Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії

Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах роз­винутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність від­творюється власне капіталістичним суспільством і її немож­ливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому

суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин на­зивалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіт­тя, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеоло­гії та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин зло­чинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталі­стичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причина­ми другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соці­алізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнен­ня тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукуп­ність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумов­леному зв'язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазнача­лося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до зло­чинності поза сферою соціальної психології.

Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспіль­ного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відпо­відають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій крити­ці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями "причина" і "умова", оскільки умова підноситься до рангу причини ("повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття "повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю "не­повної причини". Але неповна причина не може породити жод­ного наслідку.

Сучасними представниками соціологічного напряму є нау-ковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ

3* 67

(НАВС) України [16]. Вони вважають, що основні причини зло­чинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (ге­нетичними) властивостями особи, ні психологічними (індиві­дуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведін­ки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.

Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирі­шенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати ви­хідні положення, порушення яких може призвести до помил­кових висновків:

• причинно-наслідковий зв'язок соціальних, психологічних
та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є
об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві,
яка має загальний універсальний характер; кримінологіч­
на специфіка не повинна підміняти закономірності власне
причинного зв'язку;

• оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й
правовим, соціально-психологічним, вона має певні не
тільки соціальні, а й інші причини;

• розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу зло­
чинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зо­
внішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб'єк­
тивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим
включення до причинної залежності особи злочинця не по­
винно призводити до абсолютизації як її значення, так і
зовнішнього впливу на неї.

Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують роз­виток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпо­середньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних від­носинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного

планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можли­вість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відпо­відно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-мораль­ний стан суспільства.

Представниками соціологічного напряму є також вчені-кри-мінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії [17]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвит­ку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочат­ку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра со­ціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціо­нальні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внут­рішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочин­ності та її поширення.

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й ви­значають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Ро­сії поділяють на дві групи: зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні).

Зовнішніми (об'єктивними) є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них нале­жать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фі­нансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для пев­ної держави та її суб'єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проб­леми та ін.

Внутрішніми (суб'єктивними) є умови і явища, що впли­вають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохорон­них органів й існуючому порядку реєстрації та обліку зло­чинів та ін.

Кримінолог Н. Кузнецова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [18]. Причинами злочин­ності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних со-ціально-психологічних явищ, що пов'язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими сло­вами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути най­різноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причин-но-наслідкового зв'язку відіграють внутрішні та зовнішні супе­речності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнецова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчи­ненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують кри­міногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує та­кож віктимогенні, тобто поведінку потерпілих.

На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнецова групує в чотири основні під­системи: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необе­режності; правові детермінанти.

Дата добавления: 2015-07-18