Поняття особи злочинця

Особу злочинця можна розглядати лише як суб'єкта злочи­ну, тобто людину, яка вже вчинила злочин. До вчинення зло­чину певні властивості особи можна тільки характеризувати як криміногенні, але поки злочин не вчинено, особи злочинця від­повідно ще не існує. Не можна ототожнювати поняття "особа злочинця" і "злочинна особа", бо перше не існує поза вчинено­го злочину і властивостей суб'єкта злочину.

Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлума­чення і засвоєння поняття "особа". Особа злочинця є складним поняттям, що утворюється поєднанням загальносоціологічного поняття "особа" і юридичного "злочинець". Вчинення злочину характеризує певну особу як антисуспільну, але не розкриває при цьому її повного змісту. Розв'язання проблеми про сутність і поняття особи злочинця потребує вирішення питань, які ло­гічно взаємопов'язані: що таке особа злочинця; чи існує вона взагалі; які її ознаки; роль у вчиненні злочину; як можна впли­нути на неї, щоб запобігти злочину.

Кримінологічне вчення про особу злочинця виходить з основних положень матеріалістичної філософської концепції людини. Особа як цілісне утворення становить соціальну якість людини, яка не дається від народження, а формується у процесі діяльності й завжди пов'язана із суспільством, тобто є

продуктом соціалізації людини. Разом з тим людина є продук­том подвійної детермінації, бо її природа біологічна. Отже, природа і сутність особи не тотожні поняття. Детальніше пи­тання про співвідношення у людині соціального й біологічного розглянемо далі.

Людині як суспільній істоті властиві свідомість і самосві­домість. Для того щоб бути особою, людина повинна усвідом­лювати не тільки навколишню дійсність, а й себе у відносинах з цією дійсністю. Але висновок, що особа неможлива без свідо­мості, не можна ототожнювати з висновком, що свідомість до­рівнює особі, оскільки діє не свідомість, а особа, яка регулює власну діяльність за допомогою свідомості. З цього логічно ви­пливає, що свідомість є внутрішньою (інтраіндивідуальною) сутністю людини.

Інший бік сутності особи — зовнішня (інтеріндивідуальна) сутність — пов'язаний із соціальною діяльністю людини. За­галом людина як особа характеризується здебільшого як дію­чий суб'єкт, тобто такий, що живе в суспільстві і взаємодіє з іншими людьми, створює умови для свого існування і сам себе.

Таким чином, проаналізувавши питання про сутність особи, доходимо висновку, що вона має два основних аспекти: інтер-індивідуальний, що виявляється в соціальній діяльності лю­дини, і інтраіндивідуальний, що виражає внутрішній світ осо­би і виявляється в її соціальній спрямованості.

З огляду на викладене особу людини можна визначити як систему соціально-психологічних властивостей і якостей, в яких відображені зв'язки та взаємодія людини із соціальним середовищем через практичну діяльність.

Як і будь-яка система, особа має структурну будову, що складається з окремих елементів і називається структурою особи. Вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії й деякі інші дотримуються думки, що структура особи має такі елементи:

• соціальний статус, тобто сукупність ознак, що визнача­
ють місце людини в системі суспільних відносин (стать,
сімейний стан, рівень освіти, належність до певної соці­
альної групи та ін.);

• соціальні функції, які виражаються через показники реаль­
них проявів особи в основних сферах діяльності (профе-

сіино-трудовіи, соціально-культурологічній, соціально-по­бутовій);

• морально-психологічні установки, що відбивають став­лення людини до її проявів в основних видах діяльності (ставлення до загальногромадських обов'язків, державних органів, правопорядку, праці, культурних та інших цін­ностей).

Перші два елементи (соціальний статус і соціальні функції) характеризують зовнішній (інтеріндивідуальний) рівень особи, а третій становить сукупність елементів її соціальної спрямо­ваності, які визначають ставлення людини до основних видів її соціальної діяльності.

Кримінологічний аналіз особи злочинця ґрунтується на цих основних положеннях з урахуванням певних особливостей. На­самперед відмінність особи злочинця від особи незлочинця полягає власне у факті вчинення злочину. Злочин як специ­фічний різновид діяльності людини дає підстави для міркуван­ня, які саме особистісні якості людини виявляються в ньому. Ці відмінності можна зафіксувати в особі злочинця на зовніш­ньому та внутрішньому рівнях. На внутрішньому рівні відмін­ністю є негативна (антисуспільна) соціальна спрямованість, а на зовнішньому — специфічний вид діяльності — злочинна діяльність. Отже, основна відмітна риса особи злочинця поля­гає в її негативній соціальній спрямованості, носіями якої є властивості особи, що називаються суспільною небезпечністю особи злочинця.

З огляду на викладене пропонуємо таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-психологічних властивос­тей особи, що за певних ситуативних обставин (або поза ни­ми) призводять до вчинення злочину.

Але в реальному житті люди з такими властивостями не зав­жди вчиняють злочини. Вичерпної відповіді на питання чому так відбувається кримінологія не може дати. Більшість кримі­нологів вважають, що в особі злочинця ці властивості наби­рають критичної маси, яка створює нову якість ■— здатність вчинити злочин. Цю якість названо криміногенністю особи.

Подібну до наведеної раніше структури особи злочинця про­понують вчені-кримінологи НАВС України, в якій частково ви­користано структуру особи, яку запропонував К. Платонов [17]:

• спонукальна сфера особи (потреби, інтереси, мотиви, уста­
новки, світогляд, правосвідомість, схильності й звички);

• соціальні ролі й соціальні статуси особи;

• ступінь суспільної небезпечності особи (інтенсивність і
тривалість злочинної діяльності);

• морально-психологічний аспект особи (морально-політичні,
світоглядні й моральні риси та властивості: погляди, пере­
конання, цілі; психологічні, емоційні, вольові та інтелек­
туальні особливості; наявність психічних аномалій);

• психофізіологічний аспект особи (стать, вік, стан здоров'я,
особливості фізичної конституції).

Від попередньо розглянутої пропонована структура відрізня­ється виокремленням таких підструктур, як спонукальна сфе­ра, ступінь суспільної небезпечності та психофізіологічний ас­пект особи.

Поняття особи злочинця кримінологи НАВС України ви­значають як сукупність соціальних властивостей, ознак, зв'язків і відносин, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісни-ми) умовами й обставинами призводять особу до антисус-пільної поведінки.

Іншої точки зору на вирішення цієї проблеми дотримується А. Зелінський. Найбільш слушною він вважає динамічну функ­ціональну структуру особи, яку запропонував К. Платонов. Ця структура складається з чотирьох підструктур (груп властивос­тей, що різняться зумовленістю соціальних або біологічних фак­торів):

• соціально зумовлені якості особи (спрямованість, моральні
властивості, інтереси, схильності, мотиви, потреби);

• підструктура підготовленості або досвіду (знання, навич­
ки, вміння, звички);

• особливості окремих психічних процесів (сила й особли­
вості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних
процесів);

• біологічно зумовлені властивості особи (темперамент, ор­
ганічні патологічні зміни і властивості, здібності, обда­
рованість).

Схематично ця структура відображується у вигляді чотирьох рівнів: найвищим є соціально зумовлений рівень спрямованості

особи, від якого залежить вибір лінії поведінки, а під ним у за­значеному порядку інші рівні, що зумовлюються соціальними й біологічними факторами. У нормі поведінка особи внут­рішньо регулюється структурою особи загалом — усіма чотир­ма рівнями.

Як стверджує А. Зелінський, оскільки не будь-який зло­чин є діяльністю — цілеспрямованою вольовою поведінкою, а види злочинної діяльності різняться мотивацією і способом вчинення, неможливо виокремити таку якість особи, яка бу­ла б притаманна всім правопорушникам поза фактом пору­шення ними закону. Піддаючи критиці поширене в багатьох підручниках визначення "особа злочинця — це особа люди­ни, що вчинила злочин", вчений обґрунтовує свою точку зору тим, що в такому разі наявна логічна помилка (тавтоло­гія): злочинець і є особою, що вчинила злочин. А. Зе­лінський підкреслює також, що твердження "сутністю особи злочинця є її суспільна небезпечність" парадоксальне: до вчинення злочину була наявна суспільна небезпечність осо­би, яка збиралася вчинити злочин, але не було ще особи зло­чинця, а після вчинення злочину є особа злочинця, але вже немає реальної небезпеки. Не всі особи, що порушили закон, суспільно небезпечні. Про особу злочинця, на думку вченого, може йтися тільки стосовно людини, винної у злочинній ді­яльності, тобто такої, що вчинила систему передбачених кримінальним законом умисних цілеспрямованих дій, спря­мованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках А. Зелінський пропонує розглядати осіб, що вчини­ли злочини. Вчений визнає умовність такого поділу, але по­яснює його необхідність відсутністю відповідної терміноло­гії, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від професійних. Універсальні злочинці, які зав­жди готові до вчинення будь-якого злочину, є винятком, а не правилом. Внаслідок відмінностей між типами злочинної ді­яльності можна розрізняти осіб певних типів залежно від ха­рактеру злочинної діяльності й морально-психологічних особ­ливостей правопорушників.

Виходячи з наведених положень А. Зелінський пропонує таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-де­мографічних, психологічних і моральних характеристик, які

тією чи іншою мірою типово притаманні людям, що винні у злочинній діяльності певного типу.

Дата добавления: 2015-07-18