Навчальна література та нормативно-правові акти

1. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком,1997, с.

2. Загальна теорія держави і права (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів) / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002, с.

3. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методический комплекс.- М.: Норма, 2004, с.341-347

4. Нечитайленко А.О. Державний екзамен з теорії держави і права. Навчальний посібник.- Харків, 2007, с.

5. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебное пособие.- Х.: Одиссей, 2004, с.150-158

6. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.-Харьков: Эспада, 2005, с.628-644

7. Скакун О.Ф., Подберезский Н.К. Теория права и государства. - Харьков, 1997, с.

8. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Навчальний посібник.-Київ: Атіка, 2003,

с.181-193

Питання для засвоєння матеріалу:

1. Що означає поняття "реалізація норм права"?

2. Що означає додержання норми права як форма реалізації?

3. Що означає виконання норми права як форма реалізації?

4. Що означає використання норми права як форма реалізації?

5. Які особливості застосування норм права як форми їх реалізації?

6. Назвіть стадії застосування норм права.

7. Які ви знаєте види тлумачення норм права?

8. Що таке офіційне тлумачення?

9. Дайте визначення неофіційного тлумачення.

10. Що означає нормативне тлумачення?

11. Що таке доктринальне тлумачення?

12. Назвіть суб’єкти застосування норм права.

13. Що таке аналогія права?

14. Що означає поняття аналогія закону?

Теми рефератів:

1. Прогалини в законодавстві та застосування юридичних норм за аналогією.

2. Реалізація норм права – ефективний спосіб впливу на суспільні відносини.

Семінарські заняття 17,18

Правотворчість: поняття, ознаки, види.

(4 год.)

План заняття.

1. Поняття, основні ознаки та особливості правотворчості як однієї з правових форм діяльності держави.

2. Види (класифікація) правотворчості.

3. Законодавчий процес, його особливості та принципи.

4. Поняття та основні стадії правотворчого процесу.

5. Поняття, основні риси та значення юридичної техніки.

6. Основні правила та засоби юридичної техніки.

7. Законодавча техніка. Мова закону. Законодавча стилістика. Правила підготовки законодавчого акту.

8. Правозастосовна техніка, її риси та основні елементи (вирок, рішення, ухвали суду та ін.)

Методичні вказівки:

1.У правовій сфері суспільства правотворчість займає провідне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує й оформлює його. Розкриваючи поняття правотворчості як особливої форми діяльності компетентних державних органів, уповноважених державою громадських організацій або всього народу щодо всиновлення, зміни чи скасування юридичних норм, необхідно визначити, наприклад, такі її ознаки: правотворчість є виключно монополією держави; має організаційну спрямованість; відображається у створенні нових норм права; чітко регламентується правовими нормами та ін. Правотворчість слід відрізняти від правоутворення, частиною якого вона є. Необхідно відзначити, що правотворчість — це лише один із етапів, рівнів, форм правоутворення, його необхідний складовий елемент.

2.Види правотворчості слід класифікувати за такими критеріями: 1) за суб’єктами - правотворчість народу шляхом безпосередньої участі у референдумі, правотворчість державних органів та окремих посадових осіб, правотворчість органів місцевого самоврядування, правотворчість громадських об’єднань та правотворчість трудових колективів; 2) в залежності від значимості правотворчість поділяється на: законотворчість (правотворчість вищого представницького органу(парламенту), шляхом якої видаються нормативні акти, що мають вищу юридичну силу – закони, що приймаються з дотриманням певної складної процедури); підзаконна правотворчість (акти підзаконної правотворчості необхідні для забезпечення застосування закону).

3.Відповідаючи на це питання слід розуміти, що законодавчий процес є більш вузьким поняттям а ніж законотворчий процес. Законодавчий процес – це складна система регламентованих процедур, встановлений порядок проходження проектів законів до їх прийняття і набрання чинності. В кожній країні законодавчий процес має свої особливості, проте він завжди суворо закріплюється і регулюється за допомогою конституцій, чинних законів, а також спеціальних положень і регламентів, які встановлюють порядок правотворчої діяльності. Треба назвати стадії законодавчого процесу та охарактеризувати їх. Даючи відповідь на це питання слід визначити коло суб’єктів (за Конституцією України), яким надається право законодавчої ініціативи та послідовність розгляду законопроектів парламентом. Далі слід зазначити, що розгляд законопроектів Верховною Радою здійснюється у трьох читаннях і визначити особливості кожного з них. Слід також зазначити, що відбувається з вже прийнятим Верховною Радою законом (підписання Головою Верховної Ради, схвалення Президентом України). І останньою стадією законодавчого процесу є офіційне оприлюднення закону. Тут слід відмітити, що публікація тексту закону тільки у офіційних виданнях («Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», «Голос України», «Урядовий кур’єр») вважається офіційною публікацією, опублікування ж його в інших виданнях має виключно інформативне значення і не спричиняє ніяких юридичних наслідків. Також слід вказати на те, яким чином закон набуває чинності. До принципів на яких повинна базуватися законодавча діяльність належать: принцип гуманізму (завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності у системі інших соціальних цінностей); принцип демократизму (у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості); принцип поєднання національного і загальнолюдського (процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам); принцип науковості (у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об’єктивним потребам правового регулювання); принцип законності (передбачає, що процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції); принцип техніко-юридичної досконалості (при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки).

4.Правотворчим процесом вважається юридично встановлена процедура діяльності суб’єктів правотворчості, порядку формування і закріплення їх волі у загальнообов’язкових юридичних приписах, упорядкованої системи стадій діяльності по встановленню, зміні чи скасуванню правових норм. Правотворчість, як процес, у результаті якого створюються нові нормативно-правові акти (норми права), складається з певних стадій. Першою стадією є підготовча стадія, яка включає у себе такі етапи: 1) виявлення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні правової норми чи нормативно-правового акту; 2) прийняття рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акту; 3) визначення кола осіб, які повинні готувати проект, та його підготовка; 4) обговорення тексту проекту, його узгодження з зацікавленими органами та особами та остаточне доопрацювання проекту. Друга стадія — це прийняття нормативно-правового акту (правової норми). Вона складається з наступних етапів: 1) внесення проекту нормативно-правового акту на обговорення відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 3) прийняття нормативно-правового акту та його підписання. Третя стадія — це надання нормативно-правовому актові юридичної сили, або введення його в дію. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу — обнародування, тобто доведення змісту нормативно-правового акту або правової норми до відома тих суб’єктів, дії яких він повинен регулювати.

5. В наступному питанні необхідно дати визначення поняття юридичної техніки. Так, юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосувальній діяльності. Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб’єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка, при цьому, повинна забезпечувати юридичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такої досконалості полягають в логічній послідовності викладу матеріалу, відсутності суперечностей всередині нормативного акту, стислості викладу, належному понятійному апараті закону.

6.Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосувальній діяльності. Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб’єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка, при цьому, повинна забезпечувати юридичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такої досконалості полягають в логічній послідовності викладу матеріалу, відсутності суперечностей всередині нормативного акту, стислості викладу, належному понятійному апараті закону. Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів. Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані; 2) спеціальнонаукові; 3) спеціально-юридичні.

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальновизначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальновизначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин.

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

1) абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття;

2) казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси.

7. При відповіді на це питання слід сказати, що законодавча техніка є відноситься до видів юридичної техніки. Законодавча (правотворча, нормотворча) техніка - це сукупність правил, прийомів, способів створення (підготовки, складання, оформлення) нормативних актів. До правил законодавчої техніки належать:

а) стосовні до форми (зовнішньому оформленню) нормативних актів (наявність обов’язкових офіційних реквізитів: назва, дата, орган прийняття, підпис відповідної посадової особи й т.д.);

б) стосовні до втримування нормативного акту (регулювання однорідних суспільних відносин, відсутність пробілів, мінімізація виключень і відсилань і т.д.);

в) стосовні до структури нормативного акту (загальні норми містяться на початку нормативного акту, однорідні норми викладаються компактно, наприклад у главах, розділах нормативного акту, нумерація статей є суцільний, стабільної й т.д.);

г) стосовні до викладу норм права (ясність, точність, стислість мови нормативних актів, стандартність формулювань і т.д.).

Стосовно мови закону слід зауважити, що Закони України викладаються українською мовою – державною мовою України. Закони мають бути внутрішньо узгодженими, побудованими за правилами логіки та граматики. Текст нормативного акта пишеться за правилами чинного українською правопису. Мова закону повинна відповідати критеріям зрозумілості, точності, стислості, стандартизованості і єдності. Зрозумілість мови закону означає, що закон за своїм викладом є легким для сприйняття населенням. А саме:

1) в тексті слід використовувати максимально прості слова, терміни і фрази, що широко використовуються у звичайному вжитку і легко сприймаються;

2) складність предмета правового регулювання не може слугувати виправданням ускладненню мови закону;

зміст положення не повинен залежати виключно від пунктуації;

4) запозичення з іноземних мов виправдані лише в тому випадку, коли слово іноземного походження інтегрувалося в рідну мову. Не допускається використання іноземних слів і термінів при наявності рівнозначних в українській мові;

5) в текст закону (норми) не повинен допускати вживання зворотів розмовної мови (просторіччя) та її експресивних форм, слів місцевого діалекту; нечітких словосполучень, загальних міркувань, гасел, закликів; слів літерними позначеннями (абревіатур);

6) тільки загальновживані та відомі скорочення можуть вживатися в тексті закону;

7) скорочення є допустимими з точки зору досягнення лаконічності нормативного тексту, але тільки якщо вони є загальноприйнятими і зрозумілими всім;

8) необхідно уникати складних конструкцій.

Точність мови законопроекту є передумовою виконання нормативних приписів, що виключає довільне тлумачення і реалізацію. Законопроект повинен відтворювати думку, ідею нормотворця максимально точно, виключати двозначність і спотворення. Для досягнення точності нормативного тексту необхідно користуватися тільки термінами, що мають точно визначене значення. Стислість мови законопроекту – максимальна лаконічність мовних засобів при викладі правових норм, що передбачає:

1) непотрібність вживання довгих фраз, між якими нерідко розриваються логічні зв’язки. Багатослівність, зайві слова, повтори засмічують текст, відволікають від з’ясування його змісту;

2) уникнення перерахувань при найменшій нагоді;

3) уникнення посилань кожного разу, коли вони не є обов’язковими, а також виключення посилань на "попередню" чи "наступну" статтю;

4) викладення нормативного припису, як правило, одним реченням.

8.У правозастосувальній діяльності використовуються ті ж самі прийоми юридичної техніки, що і в правотворчій з метою досягнення якості та ефективності юридичних документів. Виділяють формальні і неформальні вимоги для цього виду документів. До формальних належить – його форма і зміст, до неформальних – логічність, послідовність викладення, правильне використання юридичної та іншої термінології. Слід назвати обов’язкові складові частини судових рішень, постанов суду, ухвал та вироків і що вони мають в собі містити.

Дата добавления: 2015-07-20