Соціальне і біологічне в особі злочинця

Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала. Це питання для кримінології має принципове значення, оскіль­ки від його вирішення залежать рекомендації щодо обрання шляхів і засобів впливу на злочинність.

Якщо виходити з положень вульгарного матеріалізму (все залежить тільки від зовнішнього середовища), то відповідно особа злочинця виникає тільки внаслідок впливу зовнішнього середовища, і подолання злочинності залежить тільки від усу­нення відповідних соціальних факторів. У такому разі немож­ливо обґрунтувати відповідальність і заходи, спрямовані на ко­ригування особистісних характеристик.

Аналогічною буде ситуація, якщо виходити з тези про те, що злочинна поведінка зумовлена тільки біологічними факто­рами. У таких випадках особиста відповідальність втрачає будь-який сенс з таких міркувань: якщо генетичні або інші біологічні особливості особи однозначно визначають характер її злочинної поведінки і позбавляють її можливості вибрати інший вид поведінки, таку особу не можна визнати суб'єктом злочину.

Виходячи з того, що визначення особи людини як біосоці-альної системи високого рівня складності є загальноприйня­тим, більшість вчених-кримінологів визнають, що особа зло­чинця органічно поєднує соціальне й біологічне, а головне питання дискусії полягає в такому: що є визначальним в осо­бі злочинця — соціальне чи біологічне і як вони співвідно­сяться. Це питання вирішується представниками соціологіч­них і біологічних (біопсихологічних) напрямів у кримінології по-різному.

З погляду представників першого напряму суть відмінності злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості,

цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інте­реси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняних громадян. Вольові фізичні характерис­тики можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогою неможливо визначити чому саме вчине­но злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, по­винна бути така система особистісних характеристик, що зако­номірно виявляються в ній:

• сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація);

• ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, уста­
новки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість
особи);

• соціальні позиції особи з відповідними соціальними нор­
мами;

• діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­
ному та правовому аспектах, її місце і роль у цій діяль­
ності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Але на їх думку, власне психічні аномалії здебільшого не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене по­ходження внаслідок впливу умов у сім'ї, форм виховання, об­становки в колективі тощо. На їхню думку, у боротьбі зі злочинністю осіб, що мають психічні аномалії, необхідно вжи­вати заходів як правового, так і медичного характеру.

Розглянемо й іншу точку зору на вирішення цього питання, яку пропонує А. Зелінський. Він вважає, що у кримінології, як і в інших науках про людину, домінує вульгарно-соціологічний підхід до трактування особи. Піддаючи критиці тезу, що самі по собі біологічні властивості особи не можна вважати причи­нами злочинної поведінки, вчений пояснює такий підхід непра­вильною оцінкою соціального й біологічного в особі людини. Соціальне — це ні що інше, як особливо організоване біоло­гічне, а особа людини формується під впливом двох одночасно діючих потоків інформації — соціальної і генетичної.

Генетично успадковується темперамент, від якого значною мі­рою залежить характер людини, зокрема така його особливість,

як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й ін­телектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворю­ваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Так, за даними судово-психіатричної експертизи, 50-70 % вбивць і осіб, що вчинили насильницькі злочини, є особами із психічними аномаліями, які вчинили злочини в "межових станах". Успад­ковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчи­нення злочинів — це випадки вчинення злочинів неповнолітні­ми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно.

На підтвердження своєї тези А. Зелінський наводить також приклади підвищеної кримінальної активності серед окремих національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Ла­тинської Америки (особливо пуерториканців) у США, що не­можливо пояснити виключно соціальними факторами. Але ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.

Твердження, що будь-який злочин є результатом свідомої ан­тисоціальної спрямованості (установок) особи, А. Зелінський так само вважає помилковим. Спрямованість є однією з підструктур особи, яка хоча й визнається основною у процесі внутрішньої регуляції діяльності, проте не є єдиним її регулятором. Вибір певних вчинків здійснюється за участю всіх елементів біосоці-альної системи, якою є особа людини. Зокрема, такий вплив здійснюють як підструктура досвіду, так і підструктура особли­вості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних про­цесів. Підструктура біологічно зумовлених якостей особи — тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також патології психіки — бере діяльну участь у процесі саморегуляції, а іноді є визначальною. Окремі види психопатії за певних умов визна­чають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насильницьких пося­гань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Отже, маємо два протилежних погляди на співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця, а також аргументи на їх підтвердження і спростування протилежних точок зору.

З огляду на те що прихильники обох поглядів визнають вплив на злочинну поведінку особи психічних аномалій (відпо­відно з урахуванням специфіки обох поглядів), а також на важ­ливість цього питання потрібно розглянути його детальніше.

Інтерес кримінології до психічних аномалій зумовлюється тим, що велика кількість осіб з тих, хто вчиняє злочини, мають такі аномалії. Так, за даними досліджень Ю. Антоняна і С. Бородіна, серед осіб, що вчинили вбивства, хуліганства, зґвалтування, крадіжки, пограбування та інші тяжкі злочини, понад половину мають розлади психіки, які не позбавляють їх осудності. Вивченням злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями займається судова патопсихологія.

Судова (кримінальна) патопсихологія — це самостійна на­укова дисципліна, що виникла на межі патопсихології, судової психіатрії і кримінології. Предметом судової патопсихології є особливості психології особи і злочинної поведінки осіб з пси­хічними аномаліями у зв'язку з питаннями кримінального й цивільного права, які мають криміногенне значення і передба­чають розробку заходів профілактики такої поведінки. Таким чином, судова патопсихологія вивчає психологічну природу, психологічні закономірності й механізм впливу психічних ано­малій на вчинення кримінально караних діянь. Об'єктом ви­вчення судової патопсихології є психологічні особливості особи і злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями [2].

Під психічними аномаліями розуміють такі розлади психіч­ної діяльності особи, які не виключають осудності, але спричи­нюють особистісні зміни, які можуть мати криміногенне зна­чення. Такі аномалії ускладнюють соціальну адаптацію індивіда і зменшують його здатність усвідомлювати власні дії й керувати ними (Ю. Антонян, В. Гульдан).

На думку сучасного російського кримінолога Л. Балабанової [2], психічні аномалії спричинюються до виникнення і розвитку таких рис характеру, як подразнювальність, агресивність, жор­стокість і водночас підвищують навіюваність і послабляють контрольні механізми й вольові процеси. Вони перешкоджа­ють нормальній соціалізації особи, засвоєнню нею суспільних

цінностей, встановленню нормальних зв язків і відносин, зава­жають займатися певними видами діяльності або взагалі пра­цювати, внаслідок чого підвищується ймовірність вчинення протиправних дій і ведення антисуспільного образу життя.

За певних умов психічні аномалії зменшують опір до впли­ву ситуацій, у тому числі конфліктних; створюють перешкоди щодо розвитку соціально корисних рис особи, особливо щодо її адаптації до зовнішнього середовища; послаблюють механізми внутрішнього контролю; звужують можливості вибору рішень і варіантів поведінки; полегшують реалізацію імпульсивних, випадкових, у тому числі протиправних вчинків. Усе це нега­тивно позначається на розвитку особи і може призвести до зло­чинної поведінки.

Вивчення впливу психічних аномалій на злочинну пове­дінку особи має важливе значення для визначення їх місця й ролі серед причинного комплексу явищ, що породжують зло­чинність. На думку вітчизняних кримінологів, кримінологічне дослідження психічних аномалій може бути плідним тільки тоді, коли вони розглядаються у структурі особи, оскільки по­ведінка людини залежить від того, на якому особистісному ґрунті в неї виникають і розвиваються розлади психіки.

Злочинні дії осіб з психічними аномаліями більшою мірою, ніж дії здорових людей, зумовлюються ситуаційними фактора­ми. Це пояснюється тим, що розлади психіки людини призво­дять до загострення особистісних рис і водночас звужують адаптаційні можливості особи, а це призводить до збільшення кількості ситуацій, в яких людина з такими розладами може поводитись дезадаптивно. Що більшою мірою ситуація не від­повідає цьому типу особи, то більше вона є нестерпною для су­б'єкта і сильніше він прагне зруйнувати її, навіть через вчинен­ня протиправних діянь.

Л. Балабанова [2] наголошує, що при оцінюванні криміно-генності психічної аномалії необхідно пам'ятати, що незалеж­но від її виду й місця у структурі особи осудного індивіда вона не може фатально призводити до вчинення злочину. Щоб ви­знати психічні аномалії причинами злочинів, необхідно до­вести, що їх наявність завжди призводить до злочинної пове­дінки, а відсутність сприяє суспільно корисній поведінці. Криміногенність психічних порушень завжди залежить від осо-

бливостей особи, а в кінцевому підсумку — від умов її форму­вання, виховання, зовнішнього впливу протягом усього життя індивіда.

Психологічні особливості особи і поведінка злочинців з патологією психіки у кримінологічній літературі ще не виріз­нились в окрему проблему. Це пов'язано з тим, що перед кри­мінологами постає потреба діагностування психічних аномалій при наявності знань про спеціальні психологічні методики.

На думку відомих російських кримінологів Ю. Антоняна і С. Бородіна, саме відставання у вивченні психології і психо­патології особи є однією з основних причин недостатньої на­укової розробки проблем індивідуальної профілактики злочи­нів, виправлення і перевиховання злочинців.

Питання впливу особи злочинця з психічними аномаліями на вчинення ним протиправних дій глибоко досліджували Ю. Антонян і В. Гульдан. Вони вважають, що психічні анома­лії будь-якої природи не можуть жорстко й однозначно визна­чати злочинну поведінку, яка є результатом взаємодії соціально набутих особистісних якостей і психічних аномалій (за їх наяв­ності) із зовнішніми обставинами.

Дата добавления: 2015-07-18