Реалізація норм права та її форми.

(4 год.)

План занять:

1. Сутність та форми безпосередньої реалізації норм права, їх загальна характеристика.

2. Застосування норм права, як особлива форма їх реалізації, її ознаки.

3. Стадії застосування норм права, та їх загальна характеристика.

4. Поняття та види тлумачення норм права, його основні риси.

5. Способи тлумачення норм права, їх загальна характеристика.

6. Акти тлумачення норм права, їх види та юридична природа.

7. Суб’єкти застосування норм права.

8. Акти застосування норм права. Вимоги до застосування норм права.

9. Особливості актів судових та правоохоронних органів.

10. Прогалини та суперечності в праві та шляхи їх подолання.

Методичні вказівки:

1.Для відповіді на перше питання слід розуміти що реалізація норм права – це втілення положень правових норм у фактичній діяльності(поведінці) суб’єктів права. Саме через реалізацію норм права досягається той результат, до якого прагнув законодавець при виданні норм права. Тому своєчасна і точна реалізація правових норм - найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку в державі. Правові норми реалізуються в різних формах, і це в свою чергу обумовлено низкою обставин: по-перше різноманітністю змісту і характеру суспільних відносин, що регулюються правом; по-друге відмінністю засобів впливу права на поведінку людей;по-третє специфікою змісту норм права; по-четверте статусом того чи іншого суб’єкта в загальній системі правового регулювання, його відношенням до юридичних приписів; формою зовнішнього прояву правомірної поведінки.

Так в літературі класифікація форм реалізації норм права проводиться за різними критеріями. За кількісним складом розрізняють індивідуальну і колективну форми реалізації (деякі правові вимоги неможливо провести в життя інакше, як не створивши колективний суб’єкт права;

За характером дій суб’єктів виділяють такі як: дотримання, виконання, використання. Ці три форми реалізації права, в ході яких юридичні норми втілюються в життя безпосередніми діями самих суб’єктів суспільних відносин, називають формами безпосередньої реалізації права. Студентові слід дати визначення та повну характеристику формам реалізації права та навести приклади кожної з них.

2.Окремо ми розглядаємо особливу форму реалізації норм права, це їх застосування. Деякі правові норми для своєї реалізації вимагають правозастосовчої діяльності державних органів та посадових осіб. Даючи відповідь на це питання слід зазначити, що застосування правових норм – це державно-владна, організаційно-правова діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих ситуацій шляхом винесення індивідуально-правових рішень. Застосування норм права уповноваженими суб’єктами має особливе значення, оскільки ця форма реалізації норм права є важливим засобом здійснення керівництва (управління), лише вони(уповноважені суб’єкти) мають право застосовувати санкції до порушника вимог норм права. В свою чергу порушення вимог правових норм надають, зокрема, відповідним органам держави право пртягти до відповідальності порушників, а останнім – обов’язок понести покарання. Специфічним для органів держави при цьому є те, що їх права щодо інших суб’єктів права постають відповідно до їх обов’язків перед державою в цілому. Тут треба виділити коло суб’єктів, уповноважених на здійснення правозастосовчої діяльності, розкрити її зміст, форму, характер та порядок здійснення. Доцільно також надати перелік випадків, що потебують втручання компетентних органів для їх вирішення.

3.Застосування норм права – це єдиний процес, який складається з відокремлених і взаємопов’язаних дій (стаій). Студентові необхідно докладно охарактеризувати основні стадії правозастосування: 1) встановлення юридичних обставин справи і юридична кваліфікація; 2) перевірка та з’ясування змісту правової норми; 3) тлумачення правової норми; 4) прийняття рішення у справі (акта застосування права).

4. У четвертому питанні, насамперед, слід звернути увагу на те, що тлумачення норм права є однією із стадій правозастосування і має велике значенняв процесі правового регулювання суспільних відносин. У нормативно-правових актах використовуються багатозначні терміни, які, в свою чергу, різні суб’єкти правовідносин можуть розуміти неоднозначно. У зв’язку з цим для єдиного усвідомлення змісту правових норм застосовується тлумачення – з’ясування змісту правових норм та тлумачення – роз’яснення змісту норми права.

В залежності від тих або інших критеріїв розрізняють такі види тлумачення правових норм: тлумачення за суб’єктами та обсягом. Тут слід зауважити, що в залежності від юридичних наслідків, до яких призводить роз’яснення правових норм, розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення. У цьому питанні слід дати визначення офіційного тлумачення та вказати на те, що воно в свою чергу за характером і юридичними наслідками поділяється на нормативне (загальне) і казуальне (індивідуальне). Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити: – аутентичне (здійснюване тим органом, який створив дану норму права), легальне (дається спеціально на те уповноваженим органом, наприклад у постановах Пленуму Верховного Суду) і відомче (дається керівництвоморгану того чи іншого міністерства, державного комітету та ін.). Казуальне ж тлумачення – це таке тлумачення, коли норми права роз’яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб’єктивні права й обов’язки та інші юридичні факти в рамках конкретних правовідносин. Доцільно з’ясувати випадки в яких застосовується цей вид тлумачення.

Щодо неофіційного тлумачення, то слід зауважити, що воно дається неуповноваженими суб’єктами, й тому позбавлене юридичної сили і не може викликати юридичних наслідків. Його також поділяють на доктринальне (наукове), компетентне (професійне) й буденне (яке може здійснювати будь-який суб’єкт права). Тлумачення за обсягом, це таке тлумачення правових норм, що має за мету з’ясувати дійсний зміст норми права, що мав на увазі сам законодавець. Результатом такого тлумачення повинна бути однозначність і повна ясність змісту норми права. Особливість тлумачення за обсягом обумовленайого зв’язком з кінцевим результатом з’ясування і роз’яснення змісту правових норм, від яких залежить практичний ефект тлумачення. В залежності від співвідношення між текстуальним виразом та її дійсним змістом розрізняють тлумачення буквальне, розширювальне та обмежувальне. Доцільно охарактеризувати ці види тлумачення норм права.

5.Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою її реалізації.. Розкриваючи способи тлумачення норм права, необхідно зосередити увагу на таких традиційних у науці та прктиці способах тлумачення як граматичний, логічний, систематичний, історико-політичний, теологічний, спеціально-юридичний, та дати характеристику кожному із них.

6.Акт тлумачення права – це форма, в межах якої пізнається і роз’яснюється зміст правової норми. Тобто являють собою правові офіційні документи, видані уповноваженими на те органами з метою формально-обов’язкового роз’яснення правових норм. В цьому питанні слід виділити ознаки цих актів та навести критерії їх класифікації: за органами; за юридичною формою; за характером повноважень інтерпретатора, за сферою дії та за галузевою приналежністю. При їх розгляді важливо використовувати приклади з чинного законодавства.

7.Розглядаючи суб’єктів застосування норм права, слід насамперед враховувати, що це державно-владна діяльність, яка притаманна лише уповноваженим на те посадовим особам та органам держави. В цьому питанні слід надати вичерпний перелік зазначених компетентних органів держави та посадових осіб уповноважених на здійснення правозастосовчої діяльності та навести приклади актів застосування права які вони можуть видавати відповідно до своєї компетенції.

8,9.Акти застосування правових норм – це формально обов’язкове волевиявлення компетентних державних органів, посадових осіб, яке підтверджує, встановлює, змінює або припиняє юридичні права й обов’язки персоніфікованих суб’єктів у конкретній життєвій ситуації. Слід виділити юридичні властивості таких актів: - можуть прийматися компетентними органами держави та посадовими особами; - є загальнообов’язковими щодо персонально визначених суб’єктів; - містять у собі індивідуальні приписи(веління), розраховані на регулювання лише окремого, конкретного випадку, тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією; - можуть мати письмову, усну, або конклюдентну(тобто у вигляді фізичних волевиявляючих дій) форму зовнішнього прояву; - не можуть мати зворотньої дії у часі. Це акти разової дії. На відміну від нормативно-правових актів, життя правозастосовчих актів вичерпується, як правило, одноразовим застосуванням, хоча породжені ними правові стани можуть продовжуватись досить довго(наприклад, факт реєстрації шлюбу та продовжувані шлюбно-сімейні відносини). - Доцільно зосередити увагу також на вимогах, що ставляться до таких актів та їх форми. Вони повинні обов’язково мати: 1) вступну частину (назва документа та найменуваня суб’єкта (органу) що його прийняв, предмет справи, термін прийняття та ін.), 2) констатуючу (описову) частину (викладення суті справи), 3) мотивувальна частина (містить юридичну класифікацію та обгрунтування, аналіз доказів, їх оцінка), 4) резолютивна частина (висновки суб’єкта (органу) правозастосовчої діяльності, щодо справи що вирішується). Класичним прикладом описання структури акта є вирок або рішення суду. Для окремих правозастосовчих актів характерна спрощена процедура їх прийняття та структура.

10.У правозастосовчій діяльності часто складаються ситуації, коли для кваліфікації фактичних обставин справи суб’єкт застосування права не може знайти потрібної юридичної норми, тобто має місце непередбачена неповнота нормативного матеріалу — прогалина в праві. Відповідаючи на останнє питання слід зазначити причини виникнення прогалин у праві і шляхи їх усунення. Необхідність вирішення юридичної справи потребує в такому разі від правозастосовника здійснення низки певних операцій, зокрема: 1) застосування аналогії закону: 2) субсидіарного застосування правових норм; 3) засто­сування аналогії права. Слід докладно зупинитися на розкритті цих способів, а також визначити, в яких галузях права аналогія не може бути використана.

Дата добавления: 2015-07-20