Типологія особи злочинця

Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочин­ця" і класифікація злочинців. Профілактична діяльність, що пов'язана із запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи злочинця, яка є основою методи­ки прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування за­ходів профілактичного та правового впливу.

У кримінологічній літературі розрізняють типологію і кла­сифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або пев­них груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє зло­чинців на групи за певною одиничною, індивідуальною озна­кою. Класифікація передує типології.

У науковій і навчальній літературі наводяться різні класи­фікації злочинців:

• за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, осві­
та) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові
категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 ро­
ків; з початковою, середньою, вищою освітою;

• за ознаками соціального становища і роду занять — ро­
бочі, службовці, працівники сільського господарства,
військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні
підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;

• за ознаками місця проживання і тривалості проживан­
ня — житель міста, селища міського типу, села; місцевий
житель, мігрант, переселенець;

• за інтенсивністю і характером злочинної діяльності —
повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпеч­
ний), у складі групи, організованого злочинного угрупо­
вання;

• за даними про стан особи в момент вчинення злочину —
у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­
бування покарання у виправно-трудовій установі;

• за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбив­
ці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах.

У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три гру­пи типології.

До першої групи належать топології, в яких злочинці ди­ференціюються залежно від характеру особистісно-мотива­ційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильниць­ких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного по­рядку, необережних.

Друга група об'єднує типології, в яких злочинці розподі­ляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли

I

розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуа­ційний.

До третьої групи входять типології, де критерієм типологі-зації є соціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіан­тів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Така типологія передбачає:

• професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого
належать професійні злочинці й особливо небезпечні ре­
цидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезен­
тується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється
правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною
культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу
характерний внутрішній потяг до вчинення повторних
злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що
сприяють вчиненню злочинів;

• звичний тип — для особи характерна значна деформація
структури соціальної спрямованості, позитивний компо­
нент слабкий, а соціально-психологічні властивості не­
стійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем право­
свідомості, відсутністю чітких меж між моральним і
аморальним, поняттями "можна" та "не можна". Від про­
фесійного типу відрізняється тим, що використовує жит­
тєві ситуації, але не активний у самостійному створенні
таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчи­
няють повторні злочини, у тому числі й рецидивісти;

• нестійкий тип — для особи не характерні наявність стій­
ких і значних деформацій структури спрямованості особи.
Компоненти негативної і позитивної спрямованості при­
близно однакові, що однаковою мірою може спричинити
як до послаблення, так і до підсилення криміногенності.
Між злочином і особою завжди є "привід", особистісна ін­
терпретація якого може або призвести до вчинення злочи­
ну, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти
різні правопорушення або аморальні дії;

• необережний тип — у соціальній спрямованості цього
типу переважає позитивний компонент, а негативна спря-

мованість мінімальна. Для цієї особи характерне легко­важне ставлення до соціальних норм, що регулюють пове-; дінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;

• випадковий тип — особа характеризується позитивною
соціальною спрямованістю, без деформації з боку нега­
тивного компонента, має стійкий рівень правосвідомості,
злочини вчиняє виключно через тиск критичної життє­
вої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у ста­
ні сильного душевного хвилювання, що викликаний не­
правомірними діями потерпілого, або з перевищенням
меж необхідної оборони.

Пропоновані типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців (корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні.

Українські вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлю­ють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість антисоціальності особи.

За першим критерієм виокремлюють таких злочинців:

• насильницьких (агресивних), які посягали на життя, здо­
ров'я, честь і гідність людини — це вбивці, ґвалтівники,
хулігани, засуджені за вандалізм;

• корисливих, які вчинили крадіжки і розкрадання майна
ненасильницькими способами — хабарники, контрабан­
дисти, фальшивомонетники та ін.;

• корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, реке­
тири, корисливі й наймані вбивці;

• що вчинили злочини проти суспільного порядку управ­
ління;

• необережних.

За другим критерієм виокремлюють таких злочинців:

• випадкових — вперше вчинили нетяжкі злочини під
впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч влас­
ним ціннісним орієнтаціям;

• ситуативних — схожі з випадковими, але вчиняють
тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів);

• нестійких — вчиняють умисні злочини вперше, але ра­
ніше вчиняли правопорушення і проступки;

• злісних — здійснюють злочинну діяльність тривалий час
(у тому числі рецидивісти, лідери організованих злочин­
них груп);

• особливо злісних — "злодії в законі", "авторитети", ліде­
ри організованих злочинних угруповань.

Як бачимо, розглянуті типології по суті збігаються. Проте на думку А. Зелінського, пропоновані підстави класифікації відбивають тільки спрямованість і характер злочинної діяль­ності, її тяжкість і тривалість, але не враховують психології особи. Тому вчений пропонує власний варіант типології, що ґрунтується на запропонованому ще у 20-х роках XX ст. вітчи­зняним кримінологом А. Лазурським понятті "збочений тип особи". За морально-поведінковою підставою А. Зелінський роз­ташовує представників цього типу на трьох рівнях психологіч­ної активності — вищому, середньому й низькому з урахуван­ням сили, стійкості та динамічності психічних процесів. Оскільки вищий рівень становлять "унікальні злодії" масшта­бу Калігули, Нерона, Івана Грозного, Сталіна й Гітлера, то із загальної кримінологічної класифікації їх можна викреслити. Залишаються два рівні — середній і низький. З урахуванням домінуючої властивості осіб збоченого типу поділяють на розсу­дливих, слабовільних, імпульсивних та емоційних.

Розсудливих злочинців поділяють на корисливих егоїстів (низький рівень) і лицемірів (середній рівень). Відповідно сла­бовільних злочинців поділяють на апатичних (низький рівень) і непристосованих (середній рівень). До імпульсивних злочин­ців належать безладні імпульсивні (низький рівень) і афектив­ні (середній рівень). Емоційних злочинців низького рівня на­зивають зосереджено жорстокими, середнього — енергійно розлюченими. У такий спосіб було виокремлено вісім відносно однорідних підтипів людей, яким притаманні моральні й пси­хологічні особливості, що перешкоджають їх соціалізації. Вна­слідок цього вони дістали назву "збочені".

А. Зелінський слушно зауважує, що належність індивіда до тієї чи іншої соціальної групи, наявність у його особи тяж­ких вад можуть спричинити несприятливий кримінологічний прогноз, проте не свідчать про неминучість злочинної пове­дінки.

Дата добавления: 2015-07-18