нести самостійну майнову відповідальність; може бути позивачем і відповідачем у суді; має свій рахунок в установах банку і т.і.. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК України. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цивільним Кодексом України встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

6.В наступному питанні треба назвати характерні ознаки таких суб’єктів правовідносин як: громадські об’єднання, трудові колективи, територіальні громади. Ці суб’єкти виступають у правовідносинах як колективні. Тут необхідно визначити їх правовий статус, відповідно визначити їх правоздатність та дієздатність. В державних і громадських організаціях правосуб’єктність знаходить свій вираз в компетенції їх органів, тобто у сукупності їх прав та обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій.

7.Даючи відповідь на наступне питання слід вказати на те, що держава є особливим колективним суб’єктом правовідносин. Держава встановлює та формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права та обов’язки громадян та інших суб’єктів правовідносин. Треба чи застосовується до неї поняття правосуб’єктності та до яких суб’єктів правовідносин її можна віднести. Також слід вказати суб’єктом яких правовідносин вона може виступати.

8.Об’єктом правовідносин виступають матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Суб’єктивне право відкриває перед його володарем можливості щодо володіння, користування, розпорядження майном, вести себе відповідним чином, претендувати на дії інших. Все це підлягає під поняття об’єкта. Слід вказати, що розрізняють декілька видів об’єктів правових відносин: матеріальні цінності (речі, предмети), характерні головним чином для цивільних, майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, позика, обмін, зберігання, заповіт та ін.); нематеріальні особисті цінності (життя, честь, здоров’я, гідність, свобода, безпека, право на ім’я, недоторканість особи), що є типовими для кримінальних і процесуальних правовідносин; поведінка, дії(бездіяльність) суб’єктів, різного роду послуги і їх результати, це стосується правовідносин, які складаються у сфері побутового обслуговування, господарської, культурної та іншої діяльності; продукти духовної творчості (твори мистецтва, літератури, живопису, скульптури, музики, а також наукові відкриття, винаходи раціональні пропозиції - все те, що є результатом інтелектуальної праці); Цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, гроші, паспорти, дипломи, лотерейні білети), вони можуть стати об’єктом правовідносин при їх втраті, оформленні дублікатів, поновленні.

9.Відповідь на дев’яте питання передбачає визначення критеріїв класифікації правових відносин. Тут слід вказати, що всі правовідносини поділяють на види за наступними критеріями: за функціональним призначенням (регулятивні та охоронні); в залежності від ступеня конкретизації суб’єктів (абсолютні, відносні), за характером дій зобов’язаної сторони (активні(суб’єкт зобов’язаний вчинити певні дії) і пасивні (суб’єкт зобов’язаний утриматись від певних дій); за кількістю суб’єктів (прості і складні); за розподілом прав та обов’язків між суб’єктами – односторонні(кожна сторона має лише права, або лише обов’язки); за видами галузей права (адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін.); за методом правового регулювання (диспозитивні та імперативні); за ознаками часу дії (довготривалі та короткотривалі). Студентові слід охарактеризувати кожен із видів правовідносин та навести приклади.

10В останньому питанні слід зауважити, що правовідносини є динамічним явищем, вони можуть виникати, змінюватись та припинятись і ця динаміка пов’язана з реальними життєвими обставинами, тобто з юридичними фактами. Так, юридичні факти – це конкретні життєві обставини, що передбачені нормами права, які зумовлюють виникнення, зміну та припинення правових відносин. Ці факти стають юридичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими державою, законом. Треба зауважити, що не всі життєві ситуації (факти) набувають юридичного значення, а лише ті, які торкаються найбільш суттєвих інтересів суспільства, входять у сферу правового регулювання і спричиняють юридичні наслідки. Юридичні факти мають свої характерні ознаки, які слід охарактеризувати. Далі слід визначити поділ юридичних фактів за вольовою ознакою на види – це юридичні дії та юридичні події та навести їх класифікацію.

Дата добавления: 2015-07-20